ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2019 р. Справа№ 920/387/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Разіної Т.І.

Тарасенко К.В.

без повідомлення сторін

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон"

на рішення господарського суду Сумської області

від 20.05.2019 (повний текст складено 22.05.2019)

у справі №920/387/19 (суддя Резніченко О.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка"

до відповідача Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон"

про стягнення 129 794,32 грн у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за укладеним між сторонами договором №270-16 від 15.03.2016,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до суду, в якому просить стягнути з відповідача 129 794,32 грн, в тому числі 54 742,79 грн заборгованості за поставлений товар, 50 626,45 грн пені, 5 418,99 грн 3% річних та 19006,09 грн інфляційних збитків у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за укладеним між сторонами договором № 270-16 від 15.03.2016 щодо своєчасної та повної оплати товару.

Рішенням господарського суду Сумської області від 20.05.2019 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" до відповідача Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон" про стягнення 129794 грн. 32 коп. задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон" (вул. Рябошапка, 25, м. Конотоп, Сумська область, 41600, код ЄДРПОУ 12602750) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (вул. Фортечна, 4 А, а/с 5012, м. Запоріжжя, 69002, код ЄДРПОУ 24510970) 54742 грн. 79 коп. заборгованості за поставлений товар, 43018 грн. 47 коп. пені, 4428 грн. 66 коп. 3% річних, 19006 грн. 09 коп. інфляційних втрат суми боргу, 1921 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 20.05.2019 у справі №920/387/19. Ухвалити нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Здійснити новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що при винесенні рішення судом першої інстанції неповно встановлено обставини справи, які мають значення для справ, в наслідок чого судом прийнято незаконне рішення.

Скаржник вказує, що судом не взято до уваги правомірність утримання штрафних санкцій в односторонньому порядку? підтвердженою електронним листом №858е від 19.08.2016, яка також узгоджується з висновками наведеними у постанові Верховного Суду від 08.05.2019 у справі № 920/508/18.

Позивач, згідно з поданим до суду апеляційної інстанції 18.07.2019 відзивом, проти доводів апеляційної скарги заперечив та просить апеляційну скаргу ДП «Авіакон» відхилити, рішення господарського суду Сумської області від 20.05.2019 по справі №920/387/19 залишити без змін.

Згідно останього витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.10.2019 апеляційну скаргу Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Разіної Т.І., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон" на рішення господарського суду Сумської області від 20.05.2019 у справі №920/387/19 у складі колегії суддів: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Разіної Т.І., Тарасенко К.В. Апеляційний перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає здійсненню без участі учасників справи в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

15.03.2016 між сторонами укладено договір поставки № 270-16 за умовами якого позивач зобов`язався передати, а відповідач прийняти та оплатити продукцію, вказану у додатку № 1 до договору, на умовах передбачених договором.

Згідно з п. 3.1. договору, поставка продукції здійснюється однією партією на умовах поставки СРТ м. Конотоп, "Нова Пошта" відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року.

Пунктом 3.2. договору передбачили строки поставки продукції складають 30 календарних днів з моменту отримання авансового платежу від відповідача. Позивач має право здійснити поставку продукції в інші строки винятково на підставі попередньої згоди відповідача в письмовій формі.

Приписами п. 4.1. договору сторони передбачили, що загальна вартість договору на момент його укладення складає 392820 грн. 96 коп. з ПДВ.

Відповідно до п. 5.2 договору, оплата здійснюється наступним чином: 50% від ціни продукції - авансовий платіж протягом 10 днів з дати отримання рахунку; 50% від вартості продукції - протягом 10 робочих днів з дати поставки продукції на підставі виставленого рахунку.

Згідно з п. 6.5. договору, остаточне приймання продукції здійснюється з оформленням видаткової накладної та товарно-транспортної накладної.

Згідно з додатком № 1 до договору, позивач зобов`язався поставити відповідачу продукцію загальною вартістю 392820 грн. 96 коп.

15.03.2016 позивачем було виставлено рахунок № СФ-0000747 на оплату продукції на суму 392 820,96 грн.

31.03.2016 (платіжне доручення № 1300), відповідач здійснив авансовий платіж згідно з виставленим рахунком, в сумі 196 410,48 грн (50% від ціни продукції).

