Постанова

Іменем України

07 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 159/1000/17

провадження № 61-33461св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк»,

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області у складі судді Логвинюк І. М. від 08 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області у складі колегії суддів: Грушицького А. І., Киці С. І., Шевчук Л. Я. від 10 жовтня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» (далі - ПАТ «Брокбізнесбанк») про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними в порядку захисту прав споживачів.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 05 березня 2008 року між нею та акціонерним банком «Брокбізнесбанк» (далі - АБ «Брокбізнесбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Брокбізнесбанк», був укладений кредитний договір № 122/08, згідно з умовами якого банк надав їй кредит в сумі 32 000,00 доларів США строком до 02 березня 2018 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком і нею були укладені договори поруки та іпотеки.

При укладені оспорюваного кредитного договору банк не виконав ряд обов`язкових вимог закону, ввів її в оману, включив ряд незаконних і несправедливих умов, що призвели до негативних наслідків.

Зазначила, що в порушення частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», пунктів 2.1, 2.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою НБУ від 10 травня 2007 року № 168, банк не надав їй як споживачу фінансових послуг в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також про орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Крім того, вважала, що умови кредитного договору, зокрема, погашення кредиту і відсотків за користування ним у доларах США, є несправедливими, оскільки відповідачем покладено на неї як споживача всі ризики знецінення національної валюти України по відношенню до долара США.

Зазначила, що договір іпотеки є похідним, укладеним виключно для забезпечення зобов`язань по основному кредитному договору, то у разі визнання недійсним оспорюваного кредитного договору він також визнається недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 08 вересня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що підстав для визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними немає, оскільки вони укладені відповідно вимог чинного законодавства та не порушують прав позивача як споживача.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 10 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 08 вересня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками місцевого суду про відмову в позові, зазначив про те, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили належним чином обставин справи та не звернули уваги на те, що під час укладення кредитного договору відповідач порушив права позивача як споживача, оскільки не надав йому письмову інформацію про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту та інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту. На думку заявника умови кредитного договору є незаконними та несправедливими, застосовано обман споживача.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 159/1000/17 з Ковельського міськрайонного суду Волинської області.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Указану справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 05 березня 2008 року між АБ «Брокбізнесбанк»,правонаступником якого є ПАТ «Брокбізнесбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 122/08 (далі - кредитний договір), за умовами якої банк зобов`язався надати ОСОБА_1 грошові кошти (кредит) у розмірі 32 000 дол. США на строк з 05 березня 2008 року по 02 березня 2018 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13,5 % річних на споживчі потреби.

Згідно додатку № 1 до кредитного договору ОСОБА_1 зобов`язалась здійснювати повернення основної суми заборгованості щомісячно включно до 10 числа місяця, наступного за звітним, згідно із зазначеним у додатку графіком.

Із метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором цього ж дня між АБ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого банку передано в іпотеку нерухоме майно, а саме однокімнатна квартира, загальною площею 32,3 кв. м., житловою площею 20,7 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю згідно договору купівлі-продажу квартири.

05 березня 2008 року між АБ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 122/08, відповідно до умов якого поручитель зобов`язується відповідати всім своїм майном за виконання ОСОБА_1 зобов`язань перед банком, що виникли з кредитного договору.

Додатковою угодою до кредитного договору від 01 листопада 2008 року збільшено розмір процентів за користування кредитом до 15 % річних.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За положеннями статтей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У частині другій статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, що була чинною на момент укладення оспорюваного кредитного договору, передбачено перелік інформації, про яку споживача повинен повідомити кредитор перед укладенням договору.

За змістом статтей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладанням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, обґрунтовано виходив із того, що оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, при укладенні кредитного договору сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, а також із того, що на момент укладення правочину позивач не заявляла додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору та в подальшому виконувала його умови. При цьому, позивачеві було надано інформацію щодо орієнтованої сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, графіку повернення заборгованості та умов кредитування в іноземній валюті, на підтвердження чого свідчить оспорюваний договір.

Відхиляючи доводи заявника щодо несправедливості умов кредитного договору та їх невідповідності принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача спростовуються змістом кредитного договору та не узгоджуються з матеріалами справи.

Також колегія суддів погоджується з тим, що підстав, передбачених положеннями статтею 230 ЦК України, статтями 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» для визнання кредитного договору недійсним немає, так як позивач не довів введення його в оману з боку відповідача, а також наявність умов для визначення такого договору несправедливим, що є його процесуальним обов`язком.

З урахуванням наведеного висновки судів про відмову у задоволенні позову є правильними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції, оскільки зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції, були предметом дослідження у суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду без змін.

Оскільки оскаржуване рішення апеляційного суду залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 08 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 10 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун