Постанова

Іменем України

09 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 607/2100/14-ц

провадження № 61-28738св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк»,

відповідачі: приватне підприємство «Лізен», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,

відповідачі за зустрічним позовом: приватне підприємство «Лізен», публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 жовтня 2016 року у складі судді Стельмащука П. Я. та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 02 березня 2017 року у складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Гірського Б. О., Ткач О. І., та касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Тернопільської області від

02 березня 2017 року у складі колегії суддів: Бершадської Г. В.,

Гірського Б. О., Ткач О. І.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У лютому 2014 року публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України»; банк) звернулось до суду з позовом до приватного підприємства «Лізен» (далі - ПП «Лізен»), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 27 лютого 2008 року між

ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» ПП «Лізен» укладено генеральну угоду № 6608N2 щодо визначення загальних умов фінансування інвестиційної, торгово-закупівельної, виробничої та іншої діяльності позичальника, яке здійснюється відповідно до цієї генеральної угоди шляхом укладення кредитних договорів.

На виконання генеральної угоди між банком та ПП «Лізен» укладені кредитні договори: від 27 лютого 2008 року № 6608К2, від 21 квітня 2009 року

№ 66509К2, від 23 квітня 2010 року № 66510К3, від 30 листопада 2010 року

№ 66510К8, від 26 вересня 2011 року № 66511К5, від 03 серпня 2012 року

№ 66512К3. По кредитному договору від 26 вересня 2011 року № 66511К5 банк надав позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії з лімітом 400 000,00 грн, з урахуванням заборгованості за кредитним договором від 30 листопада 2010 року № 66510К8, зі сплатою процентної ставки в розмірі 18,3 % річних, з кінцевим терміном погашення кредиту 25 вересня 2012 року, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити відсотки та комісію в строки та в порядку встановленому кредитним договором. До вказаного договору 11 квітня 2013 року внесено зміни.

В забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору, 26 вересня 2011 року між банком та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 укладено договори поруки, згідно яких поручителі зобов`язались солідарно із позичальником відповідати перед банком за повне і своєчасне виконання позичальником основного зобов`язання за Генеральною угодою від 27 лютого 2008 року № 6608N2. Позивачем

16 вересня 2013 року направлено на адресу відповідачів (поручителів) письмові вимоги щодо виконання забезпеченого зобов`язання, які залишені без задоволення.

ПП «Лізен» свої зобов`язання не виконало, а саме своєчасно не здійснювало погашення заборгованості, у зв`язку із чим станом на 11 березня 2016 року виникла заборгованість на загальну суму 1 127 821,84 грн, з яких:

343 760,00 грн - прострочений основний борг, 162 364,23 грн - прострочені відсотки, 1 747,94 грн - прострочена комісія за управління кредитом,

238 254,32 грн - нарахована пеня по тілу кредиту, 80 483,89 грн - нарахована пеня по відсотках, 1 211,46 грн - нарахована пеня по комісії, 300 000,00 грн - штрафи.

ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило стягнути вказану заборгованість з

ПП «Лізен», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 на свою користь в солідарному порядку.

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з зустрічними позовними вимогами до ПП «Лізен», ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання припиненим договору поруки.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 мотивовано тим, що порука щодо неї припинилась 11 квітня 2013 року в силу закону (стаття 559 ЦК України), так як після підписання договору поруки вносились зміни до кредитного договору, а саме між банком та позичальником укладено договір про внесення змін від 11 квітня 2013 року № 66511К5 до кредитної угоди від

26 вересня 2011 року № 66511К5, на які вона, як поручитель згоди не давала, внаслідок чого збільшився обсяг її відповідальності.

