Постанова

Іменем України

09 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 509/5351/15-ц

провадження № 61-27160 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - ОСОБА_2 ;

відповідач -ОСОБА_3 ;

представник відповідача - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2017 року у складі судді Кочко В. К. та постанову апеляційного суду Одеської області від 13 березня 2018 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Кононенко Н. А., Гірняк Л. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна, набутого під час спільного проживання спільною сумісною власністю та розділ майна, що є спільною сумісною власністю.

Позовна заява мотивована тим, що приблизно з серпня 1994 року по 2013 рік вона та відповідач ОСОБА_3 почали фактично проживати разом однією сім`єю, як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу та вести спільне господарство.

Зазначала, що з 1995 року по 1996 рік вони разом проживали у її батьків в с. Капітанівка Комінтернівського району Одеської області, займались сільським господарство.(вирощували свиней на продаж). На початку 1997 року переїхали до м. Одеса, де півроку мешкали у батьків відповідача. В цьому ж році вони придбали земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яку за взаємною згодою оформили на відповідача.

Вказувала, що у 1998 року на вищевказаній земельній ділянці спільно розпочали будувати житловий будинок, але спочатку збудували гараж, в якому проживати разом до 2002 року. Кошти, які були необхідні для купівлі будівельних матеріалів та оплати праці будівельників, вони заробляли сумісною працею, а саме: заснували виробництво тротуарної плитки та особисто виконували замовлення по її укладанню.

Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син, ОСОБА_5 , після народження якого вони почали проживати у недобудованому спірному будинку. Будівництво спірного будинку було закінчено у 2007 році та будинок введено в експлуатацію.

На початку 2013 року стосунки з відповідачем погіршились, з листопада 2013 року вона з дитиною проживає окремо від чоловіка.

Зазначала, що неодноразово зверталася до ОСОБА_3 з проханням розділити вищевказаний житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, який був набутий ними за час спільного проживання однією сім`єю, але угоди про добровільний поділ вищевказаного майна між ними не досягнуто, оскільки відповідач вважав вказаний будинок своєю особистою власністю.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, просила суд встановити юридичний факт спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу у період з 1994 року по 2013 рік, визнати житловий будинок з господарчими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , розділити вказане майно та визнати за нею право власності на1/2 частину зазначеного житлового будинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

В ході розгляду справи ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 лютого 2016 року накладено арешт на житловий будинок з господарчими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт, що має юридичне значення в тому, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство у період з 01 січня 2004 року по 01 лютого 2013 року включно. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку вказаного житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, який складається в цілому з: одного житлового будинку, зазначеного на плані технічного паспорту під літ. А, мансарди під літ. А1, ,загальною площею 192,3 кв. м, житловою 81,8 кв. м; та споруд: під літ. а - балкону, під літ. Б - гаражу, під літ. Б - оглядової ями, під літ. В -сараю, під літ. в - погрібу, під літ. Г - вольєру, № I, II - вимощення, № 1-13 -споруди.

Арешт, накладений ухвалами Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 грудня 2015 року та від 03 лютого 2016 року на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , скасовано.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з серпня 1994 року по 01 лютого 2013 року вели спільне господарство, мали спільний бюджет, побут, проживаючи без реєстрації шлюбу однією сім`єю, а будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 побудований внаслідок спільної праці, тому, в силу статті 74 СК, належить їм на праві спільної сумічсної власності та підлягає поділу між сторонами у рівних частках у відповідності до вимог статті 70 СК України.

Визначаючи період спільного проживання, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю у період з серпня 1994 року по 31 грудня 2003 року включно, оскільки чинним на той період законодавством не було передбачено можливості встановлення такого факту.

Вирішуючи спір про встановлення факту спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд посилався на обставини, встановлені заочним рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 листопада 2016 року (справа №509/1903/16-ц) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання батьківства та стягнення аліментів. При розгляді вказаної справи судом встановлено факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу з 1994 року, з того часу проживали, як чоловік та жінка однією сімєю та вели спільне господарство по 2013 рік. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_5 (а.с.121-123 т. 1).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Одеської області від 13 березня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 залишено без задоволення, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2017 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції і вказав, що сторони фактично проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу майже дев`ятнадцять років, в інших шлюбах не перебували, протягом цих років вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, з 24 травня 2002 року спільно виховували сина, і в цей період сумісно почали будувати спірний житловий будинок із господарчими будівлями та спорудами, який закінчили будувати у 2007 році, тому вказаний спірний житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між сторонами у рівних частках у відповідності до вимог статті 70 СК України. Також суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу підлягає встановленню з 01 січня 2004 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2018 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 509/5351/15-ц із Овідіопольського районного суду Одеської області.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 червня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 вересня 2019 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Зазначав, що дійсно мав з позивачем любовні та ділові стосунки, однак, ніколи не проживав з нею однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Суди дійшли помилкового висновку, що сторони у справі мали спільний бюджет, вели спільне господарство, будували будинок. Вказував, що суди безпідставно посилалися на обставини, встановлені заочним рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 листопада 2016 року (справа №509/1903/16-ц), оскільки вказане рішення не набрало законної сили та на цей час ним оскаржено.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що з серпня 1994 року по 2013 рік ОСОБА_1 та ОСОБА_3 фактично проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство.

Заочним рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 листопада 2016 року (справа №509/1903/16-ц) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання батьківства та стягнення аліментів, встановлено факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу з 1994 року, з того часу проживали, як чоловік та жінка однією сім`єю та вели спільне господарство по 2013 рік. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_5 (а.с.121-123 т. 1).

Згідно з довідкою, виданою Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області ОСОБА_3 10 серпня 2009 року, останній зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . За вказаною адресою не зареєстровані, але проживають також ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , 2002 року народження (а.с. 111 т. 1).

Згідно акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 28 вересня 2007 року, затвердженого розпорядженням Овідіопольської райдержадміністрації від 22 листопада 2007 року № 1509 та зареєстрованого в інспекції ДАБК райдержадміністрації від 06 грудня 2007 року, будинок АДРЕСА_3 прийнято в експлуатацію (а.с.79-80, 81 т. 1).

Відповідно до свідоцтва про право власності від 23 грудня 2007 року, ОСОБА_3 є власником житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами поАДРЕСА_3 (а.с.82).

Згідно постанови Верховної Ради України від 19 травня 2016 року № 1377-VIII «Про перейменування окремих населених пунктів та районів» село Мізікевича перейменовано в село Лиманка .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень СК України цей Кодекс набирає чинності разом з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.

До сімейних відносин, які вже існували на цю дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов`язки визначаються на підставах, передбачених С К України .

ЦПК України 1963 року з відповідними змінами не містить норм про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Цей порядок визначений у пункті 5 частини першої статті 256 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції), а також пункті 5 частини першої статті 315 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції).

Отже, факт саме проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу може бути встановлено судом лише з 01 січня 2004 року.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів дійшов обґрунтованого висновку про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в період часу з 01 січня 2004 року по 01 лютого 2013 року, оскільки інститут спільного проживання осіб, як чоловіка і жінки, який породжує юридичні наслідки, передбачений ЦК України 2004 року. КпШС України, який діяв до 2004 року, таких положень не містив. Тому такий факт може бути встановлений лише з 01 січня 2004 року.

Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

За правилами частини першої статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Згідно з частиною другою статті 74 СК України на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що сторони фактично проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з серпня 1994 року по 01 лютого 2013 року вели спільне господарство, мали спільний бюджет, побут, взаємні права та обов`язки, проживаючи без реєстрації шлюбу однією сім`єю в інших шлюбах не перебували, з 24 травня 2002 року спільно виховували сина, а будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 побудований внаслідок спільної праці, тому, в силу статті 74 СК, належить їм на праві спільної сумісної власності та підлягає поділу між сторонами у рівних частках у відповідності до вимог статті 70 СК України.

Судами враховано, що належних та допустимих доказів на спростування вказаних висновків відповідачем не надано.

Суди виходили з того, що факт проживання сторін однією сімєю без реєстрації шлюбу підтверджується, зокрема, довідкою про склад сім`ї, виданою 10 серпня 2009 року Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області, згідно з якою ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , його сім`я складається із трьох осіб, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , 2002 року народження, які не зареєстровані, але також проживають за вказаною адресою (а.с. 111 т. 1).

Також судами враховано, що спірний житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами був введений в експлуатацію у період фактичного проживання сторіноднією сім`єю без реєстрації шлюбу, що підтверджується актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 28 вересня 2007 року, затвердженого розпорядженням Овідіопольської райдержадміністрації від 22 листопада 2007 року № 1509 та зареєстрованого в інспекції ДАБК райдержадміністрації від 06 грудня 2007 року, та в подальшому оформлений на ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 23 грудня 2007 року.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, які відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 13 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович