ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2019 р. справа № 300/2008/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Грицюка П.П.,

за участю:

секретаря судового засідання - Ткачука І.М.,

позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни про визнання протиправною та скасування постанови ВП № 59891404 від 27.08.2019 року, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд із позовною заявою до Приватного виконавця міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови ВП № 59891404 від 27.08.2019 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що при відкритті виконавчого провадження відповідачем не дотримано вимог частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року №1404-VIII, оскільки, приватним виконавцем - Вольф Т.Л. виконавчий документ прийнято до виконання не за місцезнаходженням боржника або його майна. На переконання позивача, такі дії відповідача порушують його права у виконавчому провадженні, а тому постанова від 27.08.2019 року за № 59891404 підлягає скасуванню.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.10.2019 року відкрито провадження у даній адміністративній справі згідно із встановленими особливостями провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, відповідно до статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та призначено судовий розгляд справи на 17.10.2019 року о 10:00 год. (а.с. 1-2).

Пунктом 4 резолютивної частини вказаної ухвали зобов`язано відповідача надати в судове засідання суду, належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження № 59891404.

Судом на виконання частини 1 статті 268 та частини 2 статті 269 КАС України направлено на офіційну адресу електронної пошти приватного виконавця Вольф Тетяни Леонідівни - ІНФОРМАЦІЯ_2, ухвалу про відкриття провадження у справі від 09.10.2019 року, копію позовної заяви з додатками та копію повістки про виклик до суду. Вказане підтверджується звітами про доставку від 09.10.2019 року (а.с. 20, 21).

На адресу електронної пошти Івано-Франківського окружного адміністративного суду, 17.10.2019 року о 09 год. 43 хв., від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 22-61). Спростовуючи позовні вимоги, відповідач вказав, що ним відкрито виконавче провадження на законних підставах, у відповідності до приписів частини 2 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», так як у позивача відкриті розрахункові рахунки в банківських установах, які територіально знаходяться в м. Києві. На переконання відповідача, ним правомірно прийнятий виконавчий документ за місцезнаходженням грошових коштів боржника, у тому числі коштів, які знаходяться на рахунках боржника в банках та інших фінансових установах у місті Києві.

Позивач в судовому засіданні вимоги, викладені в позовній заяві підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Відповідач, належним чином повідомлений про судовий розгляд справи, в судове засідання не з`явився. Направив на адресу суду клопотання розгляду даної адміністративної справи без участі відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Таким чином, суд дійшов висновку про можливості розгляду даної адміністративної справи за такої явки сторін.

Розглянувши та дослідивши в сукупності позовну заяву, відзив та письмові докази, наявні у матеріалах даної адміністративної справи, заслухавши позицію представника позивача, судом встановлено такі обставини.

Для примусового виконання виконавчого напису №1366 від 29.07.2019 року, виданого приватним нотаріусом ІМНО Київської області Кондратюк В.С., Акціонерним товариством «Банк Форвард» обрано приватного виконавця виконавчого округу міста Києва - Вольф Тетяну Леонідівну.

Представником Акціонерного товариства «Банк Форвард» 23.08.2019 року, подано заяву про відкриття виконавчого провадження (а.с. 38-39). У вказаній заяві Акціонерне товариство «Банк Форвард» просило відкрити, за місцезнаходженням майна (грошових коштів) боржника, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кондратюком В.С. за № 1366 від 29.07.2019 року про стягнення із боржника, яким є: ОСОБА_1 коштів у розмірі 41755,16 гривень.

Так, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва - Вольф Т.Л. на підставі зазначеної заяви Акціонерного товариства «Банк Форвард» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №59891404 від 27.08.2019 року (а.с. 50), із виконання виконавчого напису №1366 від 29.07.2019 року, яким зобов`язано стягнути з боржника, яким є: ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Банк Форвард» заборгованість в розмірі 41755,16 грн (а.с. 44).

Вказана постанова про відкриття виконавчого провадження направлено позивачу супровідним листом від 27.08.2019 року (а.с.49).

