Справа № 344/10313/19

Провадження № 22-ц/4808/1289/19

Головуючий у 1 інстанції Шамотайло О. В.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2019 року м. Івано-Франківськ

Головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів: Василишин Л.В., Матківського Р.Й.,

секретаря Мельник О.В.,

з участю представника апелянта ОСОБА_1 та позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Івано-Франківського міського суду про забезпечення позову, постановлену суддею Шамотайлом О.В. 10 червня 2019 року в м.Івано-Франківську,

в с т а н о в и в :

10 червня 2019 року ОСОБА_2 подано позов до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики. 

Одночасно із поданням позовної заяви, позивач звернувся із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно: однокімнатну квартиру по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна №567658526101), що належить на підставі свідоцтва про право власності 33233363 від 06.02.2015 року  відповідачу ОСОБА_4 . До набрання чинності рішенням у справі заборонити будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо зазначеного майна ( а.с.3-10).

Ухвалою  Івано-Франківського міського суду від 10 червня 2019 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову  задоволено. Накладено арешт на майно до завершення строків, визначених  ст. 158 ЦПК України, а саме: однокімнатну квартиру по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна №567658526101), що належить на підставі свідоцтва про право власності 33233363 від 06.02.2015 року - відповідачу ОСОБА_4 . До набрання чинності рішенням у справі заборонено будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо майна, а саме: однокімнатної квартири по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна №567658526101), що належить на підставі свідоцтва про право власності 33233336 від 06.02.2015 року - відповідачу ОСОБА_4 (а.с.1).

Не погодившись з ухвалою суду ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, у якій посилається незаконність та необґрунтованість ухвали суду.

Апелянт зазначає, що суд не здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом такої позовної вимоги, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, не встановив з яких підстав поданий позов та з приводу чого виник спір між сторонами.

Судом не враховано, що відповідач вжив заходів до можливого невиконання рішення суду чи утруднення його виконання, натомість позивачем надані докази, які не стосуються заявлених ним ризиків невиконання чи утруднення виконання рішення суду у разі ухвалення рішення на користь позивача.

Посилання позивача на те, що вона не проживає за місцем реєстрації є безпідставними, оскільки 2014 року по даний час періодично виїжджає за кордон в туристичні поїздки та на роботу. Позивач ніколи до неї не звертався, жодних вимог та претензій не пред`являв.

Просить ухвалу суду скасувати (а.с. 78-80).

Заперечуючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу.

Заявник зазначає, що суд правильно дійшов висновку про обгрунтованість наведених у заяві доводів, оскільки наявні достатні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим у подальшому виконанні рішення суду.

В провадженні Івано-Франківського міського суду перебували в провадженні ряд справ, пов`язаних з договорами позики щодо позичальника ОСОБА_3 (відповідача). За наслідками розгляду цивільних справ судами прийнято заочні рішення  про задоволення позовів, які вже набрали законної сили, і, відповідно, виконавчою службою відкрито виконавчі провадження. Вказані обставини свідчать про те, що ОСОБА_3 не має наміру виконувати жодних своїх зобов`язань, у зв`язку з чим покинув територію України.

Що стосується відповідачки ОСОБА_4 , то остання, починаючи з часу пред`явлення вимоги про повернення позики, вслід за відповідачем ОСОБА_3 почала уникати виконання зобов`язань, змінила номери телефонів, за місцем проживання не проживала. Таким чином, ухиляючись від виконання зобов`язань за договором позики в період з 17.01.2018 року по 01.09.2019 року ОСОБА_4 перебувала на території України лише 23 дні, а близько одного року і семи місяців - за межами України, зокрема в періоди з 17.01.2018 року по 14.07.2018 року; з 03.08.2018 року по 08.06.2019 року; з 10.06.2019 року по 01.09.2019 року.

Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду без змін.

У судове засідання  відповідач ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не з`явилися, про причини неявки не повідомили, хоча обов`язок щодо його повідомлення судом виконаний.

Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, представництво Айларової Т.В ОСОБА_5 забезпечено,  тому колегія суддів розглянула справу за відсутності відповідачів.

Вислухавши доповідь судді, пояснення представника апелянта та позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга  є необґрунтованою, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі  питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги  і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для  вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини  сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає  застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в  позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Задовольняючи заяву, суд, керуючись ст.ст. 149-150, 153, 157 ЦПК України, враховуючи принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, дійшов висновку про обґрунтованість наведених у заяві доводів, оскільки наявні достатні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на  будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Види забезпечення позову встановлені положеннями частини 1 статті 150 ЦПК України, зокрема згідно пункту 1 позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Отже, за змістом вищезазначених норм закону, заходи забезпечення позову застосовуються судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та як гарантія реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення претензій позивача (заявника).

Як роз`яснив Верховний Суд України у п. 4 Постанови Пленуму від 22.12.2006 № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Таким чином, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням  розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду.

Із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 подано позов до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення на його користь солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 1 291 242,26 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_3 та його дочка ОСОБА_4 шляхом зловживання довірою отримували від ОСОБА_2 грошові кошти, та привласнюючи їх, не маючи наміру їх повертати для надання своїм діям вигляду законності засвідчували даний факт своїми особистими підписами та рукописними записами  (а.с.3-9).

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову заявник вказував, що існує реальна загроза невиконання судового рішення, яке може бути прийняте у випадку незастосування заходів забезпечення позову, оскільки відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з грудня 2017 року фактично не проживають за місцем своєї реєстрації, не виявляють наміру повернути свій борг, з ними немає жодного зв`язку. Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні їх місцезнаходження встановити не вдалося, у зв`язку з чим їх допитано і, ймовірно, отримані від позивача як позику кошти вони витратили на власні потреби.

Згідно даних по системі «Аркан» відповідач ОСОБА_6 перетнув державний кордон 06.12.2017 року, по даний час не повернувся, на зв`язок не виходив (а.с.66).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав, сформованої  19.02.2019 року накладено арешт на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 та гараж ХІ, що належать ОСОБА_3 (а.с.67-70).

Відповідач ОСОБА_4 є власником однокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру від 10.05.2019 року (а.с.72).

З паспортних даних ОСОБА_4 встановлено, що відповідачка періодично здійснює виїзд за межі України, що підтверджується відмітками, наявними у паспорті ОСОБА_4 (а.с.84-86).

Оцінивши доводи заявника, суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість та наявність підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, належне ОСОБА_4 , виходячи із наявності дійсного спору між цими сторонами,   розміру позовних вимог та у випадку незастосування заходів забезпечення позову існування реальної загрози невиконання судового рішення у разі, якщо воно буде ухвалено на користь позивача. 

При цьому, відповідач ОСОБА_4 не позбавлена можливості скористатися передбаченим процесуальним законом правом звертатися до суду із заявами про скасування вжитих судом заходів чи їх зміні на інші, а також про зустрічне забезпечення у відповідності до ст. ст.154-159 ЦПК України з метою протидії недобросовісного використання позивачем процесуальними правами.

При тому обраний захід забезпечення позову не обмежує право відповідача у користуванні квартирою, а лише гарантує збереження права власності на неї за відповідачем до ухвалення рішення суду по суті спору.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дотримався норм процесуального права при вирішенні питання про забезпечення позову, а тому ухвалу слід залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384 ЦПК України,  суд

    п о с т а н о в и в:

Апеляційну ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду про забезпечення позову від  10 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 18 жовтня 2019 року.

Судді:         І.О. Максюта

         Л.В. Василишин

         Р.Й. Матківський