Постанова

Іменем України

02 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 2-5427/10

провадження № 61-35512св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області в складі судді Короля Ю. А. від 17 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області в складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Власова С. О., Куцина М. М., від 09 червня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2010 року публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги ПАТ «ВіЕйБі Банк»мотивувало тим, що 24 вересня 2007 року між ним та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 234/4/07, за умовами якого відповідач отримала кредит у сумі 25 000 доларів США, строком до 22 вересня 2017 року зі сплатою 13% річних. Вказувало, що для забезпечення виконання всіх зобов`язань за кредитним договором № 234/4/07 між банком та ОСОБА_3 24 вересня 2007 року укладено договір поруки № 234/4/07S-3 про солідарну відповідальність щодо зобов`язання ОСОБА_1 і відповідно до пункту 2.2 договору поруки, поручитель зобов`язався відповідати перед позивачем усім своїм майном. У забезпечення виконання всіх зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_4 24 вересня 2007 року укладено договір поруки № 234/4/07S-2 про солідарну відповідальність щодо зобов`язання ОСОБА_1 і відповідно до пункту 2.2 договору, поручитель зобов`язався відповідати перед позивачем усім своїм майном. У забезпечення виконання всіх зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 24 вересня 2007 року укладено іпотечний договір. Згідно цього договору передано в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 37,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 не виконувала своїх зобов`язань належним чином, станом на 06 квітня 2010 року виникла заборгованість за кредитним договором у сумі 240 838,57 грн, що складається із: 22 916,70 доларів США - заборгованості по кредиту, 4 166,60 доларів США - простроченої заборгованості, 18 750,10 доларів США - строкової заборгованості, 5 263,70 доларів США - заборгованості по процентам за користування кредитом, 1 855,93 грн - заборгованість по сплаті щомісячної комісії, 13 962,15 грн - плата за пропуск платежів. Банк просив стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 солідарно на свою користь заборгованість за кредитом у сумі 240 838,57 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, вирішити питання розподілу судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 грудня 2010 року позов ПАТ «ВіЕйБі Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 солідарно на користь ВАТ «ВіЕйБі Банк» суму в розмірі 240 838,57 грн заборгованості. Вирішено питання розподілу судових витрат. У частині звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, проте позичальник свої зобов`язання за спірним кредитним договором належним чином не виконав, унаслідок чого станом на 06 квітня 2010 року виникла заборгованість за цим договором, що є підставою для стягнення з відповідачів, що є солідарними боржниками, суми боргу.

Мотивів щодо відмови в задоволенні позову в частині звернення стягнення на предмет іпотеки судом не наведено.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 09 червня 2016 року апеляційна скарга ОСОБА_3 відхилена, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що взяті на себе зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 не виконувала належним чином, тому за цим договором утворилась заборгованість, яка підлягала стягненню з солідарних боржників на підставі частини першої статті 554 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у липні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Хмельницький М. І. просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову до ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції, зупинено виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 грудня 2010 року до закінчення касаційного провадження.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України ( далі - ЦПК України) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

У червні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року, з урахуванням ухвали від 25 вересня 2019 року про виправлення описки, справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що позивач не надав доказів того, що спірний кредит фактично отримано позичальником ОСОБА_1 Розрахунок заборгованості підписано неуповноваженою особою банку, який не містить інформацію про те, яку суму фактично отримала та повернула позичальник та за який період нараховано прострочені платежі.

Вказував, що суди не обґрунтували солідарну відповідальність його з ОСОБА_4 як поручителів між собою. Крім того, судами попередніх інстанцій до даних правовідносин не застосовано норму частини четвертої статті 559 ЦК України в частині пропуску строку звернення до суду з позовом до поручителя. Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, не звернув увагу на те, що прострочена сума заборгованості по несплаті кредиту та відсотків виникла з 10 липня 2008 року, тоді як позов до суду подано 22 квітня 2010 року.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2016 року ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної М. А. подало заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_3 , просило відмовити в задоволенні скарги та залишити оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24 вересня 2007 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 234/4/07, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 25 000 доларів США, строком до 22 вересня 2017 року зі сплатою 13% річних.