Не погоджуючись із винесеною постановою про відкриття виконавчого провадження від 27.08.2019 року за № 59891404, з метою захисту свого порушеного права, позивач звернувся із позовною заявою до суду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VІІІ), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) складає сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, які спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно частини 1 статті 5 вказаного Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон №1403-VІІІ), завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 1403-VIII та пункт 4 частини першої статті 2 Закону № 1404-VIII установлюють принцип (засаду) диспозитивності виконавчого провадження та визначають його обов`язковість при здійсненні виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями.

Цей принцип полягає, зокрема, у наданні стягувачу права вибору - пред`явити виконавчий документ для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 Закону № 1404-VIII віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців (абзац другий частини першої статті 19 цього Закону). Тобто вищевказані положення надають стягувачу право на власний розсуд обрати орган, що буде здійснювати примусове виконання, обираючи при цьому між державною виконавчою службою та приватними виконавцями.

Частина перша статті 27 Закону № 1403-VIII також передбачає право фізичних або юридичних осіб вільно обирати приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом № 1404-VIII.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Пунктом 3 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі написи нотаріусів віднесено до виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню.

Частиною 2 статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" про початок діяльності приватний виконавець повідомляє Міністерство юстиції України. У повідомленні про початок діяльності обов`язково зазначаються зокрема виконавчий округ, на території якого приватний виконавець має намір здійснювати діяльність.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 23 цього Закону у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.

Відповідно до частини 1 статті 25 вказаного Закону виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.

Судом встановлено, що відповідно до інформаційної довідки від 16.10.2019 року з Єдиного реєстру приватних виконавців України, виконавчим округом приватного виконавця Вольф Тетяни Леонідівни визначено: м. Київ (а.с. 13-14).

Згідно частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

З аналізу зазначених статей слідує, що прийняття приватним виконавцем до виконання виконавчих документів закон пов`язує із місцем проживання або місцем перебування боржника - фізичної особи, що врегульовано положеннями ст.24 Закону України "Про виконавче провадження".

Правове регулювання питання "місце виконання рішення" відносно відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем щодо боржника - фізичної особи включає в себе: місце проживання, місце перебування боржника, що регулюється наступними нормативно-правовими актами: Закон України "Про виконавче провадження", Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, Цивільний кодекс України, Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України".

Згідно частин 1, 2, 6 статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

За приписами Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України" місце проживання - це адміністративно - територіальна одиниця, на території якої фізична особа проживає строком понад шість місяців на рік. Місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої фізична особа проживає строком менше шести місяців на рік. Реєстрацією місця проживання або місця перебування фізичної особи є внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестись офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції. При цьому, підтвердженням реєстрації місця проживання або місця перебування фізичної особи є довідка, яка видається органом реєстрації. Також, відомості про місце проживання та місце перебування особи можуть вноситись до наступних документів: паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні.

Частиною 3 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

Вимогами частини 5 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", пункту 13 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, приватного виконавця уповноважено самостійно проводити перевірку інформації про наявність боржника.

Судом встановлено, що у постанові про відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем вказана адреса боржника АДРЕСА_1 (а.с. 8).

Відповідно до довідки про місце проживання особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 10).

Суд зазначає, що частина 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" не містить норми про те, що право вибору місця виконання рішення приватним виконавцем належить стягувачу.

Що стосується наявності у позивача рахунків в банківських установах, які територіально знаходяться в м. Києві, суд зазначає таке.

Приймаючи рішення про відкриття виконавчого провадження, відповідач дійшов до висновку, що безготівкові кошти боржника, які перебувають на рахунках у банках, є об`єктом права власності. Виконавцем у відзиві зазначено, що аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 10.09.2018, справа №905/3542/15.

Верховний Суд у вищезазначеній постанові, дійшов висновку, що безготівкові кошти розглядаються у доктрині банківського права як такі, що можуть бути об`єктом права власності внаслідок юридичної фікції, яка передбачає також визнання того, що безготівкові кошти знаходяться на відповідному рахунку у банку. Відкинути цю юридичну фікцію, як того вимагає скаржник, у цій справі означало б, що безготівкові кошти є недосяжним для звернення на них стягнення, оскільки слід було б визнати, що вони одночасно всюди і ніде не знаходяться, тобто не мають місцезнаходження, інформація про яке є необхідною при вчиненні виконавчих дій і зазначається під час арешту цього майна. Можливість ініціювати операції стосовно безготівкових коштів в іншому місці, окрім як у банку, у якому відкрито відповідний рахунок, не суперечить цій юридичній фікції, яка закріплена також у Законі України "Про виконавче провадження", у якому йдеться про "кошти, які перебувають на рахунках боржника у банках".

