22-ц/804/2543/19

263/9049/17

Єдиний унікальний номер 263/9049/17

Номер провадження 22-ц/804/2543/19

Головуючий у 1-й інстанції Папаценко П.І.

Доповідач Биліна Т.І.

ПОСТАНОВА

І м е н е м У к р а ї н и

09 жовтня 2019 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Биліни Т.І.,

суддів Мироненко І.П., Баркова В.М.

за участю секретаря Тулянкіної М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» про визнання неправомірним (скасування) наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в :

26 липня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вимогами до ПАТ «МК «Азовсталь», в уточненому позові просила визнати неправомірним (скасувати) наказ № 11 від 06 липня 2017 року, поновити її на посаді оператора посту управління, зайнятого на гарячих роботах № 14 відведення термічних печей 4 розряду, стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, з дня звільнення по день постановлення судового рішення.

Позовна заява вмотивована тим, що з 1992 року вона працювала на підприємстві ПАТ МК «Азовсталь» на різних посадах, остання посада оператора поста управління на ділянці гарячих термічних печей. 13 березня 2017 року з нею стався нещасний випадок, в результаті якого вона отримала виробничу травму та тривалий час знаходилась на лікарняному. 05 липня 2017 року вона прийшла до Бюро організації труда підприємства ПАТ МК «Азовсталь» з метою надати медичні документи на підтвердження проходження лікування за виробничою травмою та заяву про надання чергової відпустки. але начальник цеху Калініченко С.В. запросив її до кабінету та посилаючись на непотрібність працівників, які отримують виробничі травми та довго хворіють, вимагав написати заяву про звільнення за згодою сторін, надав вже готовий бланк, в якому їй було потрібно лише поставити підпис. Вона намагалась вмовити начальника цеха не звільняти її, проте він був непохитний. Знаходячись у пригніченому стані вона написала заяву про звільнення за згодою сторін з 06.07.2017 року та віддала її у кадри. Прямуючи до прохідної, побачила, що на дошці пошани висіла листівка про її звільнення за прогули. Вона сфотографувала листівку, та показала чоловіку, який чекав її біля прохідної. Після чого, вона подзвонила члену профспілки ОСОБА_3 та за його порадою написала заяву про відкликання заяви про звільнення. Заяву про відкликання заяви про звільнення через закінчення робочого дня, вона подала наступного дня, тобто 06.07.2017 року. Однак, заява про відкликання не була задоволена відповідачем., позивач була звільнена, їй була видана трудова книжка, при цьому з нею підприємством не був здійснений повний розрахунок в частині виплати лікарняних. На переконання позивача, оскільки фактична згода при її звільненні була відсутня, вона знаходилась на лікарняному, та надала заяву про відкликання заяви про звільнення, її звільнення є незаконним.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 серпня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 були дотримані всі умови, передбачені діючим законодавством України, порушень зі сторони відповідача порядку проведення розрахунку при звільнені судом не встановлено, а позивач в даній справі не надала переконливих доказів на підтвердження заявлених вимог.

Не погодившись з даним рішенням позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначила, що висновок суду першої інстанції про те, що нібито, між нею та відповідачем була досягнута домовленість про звільнення, не відповідає фактичним обставинам. Бажання було лише у відповідача. Факт відсутності між нею та відповідачем домовленості підтверджується її заявою, в якій вона вказує, що не бажає звільнятися, крім того, показами свідків, яких допитав суд першої інстанції, вони підтвердили факт відсутності такої домовленості. Їй не було відоме таке поняття як звільнення за згодою сторін. Вона вважала, що підписує заяву про звільнення її за власним бажанням. Їй ніхто навіть не роз`яснював, що мається якась різниця. Коли 05.07.2017 року на вимогу і під диктовку начальника вона заповнювала бланк заяви про звільнення, вона вважала, що це заява про звільнення за власним бажанням. Відповідач не надав суду доказів того, що вона знала і розуміла різницю між звільненням за власним бажанням та звільненням за згодою сторін.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції підтримали доводи апеляційної скарги, просили їх задовольнити.

Представник відповідача Фурсова О.О . заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила її залишити без задоволення, рішення першої інстанції - залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та її представника, представника відповідача та, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване рішення відповідає в повній мірі, обставини судом першої інстанції встановлено повно, висновки зроблено у відповідності до вимог законів, які регулюють спірні відносини.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 01.07.1992 р. працювала на підприємстві Приватне акціонерне товариство «Металургійний комбінат «Азовсталь», що підтверджується записами в її трудовій книжці. З 01.06.2003 року була переведена в товстолистовому цеху оператором поста управління, зайнятого на гарячих роботах № 14 відведення термічних печей 4 розряду. (а.с.12-14)

05.07.2017 року ОСОБА_1 написала заяву про її звільнення 06.07.2017 року за угодою сторін. (т.1 а.с.85)

06.07.2017 року ОСОБА_1 до канцелярії підприємства відповідача надала заяву від 05.07.2017 року про відкликання заяви про звільнення з мотивів написання зазначеної заяви під тиском начальника цеху та про намір стати до роботи після виходу з лікарняного, посилаючись на ст. 38 КЗпП України.(т.1 а.с.29)

Відповідно до наказу № 11 від 06.07.2017 року ОСОБА_1 була звільнена за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, підписаного начальником відділу кадрів Кочетковим В.Н., уповноваженого довіреністю генерального директора № 09-18/5367 від 22.12.2016 року здійснювати прийом на роботу, переведення та звільнення робітників, про що зроблений відповідний запис до трудової книжки. (т.1 а.с.86)

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін. Законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

В пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що заяву про звільнення за угодою сторін було підписано ОСОБА_1 під тиском керівництва, є необґрунтованим з огляду на таке.

Одним із визначальних засад цивільного судочинства є змагальність сторін.

Відповідно до частини третьої статті 10, частини першої статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій), які розкривають зміст зазначеного принципу судочинства та обов`язку доказування, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, процесуальний закон покладає обов`язок доказування на сторони, а суд, відповідно до частини четвертої статті 10 цього Кодексу, сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, а також наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій та сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Підписавши заяву про звільнення, позивач фактично висловив своє волевиявлення на розірвання трудового договору, а тому такі доводи ґрунтуються виключно на припущеннях позивача. При цьому свій підпис ОСОБА_1 не оспорювала.

Доводи апеляційної скарги, що факт відсутності звільнятися підтверджено показами свідків неспроможні.

З матеріалів справи вбачається, що свідки допитані під час судового засідання в суді першої інстанції, дійсно свідчили про небажання позивача звільнятися з роботи та про тиск який відносно неї чинили, проте їм про вказані обставини відомо зі слів позивача. З огляду на вказане суд першої інстанції обґрунтовано поставився критично до їх пояснень, так як прийняття судом до відома інформації носієм якої є свідок можливе лише в разі її особистого сприйняття свідком.

Доводи апеляційної скарги, що позивач вважала, що підписує заяву про звільнення її за власним бажанням, а не за згодою сторін, лише свідчать про її наміри звільнитися з роботи.

Посилання позивача на звільнення її з роботи під час тимчасової непрацездатності, безпідставні, так як ОСОБА_1 звільнено за її ж заявою, за згодою сторін, унаслідок чого трудовим законодавством таке звільнення не заборонено.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутня обоюдна згода відповідача, як роботодавця, та позивача, як працівника, на анулювання угоди про звільнення, унаслідок чого позивача було вірно звільнено з роботи за згодою сторін, а направлення останньою заяви про анулювання угоди щодо припинення з нею трудових відносин, таких обставин не спростовує.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINAv. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції постановлено згідно вимог чинного законодавства та не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

У відповідності до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Повний текст постанови виготовлено 14 жовтня 2019 року.

Керуючись ст.ст. 374, 375,381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 серпня 2019 року залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Т.І. Биліна

Судді В.М. Барков

І.П. Мироненко