КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження 22-ц/824/12418/2019

Справа № 758/838/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

09 жовтня 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Богдан І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника на рішення Подільського районного суду м. Києва в складі судді Гребенюка В.В., ухвалене в м. Київ 13 червня2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, третя особа генеральний директор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Михайлина Л.П. про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

В січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивувала тим, що з 13 грудня 1994 року перебувала у трудових відносинах із Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником, а 19 грудня 2016 року була звільнена із займаної посади у зв`язку із скороченням штату працівників відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, про що було видано наказ № 465-о від 19 грудня 2016 року.

Вважає дане звільнення незаконним, таким, що проведене без законної підстави та із порушенням процедури. Відповідач неналежно виконав свій обов`язок із працевлаштування працівника, не запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, тобто не виконав вимог ч. 2 ст. 40, ст. 49-2 КЗпП України, а тому вона має бути поновлена на роботі.

13 жовтня 2016 року вона отримала письмове попередження про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням посади старшого наукового співрробітника наукового сектору моніторингу стану нерухомих наземних пам`яток наукового відділу охорони та моніторингу стану нерухомих пам`яток, відповідно до наказу відповідача від 15 серпня 2016 року № 273-о, яким було введено в дію новий штатний розпис. Їй було запропоновано посади, які не відповідали не спеціальності, ні кваліфікації позивача, ні попереднім займаним нею посадам. Однак до нового штатного розпису були введені посади, які вона могла би зайняти відповідно до свого кваліфікаційного рівня, зокрема новим штатним розписом було створено новий відділ - науковий відділ моніторингу, охорони, обліку та оренди нерухомих пам`яток у кількості 13 штатних одиниць.

Також відповідач порушив вимоги ст. 42 КЗпП про переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці. Вона мала переважне право на залишення на роботі, оскільки є працівником із більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці, ніж переважна більшість працівників, які були переведені на відповідні посади, а у сім`ї позивача, крім неї, немає інших осіб із самостійним заробітком.

Збільшивши позовні вимоги, просила поновити її на роботі на посаді старшого наукового співробітника наукового сектору моніторингу стану нерухомих наземних пам`яток наукового відділу охорони та моніторингу стану нерухомих пам`яток з 19 грудня 2016 року; стягнути із відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 грудня 2016 року по час винесення рішення в сумі 500201,52 грн. без вирахування податків і зборів.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 13 червня 2019 року позов задоволено, поновлено позивача на посаді з 19 грудня 2016 року, стягнуто із відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 грудня 2016 року по 13 червня 2019 року включно у розмірі 500201,52 грн., вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відповідач Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Подільського районного суду м. Києвавід 13 червня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що судом видано виконавчий лист від 06 серпня 2019 року, не проголошуючи рішення та не дочекавшись, доки воно набере законної сили.

Зазначав, що судом не прийнято до уваги, що позивач на час попередження про скорочення не мала повної вищої освіти (магістр, спеціаліст) відповідного напряму підготовки та наукових праць, їй був запропонований ряд посад, які відповідали саме її кваліфікації. Після зміни штатного розпису відбулися і зміни до посадових інструкцій, внесено зміни до обов`язків та кваліфікаційних вимог працівників. Оскільки лише при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається окремим категоріям працівників, визначених ст. 42 КЗпП, тому в першу чергу позивач не відповідала кваліфікації для пропонування їй інших посад.

Щодо зазначення позивачем посад, які їй не пропонувались, але як вона вважала, могла їх обіймати у зв`язку з відсутністю особливих кваліфікаційних вимог, то ці посади потребували або особливих навичок (посада касира - навички володіння і знання касового апарату), або знань (посада фахівця 1 категорії відділу внутрішньої безпеки - відповідної освіти та стажу роботи на відповідній посаді не менше 1 року, посада архіваріуса відділу документообігу - повну вищу освіту відповідного напряму підготовки та стаж ведення архівної справи не менше 3 років), інші вакантні посади також не підходили позивачу за кваліфікацією і тому не пропонувались.

16 вересня 2019 року позивач ОСОБА_1 направила до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що твердження відповідача про те, що оскаржуване рішення не було проголошено судом першої інстанції, не відповідає дійсності.

Вказувала, що суд порівняв штатні розписи відповідача до та після скорочення і дійшов обґрунтованого висновку, що в цілому по організації відбулося скорочення штату, однак саме в тому підрозділі, де працювала позивач, скорочення штату не було.

Суд встановив, що протягом кількох місяців після затвердження нового штатного розпису передбачені ним посади старших наукових співробітників залишалися вакантними, але так і не були запропоновані позивачу.

Суд встановив, що під час реорганізації того підрозділу, де працювала позивач, відповідач затвердив нові посадові інструкції, в яких змінив кваліфікаційні вимоги до посади, яку раніше займала позивач, передбачивши, що її може обіймати особа, яка має вищу освіту за конкретними спеціальностями. Цей висновок суду також не був спростований відповідачем в апеляційній скарзі.

З вищевикладеного вбачається, що фактично позивач була звільнена не через скорочення штату працівників, а через штучну зміну відповідачем кваліфікаційних вимог до посади, яку вона займала - до затвердження нового штатного розпису посаду старшого наукового співробітника могла обіймати особа з будь-якою вищою освітою, а після затвердження штатного розпису - лише ті особи, які мали вищу освіту за певними спеціальностями. КЗпП України не передбачає можливості звільнення працівника через односторонню зміну роботодавцем кваліфікаційних вимог до посади, яку обіймає працівник. Відповідач не пояснив, чому позивач після виконання 22 років своїх службових обов`язків на посаді в подальшому не може продовжувати виконувати ті самі обов`язки без отримання диплому про спеціальну освіту, і навіщо звільняти позивача за два місяці до закінчення нею навчання.

Просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити і рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 із 13 грудня 1994 року зарахована на посаду молодшого наукового працівника відділу охорони та вивчення пам`ятників Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника на підставі наказу № 113-к від 19 грудня 1994 року (а. с. 11 т. 1).

З 29 липня 2015 року ОСОБА_1 переведена на посаду старшого наукового співробітника наукового сектору моніторингу стану нерухомих наземних пам`яток наукового відділу охорони та моніторингу стану нерухомих пам`яток на підставі наказу № 86-о від 02 червня 2015 року (а. с. 11 т. 1 зворот).

Наказом Міністерства культури України від 06 липня 2016 року № 508 затверджено та введено в дію з 01 липня 2016 року структуру Національного Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника, що додається, директору заповідника доручено забезпечити підготовку штатного розпису відповідно до затвердженої цим наказом структури (а. с. 51 т. 1).

Наказом Міністерства культури України від 16 серпня 2016 року № 691 затверджено штатний розпис Національного Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника, що додається, доручено генеральному директору заповідника ввести в дію штатний розпис, затверджений відповідно до п. 1 цього наказу, з дотриманням норм КЗпП та Законів України (а. с. 52 т. 1).

На виконання цього наказу наказом Національного Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника від 25 серпня 2016 року № 273-с введено в дію штатний розпис з 01 липня 2016 року (а. с. 53 т. 1).

З 01 травня 2016 року в Національному Києво-Печерського державному історико-культурному заповіднику діяв штатний розпис, до якого входив зокрема науковий відділ охорони та моніторингу стану нерухомих пам`яток, до якого входили 2 наукових сектори: науковий сектор моніторингу стану нерухомих наземних пам`яток із посадами: завідувач сектору - 1 штатна одиниця, старший науковий співробітник - 4 штатних одиниці, фахівець 1 категорії - 1 штатна одиниця, та науковий сектор моніторингу стану нерухомих підземних пам`яток із посадами: завідувач сектору 1 штатна одиниця, старший науковий співробітник 2 штатні одиниці, молодший науковий співробітник 1 штатна одиниця, фахівець 1 категорії 1 штатна одиниця, технік І кат. - 1 штатна одиниця (а. с. 129 т. 1).

Після введення в дію нового штатного розпису створено новий відділ - науковий відділ моніторингу, охорони, обліку та оренди нерухомих пам`яток у кількості 13 штатних одиниць, до складу якого входять 2 наукові сектори, та запроваджено посади, зокрема: в науковому секторі моніторингу нерухомих пам`яток: завідувач сектору 1 штатна одиниця, старший науковий співробітник 4 штатні одиниці, молодший науковий співробітник - 1 штатна одиниця, технік І кат. - 1 штатна одиниця; в науковому секторі охорони та обліку нерухомих пам`яток: завідувач сектору - 1 штатна одиниця, старший науковий співробітник - 2 штатні одиниці, фахівець І категорії - 1 штатна одиниця (а. с. 62 т. 1).

Згідно порівняльної таблиці, доданої до структури Національного Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника від 23 червня 2016 року, при затвердженні нової структури змінено назву відділу та введено сектор орендних відносин замість самостійного сектору (а. с. 138 т. 1).

Згідно штатного розпису Національного Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника, введеного в дію 01 грудня 2016 року, в складі наукового відділу моніторингу та оренди нерухомих пам`яток діяв сектор моніторингу нерухомих пам`яток, із наступними посадами: завідувач сектору 1 штатна одиниця, старший науковий співробітник 4 штатні одиниці, молодший науковий співробітник 1 штатна одиниця, технік І категорії - 1 штатна одиниця; науковий сектор охорони та обліку нерухомих пам`яток, із наступними посадами: завідувач сектору - 1 штатна одиниця, старший науковий співробітник - 2 штатні одиниці, фахівець І категорії - 2 штатні одиниці (а. с. 112 - 113 т. 1).

При порівнянні штатних розписів (спецкошти) із 01 липня 2016 року і з 01 грудня 2016 року вбачається, що в секторі орендних відносин наукового відділу моніторингу, охорони, обліку та оренди нерухомих пам`яток збільшилась кількість фахівців І категорії з 1 особи до 3 (а. с. 68, 118 т. 1).

Наказом Національного Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника від 25 серпня 2016 року № 274-о для визначення переважного права на залишення на роботі працівників, що підлягають переведенню, звільненню та попередженню про майбутнє вивільнення з роботи, створено комісію (а. с. 54 т. 1).

25 серпня 2016 року генеральним директором заповідника затверджено посадову інструкцію старшого наукового співробітника наукового сектору моніторингу нерухомих пам`яток наукового відділу моніторингу, охорони, обліку та оренди нерухомих пам`яток Національного Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника, згідно кваліфікаційних вимог якої на посаду призначається особа, яка має повну вищу освіту (магістр, спеціаліст) напряму підготовки - архітектор, інженер-будівельник, історик та стаж роботи у науковій чи пам`яткоохоронній сфері на посаді наукового співробітника не менше 2 років. Наявність наукових праць. За наявності наукового ступеня або вченого звання - без вимог до стажу роботи (а. с. 55 - 56 т. 1).

13 жовтня 2016 року Національним Києво-Печерським державним історико-культурним заповідником письмово попереджено ОСОБА_1 про наступне вивільнення, повідомлено, що відповідно до наказу від 25 серпня 2016 року № 273-о «Про введення в дію штатного розпису Національного Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника з 01 липня 2016 року» посада старшого наукового співробітника наукового сектору моніторингу стану нерухомих наземних пам`яток наукового відділу охорони та моніторингу стану нерухомих пам`яток скорочена. Запропоновано посади: прибиральник територій, прибиральник службових приміщень, підсобний робітник, садівник, контролер квитків сектору контролю відділу внутрішньої безпеки. ОСОБА_1 від даних посад відмовилася, про що поставила підпис 13 жовтня 2016 року (а. с. 14 т. 1).

На а. с. 13 т. 1 міститься наказ № 465-о від 19 грудня 2016 року Національного Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника, згідно якого, на підставі наказів Міністерства культури України від 06 липня 2016 року № 506 «Про затвердження структури Національного Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника» та від 16 серпня 2016 року № 691 «Про затвердження штатного розпису Національного Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника», наказу Національного Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника від 25 серпня 2016 року № 273 «Про введення в дію штатного розпису Національного Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника», посада старшого наукового співробітника наукового сектору моніторингу стану нерухомих наземних пам`яток наукового відділу охорони та моніторингу стану нерухомих пам`яток, яку обіймала ОСОБА_1 - відсутня. ОСОБА_1 було запропоновано вакантні посади, а саме: прибиральника територій господарського сектору адміністративно-господарського відділу, прибиральника службових приміщень господарського сектору адміністративно-господарського відділу, підсобного робітника господарського сектору адміністративно-господарського відділу, садівника господарського сектору адміністративно-господарського відділу, контролера квитків сектору контролю відділу внутрішньої безпеки. У зв`язку із її відмовою від переведення на запропоновані посади, керуючись ч. 3 ст. 49-3 КЗпП України, п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, ОСОБА_1 звільнено з посади 19 грудня 2016 року у зв`язку із скороченням штату працівників.

19 грудня 2016 року ОСОБА_1 звільнена у зв`язку із скороченням штату працівників відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП на підставі наказу № 465-о від 19 грудня 2016 року (а. с. 11 т. 1 зворот).

В томі 1 між а. с. 14 та 15, без номеру міститься свідоцтво про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на а. с. 17 т. 1 - довідка № 66 від 23 грудня 2016 року про те, що ОСОБА_2 є студенткою 3 курсу 2016/2017 року медичний факультет № 1 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця; на а. с. 18 т. 1 - довідка МСЕК про те, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства.

Позивачем надано документи про освіту: диплом Чернівецького державного університету від 25 червня 1988 року, згідно якого ОСОБА_1 закінчила повний курс університету за спеціальністю «біологія» із присвоєнням кваліфікаційного рівня «Біолог. Викладач біології і хімії» (а. с. 15 т. 1).

На а. с. 16 т. 1 міститься довідка-виклик для виконання дипломної (магістерської) роботи форми № Н-4.03, згідно якої Київський університет культури просив керівника Національного Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника просив надати додаткову оплачувану відпустку для підготовки і захисту дипломної (магістерської) роботи студенту кафедри державного управління і права факультету журналістики і міжнародних відносин, спеціалізації «Музейна справа та охорона пам`яток історії та культури», ІV рівень акредитації, ОСОБА_1 терміном з 21 жовтня 2016 року по 21 лютого 2017 року як такому, що виконує навчальний план.

28 лютого 2017 року ОСОБА_1 одержала диплом магістра Київського університету культури, здобувши кваліфікацію: ступінь вищої освіти магістр, спеціальність «Музейна справа та охорона пам`яток історії та культури», професійна кваліфікація магістр музейної справи та охорони пам`яток історії та культури (а. с. 34 т. 1).

Позивачем надано перелік вакансій Національного Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника станом на 25 жовтня 2016 року, в якому виділено посади: бухгалтерська служба - касир квитковий, науково-дослідний відділ історії та археології - провідний науковий співробітник, науковий сектор охорони та обліку нерухомих пам`яток - завідувач сектору, старший науковий співробітник, відділ внутрішньої безпеки - фахівець І категорії, відділ виготовлення та реалізації виробів ужитково-декоративного мистецтва - начальник відділу на період відпустки для догляду за дитиною (а. с. 143 т. 1).

Станом на 24 листопада 2016 року були вакантними також посади: відділ документообігу - архіваріус, кур`єр, науково-дослідний відділ історії та археології - провідний науковий співробітник, відділ виготовлення та реалізації виробів ужитково-декоративного мистецтва - начальник відділу на період відпустки для догляду за дитиною (а. с. 144 т. 1).

На а. с. 146 - 147 т. 1 знаходяться списки працівників наукового сектору моніторингу нерухомих пам`яток відповідно до штатного розпису від 01 липня 2016 року (8 осіб із зазначенням освіти, статусу, нагород, часу роботи в заповіднику).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив із того, що у відділі, де працювала позивач, змінено назву відділу та розширено функції відділу, у зв`язку з введенням сектору орендних відносин, із збереженням штатної кількості посад, та прийшов до висновку про безпідставність посилання відповідача щодо скорочення посади позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Також суд наголошував на порушенні процедури вивільнення позивача, а саме під час здобування нею вищої освіти у Київському університеті культури за спеціальністю «Музейна справа та охорона пам`яток історії та культури» зі строком навчання до 28 лютого 2017 року включно. Суд встановив, що позивач мала на час звільнення 22 роки стажу роботи у відділі охорони та вивчення пам`яток архітектури, в тому числі, на посадах старшого наукового співробітника та завідувача сектору та була працівником не нижчої кваліфікації, ніж особи, які залишилися на роботі, про що свідчить список працівників наукового сектору відповідно до штатного розпису від 01 липня 2016 року.

Апеляційний суд не може погодитися із даними висновками, виходячи із наступного.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що діяльність судів по розгляду справ цієї категорії повинна спрямовуватися на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, на зміцнення трудової та виробничої дисципліни, на виховання працівників у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці.

Відповідно до п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у

відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним

органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Згідно із пунктом третім статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Суди при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов`язані лише перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення чисельності або штату працівників), але вони не наділені повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.

Так, судом першої інстанції зроблено передчасний та помилковий висновок про відсутність скорочення штату працівників.

Як вбачається із нового штатного розпису, який набрав чинності 01 липня 2016 року, на підприємстві відбулося скорочення кількості працівників з 440 до 395. Науковий відділ охорони та моніторингу стану нерухомих пам`яток, у якому працювала ОСОБА_1 і який містив 13 посад, ліквідовано та створено новий науковий відділ моніторингу, охорони, обліку та оренди нерухомих пам`яток, який містив 15 штатних посад. До функції новоствореного відділу, крім охорони та моніторингу нерухомих пам`яток, додалися також функції обліку та оренди нерухомих пам`яток в зв`язку із створенням сектора орендних відносин, і нові сектори включають моніторинг, охорону, облік та оренду усіх нерухомих пам`яток (підземних і наземних), а не лише наземних, як у попередньому штатному розписі.

Отже, факт зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності працівників у відповідача, розширення структури і функціонального навантаження підрозділу, в якому працювала позивач, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які були залишені поза увагою судом першої інстанції і зроблено помилковий висновок про відсутність таких змін.

При цьому апеляційний суд враховує, що накази Міністерства культури України від 06 липня 2016 року № 506 «Про затвердження структури Національного Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника» та від 16 серпня 2016 року № 691 «Про затвердження штатного розпису Національного Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника», Національного Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника від 25 серпня 2016 року № 273 «Про введення в дію штатного розпису Національного Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника», на підставі яких відбулися зміни в організації виробництва і праці, позивачем не оспорювались.

Апеляційний суд не погоджується із висновками суду першої інстанції, що оскільки звільнення ОСОБА_1 відбулося під час здобування нею вищої освіти за необхідним напрямом підготовки, відповідач порушив процедуру вивільнення позивача.

З урахуванням вищенаведених змін в організації виробництва і праці, внаслідок яких змінено і кваліфікаційні вимоги до старшого наукового співробітника новоствореного сектору, які включають зокрема наявність повної вищої освіти (магістр, спеціаліст) напряму підготовки - архітектор, інженер-будівельник, історик, стаж роботи на посаді наукового співробітника не менше 2 років, наявність наукових праць, відповідач не міг запропонувати ОСОБА_1 зазначену вакантну посаду, яка на час звільнення не мала відповідної освіти, а відповідність вимогам посадової інструкції про наявність наукових праць позивач не підтвердила будь-якими доказами взагалі.

Таким чином, у відповідача дійсно відбулося скорочення штату працівників і відповідачем було дотримано порядок звільнення позивача у зв`язку зі скороченням чисельності працівників та відмовою від переведення на іншу роботу згідно п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки позивача було попереджено за два місяці про можливе звільнення з роботи і запропоновано посади, від переведення на які вона відмовилася.

Крім того, позивач в позові посилалася на порушення відповідачем її права на переважне залишення на роботі, і судом першої інстанції цим доводам належної оцінки не надано.

Відповідно до ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Апеляційний суд враховує, що дослідження наявності у працівника переважного права на залишення на роботі здійснюється лише серед працівників, що обіймають одинакові посади, а не серед усіх працівників роботодавця.

Оскільки посада старшого наукового співробітника наукового сектору моніторингу стану нерухомих пам`яток наукового відділу охорони та моніторингу стану нерухомих пам`яток вважалася виведеною із штатного розпису з 01 липня 2016 року, то у відповідача не було підстав також встановлювати переважність права позивача на залишення на роботі серед інших працівників.

Крім того, у листі Міністерства соціальної політики України № 80/06/187-12 від 21 травня 2012 року «Про переважне право залишення на роботі» роз`яснено, що законодавством не передбачені критерії і порядок визначення працівників із більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці. На практиці для виявлення таких працівників роботодавцем робиться порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації працівників, у процесі якого, як правило, враховуються такі обставини: наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи у роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалого перебування на лікарняних листках, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт тощо.

ОСОБА_1 станом на час звільнення не мала відповідної освіти і не довела високої продуктивності праці.

Так, в позові ОСОБА_1 посилалася на те, що вона в рамках Закону України «Про охорону культурної спадщини» здійснювала охорону пам`яток архітектури Заповідника, території, буферної зони, в тому числі займалась науково-дослідною роботою, надавала прогресивні пропозиції щодо вдосконалення памяткоохоронної роботи в заповіднику, зокрема брала участь в підготовці паспортів на пам`ятки архітектури відповідно до державної бюджетної програми паспортизації, приймала участь в підготовці Каталогу пам`яток Лаври, є однією із авторів комплексної програми наукового моніторингу комплексу пам`яток заповідника, співавтором паспорту на комплекс пам`яток архітектури заповідника, займалась питанням унормування питань щодо використання пам`яток архітектури на умовах охоронних договорів, займалась питаннями, пов`язаними із землевідведенням земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти заповідника, з метою вдосконалення охорони, збереження, використання та обслуговування пам`яток архітектури цілісного майнового комплексу. Перебуваючи протягом 11 років на посаді завідувача сектором пам`яток архітектури, виконувала огляд та готувала систематичний періодичний звіт про моніторинг стану пам`яток, перетворення території, нагляд за законністю проведення ремонтно-реставраційних та будівельних робіт в межах заповідника та в його буферній охоронній зоні об`єкту ЮНЕСКО, займалась процесом передачі комплексу споруд заповідника та будівлі Успенського собору з комунальної до державної власності, крім цього надавала статистичну звітність по нерухомим пам`яткам державним та контролюючим органам та організаціям тощо. За сумлінну працю та професійне виконання посадових обов`язків була нагороджена Почесною грамотою Мінкультури і туризму України № 3/48-г від 31 березня 2008 року.

Однак будь-яких доказів на підтвердження цих обставин, окрім нагородження Почесною грамотою, про що зроблений запис в трудовий книжці позивача (а. с. 12 т. 1), нею надано не було.

Отже звільнення позивача було проведено відповідно до вимог ст. ст. 40, 42 КЗпП України із дотриманням процедури звільнення, передбаченої ст. 43 КЗпП України, в зв`язку із чим передбачені законом підстави для поновлення позивача на роботі відсутні

Виходячи із вищевикладеного, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі задоволенню не підлягали, відтак не могли бути задоволені, як похідні, і вимоги про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Крім того, апеляційний суд зважає на те, що відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, виходячи із аналізу наведеної норми, передумовою поновлення на роботі звільненого працівника в судовому порядку є встановлення незаконності такого звільнення, оскільки законне звільнення працівника є правом підприємства, яке суд також повинен охороняти, дотримуючись паритету прав як позивача, так і відповідача.

Разом із тим, наказу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника від 19 грудня 2016 року № 465-о, на підставі якого її було звільнено, ОСОБА_1 до не оскаржувала та не просила суд визнати звільнення незаконним.

Отже, з урахуванням відсутності заявлених позовних вимог про визнання незаконним звільнення або наказу про звільнення від 19 грудня 2016 року № 465-о, не підлягали задоволенню інші вимоги ОСОБА_1 , як похідні.

Разом із тим, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції не було проголошене, враховуючи, що зауважень щодо неповноти або неправильності технічного запису та протоколу судового засідання в порядку ст. 249 ЦПК України до суду першої інстанції відповідачем не подавалось.

Апеляційним судом перевірено диск звукозапису судового засідання об`ємом фонограми звукозапису 442 Мб, і встановлено наявність аудіофайлу проголошення вступної та резолютивної частини рішення. Доводи апеляційної скарги щодо розбіжності мітки часу цього аудіофайлу із фактичним часом судового засідання апеляційним судом відхиляються, оскільки зазначена розбіжність сама по собі не є доказом порушення судом порядку проголошення рішення.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про відмову в позові.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника задовольнити.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 червня 2019 року скасувати та прийняти нову постанову.

Відмовити ОСОБА_1 в позові до Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, третя особа генеральний директор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Михайлина Л.П. про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 10 жовтня 2019 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.