Справа № 2-а-11564/09/1570
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
« 12» березня 2010 року
11год.25хв.
Зала судових засідань №210
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого - судді Аракелян М.М.
При секретарі - Мартинова А.О
За участю сторін:
Від позивача: ОСОБА_1 – законний представник ОСОБА_2
Від відповідача : Масловський М.О. – представник за довіреністю №31/19-7871 від 31.12.2009р.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області про зобов’язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 та заява про зміну позовних вимог, в яких позивачка просить суд зобов’язати Київський РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області зареєструвати її місце постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність відмови відповідача у реєстрації місця постійного проживання ОСОБА_2, чим порушено її права, що закріплені Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»
Відповідач з адміністративним позовом не погоджується та вважає його таким, що не підлягає задоволенню з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву, стверджуючи, зокрема, що позивачка не може бути зареєстрована за вказаною адресою, з огляду на відсутність правових підстав.
У судовому засіданні представники сторін підтримали викладені у позові та запереченнях на позов позиції.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 2007р. проживає разом з сином ОСОБА_1 як член його сім'ї в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1.
Як вбачається з наказу військового прокурора Одеського гарнізону №60 від 01.08.2005р. ОСОБА_1, який призначений наказом військового прокурора Південного регіону України №8/ос від 29.07.2005р. помічником військового прокурора Одеського гарнізону, з 01.08.2005р. зачислений в списки особового складу військової прокуратури Одеського гарнізону і поставлений на усі види забезпечення. Наказом військового прокурора Південного регіону України №10/ос від 31.05.2008р. ОСОБА_1 призначено прокурором-криміналістом військової прокуратури Одеського гарнізону.
Відповідно до довідки №1329 від 30.09.2009р. ОСОБА_1 згідно особової справи обліковується зі складом сім’ї з 2-х осіб (він та мати ОСОБА_2, позивачка по справі).
Як вбачається з відповідного штампу в паспорті громадянина України ОСОБА_1, він зареєстрований за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1.
На звернення позивачки до служби громадянства та реєстрації фізичних осіб Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області з заявою про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, вона отримала відповідь №31/19-1313 від 12.06.008р. за підписом начальником СГІРФО Київського РВ ОМУ ГУМВС в Одеській області, якою ОСОБА_2 було відмовлено в реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, з огляду на те, що позивачка не проходить службу в Одеському інституті Сухопутних військ, а отже немає підстав для її реєстрації по дислокації інституту по АДРЕСА_1 Також відповідачем зазначено, що на підставі протоколу наради з керівниками та членами міжвідомчої комісії з питання інвентаризації майна та земельних ділянок Одеського інституту Сухопутних військ, затвердженого заступником міністра оборони України 17.10.2006р., реєстрація мешканців у гуртожитках, які розташовані на території інституту по вул.Фонтанська дорога, 14, призупинена.
На думку суду, відповідач безпідставно відмовив у реєстрації місця проживання ОСОБА_2 виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і Законами України.
Стаття 47 Конституції України передбачає, що кожен має право на житло.
Згідно з частинами 2 та 3 статті 22 Конституції України, конституційні права гарантуються та не можуть бути скасованими.
Як вбачається з преамбули Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року №1382-IV, цей Закон відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними актами, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Згідно зі ст.3 вказаного Закону вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, на території якої вони хочуть проживати чи перебувати; місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік; реєстрація - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Відповідно до ч.1 ст.29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Заява особи про реєстрацію місця проживання є єдиною підставою для реєстрації місця проживання особи.
Відповідно до ч.2 ст.46-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991р. №1789-XII військовослужбовці військових прокуратур у своїй діяльності керуються Законом України "Про прокуратуру" і проходять службу відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види постачання і забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
Згідно з п.7 ст.52 Закону України «Про прокуратуру» грошове утримання прокурорів, слідчих, службовців та інших працівників військових прокуратур здійснюється Міністерством оборони України.
Із вказаних положень законодавства вбачається, що на ОСОБА_1 та членів його сім’ї розповсюджується Інструкція про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затверджена наказом Міністра оборони України від 06.10.2006р. №577, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 30 жовтня 2006р. за №1171/13045, чим спростовуються твердження відповідача, що ОСОБА_1 є співробітником військової прокуратури та не є військовослужбовцем військової частини.
Відповідно до п.1.2 вказаної вище Інструкції військовослужбовцям та членам їх сімей надаються службові житлові приміщення, що відповідають вимогам житлового законодавства.
Згідно з п.1.3 Інструкції у разі відсутності службового житлового фонду у військовій частині військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безоплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні - у сімейних гуртожитках.
Пунктом 1.5 Інструкції передбачено, що забезпечення за рахунок Міністерства оборони України військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту на будівництво (купівлю) житла у встановленому порядку. Військовослужбовці та члени їх сімей мають право до одержання житлового приміщення зареєструватися за місцем знаходження військової частини, а в разі її розформування - за місцем знаходження військового комісаріату.
Не заслуговують на увагу твердження відповідача щодо неможливості зареєструвати позивачку за адресою адміністративної будівлі – військової прокуратури, з огляду на те, що за вказаною адресою знаходиться гуртожиток, в якому і проживає позивачка разом із сином, котрий незважаючи на обставини, на які вказує відповідач, за адресою гуртожитку був зареєстрований.
Таким чином, ОСОБА_1 як співробітник військової прокуратури був зареєстрований у гуртожитку, який знаходиться за адресою військової прокуратури, в якій він працює, а його мати ОСОБА_2, яка проживає разом з ним, відповідно до приписів чинного законодавства, також може бути зареєстрована за тією ж адресою: АДРЕСА_1, гуртожиток.
Відповідно до ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.ч.2,4,6 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідач, заперечуючи проти позову, не довів суду наявність законних підстав для відмови ОСОБА_2 у реєстрації її місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, якою порушуються права позивачки, що закріплені Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст. ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_2 до Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області про зобов’язання вчинити певні дії задовольнити.
Зобов’язати Київський РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області зареєструвати місце постійного проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1.
Постанова суду може бути оскаржена шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про
апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про
апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений
Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови складено та підписано 17.03.2010р.
Суддя /підпис/ М.М. Аракелян
З оригіналом згідно:
Суддя М.М. Аракелян