РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2019 року

м. Рівне

Справа № 569/4031/17

Провадження № 22-ц/4815/1103/19

Головуючий суддя в суді 1 інстанції: Ковальов І.М.

Рішення ухвалене в м. Рівне

Дата ухвалення повного тексту рішення не зазначено

Рівненський апеляційний суд:

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий : Боймиструк С.В.,

судді: Гордійчук С.О., Хилевич С.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 травня 2019 року та додаткове рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 червня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів,

В С Т А Н О В И В :

В березні 2017 року, ОСОБА_2 звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

Позов мотивує тим, що 9 жовтня 2011 року ОСОБА_2 позичив ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 3000 доларів США. Разом з тим, будь-якого договору у письмовому вигляді між сторонами не укладалось, а факт передачі коштів ОСОБА_1 підтверджує посилаючись на свідків. Зазначає, що на його неодноразові звернення відповідачка не реагує та коштів не повертає, у зв`язку з чим змушений звернутись до суду із даним позовом та просить стягнути з відповідачки безпідставно набуті грошові кошти в сумі 80725,90 грн., що еквівалентно 3000,00 доларів США на дату звернення до суду – 10 березня 2017 року; понесені витрати за надану правову допомогу в розмірі 3200,00 грн., сплачений судовий збір в розмірі 807,26 грн. та витрати за подання оголошення про виклик відповідача в судове засідання в розмірі 150,00 грн.

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 06 листопада 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 безпідставно набуті кошти в розмірі 80 725,90 грн, що еквівалентно 3000,00 доларів США на дату звернення до суду – 10 березня 2017 року; понесені витрати за надану правову допомогу в розмірі 3200,00 грн., сплачений судовий збір в розмірі 807,26 грн. та витрати за подання оголошення про виклик відповідача в судове засідання в розмірі 150,00 грн.

07 червня 2018 року, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 листопада 2017 року.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 14 вересня 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення Рівненського міського суду від 06 листопада 2017 року скасовано, справу призначено до судового розгляду.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 травня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів відмовлено за пропуском строку звернення до суду. Додатковим рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 19 червня 2019 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.

У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується із вказаним рішенням суду з підстав його необґрунтованості, вважає дане рішення незаконним і прийнятим з порушенням норм процесуального і матеріального права, таким що прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Вказує, що відмовляючи в позові ОСОБА_2 , суд першої інстанції вказує, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, не спростовані відповідачем та його представником. При цьому позовні вимоги були підтверджені лише допитаними в судовому засіданні свідками, що в розумінні цивільного процесуального закону не є належним та допустимим доказом. Разом з тим, вона заперечує проти передачі їй коштів позивачем, що також було підтверджено в судовому засіданні показами свідка ОСОБА_3

Вважає, що місцевим судом не враховано, що на підтвердження обставин вказаних позивачем, суду мають бути надані виключно письмові докази, так як згідно із п.3 ч.1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Також зазначає, що застосована судом першої інстанції положення ст. 1212 ЦК України, не регулює правовідносин, що склались між сторонами, натомість застосуванню підлягають норми ст.ст. 1046-1047 ЦК України.

Покликаючись на викладені обставини, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове, про відмову позивачу у позові за безпідставністю та недоведеністю позовних вимог.

У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ОСОБА_2 вважає його неправомірним та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що строки позовної давності до правовідносин за ст. 1212 ЦК України, слід відраховувати саме з моменту дізнання про відсутність правових підстав отримання коштів або момент коли вони відпали. Тому з урахуванням встановлених судом обставин та зазначених норм права, суд першої інстанції вірно встановив, що факт передання грошей в сумі 3000,00 доларів США відповідачу не свідчить про існування та виконання між сторонами по справі будь-якого договірного зобов`язання, у зв`язку з чим, на спірні правовідносини поширюються положення ст. 1212 ЦК України. Проте, суд не з`ясував моментів дізнання позивача про те, що правова підстава отримання коштів взагалі була відсутня.

Зазначає, що грошові кошти в сумі 3000 доларів США у 2011 році було надано ОСОБА_1 без достатньої правової підстави, оскільки причинами отримання коштів було саме лікування батька, а вони як виявилося були неправдивими, ОСОБА_2 дізнався лише у 2015 році, а з позовом звернувся у березні 2017 року, а відтак вважає, що строк позовної давності не пропущено.

