ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"16" березня 2010 р.Справа № 4/143/09
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Тофана В.М.,
суддів: Журавльова О.О., Михайлова М.В.,
при секретарі судового засідання Горлачові Ю.Г.,
за участю представників сторін:
від позивача –ОСОБА_1, за дов.,
від відповідача-1 –не з’явився, належним чином повідомлений,
від відповідача-2 –Кириличенко О.А., за дов.,
від відповідача-3 - не з’явився, належним чином повідомлений,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „РВ „АГРО”
на рішення господарського суду Миколаївської області від 10 грудня 2009 року
у справі №4/143/09
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Миколаїв
до відповідачів: 1. Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, Миколаївська область, Березанський район, смт. Березанка;
2. Товариства з обмеженою відповідальністю „РВ „АГРО”, м. Миколаїв;
3. Товариства з обмеженою відповідальністю „Фенікс-Трейд”, м. Миколаїв
про визнання незаконними розпоряджень Березанської райдержадміністрації; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки; зобов’язання 2-го відповідача не чинити перешкод в подальшому користуванні земельною ділянкою за цільовим призначенням,
встановив:
Сторони (позивач і відповідач) належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчать поштові повідомлення, а матеріали справи дають можливість розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників 1 і 3 відповідачів.
В липні 2009 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі-позивач-підприємець) звернулась місцевий господарський суд Миколаївської області з позовом до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області (далі-відповідач-1-райдержадміністрація), Товариства з обмеженою відповідальністю „РВ „АГРО” (далі--ТОВ „РВ „АГРО”-відповідач-2) і Товариства з обмеженою відповідальністю „Фенікс-Трейд” (далі-ТОВ „Фенікс-Трейд”-відповідач-3) про визнання незаконними розпоряджень райдержадміністрації (відповідача-1) від 20.07.2007р. №724 про припинення права ТОВ „Фенікс-Трейд” (відповідачем-3) користування земельною ділянкою площею 1,0 га, кадастровий номер НОМЕР_1 під розміщення готельного комплексу; №725 за тією ж датою про надання дозволу ТОВ „РВ „АГРО” (відповідачу-2) на виготовлення технічної документації по складанню кадастрового плану вказаної земельної ділянки; №888 від 23.08.2007р. про затвердження цієї технічної документації і вирішення питання про передачу ТОВ „РВ „АГРО” в оренду вказаної земельної ділянки строком на 49 років під розміщення готельного комплексу; про визнання недійсним договору від 04.10.2007р. оренди вказаної вище земельної ділянки площею 1,0 га (була переведена відповідачем-1 в землі державної власності (запасу)), укладеного між райдержадміністрацією (відповідачем-1) і ТОВ „РВ „АГРО” (відповідачем-2); зобов’язати ТОВ „РВ „АГРО” не чинити перешкоди позивачу в користуванні зазначеною земельною ділянкою, якою він користується на підставі договору суборенди, укладеного з ТОВ „Фенікс-Трейд” (відповідачем-3) 20.01.2006р.
Позовні вимоги підприємець обґрунтовує порушенням відповідачами чинного законодавства при прийнятті цих розпоряджень і при укладенні вказаного договору оренди земельної ділянки площею 1,0 га, оскільки договір оренди цієї земельної ділянки між відповідачем-1 та відпвдачем-3 і договір суборенди її між позивачем і відповідачем-3 є чинними, а тому спірна земельна ділянка не могла бути вилучена і передана в землі запасу.
Крім того, як далі зазначає позивач, за шахрайські дії директора ТОВ „РВ „АГРО” (відповідача-2) щодо цієї земельної ділянки і об’єктів нерухомості на останній порушена кримінальна справа.
Відповідач-1 і відповідач-2 позовні вимоги підприємця не визнають, посилаючись при цьому на те, що на вказаній земельній ділянці площею 1,0 га власником будівель стало ТОВ „РВ „АГРО” (відповідач-2), а тому спірні розпорядження райдержадміністрації і укладений договір оренди цієї земельної ділянки відповідачем-1 з відповідачем-2 (апелянтом) на підставі розпорядження №888 від 23.08.2007р. відповідають чинному законодавству.
Крім того, як вказує відповідач-2 у відзиві на позов, позивач не сплачував по договору суборенди плату за користування спірною земельною ділянкою.
Рішенням місцевого господарського суду від 10 грудня 2009 року (суддя Дубова Т.М.) позов задоволено у повному обсязі з огляду на його обґрунтованість.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду, ТОВ „РВ „АГРО” (відповідач-2) подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржене рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, посилаючись при цьому на невідповідність висновків суду обставинам справи і порушенням норм матеріального та процесуального права.
У судовому засіданні апеляційної інстанції представник апелянта –відповідача-2 (ТОВ „РВ „АГРО”) підтримав її новими підставами з посиланням на те, що позовні вимоги підприємця в частині визнання незаконними розпоряджень Березанської райдержадміністрації, що стосуються оренди земельної ділянки, згідно ст.12 ГПК України не підлягають розгляду в господарському суді, а підлягають розгляду в адміністративному суді по нормам адміністративного судочинства, оскільки стороною по справі є суб’єкт владних повноважень, а отже, господарський суд, на думку апелянта, в цій частині позову, розглянув справу, яка була йому не підвідомча, про що також апелянт виклав у своїх письмових поясненнях на апеляційну скаргу, які надійшли через канцелярію суду апеляційної інстанції.
До цих пояснень на підтвердження своїх доводів з цього приводу надав відповідні документи, які датовані 30 грудня 2009 року, а рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області „Про визнання права власності на об’єкт нерухомості” прийнято 29 січня 2010р.
У відзиві на апеляційну скаргу і в поясненнях в судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача вважає підстави, викладені в апеляційній скарзі і в поясненнях до неї, хибними та безпідставними, а оскаржене рішення суду таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому просить залишити його без змін.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши представників позивача і відповідача-2 (апелянта), перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
21.01.2005 року між Березанською районною державною адміністрацією (відповідачем-1) та ТОВ „Фенікс-Трейд” (відповідачем-3) був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до кого відповідач-3 отримав строком на 49 років в платне володіння та користування земельні ділянки загальною площею 5.50 га для комерційного використання під розміщення готельного комплексу, який знаходиться в зоні відпочинку в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, у т.ч. земельну ділянку площею 1,0 га за кадастровим номером НОМЕР_1.
Розпорядженням №821 від 23 грудня 2005 року відповідач-1 надав відповідачу-3 право на передачу в суборенду земельну ділянку площею 1,0 га строком на 48 років без зміни цільового призначення.
20 січня 2006 року на підставі цього розпорядження між відповідачем-3 та позивачем укладено нотаріально посвідчений договір суборенди земельної ділянки площею 1,0 га, кадастровий номер НОМЕР_1, для ведення підприємницької діяльності – під розміщення готельного комплексу строком на 48 років, дублікат якого замість втраченого оригіналу виданий нотаріусом позивачу, про що зазначено нижче.
У матеріалах справи є дублікат вказаного договору оренди земельної ділянки від 20.01.2006р., укладений між позивачем і відповідачем-3, із якого вбачається, що цей дублікат договору виданий нотаріусом підприємцю ОСОБА_4 01.02.2007р. замість втраченого оригіналу договору оренди від 20.01.2006р. Виданий позивачу дублікат договору оренди земельної ділянки посвідчений нотаріально 01.02.2007р. і зареєстрований також 01.02.2007р. у Березанському районному секторі Миколаївської регіональної філії ДП „Центр ДЗК” під №0407007001066 (а.с.18-19).
Згідно акту прийому-передачі від 20.01.2006р., тобто в день укладення договору суборенди, ділянка площею 1,0 га, кадастровий номер НОМЕР_1 була передана позивачу відповідачем-3.
20 липня 2007 року відповідач-1 розпорядженням №724 припинив право відповідача-3 на користування земельною ділянкою площею 1,0 га під розміщення готельного комплексу та рекомендував цьому відповідачу розірвати договір оренди відповідно до діючого законодавства і перевів земельну ділянку до земель державної власності (запасу), а розпорядженням №725 від 20.07.2007р. відповідачем-1 видано дозвіл ТОВ „РВ „АГРО” (відповідачу-2) на виготовлення технічної документації по складанню кадастрового плану до договору оренди цієї земельної ділянки і розпорядженням №888 від 23 серпня 2007 року технічну документацію затверджено та вирішено питання про передачу ТОВ „РВ „АГРО” землі з земель державної власності (запасу) під розміщення готельного комплексу в оренду строком на 49 років.
Зазначені розпорядження райдержадміністрації (відповідача-1) судом першої інстанції в оскарженому рішенні правомірно визнані незаконними відповідно до п.10 ч.2 ст.16 ЦК України, що є тотожним поняттю недійсними згідно ч.2 ст.20 ГК України, як такі, що прийняті з порушенням норм чинного законодавства, яке регулює земельні правовідносини, з огляду на наступне.
Посилання відповідача-1 в спірному розпорядженні від 20.07.2007р. №724 на ст.ст.31 і 32 Закону України „Про оренду землі” (зі змінами на момент його прийняття) та подану заяву є безпідставним, оскільки в ст.31 цього Закону вказані підстави для припинення договору оренди землі, а саме: договір оренди землі припиняється у випадках, передбачених законом. Відповідно до п/п „а” ч.1 ст.141 і ч.3 ст.142 Земельного кодексу України добровільна відмова від права користування земельною ділянкою є підставою для припинення договору оренди землі, але при цьому власник земельної ділянки (відповідач-1), посилаючись на подану заяву, не вказав, хто її подавав і про що була ця заява.
У матеріалах справи є заява від директора ТОВ „Фенікс-Трейд” (відповідача-3) до райдержадміністрації (відповідача-1), із якої випливає, що директор цього відповідача як на підставу для вилучення спірної земельної ділянки площею 1,0 га, кадастровий номер НОМЕР_1, посилається на перехід права власності (на що саме не вказано) згідно з рішенням господарського суду Миколаївської області від 22.03.2007р. у справі №9/104/07 (а.с.22), хоча на це рішення суду була подана апеляційна скарга, а ця земельна ділянка цим же заявником (ТОВ „Фенікс-Трейд”) на той час вже була передана з дозволу відповідача-1 згідно ст.8 Закону України „Про оренду землі” в суборенду позивачу з укладенням з останнім 20.01.2006р. договору суборенди спірної земельної ділянки, зареєстрованого в установленому порядку, про що було зазначено вище.
Постановою суду апеляційної інстанції від 08.12.2008р. у справі №9/104/07 рішення господарського суду Миколаївської області від 22.03.2007р. по вказаній справі, яким за відповідачем-2 (апелянтом) було визнано право власності на самочинно збудовані будівлі і яке згадується в заяві відповідача-3 до відповідача-1 про вилучення земельної ділянки з цих підстав, скасовано і у позові відповідачу-2 (ТОВ „РВ „АГРО”) відмовлено.
Тому така заява директора ТОВ „Фенікс-Трейд” не могла бути підставою для вилучення цієї земельної ділянки у останнього. Крім того, таке вилучення спірної земельної ділянки у відповідності зі ст.151 Земельного кодексу України ТОВ „РВ „АГРО” (відповідач-2) зобов’язане було погодити з землекористувачем земельної ділянки, яким на той час був позивач по договору суборенди з відповідачем-3. Таке погодження з позивачем згідно названої статті Земельного кодексу вказаний відповідач зобов’язаний був здійснити ще до початку виготовлення технічної документації по складанню кадастрового плану до договору оренди земельної ділянки, на що в порушення зазначеної норми Земельного кодексу був наданий відповідачем-1 дозвіл відповідачу-2 розпорядженням від 20.07.2007р. №724. Ця технічна документація відповідача-2 також в порушення названої статті Земельного кодексу розпорядженням від 23.08.2007р. №888 відповідача-1 була затверджена з наданням права користування відповідачу-2 земельною ділянкою і укладення договору оренди.
Стаття 32 Закону України „Про оренду землі”, на яку відповідач-1 також посилається в спірному розпорядженні про припинення права користування земельною ділянкою, яка перебувала на момент прийняття цього розпорядження у користуванні позивача, передбачає припинення договору оренди землі шляхом розірвання договору, чого в даному випадку не було.
Не було розірвано і договір оренди цієї земельної ділянки від 21.01.2005р., укладеного відповідачем-1 з відповідачем-3, за згодою якого останній передав в суборенду спірну земельну ділянку позивачу (розпорядження №821 від 23.12.2005р. (з внесенням змін в це розпорядження розпорядженням відповідача-1 від 20.01.2006р. №46 (а.с.12,13).
Як зазначено у п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004р. №7 „Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ”, вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених ст.ст.140-149 Земельного кодексу України.
У випадках, визначених цими нормами Земельного кодексу України, припинення права власності на землю чи права користування проводиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними.
Отже, вказаний договір оренди земельної ділянки був укладений між відповідачем-1 і відповідачем-2 (апелянтом) з порушенням чинного законодавства з підстав, зазначених вище, а тому суд першої інстанції правомірно визнав його недійсним на підставі ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України, згідно якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а відповідно до ч.1 ст.215 названого Кодексу підставою недійсності право чину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1 і 2 ст.27 Закону України „Про оренду землі” орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону, оскільки на договір суборенди земельної ділянки розповсюджуються норми Закону України „Про оренду землі” (ст.8) і Земельного кодексу України.
Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об'єднаннями та організаціями.
Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, у тому числі визнання угоди недійсною і визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (ст.20 ГК України), що, як було зазначено вище, є тотожним поняттю про визнання незаконним правового акту органу місцевого самоврядування (ст.21 Цивільного кодексу України).
Що стосується посилання апелянта (відповідача-2) на несплату позивачем орендної плати по договору суборенди, чим порушені його умови, то слід зазначити, що це не є предметом спору по цій справі, а також відповідач-2 не має відношення до цього договору суборенди, оскільки не є його стороною, тому таке посилання не приймається судовою колегією до уваги.
Що стосується посилання представника апелянта у письмових поясненнях до поданої апеляційної скарги і в засіданні суду апеляційної інстанції про непідвідомчість позовних вимог підприємця в частині визнання незаконними розпоряджень Бережанської райдержадміністрації (відповідача-1), що стосуються договорів оренди спірної земельної ділянки, які, на думку апелянта, підлягають розгляду в адміністративному суді по нормам адміністративного судочинства, оскільки стороною у справі є суб’єкт владних повноважень, то такі твердження представника апелянта (відповідача-2) є необґрунтованими з огляду на таке.
Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, оскільки земля є об'єктом цивільних прав і обов'язків і використовується в господарській діяльності на підставі цивільно-правових угод. До таких справ слід відносити справи, пов'язані із захистом права власності або користування землею, в яких, захищаючи свої цивільні права і охоронювані законом інтереси, беруть участь суб'єкти господарської діяльності. Таким чином, рішення компетентного органу місцевого самоврядування про надання землі суб’єкту господарювання в оренду та відповідний договір оренди земельної ділянки є пов’язаними юридичними фактами.
Якщо предметом спору є право власності на земельну ділянку або право користування нею, в тому числі відновлення порушеного права третьою особою, яка на підставі рішень владних органів претендує на спірну земельну ділянку, то такий спір є спором про право і незалежно від участі в ньому органу, яким земельна ділянка надана у власність або у користування, повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства.
З цього приводу є правова позиція Вищого господарського суду України у рекомендаціях від 27.06.2007р. №4-5/120 „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам” (п.15), а також в Інформаційному листі ВГСУ від 20.11.2008р. за №01-8/685 „Про практику застосування у вирішенні спорів деяких норм чинного законодавства” за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України.
Що стосується наданих представником апелянта (відповідача-2) до письмових пояснень відповідних документів на підтвердження підстав, викладених у цих письмових поясненнях, то, як було зазначено вище (в описовій частині постанови), вказані документи були прийняті після винесення оскарженого рішення суду першої інстанції і не були предметом розгляду судом на день його прийняття, а тому відповідно до ст.101 ГПК України не приймаються судовою колегією апеляційної інстанції до уваги.
При таких обставинах оскаржене рішення суду відповідає фактичним обставинам справи і чинному законодавству, а тому відсутні підстави для його скасування.
Слід зазначити, що, як свідчать матеріали справи, правоохоронними органами порушена кримінальна справа за фактом шахрайських дій директора ТОВ „РВ „АГРО” (апелянта) (а.с.36-37), а також складені протоколи у відношенні цього директора про адміністративні правопорушення і винесені постанови про накладення адміністративного стягнення.
Враховуючи викладене і керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України,
апеляційний господарський суд,
постановив :
Рішення господарського суду Миколаївської області від 10 грудня 2010 року по справі №4/143/09 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „РВ „АГРО” –без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Тофан В.М.
Судді Журавльов О.О.
Михайлов М.В.