Продукція загальною вартістю 392 820,96 грн поставлена позивачем відповідачу частинами: згідно з видатковою накладною № РН-000927 від 23.04.2016 (експрес накладна № 59998030670238), видатковою накладною № РН-001181 від 24.05.2016 (експрес-накладна № 59000183637171), видатковою накладною № РН-002090 від 02.08.2016 (експрес-накладна № 59000196635318).

За приписами ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Позивач у позовній заяві, відповідач у відзиві на позовну заяву, підтверджують, що продукція загальною вартістю 392 820,96 грн поставлена позивачем відповідачу згідно з видатковими накладними № РН-000927 від 23.04.2016, № РН-001181 від 24.05.2016, № РН-002090 від 02.08.2016, у суді першої інстанції сторони зазначили, що не ставлять під сумнів зазначений факт.

26.08.2016 відповідач здійснив оплату поставленої продукції в сумі 141 667,69 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 3572.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач свої зобов`язання в частині повної оплати за поставлений товар не виконав, у зв`язку з чим у останього виникла заборгованість, на яку позивачем нараховано штрафні санкції.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв`язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Частиною 1 ст. 180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Згідно зі ст.ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання не допускається; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 538 Цивільного кодексу України, виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 530 цього ж Кодексу, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею ст. 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що в порушення умов п. 3.1. договору, продукція загальною вартістю 392 820,96 грн поставлена позивачем відповідачу не однією партією, а частинами, що підтверджується видатковими накладними та експрес-накладними.

Позивачем було реалізовано право, передбачене ч. 5 ст. 692 ЦК України, відповідно до вказаної норми, якщо продавець зобов`язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Отже, у разі встановлення факту часткової передачі у власність продавцем покупцю товару, який мав бути оплачений останнім, але покупець не виконав свого обов`язку, продавець не відмовляючись від виконання договору, має право на підставі норми закону змінити умови взятого на себе зобов`язання, а саме: зупинити передання іншого товару за договором до повної оплати всього раніше переданого товару, тим самим застосувавши норми про забезпечення виконання зобов`язань.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем був виконаний обов`язок щодо сплати авансового платежу в сумі 196 410,48 грн.

Згідно з видатковою накладною №РН-000927 від 23.04.2016, позивачем поставлений товар на суму 138 868,66 грн, тобто на суму, що є меншою, ніж перерахований авансовий платіж.

Наступні поставки товару були здійснені згідно з видатковою накладною № РН-001181 від 24.05.2016 на суму 145 549,68 грн та видатковою накладною №РН-002090 від 02.08.2016 на суму 108 402,62 грн.

У період з 23.04.2016 по 02.08.2016 кошти відповідачем позивачу за товар не перераховувались.

За вказаних обставин, суд вважає посилання позивача на приписи ч. 5 ст. 692 ЦК України безпідставними.

Виходячи з умов договору у їх сукупності, зокрема п. 3.1. та п. 5.2. договору, оскільки сторонами визначено, що поставка продукції здійснюється однією партією, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач зобов`язаний оплатити 50% від вартості продукції протягом 10 робочих днів з дати поставки всієї партії продукції на підставі виставленого рахунку.

15.03.2016 позивачем відповідачу був виставлений рахунок-фактура № СФ-0000747 на суму 392 820,96 грн.

Продукція загальною вартістю 392 820,96 грн у кількості згідно з додатком № 1 до договору у повному обсязі поставлена відповідачу 03.08.2016, з урахуванням умов поставки СРТ згідно з п. 3.1. договору - м. Конотоп Нова Пошта (розрахункова дата прибуття продукції у м. Конотоп згідно з експрес-накладною № 59000196635318 Нова Пошта - 03.08.2016, товар отриманий відповідачем у цей же день).

Таким чином, судом першої інстанції правомірно встановлено, що відповідач був зобов`язаний оплатити товар протягом 10 робочих днів з дати поставки у строк до 17.08.2016 включно.

Враховуючи обрані сторонами умови поставки, суд першої інстанції вірно вважає необґрунтованими посилання позивача на те, що продукція є прийнятою відповідачем у день оформлення видаткової накладної (дата поставки) відповідно до п. 6.5. договору.

Вказаним пунктом у розділі 6 "Умови приймання-передачі продукції", визначено якими документами оформлюється остаточне приймання продукції. Остаточне приймання продукції здійснюється з оформленням не тільки видаткової, а і товарно-транспортної накладної.

Згідно з умовами поставки CPT відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року, продавець постачає товари перевізнику в узгодженому місці.

Пунктом 3.1. договору визначено, що поставка продукції здійснюється однією партією на умовах поставки СРТ м. Конотоп, "Нова Пошта".

Таким чином днем поставки товару є день прибуття продукції у м. Конотоп "Нова пошта" згідно з експрес-накладною № 59000196635318, а саме - 03.08.2016.

Товар оплачений відповідачем згідно з платіжним дорученням № 3572 від 26.08.2016 в сумі 141 667,69 грн, отже залишок заборгованості становить 54 742,79 грн.

Доводи скаржника про те, що у зв`язку з порушенням позивачем строків поставки продукції, останньому нарахована пеня у розмірі 0,1 відсотка, передбачена ст. 231 Господарського кодексу України та штраф у розмірі 8% згідно п. 7.3 договору, всього в сумі 54 742,79 грн відхиляються судом як необґрунтовані, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.5. договору, відповідачем електронною поштою на адресу позивача було направлено повідомлення про утримання штрафних санкцій від 19.08.2016 № 858е.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч.1 ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Пунктом 7.3. договору визначено, що у випадку порушення строків або обсягів поставок продукції, постачальник сплачує покупцеві штраф в розмірі 8 % від вартості не поставленої в строк продукції за кожен факт порушення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 235 ГК України за порушення господарських зобов`язань до суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або запобігання повторенню порушень зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку. До суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

За приписами ст. 236 ГК України, у господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій: 1) одностороння відмова від виконання свого зобов`язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов`язання другою стороною; відмова від оплати за зобов`язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони; відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо; 2) відмова управненої сторони зобов`язання від прийняття подальшого виконання зобов`язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов`язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо); 3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов`язань стороною, яка порушила зобов`язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо; 4) відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов`язання.

Перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Згідно зі ст. 237 Господарського кодексу України підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов`язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред`явлення претензії порушнику зобов`язання.

Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

За умовами п. 5.5. договору, неустойка, що підлягає сплаті постачальником, а також понесені покупцем видатки й збитки, що підлягають відшкодуванню постачальником, розраховані в порядку, визначеному даним договором і чинним законодавством, можуть бути утримані покупцем в однобічному безумовному порядку (у тому числі після закінчення строку дії даного договору) із суми, що підлягає оплаті постачальникові, шляхом відправлення постачальникові відповідного повідомлення із вказівкою суми неустойки, розрахунків видатків і збитків. Утримання неустойки, видатків і збитків не спричиняє зміни ціни продукції. У випадку якщо сума неустойки, видатків і збитків, що підлягають утриманню, перевищить суму, що підлягає оплаті постачальникові, оперативно-господарська санкція, передбачена даним пунктом договору, за рішенням покупця може бути поширена також і на інші договори, укладені покупцем і постачальником.

Разом з цим, скаржником в якості доказів направлення повідомлення про утримання штрафних санкцій від 19.08.2016 № 858е, надано лише до суду апеляційної інстанції.

Так, електронні адреси сторонами у договорі не зазначалися, умовами договору таке повідомлення засобами електронного зв`язку не передбачено, натомість п. 10.5. договору сторонами передбачено, що усе листування, пересилання документів, повідомлень, заяв і претензій, пов`язаних з виконанням даного договору, або що випливають із нього, повинні направлятися сторонами безпосередньо на адреси, зазначені в даному договорі, у відповідності зі строками й порядком, установленими чинним законодавством і даним договором.

Крім цього, згідно з розрахунком пені та штрафу за несвоєчасну поставку товару, відповідач виходить з того, що поставка мала бути здійснена 02.04.2016, що суперечить умовам п. 3.1. укладеного між сторонами договору та фактичним обставинам справи. Відповідач здійснив авансовий платіж 31.03.2016, тому позивач зобов`язаний був поставити товар однією партією у строк до 30.04.2016 включно.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що твердження скаржника про утримання штрафу та пені з суми, що підлягає сплаті позивачеві за поставлену продукцію, в порядку, визначеному п. 5.5. договору, є безпідставними та не підтвердженими належними та доказами враховуючи умови договору.

Таким чином, отримана від позивача продукція не оплачена відповідачем у повному обсязі, заборгованість становить 54 742, 79 грн.

Відповідач не розрахувався за отриманий товар у повному обсязі, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача. Відповідачем не подано доказів оплати товару в сумі 54 742,79 грн, матеріали справи таких доказів не містять.

Враховуючи факт поставки позивачем відповідачу товару на суму 392 820,96 грн, факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань стосовно його оплати в повному обсязі, суд першої інстанції обґрунтовано вважає правомірними і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 54 742,79 грн заборгованості за товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 ГК України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 7.2. договору, у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати продукції, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості.

Пунктом 7.6. договору визначено, що неустойка (штраф, пеня), штрафні санкції за договором нараховуються протягом усього періоду порушення.

На підставі п. 7.2. договору позивачем нарахована відповідачу пеня в загальній сумі 50 626,45 грн в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості: прострочення оплати на суму 69 434,33 грн з 11.06.2016 по 25.08.2016; прострочення оплати на суму 72 774,84 грн з 08.07.2016 по 25.08.2016; прострочення оплати на суму 541,48 грн з 08.07.2016 по 08.04.2019; прострочення оплати на суму 54 201,31 грн з 16.09.2016 по 08.04.2019.

Проте, враховуючи дату виконання позивачем обов`язку з поставки товару у повному обсязі 03.08.2016, строку оплати товару, з урахуванням умов п. 5.2. договору до 17.08.2016 включно, умови п. 7.2. договору підстава для нарахування пені - прострочення строку оплати більш ніж на 30 календарних днів, суд першої інстанції обґрунтовано вважав правомірним нарахування пені за період з 18.09.2016 по 08.04.2019, виходячи з суми заборгованості в розмірі 54 742,79 грн, то сума пені за вказаний період становить 43 018,47 грн.

До того ж, оплата в сумі 141 667,69 грн здійснена відповідачем з простроченням, але не більше 30 календарних днів, тому нарахування пені на вказану суму є безпідставним, враховуючи умови пункту 7.2. договору.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з поданим розрахунком позивачем нараховані відповідачу 3% річних в загальній сумі 5 418,99 грн, інфляційне збільшення суми боргу в розмірі 19 006,09 грн, виходячи з суми заборгованості по кожній окремій поставці: прострочення оплати на суму 69 434,33 грн з 12.05.2016 по 25.08.2016, прострочення оплати на суму 72 774,84 грн з 08.06.2016 по 25.08.2016, прострочення оплати на суму 541,48 грн. з 08.06.2016 по 08.04.2019, прострочення оплати на суму 54 201,31 грн. з 17.08.2016 по 08.04.2019.

Виходячи з дати виконання позивачем обов`язку з поставки товару у повному обсязі 03.08.2016, строку оплати товару, з урахуванням умов п. 5.2. договору до 17.08.2016 включно, правомірним є нарахування 3% річних та інфляційних втрат суми боргу у період з 18.08.2016 по 25.08.2016, виходячи з суми заборгованості в розмірі 141 667,69 грн, у період з 18.08.2016 по 08.04.2019, виходячи з суми заборгованості в розмірі 54 742,79 грн.

Загальна сума 3% річних за вказані періоди становить 4 428,66 грн, інфляційних втрат суми боргу - 20 460,73 грн.

Враховуючи встановлений судом першої інстанції факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань щодо своєчасної оплати поставленого товару у повному обсязі, а також те, що право позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат суми боргу, 3% річних та пені передбачене умовами укладеного між сторонами договору та діючим законодавством України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 43 018,47 грн пені, 4 428,66 грн 3% річних, 19 006,09 грн інфляційних втрат суми боргу (в межах суми заявленої до стягнення).

У задоволенні позову в іншій частині, щодо стягнення з відповідача 7 607,98 грн пені, 990,33 грн 3% річних судом першої інстанції вірно відмовлено у зв`язку з іх необґрунтованістю.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

З огляду на викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" є обґрунтованими та такими, які вірно задоволенні судом першої інстанції в частині стягнення 54 742, 79 основного боргу, 43 018,47 грн пені, 4 428,66 грн 3% річних, 19 006,09 інфляційних втрат суми боргу, в іншій частині правомірно відмовлено.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду Сумської області від 20.05.2019 у справі № 920/387/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції та до уваги судом не приймається з підстав їх недоведеності та невідповідності фактичним обставинам справи і вимогам закону

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон" на рішення господарського суду Сумської області від 20.05.2019 у справі № 920/387/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на Державне підприємство "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон".

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон" залишити без задоволення, рішення господарського суду Сумської області від 20.05.2019 року у справі № 920/387/19 - без змін.

Матеріали справи № 920/387/19 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 287 - 289 ГПК України.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді Т.І. Разіна

К.В. Тарасенко