Крім того, не погоджується з додатковим рішенням суду, оскільки вважає, що місцевим судом було прийняте неправомірне рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, а відтак і додаткове рішення підлягає скасуванню як неправомірне.

За наведеного, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Також скасувати додаткове рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 червня 2019 року, здійснити новий розподіл судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив.

Згідно з ч.13 ст.7, ч.1ст.274, ч.1 ст. 368, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду у порядку письмового та спрощеного позовного провадження, як малозначна справа, що виникає з трудових правовідносин.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення, а апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає до задоволення з таких підстав.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відмовляючи в задоволенні позову за пропуском строку звернення, суд першої інстанції, виходив з того, що до правовідносин які виникли між сторонами слід застосовувати загальну позовну давність, яка встановлюється тривалістю у три роки та розпочалась з 01.01.2012 року, однак з позовом до суду позивач звернувся 13 березня 2017 року.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме позовної заяви та пояснень наданих позивачем та свідками в суді першої інстанції, 09 жовтня 2011 року відповідач звернулась до позивача з проханням позичити їй грошові кошти в розмірі 3000 (три тисячі) доларів США для лікування її батька. Оскільки позивач був знайомий з батьком відповідачки, він позичив останній грошові кошти в сумі 3000 (три тисячі) доларів США за умови повернення цих коштів найближчим часом. При цьому, будь-якого договору у письмовому вигляді вони не укладали.

Через деякий час, при зустрічі позивача з батьком відповідачки, ОСОБА_2 стало відомо, що той не хворів, що особисто і підтвердив. На неодноразові звернення позивача до ОСОБА_1 з проханням повернути кошти, відповідач не реагувала, борг повернутий не був. Тобто, позивач вважає, що відповідач ввівши його в оману, зазначивши, що кошти їй потрібні для лікування батька, безпідставно набула грошові кошти в сумі 3000 (три тисячі) доларів США.

Заявляючи позовні вимоги в даній справі ОСОБА_2 , як на підставу своїх вимог посилався на ст.1212 ЦК України.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц міститься висновок про те, що зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:

а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Як слідує з позовної заяви та пояснень позивача, він позичив ОСОБА_1 спірну суму коштів, а на які цілі, як-то лікування батька чи що інше не має значення, оскільки виниклі правовідносини врегульовані спеціальним інститутом цивільного права, зокрема ст.1046, 1047 ЦК України і підстав для застосування ст.1212 ЦК не вбачається.

Наведене вказує на підміну позивачем поняття безпідставного набуття майна, в даному випадку грошових коштів, з метою на яку вони позичались відповідачем, за його твердженням.

Крім того, згідно зі ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України, оспорювання договору позики не може ґрунтуватись на показаннях свідків.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Отже, належними та допустимими доказами позивач не довів свій позов, зокрема обставини передачі 3000 доларів США ОСОБА_1 9 жовтня 2011 року.

Вирішуючи спір місцевий суд невірно застосував норми матеріального права, що відповідно до ст.376 ЦК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Що стосується застосування наслідків пропуску строків позовної давності, то саме подання такої заяви не свідчить про визнання позову відповідачкою і такі наслідки не можуть бути застосовані при наявності підстав для відмови в позові по суті.

За таких обставин, місцевий суд застосував норми матеріального права, які не підлягали застосуванню та недотримався норм процесуального права, неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, його висновки не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга ОСОБА_2 до задоволення не підлягає, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення і рішення суду першої інстанції до скасування з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю.

Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України - якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Що стосується судових витрат понесених апелянтом ОСОБА_2 , то вони відносяться на його рахунок, а витрати ОСОБА_1 на правничу допомогу в сумі 2000 грн. слід стягнути з ОСОБА_2 і з нього також підлягають до стягнення в дохід держави витрати з оплати судового збору, який підлягав сплаті при поданні апеляційної скарги ОСОБА_1 в сумі 910,89 грн., оскільки вона звільнена від сплати судового збору, як інвалід першої групи.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 травня 2019 року та додаткове рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 червня 2019 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, що складаються з витрат на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 910,89 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складений 17 жовтня 2019 року.

Головуючий:                                                                                 С.В. Боймиструк

Судді:                                                                                             С.О. Гордійчук

С.В. Хилевич