ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м  У к р а ї н и

10 жовтня 2019 року м. Дніпросправа № 280/1978/19

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді  Сафронової С.В. (доповідач),

                               суддів:  Чепурнова Д.В., Мельника В.В.,     

за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П.

                    розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року у справі № 280/1978/19 (суддя суду першої інстанції Прасов О.О.)  за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства «Запоріжкокс» про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені, -

                                                     ВСТАНОВИВ :

Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося із адміністративним позовом до Приватного акціонерного товариства «ЗАПОРІЖКОКС» про стягнення з відповідача на користь позивача суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році у розмірі 8587298 грн. 89 коп.

Позивач у позові зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 1456 осіб. Таким чином, на думку позивача, середньооблікова кількість осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» у відповідача повинна складати 58 осіб. Згідно відомостей, наданих відповідачем у звіті за 2018 рік, середньооблікова кількість осіб з інвалідністю на підприємстві склала 12 осіб. На підставі викладеного, позивач просить стягнути з ПрАТ «ЗАПОРІЖКОКС» 8587298 грн. 89 коп. адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2018 році.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся з апеляційною скаргою у даній справі, в якій просило суд оскаржуване рішення скасувати та прийняти нову постанову про задоволення адміністративного позову.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована доводами адміністративного позову. Також, позивач зазначає щодо необґрунтованості висновків суду першої інстанції, сформованих за результатом аналізу ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності в Україні», оскільки дана норма встановлює обов`язок держави з працевлаштування перед особами з інвалідністю, а не перед підприємствами, що не виконали норматив та не звільняє роботодавця від обов`язку створення та виділення робочих місць, в тому числі спеціальні робочі місця, пошуку та самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що підприємством було вжито всіх визначених Законом дій для працевлаштування на підприємстві осіб з інвалідністю, тому підстави для застосування до        відповідача адміністративно-господарських санкцій відсутні.  

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, надану правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно із ст. 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особою з інвалідністю і не зайняте такою особою. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена               Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Таким чином, за своєю правовою природою вказані штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями, як один із видів господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських правовідносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно із ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Так, згідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року N 875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно до ч. 1 ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року N 875-XII, особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

В силу частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

З аналізу норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вбачається, що обов`язок щодо працевлаштування інвалідів покладено як на суб`єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.

Обов`язок суб`єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування осіб з інвалідністю. В той же час, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення», N 5067-VI, 05.07.2012, роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013р. №316 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання».

Вказаним Порядком встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та порядок її подання. Зазначені вимоги законодавства відповідачем дотримано, про що свідчать долучені до матеріалів справи копії звітів форми 3-ПН.

Виходячи з викладених норм законодавства, суд першої інстанції правильно зазначив, що на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості.

Закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників з інвалідністю.

Як свідчать встановлені обставини справи, середньооблікова кількість штатних працівників ПрАТ «ЗАПОРІЖКОКС» за 2018 рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, складає 12 осіб.

Відповідач інформував Запорізький міський центр зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом подання звітності форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» щодо працевлаштування інвалідів за сприяння Державної служби зайнятості України, вказуючи у розділі II мінімальні вимоги щодо посади, умов праці, освітньо-кваліфікаційного рівня інваліда, що підтверджується звітами.

Про прийняття Запорізьким міським центром занятості Звітів №3-ПН від відповідача підтверджується проставленою датою надходження Звіту та підписом відповідальної особи Запорізького міського центру зайнятості про прийняття Звіту Форми №3-ПН.

Також, за інформацією Запорізького міського центру занятості (вих.№1139/04-15 від 20.03.2019) ПрАТ «ЗАПОРІЖКОКС» приймало участь у напрямку працевлаштування осіб з інвалідністю, подано інформацію про наявність 839 вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю. За 2018 рік 25 особам з інвалідністю було видано направлення на працевлаштування. Від запропонованих вакансій вони відмовились.

Судом досліджено надану відповідачем інформацію про працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році.

Судом першої інстанції також досліджено листування відповідача з Запорізьким міським центром зайнятості, Шевченківським районним центром зайнятості м.Запоріжжя, Правобережним районним центром зайнятості м.Запоріжжя стосовно працевлаштування осіб з інвалідністю, участі відповідача в ярмарках вакансій та аукціоні претендентів.

Як вбачається з матеріалів справи, робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем у 2018 році були створені.

З урахуванням зазначеного, відповідачем доведено у суді вжиття заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році.

Отже, з зазначених обставин справи вбачається, що відповідач у 2018 році здійснив усіх залежних від нього заходів по працевлаштуванню інвалідів на створені ним вакантні робочі місця, у зв`язку з чим, відсутні правові підстави для стягнення з останнього адміністративно-господарських санкцій.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення. Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованість висновків суду першої інстанції, а носять характер особистого тлумачення позивачем окремих норм матеріального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.308, ст.310, ст.315, ст. 316 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів – залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року у справі № 280/1978/19– залишити без змін.

          Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий - суддя                                                                      С.В. Сафронова

                               суддя                                                                      Д.В. Чепурнов

                               суддя                                                                      В.В. Мельник