Постанова

Іменем України

03 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 752/8299/16-ц

провадження № 61-9882св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Банк «Траврика»,

треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Полібудсервіс Плюс», ОСОБА_2

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 травня 2017 року у складі судді Хоменко О. Л. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 19 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Рейнарт І. М., Волошиної В. М.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» (далі - ПАТ «Банк «Таврика»), треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Полібудсервіс Плюс» (далі - ТОВ «Полібудсервіс Плюс»), ОСОБА_2 , в якому просив застосувати наслідки нікчемного правочину та зобов`язати відповідача повернути йому квартиру АДРЕСА_1 , скасувати рішення про Державну реєстрацію іпотеки №21726293 від 02 червня 2015 року в Державному реєстрі іпотек, скасувати рішення про державну реєстрацію обтяжень №6505829 від 01 лютого 2008 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Позовна заява мотивована тим, що 01 лютого 2008 року між АБ «Таврика» та ТОВ «Полібудсервіс Плюс» укладено договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії №11-08-КЛ, предметом якого є надання кредитних коштів в сумі 1 300 000 грн строком до 29 січня 2010 року.

Цього ж дня між АБ «Таврика» та позивачем укладено договір іпотеки, за яким позивач в забезпечення повного і своєчасного виконання боржником зобов`язання за кредитним договором, передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач зазначав, що договір поруки в письмовій формі між ним та відповідачем не укладався, що суперечить частині четвертій статті 203 ЦК України, а тому такий правочин є нікчемним і визнання його недійсним не вимагається, у зв`язку із чим він не набув обов`язків майнового поручителя та не несе відповідальності перед відповідачем за зобов`язаннями третіх осіб.

Посилаючись на те, що він не є боржником за кредитним договором та не є майновим поручителем відповідно до нікчемного правочину (договору поруки), то сторони договору іпотеки не набули прав та обов`язків іпотекодержателя та іпотекодавця за відсутності основного зобов`язання за договором іпотеки, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 травня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем за нотаріально посвідченим договором іпотеки від 01 лютого 2008 року передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , на забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Полібудсервіс Плюс» за договором про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії №11-08-КЛ від 01 лютого 2008 року. Таким чином, договір поруки між сторонами не укладався, а тому не можуть бути застосовані наслідки недійсності нікчемного правочину, передбачені статтею 216 ЦК України, щодо правочину, який не укладався.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 19 грудня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 травня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У червні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення не передаючи справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що у зв`язку із відсутністю оформлення між сторонами договору поруки, як окремого договору, позивач не набув зобов`язань перед кредитором на підставі того, що договір іпотеки за своїм правовим характером є договором застави, і не містить жодного пункту про те, що він бере на себе зобов`язання нести відповідальність за іншу особу. Між ним та відповідачем не був підписаний договір поруки, а був підписаний іпотечний договір, за яким він де-юре не є майновим поручителем, а де-факто є майновим поручителем незаконно, оскільки його нерухоме майно знаходиться в заставі відповідача. Вважає, що суди попередніх інстанцій в порушення вимог статей 263-264 ЦПК України належним чином не встановили характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами, та не надали їм відповідної правової оцінки.

Відзив до суду касаційної інстанції не надходив

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 752/8299/16-ц з Голосіївського районного суду м. Києва.

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що 01 лютого 2008 року між АБ «Таврика» та ТОВ «Полібудсервіс Плюс» укладено договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії №11-08-КЛ, предметом якого є надання кредитних коштів в сумі 1 300 000 грн строком до 29 січня 2010 року.

Цього ж дня, на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором між позивачем та АБ «Таврика» укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 31 березня 2016 року, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 31 березня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчук С. П.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачем було передано в іпотеку відповідачу квартиру АДРЕСА_1 в забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Полібудсервіс плюс» за кредитним договором, у зв`язку із чим позивач набув обов`язків майнового поручителя ТОВ «Полібудсервіс плюс» за вказаним вище договором іпотеки.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

За вимогами частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статті 215 ЦК України розмежовують види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом, та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Таким чином, нікчемним є правочин, який не відповідає вимогам законодавства, а вимогу про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлено лише стороною такого правочину, права та законні інтереси якої порушено його вчиненням.

Судами попередніх інстанцій установлено, що договір поруки між сторонами не укладався, у зв`язку із чим суди дійшли обґрунтованого висновку, що не можуть бути застосовані наслідки недійсності нікчемного правочину, передбачені статтею 216 ЦК України, щодо правочину, який не укладався.

Щодо вимог ОСОБА_1 про повернення йому нерухомого майна, переданого відповідачу на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку», суд апеляційної інстанції правильно врахував, що рішенням Голосіївського районного суду від 18 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 вересня 2016 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «Таврика» про визнання недійсним договору іпотеки відмовлено, отже укладений між сторонами договір іпотеки є дійсним та відповідає вимогам чинного законодавства, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення цих вимог позивача.

Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 травня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 19 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

В. О. Кузнєцов