Згідно з умовами підпунктів 2.5.1, 2.5.2, 2.5.5, 3.3.3 кредитного договору ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання щомісячно повертати частинами кредитні кошти та сплачувати банку нараховані проценти за користування кредитними коштами і повністю погасити заборгованість за кредитом не пізніше 22 вересня 2017 року. При цьому погашення ОСОБА_1 відповідної частини кредиту та сплати процентів повинні здійснюватися у відповідності до графіку наведеного у кредитному договорі шляхом договірного списання коштів з поточного рахунка ОСОБА_1

ОСОБА_1 зобов`язана щомісячно до дати, встановленої в графіку, поповнювати свій поточний рахунок шляхом внесення готівкових коштів через касу банку або безготівковим перерахунком у сумі не меншій суми чергового погашення відповідної частини кредиту, процентів та інших плат, відповідно до умов кредитного договору (підпункт 2.5.1, 3.3.2 кредитного договору).

24 вересня 2007 року в забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором № 234/4/07 між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір поруки №234/4/07S-3 про солідарну відповідальність щодо зобов`язання. Відповідно до пункту 2.2 договору поруки, поручитель зобов`язався відповідати перед позивачем усім своїм майном.

24 вересня 2007 року в забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором № 234/4/07 між позивачем та ОСОБА_4 укладено договір поруки №234/4/07S-2 про солідарну відповідальність щодо зобов`язання ОСОБА_1 Пунктом 2.2 договору поруки передбачено, що поручитель зобов`язався відповідати перед позивачем усім своїм майном.

Відповідно до підпункту 1.1 договору поруки №234/4/07/S-2 поручитель солідарно відповідає перед кредитором за виконання ОСОБА_1 (надалі боржник) зобов`язань в повному обсязі за кредитним договором від 24 вересня 2007 року №234/4/07, який було укладено між кредитором та боржником та додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, згідно з яким боржнику надано кредитні суми 25 000 доларів СА на споживчі цілі зі сплатою процентів за ставкою 13% річних, терміном повернення до 22 вересня 2017 року.

Пунктом 3.1 договору поруки передбачено, що у випадку невиконання зобов`язань по кредитному договору/ договору кредитної лінії та даному договору Боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Відповідно до пункту 3.2 договору поруки протягом п`яти банківських днів після одержання повідомлення банка про невиконання позичальником своїх зобов`язань, поручитель перераховує на рахунок банка суму непогашеної позики, нарахованих відсотків, неустойки, передбачених кредитним договором, відшкодовує заподіяні збитки.

Згідно з пункту 3.3 договору поруки порука припиняється на підставах та в порядку, що передбачений чинним законодавством та цим договором.

24 вересня 2007 року в забезпечення виконання всіх зобов`язань за кредитним договором № 234/4/07 між позивачем та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, згідно з яким банку передано в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 37,2 кв. м, житловою площею 22,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Станом на 06 квітня 2010 року утворилась заборгованість за кредитним договором № 234/4/07 у сумі 240 838,57 грн, як складається із: 22 916,70 доларів США - заборгованості за кредитом, 4 166,60 доларів США - прострочена заборгованість, 18 750,10 доларів США - строкова заборгованість, 5 263,70 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1 855,93 грн - заборгованість по сплаті щомісячної комісії, 13 962,15 грн - плата за пропуск платежів із врахуванням еквіваленту по курсу НБУ 7,985 грн станом на 03 березня 2010 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «ВіЕйБі Банк», суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що боржник ОСОБА_1 не погашала заборгованість за кредитним договором, унаслідок чого у неї утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача, а поручителі повинні нести цивільно-правову відповідальність за порушення боржником узятих на себе зобов`язань.

Заявник у своїй касаційній скарзі вказує на те, що пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за користування ним та комісії, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання й повинен був пред`явити позов до поручителя протягом шести місяців від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту. Таким чином, якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов`язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк обчислюється від цієї дати.

Разом з тим ці твердження є безпідставними, так як судом апеляційної інстанцій достовірно встановлено, що листом від 08 грудня 2008 року банк повідомив позичальника про необхідність сплати заборгованості ( чергового платежу) а не про дострокове погашення кредиту.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов`язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов`язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов`язків, що випливають із зобов`язання, передбаченого договором. Отже, «основне зобов`язання» - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов`язки сторін кредитного договору.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що боржник (а відтак і поручителі) узяв на себе зобов`язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 22 вересня 2017 року. Однак, ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині стягнення суми боргу, суди не звернули увагу на строки виконання боржником зобов`язання.

Верховним Судом встановлено, що пунктом 2.5 кредитного договору кредитор та позичальник визначили порядок виконання зобов`язань ОСОБА_1 перед ПАТ «ВіЕйБі Банк», зокрема, сплачувати її частинами (щомісячними платежами) у розмірі та строки, визначені у графіку платежів.

Отже, поряд з установленням строку дії кредитного договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

З огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Аналіз судової практики, здійснений на підставі інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, за релевантністю судових рішень, прийнятих Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в аналогічних справах, свідчить про те, що суд касаційної інстанції дотримується правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постановах від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16 та в інших. Так, і у справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, і в аналогічних справах, які переглядалися Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, прийнято рішення, які свідчать про відсутність розходжень у судовій практиці (справи № 756/12263/15-ц, 522/10828/15-ц, 377/471/15-ц, 127/8315/16-ц, 285/1462/15-ц, 2-1283/11, 569/3799/14-ц, 756/4514/16-ц, 750/4903/14 та багато інших). В усіх зазначених справах суд касаційної інстанції виходив із того, що строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням. Більш того, у цих судових рішеннях містяться посилання на висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України у справах № 6-53цс14, 6-3087цс16 та інших аналогічних справах.

Таких висновків у своїй постанові від 13 червня 2018 року дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 408/8040/12 ( провадження 14-145цс18).

У справі, яка переглядається, згідно з пунктом 2.5 кредитного договору повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівкового перерахування на поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим договором. Відповідно до пункту 2.1 договору поруки, порукою забезпечуються вимоги кредитора щодо сплати боржником кожного і всіх його боргових зобов`язань за кредитним договором у такому розмірі, порядку , як установлено кредитним договором.

Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинна була здійснювати кожного місяця, а за договором поруки поручитель відповідає у такому ж розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як установлено кредитним договором, то з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обчислення установленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя.

Якщо банк пред`явив вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Таким чином, аналіз частини четвертої статті 559 ЦК України дає підстави для висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов`язання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред`явить вимоги до поручителя.

У справі, яка переглядається, суди не врахували, що кредитним договором укладеним між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 передбачено виконання грошових зобов`язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком платежів), а за договором поруки відповідальність поручителя, зокрема, ОСОБА_3 встановлена у такому розмірі, порядку, як у кредитному договорі; не з`ясували: чи пред`явив банк вимогу до поручителя в межах шести місяців за кожним місячним платежем та за якими платежами порука припинилась, а за якими ще діє.

Суд може визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак зобов`язаний встановити обставини, які підлягають доказуванню і зобов`язаний вжити всіх необхідних заходів з метою встановлення істини. Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля встановлення об`єктивної істини та об`єктивного вирішення справи.

Висновки суду апеляційної інстанції про те, що наявність несплаченого чергового платежу за кредитом та/або процентами від грудня 2008 року та відсутність вимоги про дострокове погашення кредиту в повному обсязі не є підставою для застосування положення частини четвертої статті 559 ЦК України, є передчасним.

Тому суду апеляційної інстанції слід встановити порядок виконання умов пункту 2.5 кредитного договору, а саме: встановити наявність чи відсутність прострочених платежів щодо погашення періодичного платежу. Одночасно перевірити, чи немає підстав для застосування положення частини четвертої статті 559 ЦК України.

Крім того, у тому випадку, якщо суд дійде до висновку про наявність солідарної відповідальності боржника та поручителів (відповідачів по справі), слід звернути увагу на висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 01 липня 2015 року в справі № 6-745цс15 щодо положень солідарної відповідальності поручителів за різними договорами.

Одночасно Верховний Суд вказує на порушення норм процесуального права, допущені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.

Так суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вийшов за межі позовних вимог, поклавши солідарну відповідальність на іпотекодавця ОСОБА_2 , відповідальність якого перед позивачем забезпечена іпотечним договором, тобто належним йому майном, а не порукою, чим порушив приписи статті 11 ЦПК України 2004 року.

Крім того, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, в порушення вимог статті 174 ЦПК України 2004 року, не вирішив питання про прийняття відмови позивача від позову, за заявою представника ОСОБА_6 , оголошеною в судовому засіданні 17 грудня 2010 року (том № 1 а. с. 65). Не постановив у справі відповідну ухвалу, проте з невідомих підстав, у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України 2004 року, відмовив у задоволенні позову ПАТ «ВіЕйБі Банк» в цій частині.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57 - 60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, чинного на час розгляду справи, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За таких обставин, оскільки недоліки, допущені судами попередніх інстанцій не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані у цій постанові докази у сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 09 червня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Кривцова

Р. А. Лідовець