ОСОБА_3 просила визнати договір поруки від 26 вересня 2011 року

№ 66511Р9 припиненим.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

23 березня 2016 року позовні вимоги ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 об`єднано в одне провадження.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

05 жовтня 2016 року позовні вимоги ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до ПП «Лізен», ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто солідарно із ПП «Лізен» та ОСОБА_3 на користь

ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» заборгованість за кредитним договором від 26 вересня 2011 року № 66511К5 в розмірі

1 127 821,84 грн, з яких: 343 760,00 грн - прострочений основний борг,

162 364,23 грн - прострочені відсотки, 1 747,94 грн - прострочена комісія за управління кредитом, 238 254,32 грн - нарахована пеня по тілу кредиту,

80 483,89 грн - нарахована пеня по відсотках, 1 211,46 грн - нарахована пеня по комісії, 300 000,00 грн - штрафи.

У задоволенні позовних вимог ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 - відмовлено.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ПП «Лізен»,

ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання припиненим договору поруки - відмовлено.

Стягнуто з ПП «Лізен» на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» 6 005,80 грн судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» 6 005,80 грн судових витрат.

Стягуючи з ПП «Лізен» та поручителя ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором та відмовляючи ОСОБА_3 у позові про визнання поруки припиненою, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник належним чином не виконував взятих на себе зобов`язань, та з відсутності підстав для визнання поруки припиненою, тому що

ОСОБА_3 надала письмову згоду на збільшення обсягу своєї відповідальності. Відмову у стягненні заборгованості за вказаним кредитним договором з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 суд мотивував тим, що їх порука за зобов`язаннями ПП «Лізен» припинилась у зв`язку із внесенням 11 квітня 2013 року змін до кредитного договору, які призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителів без їх згоди.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 02 березня

2017 року апеляційну скаргу ПП «Лізен» задоволено.

Апеляційну скаргу ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» задоволено.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

05 жовтня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до ПП «Лізен» про стягнення боргу та судових витрат скасовано, провадження у справі в цій частині закрито.

Стягнуто з ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» на користь ПП «Лізен» 6 606,38 грн судових витрат.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

05 жовтня 2016 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором від 26 вересня 2011 року № 66511К5 в сумі 1 127 821,84 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» 1 079 071,84 грн заборгованість за кредитним договором від 26 вересня 2011 року № 66511К5 та 5 135,05 грн судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» 1 079 071,84 грн заборгованості за кредитним договором від 26 вересня 2011 року № 66511К5 та 5 135,05 грн судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» 1 079 071,84 грн заборгованості за кредитним договором від 26 вересня 2011 року № 66511К5 та 5 135,05 грн судових витрат.

Зменшено суму стягнення судового збору з ОСОБА_3 на користь

ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» з 6 005,80 грн до

730,80 грн.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до ПП «Лізен» про стягнення заборгованості за кредитним договором, апеляційний суд виходив із того, що ці позовні вимоги підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.

Стягуючи заборгованість за кредитним договором з поручителів -

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь

ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», апеляційний суд виходив із того, що позичальник належним чином не виконував взятих на себе зобов`язань, а тому заборгованість підлягає стягнення з поручителів, які зобов`язались відповідати перед банком як солідарні боржники. Умови договорів поруки містять застереження щодо згоди поручителів на забезпечення всіх зобов`язань позичальника за Генеральною угодою, в тому числі з урахуванням всіх змін та доповнень до Генеральної угоди, що будуть укладені в майбутньому (пункт 2.1.7. договорів поруки).

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості з поручителя - ОСОБА_3 на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ПП «Лізен», ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання поруки припинено, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що порука не припинилася, оскільки додатково, в нотаріально посвідченій заяві від 11 квітня 2011 року (в день укладення договору про внесення змін) ОСОБА_3 надала згоду на укладення змін до кредитних договорів/договорів забезпечення та усіх змін до цих договорів, що укладені між ПП «Лізен» та «Укрексімбанк» на умовах, які попередньо обговорені та погоджені.

Додатковим рішенням апеляційного суду Тернопільської області від

28 березня 2017 року змінено рішення апеляційного суду Тернопільської області від 02 березня 2017 року в частині суми стягнення боргу за кредитним договором з ОСОБА_3 , зменшено суму стягнення з 1 127 821,84 грн до 1 079 071,84 грн.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг:

11 квітня 2017 року ОСОБА_3 через засоби поштового зв`язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 жовтня 2016 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від

02 березня 2017 року в частині задоволення позовних вимог

ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ПП «Лізен», ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання поруки припиненою, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» відмовити, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_3 зводяться до того, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ОСОБА_3 надала свою згоду на укладення між ПП «Лізен» та банком додаткових договорів, якими збільшено її обсяг відповідальності, є неправильним, оскільки нотаріально посвідчена заява ОСОБА_3 від 11 квітня

2013 року не передбачає таких умов та такої згоди вона не надавала. Судами не враховано правову позицію Верховного Суду України від

21 жовтня 2015 року у справі № 6-1161цс15.

11 квітня 2017 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду Тернопільської області від 02 березня 2017 року в частині задоволення позовних вимог ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та залишити в силі в цій частині рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 жовтня 2016 року.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_2 зводяться до того, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що порука ОСОБА_2 не припинилася є помилковим, оскільки згоди на укладення додаткових договорів він не надавав. Судом не враховано правову позицію Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1161цс15.

Доводи інших учасників справи:

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 жовтня 2016 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від

02 березня 2017 року у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

Зупинено виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 жовтня 2016 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 02 березня 2017 рокудо закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 02 березня 2017 року у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

Зупинено виконання рішення апеляційного суду Тернопільської області від

02 березня 2017 року до закінчення касаційного провадження.

У вересні 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами цивільної справи передано до Верховного Суду.

Розпорядженням від 12 червня 2019 року № 679/0/226-19 за касаційним провадженням № 61-28738св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 12 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

05 жовтня 2016 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 02 березня 2017 року оскаржуються ОСОБА_3 в касаційному порядку в частині задоволення позовних вимог ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості та в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних ОСОБА_3 до ПП «Лізен», ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання припиненим договору поруки.

Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 02 березня 2017 року оскаржується ОСОБА_2 в частині задоволення позовних вимог

ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.

В інших частинах рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 жовтня 2016 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 02 березня 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не оскаржуються, а тому відповідно до правил статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції в цих частинах не перевіряються.

Короткий зміст встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи:

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 27 лютого 2008 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», та ПП «Лізен» укладено Генеральну угоду № 6608N2, метою якої є визначення загальних умов фінансування інвестиційної, торгово-закупівельної, виробничої та іншої діяльності позичальника, яке здійснюється відповідно до цієї генеральної угоди шляхом укладення кредитних договорів.

На виконання генеральної угоди між сторонами укладено шість кредитних договорів.

При укладенні кредитного договору від 26 вересня 2011 року № 66511К5 банк надав позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії з лімітом 400 000,00 грн, з урахуванням заборгованості за кредитним договором від 30 листопада 2010 року № 66510К8, зі сплатою процентної ставки в розмірі 18,3 % річних, з кінцевим терміном погашення кредиту 25 вересня 2012 року, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити відсотки та комісію в строки та в порядку встановленому кредитним договором.

11 квітня 2013 року між сторонами укладено договір № 66511К5-1 про внесення змін до кредитної угоди від 26 вересня 2011 року № 66511К5. Ліміт кредитної лінії встановлено у розмірі 366 700,00 грн, кінцевий термін погашення кредиту перенесено до 25 серпня 2013 року. Підпункти 3.2.7., 3.2.8 викладено в іншій редакції. Розмір комісії за зміну умов Договору (за ініціативою Позичальника) у разі перенесення кінцевого терміну погашення Кредиту та/або при внесенні інших змін до умов Договору, які оформлюються додатковими договорами 0,2 % (до змін було 0,1 %) від ліміту кредитної лінії (згідно з кредитним договором), але не менше

500,00 грн (до змін було 300,00 грн) (за кожну окрему зміну). Розмір комісії за внесення змін до умов іпотечного договору, договору поруки, договору застави (за ініціативою позичальника), які оформлюються додатковими договорами 0,2 % (до змін було 0,1 %) від ліміту кредитної лінії (згідно з кредитним договором), але не менше 500,00 грн (до змін було 200,00 грн) та не більше 2 500,00 грн (до змін було 1 000,00 грн) (за кожну окрему зміну).

