Головуючий у І інстанції Дутчак І.М.

Провадження №22-ц/824/11459/2019 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,

суддів: Іванової І.В., Мельника Я.С.,

при секретарі: Зубленку Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування чужими грошима, інфляційних втрат і трьох процентів річних від простроченої суми,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом, у якому, враховуючи зменшення, збільшення та уточнення позовних вимог, просили стягнути з ОСОБА_1 за прострочення виконання ним зобов`язань за період з 27 лютого 2015 року по 23 травня 2018 року на користь ОСОБА_2 інфляційні втрати в розмірі 78 376 грн. 45 коп., три проценти річних від простроченої суми в розмірі 8 909 грн. 71 коп. і проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 70 960 грн. 18 коп., а всього на суму 158 246 грн. 34 коп., та на користь ОСОБА_3 інфляційні втрати в розмірі 90 641 грн. 71 коп., три проценти річних від простроченої суми в розмірі 10 585 грн. 30 коп. і проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 81 259 грн. 06 коп., а всього на суму 182 486 грн. 07 коп.

Свої вимоги позивачі обґрунтовували тим, що 17 січня 2012 року Броварський міськрайонний суд Київської області ухвалив рішення у цивільній справі № 2-3070/11, яким з ОСОБА_1 стягнув на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 110 562 грн. 16 коп. та судові витрати в розмірі 1 225 грн. 69 коп., всього - 111 787 грн. 85 коп., та на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 107 850 грн. 89 коп. та судові витрати в розмірі 1 198 грн. 89 коп., всього - 109 049 грн. 78 коп. Дане рішення набрало законної сили 28 січня 2012 року.

Вищевказане рішення суду ОСОБА_1 не виконує, лише 21 травня 2013 року ним у добровільному порядку на користь ОСОБА_2 сплачено 20 000 грн.

Враховуючи факт невиконання судового рішення про стягнення грошових сум, позивачі на підставі положень ч. 2 ст. 625 ЦК України в межах строку позовної давності просили стягнути з відповідача на їхню користь за період з 27 лютого 2015 року по 23 травня 2018 року суми інфляційних втрат і трьох процентів річних від простроченої суми, та за цей же період згідно із ст. 536 ЦК України проценти за користування чужими грошовими коштами.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) за період з 02 березня 2015 року по 23 травня 2018 року інфляційні втрати в розмірі 69 726 грн. 46 коп., три проценти річних від простроченої суми в розмірі 8 887 грн. 08 коп. та судовий збір у розмірі 786 грн. 14 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) за період з 02 березня 2015 року по 23 травня 2018 року інфляційні втрати в розмірі 82 839 грн. 45 коп., три проценти річних від простроченої суми в розмірі 10 558 грн. 41 коп. та судовий збір у розмірі 933 грн. 98 коп.

В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог позивачів скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити з підстав пропуску позивачами позовної давності.

У відзиві, що надійшов від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , позивачі просили апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2019 року - без змін.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник апеляційну скаргу підтримали та просили про її задоволення з викладених у ній підстав.

Представник позивачів в апеляційному суді проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечив та просив рішення суду залишити без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 17 січня 2012 року Броварським міськрайонним судом Київської області ухвалено рішення у цивільній справі № 2-3070/11 за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором найму (оренди) нежитлового приміщення - офісу № 1 у секції "В", загальною площею 134,9 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між сторонами 02 липня 2010 року строком на один рік до 02 липня 2011 року. Даним рішенням суду позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором оренди в розмірі 110 562 грн. 16 коп., з яких: 57 742 грн. 65 коп. - заборгованість по орендній платі, 3 325 грн. 81 коп. - за сплачені комунальні послуги, 49 493 грн. 70 коп. - неустойку за користування приміщенням за межами строку дії договору найму, а також судові витрати в розмірі 1 225 грн. 69 коп., всього у загальному розмірі 111 787 грн. 85 коп., а також стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором оренди в розмірі 107 850 грн. 89 коп., з яких: 57 742 грн. 65 коп. - заборгованість по орендній платі, 614 грн. 54 коп. - за сплачені комунальні послуги, 49 493 грн. 70 коп. - неустойку за користування приміщенням за межами строку дії договору найму, а також судові витрати в розмірі 1 198 грн. 89 коп., всього у загальному розмірі 109 049 грн. 78 коп. (а.с.13-16).

Дане рішення суду сторонами в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 28 січня 2012 року.

13 квітня 2012 року стягувачам ОСОБА_2 і ОСОБА_3 суд видав виконавчі листи про стягнення на їх користь з ОСОБА_1 зазначених сум заборгованості, які ними пред`явлені до примусового виконання до відділу державної виконавчої служби.

На підставі виконавчих листів Броварським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області відкрито два виконавчі провадження: № 52437775 - про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми боргу в розмірі 111 787 грн. 85 коп. та № 52437716 - про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суми боргу в розмірі 109 049 грн. 78 коп.

Станом на 28 січня 2019 року вказані суми заборгованості з ОСОБА_1 не стягнуті, рішення суду від 17 січня 2012 року боржником не виконано.

21 травня 2013 року на виконання вказаного вище рішення суду від 17 січня 2012 року відповідач ОСОБА_1 передав позивачу ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 20 000 грн., що підтверджується розпискою про отримання цієї суми грошей.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 має невиконане грошове зобов`язання перед позивачем ОСОБА_2 на суму 91 787 грн. 85 коп. та позивачем ОСОБА_3 на суму 109 049 грн. 78 коп. згідно рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2012 року. Вказані суми заборгованості відповідачем позивачам не виплачені.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивачів інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності вимог позивачів в цій частині, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

У ч. 1 ст. 1291 Конституції України закріплено, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

За змістом ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2, ч. 5 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

У ст. 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом положень ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Верховний Суд України у постанові від 22 березня 2017 року у справі № 6-2311цс16 висловив правову позицію та зазначив, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Наявність судового рішення про стягнення боргу не позбавляє позивача права на стягнення з відповідача інфляційних втрат за користування грошовими коштами на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладені Великою палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

У постанові від 26 квітня 2017 року Верховний Суд України у справі № 3-1522гс16 висловив правову позицію та зазначив, що ст. 625 ЦК України врегульовані правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають певні особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою в розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 ГК України. Інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми не є також додатковими вимогами в розумінні ст. 266 ЦК України.

За змістом наведеної вище норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за весь час прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Враховуючи те, що відповідачем судове рішення про стягнення з нього на користь позивачів заборгованості не виконане, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення вимог позивачів про стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних від суми несплаченої заборгованості, оскільки це є законним способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про пропуск позивачами позовної давності законності та обґрунтованості висновків суду не спростовують, виходячи з наступного.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно із ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Визначення моменту початку відліку позовної давності міститься у ст. 261 ЦК України, згідно ч. 1 якої встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

За змістом ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати і 3% річних від простроченої суми нараховуються щомісячно на весь час невиконання боржником грошового зобов`язання та підлягають сплаті ним до моменту фактичного повернення всієї суми заборгованості.

Оскільки законом встановлено обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу із урахуванням рівня інфляції та 3% річних від простроченої суми за увесь час прострочення виконання ним свого грошового зобов`язання, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає у кредитора за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення, тобто до моменту сплати ним всієї суми боргу та проведення повного розрахунку.

Системний аналіз змісту наведених норм матеріального права в їх сукупності дає суду підстави для висновку, що до правових наслідків порушення боржником виконання грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується визначений ст. 257 ЦК України загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.

У ч. 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

На день подачі позову до суду - 02 березня 2018 року відповідачем ОСОБА_1 рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2012 року в повному обсязі не виконане, суми боргу не сплачені, що підтверджується повідомленнями Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області від 28 січня та 18 лютого 2019 року за вих. № 5550 і № 8466, згідно з якими заборгованість відповідача перед позивачем ОСОБА_2 становить 91 787 грн. 85 коп., перед позивачем ОСОБА_3 - 109 049 грн. 78 коп. (а.с.90, 94).

Враховуючи викладене, на підставі наведених норм права,виходячи із встановлених сум заборгованості відповідача, беручи до уваги індекси інфляції, період прострочення виконання грошового зобов`язання (1178 днів), та зважаючи на зроблені позивачами та неспростовані відповідачем розрахунки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних за три роки, що передували зверненню позивачів з даним позовом до суду - з 02 березня 2015 року, що повністю відповідає положенням діючого законодавства про позовну давність.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм належну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні.

Рішення суду в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивачів процентів за користування чужими грошовими коштами не є предметом апеляційного оскарження, тому його законність та обґрунтованість в цій частині апеляційним судом не перевіряється.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги відповідача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: