КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/11312/2019

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня2019року місто Київ

справа № 759/19492/18

Київський апеляційний суду складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.

за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 червня 2019 року та на додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 липня 2019 року, ухвалені під головуванням судді Шум Л.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання наказу незаконним та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

30 листопада 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом до відповідача, в якому просив:

визнати незаконним, протиправним та скасувати наказ ПАТ «Українська залізниця» від 31 жовтня 2018 року №454 «По особовому складу» повністю, з мотивів його невідповідності нормам Конституції та Законів України;

поновити його на посаду заступника начальника виробничого підрозділу Вагонна дільниця станції «Київ-Пасажирський» філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця»;

стягнути з ПАТ «Українська залізниця» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 жовтня 2018 року до моменту поновлення на посаді заступника начальника виробничого підрозділу Вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця»;

стягнути з директора Філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця» ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду в розмірі 300000 грн.

В мотивування вимог посилався на те, що 31 жовтня 2018 року директором філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця» ОСОБА_2 . було видано і підписано наказ «По особовому складу» №454/ос за яким його - заступника начальника виробничого підрозділу Вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, з 31 жовтня 2018 року було звільнено з займаної посади в порядку п.1 ст.41 КЗпП України.

Вказував, що в якості правової підстави в основу наказу №454/ос від 31 жовтня 2018 року «По особовому складу» було покладено протокол оперативної наради від 31 жовтня 2018 року.

Зазначав, що власником або уповноваженим органом управління ПАТ «Українська залізниця» до компетенції якого належить вирішення питання розірвання трудового договору між роботодавцем та позивачем в порядку п.1 ч.1 ст.41 КЗпП України є Кабінет Міністрів України та правління ПАТ «Українська залізниця».

Зауважував, що філія «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця» не відноситься до власника і уповноважених органів правління ПАТ «Українська залізниця», а відповідно її директор ОСОБА_2 не є а ні членом правління ПАТ «Українська залізниця», а ні його головою.

Посилався на те, що наказ №454/ос від 31 жовтня 2018 р. щодо його звільнення, виданий та підписаний директором філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця» ОСОБА_2 за відсутності повноважень на представництво інтересів товариства перед третіми особами і вчиненням від імені товариства юридично значимих дій, з порушенням процедури, встановленої статутом товариства для вирішення питань пов`язаних із укладанням та розірванням трудових договорів з працівниками.

Зазначав, що зміст витягу з протоколу №ПК-04/259 оперативної наради під головуванням директора філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця» ОСОБА_2. від 31 жовтня 2018 року прямо вказує на те, що мали місце триваючі, системні, неодноразові, різні за своїм змістом і характером порушення внутрішніх правил (норм) ПАТ «Українська залізниця».

Вказував, що порушення, про які йшла мова у протоколі №ПК-04/259 оперативної наради, були вчиненні не ним, а провідниками ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які станом на жовтень 2018 року були притягнуті до дисциплінарної відповідальності у формі звільнення, а тому вважає, що його у жодному випадку не можливо було притягнути до дисциплінарної відповідальності в формі звільнення, за діяння провідників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8

Посилався на те, що в тексті протоколу №ПК-04/259 оперативної наради від 31 жовтня 2018 року та наказу від 31 жовтня 2018 року №454/ос «По особовому складу», директором філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця» ОСОБА_2 не наведено жодної норми Конституції України, та/або дисциплінарного статуту та/або положення про дисципліну, затверджених трудовим колективом ПАТ «Українська залізниця» за поданням власника товариства і узгоджених з виборним органом первинної профспілкової організації, яка б була порушена або недотримана позивачем і мала своїм юридичним наслідком його притягнення до дисциплінарної відповідальності за п.1 ч.1 ст.41, п.2 ч.1 ст.147 КЗпП України.

Зазначав, що застосування відповідачем правової підстави передбаченої п.1 ч.1 ст.41 КЗпП України для розірвання з ним трудового договору є юридично некоректним, безпідставним і неможливим, оскільки він не перебуває і не перебував у правовому статусі керівника, заступника керівника жодної з філій, представництва, іншого відокремленого підрозділу ПАТ «Українська залізниця».

Вказував, що відповідач в порушення ст.149 КЗпП України не зажадав від нього письмових пояснень з приводу ніби-то допущеного ним одноразового грубого порушення трудових обов`язків та йому на оперативній нараді від 31 жовтня 2018 року слова також не було надано.

Посилався на те, що ні в протоколі №ПК-04/259 оперативної наради від 31 жовтня 2018 року, ні в наказі від 31 жовтня 2018 року № 454/ос «По особовому складу», не вказано суть вчиненого ним одноразового грубого порушення трудових обов`язків, їх характер (дія/бездіяльність), істотність наслідків порушення трудових обов`язків, особливості причинно-наслідкового зв`язку між порушеннями трудових обов`язків і його наслідками, форму вини.

Вказував, що він був та залишається чинним членом профспілкового комітету первинної профспілкової організації працівників ПАТ «Укрзалізниця», на якого розповсюджуються гарантії ст.41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», у зв`язку із чим розірвання з ним трудового договору на підставі п.1 ч.1 ст.41 КЗпП України без одержання на те попередньої згоди виборного органу профспілки, вказує на грубе порушення роботодавцем порядку притягнення працівників до дисциплінарної відповідальності у формі звільнення, його незаконність, протиправність.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 20 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано неправомірним та скасовано наказ №454/ос від 31 жовтня 2018 року «По особовому складу», виданий директором філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника виробничого підрозділу вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника виробничого підрозділу вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський Філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» з 01 листопада 2018 року.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 519624,72 грн. та моральну шкоду в розмірі 3000 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнутоз АТ «Українська залізниця» на користь державного бюджету судовий збір в розмірі 5226,24 грн.

Допущенонегайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць та поновлення на роботі.

Додатковим рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 04 липня 2019 року стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 384,20 грн. та витрати з надання професійної правничої допомоги на загальну суму 163500,26 грн.

Не погоджуючись з рішеннями суду та додатковим рішенням суду першої інстанції, відповідач АТ «Українська залізниця» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, скасувати додаткове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви про стягнення судових витрат.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що судом першої інстанції не взято до уваги факт скасування самим відповідачем оспорюваного наказу та поновлення позивача на посаді, оскільки наказ філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця» №454/ос від 31 жовтня 2018 року, яким заступника начальника виробничого підрозділу вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський ОСОБА_1 звільнено з посади, було скасовано наказом від 27 грудня 2018 року №609/ос, після звернення позивача до відповідача у позасудовому порядку, шляхом направлення відповідного листа відповідачеві у листопаді 2018 року та відповідно поновлено позивача на роботі з 31 жовтня 2018 року.

Зазначав, що у позасудовому порядку і при розгляді даної справи, суд першої інстанції повинен був встановити наявність чи відсутність предмету спору, відповідачем було подано докази, які прийняті судом першої інстанції, однак, яким не було надано відповідну оцінку.

Вказував, що твердження позивача про відсутність повноважень у директора філії ОСОБА_2 на підписання вказаного наказу про поновлення повністю спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Посилався на те, що судом першої інстанції взагалі не досліджувалась процедура повідомлення позивача про прийняття нового наказу про поновлення останнього на посаді, не з'ясовувались обставини неотримання позивачем вхідної кореспонденції, хоча відповідач неодноразово про це наголошував.

Вказував, що в межах чинного законодавства відповідачем було застосовано багато різних способів щодо повідомлення позивача про його поновлення на роботі, а отже, вважає, що не існує жодних підстав стверджувати про те, що позивач був неналежно повідомлений про наказ про поновлення і цим мотивувати рішення.

Посилався на те, що наказ про поновлення є законним, належно оформленим, підписаним уповноваженою особою, належно доведений до відома позивача, неоскарженим документом.

Вказував, що незаконною є вимога про стягнення на користь позивача середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, з огляду на те, що прогул, в даному випадку, не є вимушеним, а є виключно бажанням позивача не працювати.

Зазначав, що у своїй позовній заяві позивач не просив стягнути моральну шкоду з відповідача, а просив стягнути з ОСОБА_2 - особи, яка не є стороною процесу.

Вказував, що позивачем заявлено було вимогу щодо моральної шкоди і при цьому не сплачено судовий збір за цю вимогу.

Посилався на те, що позивач в позовній заяві наголошував про те, що надасть суду підтверджуючі документи про стаціонарне лікування та інші докази щодо отриманих моральних страждань, однак, як вбачається з матеріалів справи, позивачем таких документів не подавалось.

Зазначав, що судом першої інстанції необґрунтовано прийнято додаткове рішення, оскільки в матеріалах справи є лише одне посилання позивача в прохальній частині позовної заяви щодо вирішення питання про розподіл судових витрат між сторонами, будь-яких інших документів, які б свідчили про витрати позивача на правничу допомогу немає та ОСОБА_1 не було надано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат.

Посилався на те, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, однак відповідач жодним чином не був повідомлений про судовий розгляд і не отримував тексту додаткового рішення та був позбавлений права висловити свої заперечення щодо розрахунку судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу.

Вказував, що в додатковому рішенні зазначено, що позивачем та його представниками в обгрунтування вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу надано додаткові угоди №1 від 20 червня 2019 року, укладені між позивачем та адвокатами Бушуєвим М.О. , Горою Р.М. та акти прийняття-передачі послуг від 20 червня 2019 року, проте, вказані документи, складені в день прийняття рішення по суті справи, в день коли проводились судові дебати по справі.

Від представника позивача до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому останній просив залишити скаргу без задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, а рішення суду першої інстанції - без змін.

В судовому засіданні апеляційного суду представники відповідача доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити.

Позивач та його представники в судовому засіданні апеляційного суду проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, 31 жовтня 2018 року директором філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця» Міняйло М.Б. видано наказ №454/ос «По особовому складу», яким ОСОБА_1 з 31 жовтня 2018 року звільнено з посади заступника начальника виробничого підрозділу вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський за одноразове грубе порушення трудових обов`язків згідно з п.1 ст.41 КЗпП України.

Підставою звільнення зазначено: протокол оперативної наради від 31 жовтня 2018 року.

Як вбачається зі змісту протоколу №ПК-04/259 оперативної наради під головуванням директора філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Укрзалізниця» ОСОБА_2 від 31 жовтня 2018 року, в ньому зазначено, що:

під час оперативної наради були присутні: ПК ОСОБА_12 , ПКЗЕ ОСОБА_13 , ПКВОП ОСОБА_14 , в.о. ПКК ОСОБА_15 ., в.о. ПКЮ ОСОБА_16 ;

викликані та надали пояснення: в.о. начальника ПКВЧ-1 ОСОБА_17 , ПКВЧЗ-1 ОСОБА_18 , ПКВЧЗ ОСОБА_1 , майстри резерву провідників ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , інженер резерву провідників ОСОБА_27 ;

порядок денний: розгляд доповідної члена правління ПАТ «Укрзалізниця» ОСОБА_25 від 03 жовтня 2018 року №Ц-5-26/2716-18; розгляд доповідної директора Департаменту ЦЛ ПАТ «Укрзалізниця» від 12 жовтня 2018 року №ЦЛ-17/2414; виконання протокольного рішення оперативної наради ПК від 17 вересня 2018 року №ПК-04/226.

ОСОБА_26 , зокрема, за одноразове грубе порушення трудових обов`язків згідно з п.1 ст.41 КЗпП України звільнити з роботи заступника начальника вагонної дільниці станції Київ-Пасажирський ОСОБА_1 .

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством України.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках: одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Розірвання договору у цьому випадку провадиться з дотриманням вимог частини третьої статті 40 КЗпП України, яка не допускає звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення працівника за порушення, яке має ознаки одноразовості. Так, і рішення компетентного органу власника підприємства, і наказ про звільнення повинні містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою для звільнення.

За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити посилання на цілу низку (систему) порушень, за які був звільнений позивач, а лише вказувати на одноразове грубе порушення конкретних трудових обов`язків.

Як роз`яснено у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про судову практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.

Грубість порушення трудових обов`язків характеризуються характером дій чи бездіяльності працівника, істотністю наслідків порушення та формою вини. Право оцінки порушення як грубого покладається на суд, який розглядає конкретний трудовий спір.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України за своєю природою є дисциплінарним, а тому воно має здійснюватись з дотриманням порядку і строків, викладених у статтях 148, 149 КЗпП України.

Так, відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Також встановлено, що дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Положення статті 149 КЗпП України зобов`язують до прийняття рішення про звільнення керівника за одноразове грубе порушення трудових обов`язків витребувати у нього письмові пояснення. Не можна звільнити за порушення, яке вже потягнуло застосовування інших видів дисциплінарних стягнень.

Згідно з п.27 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від від 06 листопада 1992 року №9, на підставі п.1 ст.41 КЗпП за одноразове грубе порушення трудових обов`язків трудовий договір може бути розірвано лише з керівником підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення, іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також із службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів контролю за цінами. Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Відповідно до п.1.1. посадової інструкції заступника начальника вагонної дільниці ОСОБА_1 , посада заступника начальника вагонної дільниці належить до професійної групи «Керівники».

Як вбачається з протоколу №ПК-04/259 оперативної наради під головуванням директора філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Укрзалізниця» ОСОБА_2. від 31 жовтня 2018 рокущодо порядку денного та обговорення кожного питання окремо відсутня конкретизація суті одноразового грубого порушення трудових обов`язків саме заступником начальника вагонної дільниці станції Київ-Пасажирський ОСОБА_1 .

Зі змісту протоколу наради вбачається, що мали місце триваючі, системні, неодноразові, різні за своїм змістом і характером порушення внутрішніх правил ПАТ «Українська залізниця».

Тобто, вказані вище елементи свідчать про наявність неодноразових та триваючих порушень трудових обов`язків, що можуть бути підставою для звільнення (притягнення до дисциплінарної відповідальності) з інших правових підстав.

Слід зазначили, що працівник не може бути звільнений за пунктом 1 статті 41 КЗпП України якщо порушення носили тривалий, а не разовий характер.

При цьому, ні в наказі №454/ос від 31 жовтня 2018 року про звільнення позивача, ні в протоколі оперативної наради від 31 жовтня 2018 року відповідач не зазначив, за яке конкретне одноразове грубе порушення трудових обов`язків ОСОБА_1 підлягає звільненню, за яких обставин було вчинено проступок, характер такого проступку, у чому конкретно виявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору на підставах, визначених законом.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є членом профкому Первинної профспілкової організації працівників ПАТ «Укрзалізниця».

Разом з тим, звільнення позивача не було узгоджено з профспілковою організацією.

Встановивши, недоведеність відповідачем факту одноразового грубого порушення позивачем трудових обов`язків, порушення порядку звільнення позивача та неузгодження звільнення останнього з профспілковою організацією, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень п.1 ч.1 ст.41 КЗпП України та відповідно про наявність підстав для визнання наказу №454/ос від 31 жовтня 2018 року «По особовому складу», виданий директором філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника виробничого підрозділу вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський неправомірним.

Відповідно до статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Задовольняючи позовні вимоги про скасування наказу та поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив з їх доведеності.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Заперечуючи проти позову, відповідачем до суду першої інстанції було надано відзив, до якого було долучено копію наказу №609/ос від 27 грудня 2018 року за підписом директора філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» ОСОБА_2 , згідно з яким наказ №454/ос від 31 жовтня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника виробничого підрозділу вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» скасовано та поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника виробничого підрозділу вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» з 31 жовтня 2018 року (т.1 а.с.98).