Таким чином, Верховним Судом звернута увага саме на момент звернення до стягнення грошових коштів, що перебувають на рахунках у банках.

Відповідно до частини 1 статті 48 Закону №1404-VIII, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

За частинами 1 та 2 статті 56 Закону №1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.

Таким чином, Закон №1404-VIII вирізняє майно боржника: майно як таке, що підлягає державній реєстрації з метою встановлення його місцезнаходження та примусової реалізації, інше майно, а також кошти не залежно від того зберігаються вони на рахунках у банківській установі чи отриманні у вигляді заробітної плати, пенсії, стипендії і в інший спосіб або зберігаються у власності боржника.

При цьому, якщо законодавець у Законі №1404-VIII вживає термін "майно", поширюючи його значення на "кошти", то термін "кошти" відображається в дужках чи пов`язується змістом у відповідному реченні.

Натомість у частині 2 статті 24 Закону №1404-VIII термін "майно" вжито без вказівки про кошти.

Отже, виконання рішення за місцезнаходженням майна, в розумінні вимог частини 2 статті 24 Закону №1404-VIII, не передбачає можливості виконання рішення за місцезнаходженням коштів, що відповідачем і не досліджувалося, а в свою чергу трактувалося як "місце реєстрації центрального офісу банківської установи".

На думку суду, положення частини 2 статті 24 Закону №1404-VIII, що стосуються виконання рішення за місцезнаходженням майна, розроблені для найбільш швидкого та ефективного доступу державного (приватного) виконавця до майна, з метою його опису та примусової реалізації, натомість арешт коштів на рахунках не вимагає особистої присутності державного (приватного) виконавця та може бути здійснений навіть за умови значної віддаленості установи банку. Окрім цього, таке застосування відповідачем частини 2 статті 24 Закону №1404-VIII, взагалі нівелює принцип територіальної підвідомчості примусового виконання рішень, так як переважна більшість центральних відділень банківських установ зареєстровані в місті Києві.

З огляду на зазначене, на думку суду, частина 2 статті 24 Закону №1404-VIII не поширює свою дію на грошові кошти, що знаходяться на рахунках банківських установ.

Також, необхідно зазначити, що саме існування відкритих банківських рахунків не підтверджує факту перебування на цих рахунках грошових коштів, а відповідачем не надано жодного доказу наявності таких коштів. Позивач в свою чергу у судовому засіданні стверджував, що усі наявні грошові кошті перебувають на рахунках, відкритих у банківських відділеннях у місті Івано-Франківську.

Щодо посилання відповідача на лист-роз`яснення Міністерства юстиції України №23123/16620-33-18/20.5.1 від 11.06.2018 року, суд зазначає, що даний лист має виключно рекомендаційний характер для застосування в роботі, зокрема, приватними виконавцями та не є джерелом права.

Враховуючи встановлені обставини, суд зазначає, що відповідачем протиправно, всупереч вимог чинного законодавства України прийнято до виконання виконавчі документи з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності в них достовірної інформації про місцезнаходження боржника (позивача) в іншому виконавчому окрузі.

Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №59891404 від 27.08.2019 року.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У матеріалах даної справи міститься доказ понесення позивачем судових витрат в розмірі 768,40 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 0.0.1484115524.1 від 04.10.2019 року про сплату судового збору (а.с. 3).

Таким чином, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 768,40 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження приватного виконавця виконавчого округу міста Києва - Вольф Тетяни Леонідівни № 59891404 від 27.08.2019 року.

Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва - Вольф Тетяни Леонідівни на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів, з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Строк подання апеляційної скарги не може бути поновлено.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

ОСОБА_1 , (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), АДРЕСА_3 ;

Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва - Вольф Тетяна Леонідівна (ідентифікаційний код НОМЕР_2), вул. Юрія Поправки, буд. 6, офіс 15, м. Київ, 02094.

Суддя /підпис/ Грицюк П.П.