Договором від 11 квітня 2013 року доповнено кредитний договір від

26 вересня 2011 року новою додатковою умовою щодо вимог звітності. Додано підпункт 5.3.7. щодо обов`язку позичальника протягом всього строку дії Кредитного договору, а саме: протягом кожного останнього місяця строку дії попереднього звіту про незалежну оцінку вартості предметів забезпечення, надавати Банку актуальний звіт про незалежну оцінку вартості предметів забезпечення. У зв`язку із цим, статтю 6 «Події невиконання зобов`язань» Кредитного договору доповнено підпунктом 6.1.10., а пункт 7.4. статті 7 «Відповідальність позичальника» викладено у новій редакції, а саме за невиконання Позичальником зобов`язань, визначених пунктами 5.3.1. (б, в, є), 5.1.3.6., 5.1.7 Позичальник сплачує Банкові штраф у розмірі 625,00 грн (до змін було 400,00 грн) щомісячно за кожне окреме порушення.

Окрім того, статтю 7 «Відповідальність позичальника» доповнено новим пунктом 7.5., згідно якого за невиконання Позичальником зобов`язань, визначених пунктом 5.3.7., Позичальник сплачує Банкові штраф у розмірі

10 000,00 грн щомісячно. Пункт 7.5. попередньої редакції вважати

пунктом 7.6.

Банк виконав свої зобов`язання за договором.

ПП «Лізен» свої зобов`язання за кредитним договором не виконало, у зв`язку із чим станом на 11 березня 2016 року виникла заборгованість на загальну суму 1 127 821,84 грн, з яких:343 760,00 грн - прострочений основний борг, 162 364,23 грн - прострочені відсотки, 1 747,94 грн - прострочена комісія за управління кредитом, 238 254,32 грн - нарахована пеня по тілу кредиту, 80 483,89 грн - нарахована пеня по відсотках,

1 211,46 грн - нарахована пеня по комісії, 300 000,00 грн - штрафи.

В забезпечення виконання зобов`язань за Генеральною угодою від

27 лютого 2008 року № 6608N2, 26 вересня 2011 року додатково між банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладені окремо з кожним договори поруки, згідно яких поручителі зобов`язались солідарно із позичальником відповідати перед банком за повне і своєчасне виконання позичальником ПП «Лізен» основного зобов`язання (пункт 3.1. договору поруки). У випадку невиконання позичальником основного зобов`язання або його частини, кредитор має право вимагати виконання цього зобов`язання у поручителя та/або позичальника, як у солідарних боржників.

Пунктом 2.1.7. договорів поруки, укладених між банком та ОСОБА_2 (договір поруки від 26 вересня 2011 року № 66511Р7), ОСОБА_3 (договір поруки від 26 вересня 2011 року № 66511Р9), окремо з кожним, сторони угодили, що поручитель надає згоду на забезпечення цією порукою всіх зобов`язань позичальника за генеральною угодою, в тому числі з урахуванням всіх змін та доповнень до Генеральної угоди, що будуть укладені в майбутньому.

11 квітня 2013 року приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу посвідчено заяву ОСОБА_3 про те, що вона дає згоду на укладення ПП «Лізен», учасником та директором якого є її

чоловік - ОСОБА_2 , договорів про внесення змін до кредитних договорів від 26 вересня 2011 року № 66511К5, від 03 серпня 2012 року

№ 66512К3, укладених з АТ «Укрексімбанк», у частині перенесення кінцевого терміну погашення кредиту, зміни графіка погашення та інше, укладення в майбутньому будь-яких договорів про внесення змін до усіх кредитних договорів/договорів забезпечення (договорів поруки/застави/іпотеки), що укладені між ПП «Лізен» та АТ «Укрексімбанк» на умовах, які вони попередньо обговорили, погодили і вважають вигідними для них.

28 жовтня 2013 року усіма поручителями отримано письмові вимоги позивача (кредитора) про погашення заборгованості, які станом на день розгляду справи залишені поручителями без задоволення.

Стягуючи з поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором та відмовляючи ОСОБА_3 у позові про визнання поруки припиненою, суд апеляційної інстанції, частково погоджуючись із судом першої інстанції, виходив із того, що позичальник належним чином не виконував взятих на себе зобов`язань, та з відсутності підстав для визнання поруки припиненою, тому що ОСОБА_3 надала письмову згоду на збільшення обсягу своєї відповідальності. Умови договорів поруки містять застереження щодо згоди поручителів на забезпечення всіх зобов`язань позичальника за Генеральною угодою, в тому числі з урахуванням всіх змін та доповнень до Генеральної угоди, що будуть укладені в майбутньому (пункт 2.1.7. договорів поруки). Суд дійшов висновку, про наявність підстав для стягнення з поручителів на користь банку заборгованості за кредитним договором станом на 11 березня

2016 року.

Проте колегія суддів Верховного Суду не може повністю погодитися з даним висновком суду апеляційної інстанції, оскільки такий зроблений з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до ухвалення передчасного судового рішення.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

Згідно із частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За змістом указаних норм матеріального права поручитель хоч і пов`язаний з боржником певними зобов`язальними відносинами, але є самостійним суб`єктом у відносинах з кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (частина друга статті 555 цього Кодексу).

За положеннями частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення його обсягу відповідальності. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов`язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.

Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від

26 червня 2019 року за наслідками розгляду справи № 2-588/10

(755/18438/16-ц) (касаційне провадження № 14-275цс19).

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення, на підставі належним чином оцінених доказів встановили, що порука між банком та ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не є припиненою, оскільки сторони в пункті 2.1.7. договорів поруки від 26 вересня 2011 року № 66511Р9 та № 66511Р7 відповідно, погодили умови щодо внесення змін та доповнень до Генеральної угоди, що будуть укладені в майбутньому. Своєю нотаріально посвідченою заявою від

11 квітня 2013 року (день укладення додаткового договору, яким збільшено обсяг відповідальності поручителів) ОСОБА_3 додатково надала згоду на укладення ПП «Лізен», учасником та директором якого є її чоловік - ОСОБА_2 , договорів про внесення змін до кредитних договорів від

26 вересня 2011 року № 66511К5, від 03 серпня 2012 року № 66512К3, укладених з ВТ «Укрексімбанк» (скорочена назва ПАТ Державний експортно-інвестиційний банк України»), у частині перенесення кінцевого терміну погашення кредиту, зміни графіка погашення та інше; укладення в майбутньому будь-яких договорів про внесення змін до усіх кредитних договорів/договорів забезпечення (договорів поруки/застави/іпотеки), що укладені між ПП «Лізен» та АТ «Укрексімбанк» на умовах за розсудом підписанта ПП «Лізен». Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для припинення поруки.

Проте, колегія суддів не може погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про стягнення заборгованості з поручителів у визначеному судом розмірі з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору, з урахуванням змін до нього, сторони погодили кінцевий термін погашення кредиту - 25 серпня 2013 року.

Відтак, у межах строку кредитування до 25 серпня 2013 року

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мали, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що ним розраховано заборгованість станом на 11 березня 2016 року, а строк дії кредитного договору, з урахуванням змін, становить до 25 серпня 2013 року. Тобто, позивачем розраховано проценти та пеню за кредитом поза межами дії кредитного договору.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від

28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (касаційне провадження

№ 14-10цс18). Підстав для відступу від вказаної позиції колегія суддів не знаходить.

Щодо суті касаційної скарги:

З огляду на викладене колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційні скарги задовольнити частково. Скасувати рішення апеляційного суду Тернопільської області від 02 березня 2017 року в частині позовних вимог ПАТ «Державний експортно-імпортний банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 жовтня 2016 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від

02 березня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до

ПАТ «Державний експортно-імпортний банк» про визнання припиненим договору поруки - залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів в цій частині не спростовують.

Керуючись статями 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 02 березня 2017 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості скасувати.

Справу за позовом публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

05 жовтня 2016 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 02 березня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк» про визнання припиненим договору поруки залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

В. П. Курило