А також надано копію повідомлення від 28 грудня 2018 року №ПК-5/737, в якому зазначалося про необхідність з`явитися ОСОБА_1 до відділу управління персоналом та соціальних питань філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» для ознайомлення з наказом щодо його поновлення на посаді заступника начальника виробничого підрозділу вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» та надано докази направлення на адресу проживання позивача: АДРЕСА_1 вказаного повідомлення.

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційного суду вказував на те, що зазначений наказ був виданий після звернення позивача до АТ «Українська залізниця» у позасудовому порядку шляхом направлення відповідного листа у листопаді 2018 року.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач підтвердив, що він отримував по телефону повідомлення щодо необхідності з`явитися на пошту для отримання листів від АТ «Українська залізниця», про те він за листами не з`явився. Зазначав, що копію відзиву та наказу №609/ос від 27 грудня 2018 року, які були направлені йому по пошті відповідачем він не отримував. Вказував, що відзив та копію наказу про його поновлення отримав його адвокат.

Наданий до суду наказ №609/ос від 27 грудня 2018 року у встановленому законом порядку не оспорювався та недійсним не визнавався, а відтак підтверджує факт поновлення ОСОБА_1 на посаді з 31 жовтня 2018 року.

З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про скасування наказу №454/ос від 31 жовтня 2018 року «По особовому складу» про звільнення позивача з роботи на підставі п.1 ст.41 КЗпП України та про поновлення ОСОБА_1 на роботі, оскільки наказом №609/ос від 27 грудня 2018 року філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» скасовано наказ №454/ос від 31 жовтня 2018 року та поновлено позивача на посаді заступника начальника виробничого підрозділу вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» з 31 жовтня 2018 року.

Посилання позивача на те, що у директора філії «Пасажирська компанія» ОСОБА_2 . відсутні повноваження на підписання наказу №609/ос від 27 грудня 2018 року колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у січні 2017 року затверджено Положення про філію «Пасажирська компанія» АТ«Українська залізниця» з подальшими змінами.

Згідно з п.2.1 вказаного Положення філія є відокремленим підрозділом товариства, який не має статусу юридичної оосби. Філія діє від імені та в інтересах товариства, здійснює делеговані товариством функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності товариства.

Відповідно до п.п.11.2, 11.3 Положення прийом на роботу та звільнення з роботи працівників філії проводиться відповідно до номенклатури посад працівників товариства. Працівники філії є працівниками товариства.

Відповідно до трудового договору №203 від 20 листопада 2017 рокута наказу №2758/ос від 20 листопада 2017 року ОСОБА_2 був призначений на посаду директора філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Укрзалізниця». Строк дії договору до 20листопада 2018 року.

Наказом ПАТ «Українська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» №2329/ос від 21 листопада 2018 року ОСОБА_2 призначено на посаду директора філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Укрзалізниця» строком до 22 січня 2019 року включно.

Наказом АТ «Українська залізниця» АТ «Укрзалізниця» №89/ос від 21 січня 2019 року ОСОБА_2 звільнено з посади директора філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» по закінченню строку трудового договору.

Наказом АТ «Українська залізниця» АТ «Укрзалізниця» №92/ос від 22січня 2019 року ОСОБА_2 призначено на посаду директора філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» строком на один рік на умовах трудового договору.

Доводи сторони позивача про те, що ОСОБА_1 не був повідомлений про його поновлення на роботі колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки як вбачається з матеріалів справи, останньому направлялися на його адресу проживання повідомлення про поновлення на роботі; відзив відповідача, який був направлений на адресу ОСОБА_1 містив копію наказу про його поновлення та позивач особисто був присутнім під час підготовчого судового засідання у даній справі 13 березня 2019 року та знав про наявність вказаного наказу.

А відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги наказ філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» №609/ос від 27 грудня 2018 року.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про поновлення на роботі, вони також задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).

Як вбачається з позовної заяви, позивач, звертаючись до суду з позовом просив стягнути з директора філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця» ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду в розмірі 300000 грн.

Разом з тим, вказана особа до участі в справі залучена не була.

При цьому, позивачем не подавалися заяви про зміну/уточнення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.

А відтак, суд першої інстанції, стягуючи моральну шкоду з відповідача АТ «Українська залізниця» вийшов за межі позовних вимог, а тому рішення в частині про відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні вказаних вимог.

Також, з матеріалів справи вбачається, що 01 липня 2019 року до суду першої інстанції надійшла заява від позивача та його представників: Бушуєва М.О. та Гори Р.М. про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 384,20 грн., який сплачений за подання заяви про забезпечення доказів та стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 163500,26 грн.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з ч.ч.2-4 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Статтею 29 Закону України «Про адвокатуру» визначено, що дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов'язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об'єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний (зобов'язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов'язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.

Згідно з ст.30 вказаного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем та його представниками в обгрунтування вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 163500,26 грн. 01 липня 2019 року було надано: додаткову угоду №1 від 20 червня 2019 року до договору про надання правової допомоги №24 від 14 листопада 2018 року, укладеного між адвокатом Бушуєвим М.О. та Гобелою П. М . ; акт про прийняття-передачі наданих юридичних послуг від 20 червня 2019 року, підписаний між позивачем та адвокатом Бушуєвим М.О., за яким загальний розмірі наданих послуг становить 100738,26 грн.; додаткову угоду №1 від 20 червня 2019 року до договору про надання правничої допомоги №14/11/18-1 від 14 листопада 2018 року, укладеного між адвокатом Гора Р.М. та Гобелою П. М.; акт про прийняття-передачі наданих юридичних послуг від 20 червня 2019 року, підписаний між позивачем та адвокатом Гора Р.М. , за яким загальний розмірі наданих послуг становить 62762,00 грн.

Однак, матеріалами справи не містять доказів сплати позивачем наданих йому юридичних послуг та в судовому засіданні суду першої інстанції позивачем та його представниками до судових дебатів не зазначалося про те, що докази щодо витрат на правову допомогу будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

При цьому, стороною позивача в суді апеляційної інстанції не було надано доказів сплати ОСОБА_1 коштів за надану правову допомогу.

Колегія суддів приходить до висновку, що відсутні правові підстави для відшкодування витрат за надання правової допомоги ОСОБА_1 .

Крім того, згідно з ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 ст.141 ЦПК України визначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що позов ОСОБА_1 задоволено лише в частині визнання наказу №454/ос від 31 жовтня 2018 року «По особовому складу», виданий директором філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника виробничого підрозділу вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський неправомірним, а відтак, виходячи з пропорційності розміру задоволених позовних вимог колегія суддів вважає, що відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 384,20 грн., який сплачений за подання заяви про забезпечення доказів та стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь державного бюджету судового збору в розмірі 5226,24 грн.

А відтак, колегія суддів приходить до висновку про скасування додаткового рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 липня 2019 року.

Згідно з п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Наведені порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду згідно з ч.1 ст.376 ЦПК України та ухвалення нового рішення у відповідній частині.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про:

скасування наказу №454/ос від 31 жовтня 2018 року «По особовому складу», виданого директором філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника виробничого підрозділу вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський,

поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника виробничого підрозділу вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський Філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» з 01 листопада 2018 року,

стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 519624,72 грн. та моральної шкоди в розмірі 3000 грн.,

стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь державного бюджету судового збору в розмірі 5226,24грн. та додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 липня 2019 року та ухвалення в цій частині нового про відмову задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

В решті рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» - задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 червня 2019 року в частині задоволення позовних вимог про:

скасування наказу №454/ос від 31 жовтня 2018 року «По особовому складу», виданого директором філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника виробничого підрозділу вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський,

поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника виробничого підрозділу вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський Філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» з 01 листопада 2018 року,

стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 519624 грн. 72 коп. та моральної шкоди в розмірі 3000 грн.,

стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь державного бюджету судового збору в розмірі 5226 грн. 24 коп.

та додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 липня 2019 року скасувати та ухвалити в цій частині нове.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст рішення складено 11 жовтня 2019 року.

Головуючий:

Судді: