Постанова

Іменем України

11 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 753/5719/13-ц

провадження № 61-25349св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В.,

суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 29 червня 2017 року у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Прокопчук Н. О., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просила поділити спільне майно подружжя, а саме: земельну ділянку АДРЕСА_1, виділивши позивачу в натурі Ѕ частини вказаної земельної ділянки, та визнати за нею право власності на Ѕ частини цієї земельної ділянки.

В обґрунтування позову зазначила, що 24 липня 1999 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, про що відділом реєстрації актів громадського стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві було зроблено відповідний запис в Книзі реєстрації актів про одруження за № 844 та видано свідоцтво про одруження.

Шлюб між подружжям тривав протягом десяти років і був розірваний 28 липня 2009 року.

За час спільного проживання та перебування у шлюбі, сторони за спільні кошти придбали нерухоме майно - земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,0596 га, розташовану на АДРЕСА_1 .

Оскільки сторони не дійшли згоди щодо поділу указаного нерухомого майна, то позивач просила задовольнити її позовні вимоги.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 серпня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано у порядку поділу майна за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частини земельної ділянки АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0596 га. Припинено у порядку поділу майна право власності ОСОБА_2 на Ѕ частини земельної ділянки АДРЕСА_1, загальною площею 0,0596 га. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 3 220,00 грн та витрати, пов`язані з публікацією оголошення в газеті «Хрещатик», у сумі 393,12 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка була придбана під час перебування сторін в офіційному шлюбі, за спільні кошти, а тому на підставі статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) належить їм на праві спільної сумісної власності. Водночас, відмовляючи в задоволенні вимоги про виділення в натурі Ѕ частини вказаної земельної ділянки, суд першої інстанції зазначив, що з позовної заяви ОСОБА_1 не зрозуміло, який саме варіант виділу частини земельної ділянки остання пропонує, з клопотанням про призначення судової будівельно-технічної експертизи з метою визначення вартості земельної ділянки і варіантів її поділу позивачка не зверталась.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва 29 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено. Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 серпня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 судовий збір у розмірі 3 333,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що на час розгляду цієї справи відповідач ОСОБА_2 тяжко хворів, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Після смерті відповідача відкрилась спадщина, яка складається, в тому числі зі спірної земельної ділянки площею 0,0596 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:90:810:0020. Спадкоємцем зазначеної земельної ділянки за законом є ОСОБА_6 - рідна сестра померлого (особа, яка подала апеляційну скаргу). При зверненні за реєстрацією права власності на будинок, який знаходиться на вказаній земельній ділянці, їй стало відомо про заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 серпня 2013 року, яким за позивачем визнано право власності на Ѕ частини спірної земельної ділянки. Оцінюючи наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що необізнаність відповідача про розгляд цієї справи завадили суду першої інстанції з`ясувати як підстави набуття спірного майна, так і джерело походження коштів, за які воно було придбано.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 29 червня 2017 року, в якій скаржник, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального правата порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Крім того, просить стягнути з ОСОБА_6 на свою користь витрати на правову допомогу у розмірі 1 000,00 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 636, 00 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції, в порушення вимог статей 72, 73 та частини першої статті 292 ЦПК України 2004 року, ухвалою від 05 травня 2017 року поновлено строк на подання апеляційної скарги для спадкоємця відповідача - ОСОБА_6 , права якої на момент прийняття судом першої інстанції рішення порушені не були; про день та місце розгляду справи відповідач був належним чином повідомлений, у тому числі за допомогою оголошення в газеті «Хрещатик» від 02 серпня 2013 року № 109 (4316); апелянт ОСОБА_6 не надала суду жодних доказів того, що відповідач не знав про розгляд цієї справи в суді першої інстанції та важко хворів; апеляційним судом порушено вимоги статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та безпідставно позбавлено позивача права власності на частину майна набутого подружжям за час шлюбу.

У серпні 2017 року ОСОБА_6 засобами поштового зв`язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, у якому зазначає про відсутність підстав для скасування рішення апеляційного суду, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

У червні 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду заяву, в якій виклала додаткові обґрунтування до касаційної скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано матеріали справи з Дарницького районного суду м. Києва та надано строк для подачі заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену цивільну справу передано Верховному Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на таке.

Судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 24 липня 1999 року, який 28 липня 2009 року було розірвано відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 24 лютого 2004 року ОСОБА_2 придбав земельну ділянку АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0596 га, призначену для ведення садівництва.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду із позовом, вказувала що спірна земельна ділянка була придбана за час спільного проживання з ОСОБА_2 , за спільні кошти подружжя.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 серпня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач ОСОБА_2 помер.

07 квітня 2017 року спадкоємець ОСОБА_2 - ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу на заочне рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 серпня 2013 року разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Обґрунтовуючи поважність пропуску строку на апеляційне оскарження більше ніж на 3 роки і 7 місяців, апелянт зазначила, що про існування рішення суду першої інстанції ні ОСОБА_2 , ні його родині нічого відомо не було. ОСОБА_2 у судових засіданнях участі не брав, про дату і час судових засідань йому відомо не було, з незалежних причин, як сторона по справі, не мав можливості надати докази і довести суду факти, які спростовують доводи позивача. Таким чином, було порушено гарантоване державою право відповідача на змагальність, захист своїх інтересів та всебічне і повне з`ясування обставин справи.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, зокрема запропоновано заявнику надати докази на підтвердження порушень її прав та обов`язків оскаржуваним рішенням на дату його ухвалення, а саме відношення до предмета спору - земельної ділянки (право володіння, користування чи розпорядження).

04 травня 2017 року ОСОБА_6 подала до апеляційного суду клопотання, в якому зазначила, що з прийняттям спадщини після ОСОБА_2 у неї виникли певні права та обов`язки, у тому числі перед кредиторами, тому вона має право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

На підтвердження викладених у клопотанні обставин, заявник надала суду копію свідоцтва про право на спадщину від 05 грудня 2016 року, яке зареєстроване в реєстрі за № 959.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 05 травня 2017 року поновлено ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 серпня 2013 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без руху та надано строк на усунення недоліків, а саме запропоновано заявнику надати докази сплати судового збору у розмірі 3 333,00 грн.

17 травня 2017 року до Апеляційного суду міста Києва надійшли матеріали на усунення недоліків апеляційної скарги ОСОБА_6 , зокрема докази сплати судового збору у розмірі 3 333,00 грн.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 18 травня 2017 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 серпня 2013 року у зазначеній справі.

Щодо питання поновлення строку на апеляційне оскарження

Конституцією України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша та друга статті 55 Конституції України). Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовим висновком, сформульованим Конституційним Судом України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті положень частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожної особи на звернення до суду.

Згідно зі статтею 292 ЦПК України 2004 року сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України 2004 року заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ (частини перша та друга статті 73 ЦПК України 2004 року).

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України».

Зокрема, Європейський суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення).

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03 (пункт 47 рішення).

Зі змісту пункту 52 рішення випливає, що якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача «поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження, то, таким чином, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення.

За цих підстав Європейський суд з прав людини постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (пункт 53 рішення).

Поновлюючи ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 серпня 2013 року, апеляційний суд в ухвалі від 05 травня 2017 року лише вказав, що наведені у скарзі причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції є поважними.

При цьому апеляційний суд не надав належної оцінки тому факту, що про день, час та місце розгляду справи в суді першої інстанції відповідач був повідомлений належним чином, у тому числі за допомогою розміщення оголошення у газеті «Хрещатик» від 02 серпня 2013 року № 109 (4316).

У своїх рішеннях Європейський суд, неодноразово зазначав, що позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення у справі ЄСПЛ «Каракуця проти України»), заява № 18986/06.

Разом із тим безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції.

Таким чином, апеляційний суд у порушення вказаних вимог поновив ОСОБА_6 пропущений строк на апеляційне оскарження зі спливом значного періоду часу (більше ніж 3 роки і 7 місяців) без наведення відповідних підстав, чим порушив принцип правової визначеності (res judicata).

У касаційній скарзі ОСОБА_1 фактично оскаржує ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05 травня 2017 року в частині поновлення ОСОБА_6 строку на апеляційне оскарження та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 18 травня 2017 року про відкриття провадження у справі, а згідно з положенням частини другої статті 293 ЦПК України 2004 року заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, можуть бути включені до касаційної скарги на рішення суду.

За таких обставин, доводи касаційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Щодо права на апеляційне оскарження

Згідно з частиною першою статті 37 ЦПК України 2004 року у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, зміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках зміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, якщо правонаступництво допускається, воно може мати місце на будь-якій стадії цивільного процесу, у тому числі на стадії апеляційного оскарження судового рішення. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Відповідно до вимог статті 1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме клопотання ОСОБА_6 від 26 квітня 2017 року (а.с. 113), звертаючись до суду із апеляційною скаргою, заявник мала на меті захистити права, свободи та інтереси померлого брата ОСОБА_2 та вказувала на те, що її варто залучити до участі у справі як правонаступника відповідача.

Апеляційний суд на указане уваги не звернув та у порушення статей 303, 315 ЦПК України 2004 року не вирішив у передбаченому законом порядку питання про залучення до участі у справі ОСОБА_6 .

Також не роз`яснив ОСОБА_6 порядку оскарження заочного рішення, визначеного статтею 228 ЦПК України 2004 року.

Крім того, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_6 в повній мірі не виконала вимоги ухвали Апеляційного суду міста Києва від 19 квітня 2017 року та не надала суду належних доказів на підтвердження порушень її прав та обов`язків оскаржуваним рішенням суду першої інстанції на дату його ухвалення, а саме: відношення до предмета спору земельної ділянки (право володіння, користування чи розпорядження).

Таким чином, апеляційний суд, відкриваючи апеляційне провадження у цій справі, не встановив, в якому саме процесуальному статусі ОСОБА_6 звернулася до суду з апеляційною скаргою на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 серпня 2013 року, а саме: правонаступника відповідача чи особи, яка не брали участі у справі, але суд вирішив питання про її права та обов`язки.

Доводи касаційної скарги, які стосуються неправильності рішення суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору, зводяться до переоцінки обставин справи та доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, тому Верховний Суд їх не перевіряє.

Разом з тим, оскільки допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права унеможливили ухвалення законного та обґрунтованого рішення по суті розгляду спору, то Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до підпунктів 1 та 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази та/або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

За викладених обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню зі стадії відкриття апеляційного провадження з передачею справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Під час нового розгляду апеляційний суд має повторно вирішити питання про відкриття апеляційного провадження із урахуванням принципу правової визначеності (res judicata) із викладенням обґрунтованих мотивів відкриття провадження у справі чи відмови у відкритті провадження; вирішити питання про процесуальний статус ОСОБА_6 у цій справі та дотримання порядку оскарження заочного рішення.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду міста Києва 05 травня 2017 року про залишення апеляційної скарги без руху в частині поновлення ОСОБА_6 строку на апеляційне оскарження заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 серпня 2013 року, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 18 травня 2017 року про відкриття апеляційного провадження у справі скасувати.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 29 червня 2017 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак

Судді:І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик