ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5789/19 Справа № 194/429/18 Суддя у 1-й інстанції - Головін В.О. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.

                                       ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2019 року                Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – Куценко Т.Р.,

суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.,

за участю секретаря – Синенка Є.А.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою

                ОСОБА_1 ,

на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2018 року ОСОБА_3  звернулась до Тернівського міського суду Дніпропетровської області з позовом до  ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів (а.с. 2-5).

В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , через тиждень після смерті матері, ОСОБА_2 помістила її до психіатричної лікарні в ОСОБА_4 , згодом відправила до Дніпропетровської психіатричної лікарні. В цей час ОСОБА_2 подала заяву до Павлоградського міськрайонною суду Дніпропетровської області про визнання її недієздатною та призначення їй опікуна. 12 квітня 2012 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області за цією заявою було винесено рішення про визнання її, недієздатною особою та призначення їй опікуна ОСОБА_2 . В цьому ж році 17.07.2012 року за заявою призначеного судом опікуна, ОСОБА_2 , вона була поміщена до КЗ «Володимирівський психоневрологічний інтернат» ДОР» на постійне місце проживання, на повне державне утримання. Проте її кошти не витрачалися на її користь. Оскільки 17 липня 2012 року вона була поміщена в КЗ «Володимирівський психоневрологічний інтернат» ДОР» на повне державне утримання, то витрати на лікування, на харчування, на одяг, на інші побутові потреби інтернат бере на себе за рахунок бюджетних державних коштів. Вважає, що під час повного державного утримання жодних сторонніх витрат особа не потребує і їх витрачання є нецільовим, ОСОБА_2 її кошти на неї не витрачала, лише інколи привозила солодощі, домашні страви, тощо, проте не на ту суму, що була нею отримана. 22.12.2016 року Апеляційним судом Дніпропетровської області за апеляційною скаргою органів опіки та піклування рішення Павлоградського міськрайонного суду від 12.04.2012 року про визнання її недієздатною та призначення їй опікуна було скасоване як незаконне та вирішено по суті відмовити ОСОБА_2 в заявлених вимогах. Також їй стало відомо, що рішення Павлоградського міськрайонного суду від 12.04.2012 року не набрало законної сили, оскільки після його проголошення, воно не було надано всім учасникам справи, а саме органу опіки та піклування виконавчого комітету Тернівської міської ради, про що було відомо і ОСОБА_2 ОСОБА_2 навмисно не повідомила органи опіки та піклування Тернівського виконавчого комітету про поміщення її до Володимирівського психоневрологічного інтернату, оскільки б тоді вони поставили питання про позбавлення її статусу опікуна. Вона скористалася халатністю та неосвіченістю працівників інтернату і останні прийняли підопічну без повного комплекту документів, не виключаю, що відбулося передання ОСОБА_2 та отримання працівниками інтернату неправомірної вигоди аби прийняти її без належних документів. Враховуючи, що її кошти не витрачались на неї у зв`язку з перебуванням її на повному державному утриманні, а також враховуючи обов`язок опікуна зберігати майно підопічного, її пенсія по втраті годувальника в повному обсязі, а також 25% соціальної допомоги за період з лютого 2012 року по грудень 2016 року має зберігатися у ОСОБА_2 ОСОБА_2 знає про скасування рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області про визнання її недієздатною, проте кошти по сьогоднішній час не повернула. За період з вересня 2012 року по грудень 2016 року пенсія в разі втрати годувальника, померлого внаслідок захворювання на 1-го утриманця, була виплачена в розмірі 131674,33 грн. Вважає себе за своїм психічним станом такою, що не була позбавлена можливості розуміти значення своїх дій та керувати ними, а тобто, була за своїм психічним станом не недієздатною, а обмежено дієздатною особою, ані опікун - ОСОБА_2 , ані психоневрологічний інтернат питання про поновлення цивільної дієздатності нажаль не поставили, а опікун навпаки, навіть умисно подала заяву про визнання її, недієздатною аби приховати власний злочин. На сьогоднішній час вона також подала позовну заяву про визнання незаконними медичних висновків за 2011 рік та 2012 рік щодо її психічного стану, на підставі яких її визнали недієздатною. За весь час, що вона не отримувала свої кошти з вини ОСОБА_2 , інфляційні процеси знецінили зазначені кошти, тому вважає, що з ОСОБА_2 на її користь потрібно стягнути інфляційні втрати.

Просила стягнути з ОСОБА_2  на її користь грошові кошти у сумі 249 082,69 грн., з яких: 131 674,33 грн. - пенсія; 12 830,34 грн. три відсотка річних та 104 578,02 грн. інфляційні витрати. 

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2019 року у задоволенні заявлених позовних вимог відмовлено в повному обсязі /а.с. 116-120/.

Своє рішення суд обгрунтував тим, що пенсійні виплати ОСОБА_5 , які отримала замість неї, її сестра та опікун - ОСОБА_2 за період отримання пенсії з вересня 2012 року по 22 грудня 2016 року у розмірі 131674,33 грн., підпадають під дію норм статті 1215 ЦК України, а тобто ці пенсійні кошти, не підлягають поверненню позивачу, як безпідставно набуті відповідачем, а оскільки сума пенсійних виплат у розмірі 131674,33 грн. не підлягають поверненню, то і не підлягають нарахуванню на цю суму компенсаційні виплати(відсотки річні та інфляційні втрати) за користування цією сумою коштів та несвоєчасне повернення, а тобто до цих правовідносин у даному випадку не можливе застосування положень статті 625 ЦК України .

ОСОБА_3 з рішенням суду не погодилась та подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення незаконне та необгрунтоване та прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права (а.с. 124-128).

Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.04.2012 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано недієздатною, та призначено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , опікуном над ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 7).

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2016 року, яке набрало законної чинності з 22 грудня 2016 року, рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.04.2012 року скасовано, а ОСОБА_2 у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною та призначення опікуном відмовлено, з підстав того, що «на даний час психічний стан ОСОБА_5 міг змінитися», та те, що судом першої інстанції при вирішенні питання з приводу призначення опікуна недієздатній особі не враховано відповідно до норм ст. 60 ЦК України, подання органу опіки та піклування (а.с. 8-9). Також рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2016 року встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є між собою сестрами (а.с. 8-9).

Відповідно до інформації наявній в копії довідки КЗ «Володимирівський психоневрологічний інтернат» ДОР» № 117 від 17.11.2016 року, ОСОБА_8 , 1962 року народження, зареєстрована та проживає в КЗ «Володимирівський психоневрологічний інтернат» ДОР» на повному державному забезпеченні з 17 липня 2012 року по даний час (а.с. 10).

ОСОБА_8 , 1962 року народження, є особою із інвалідністю першої групи з дитинства, що підтверджується копією довідки серія НОМЕР_1 (а.с. 11).

Також відповідно до копії висновку судово-психіатричного експерта Київського міського центру судово-психіатричної експертизи № 206 від 05.12.2017 року, вбачається, що: 1. ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виявляє ознаки «Органічного ураження головного мозку травматично-судинного генезу, із психоорганічним синдромом»; 2. Наявний у ОСОБА_5 психічний розлад істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними; 3. В 2011, 2012, 2014 році у ОСОБА_5 , згідно з аналізом наданої на дослідження медичної документації, були наявні ознаки хронічного стійкого психічного розладу; 4. Згідно з аналізом наданої на теперішнє дослідження медичної документації, виявлені психіатрами у ОСОБА_5 психічні розлади, в 2011-2012 роках позбавляли її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а в 2014 році істотно впливали на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с. 14-29).

Судом також встановлено, що ОСОБА_3 знаходиться на обліку в УПФУ в Томаківському районі Дніпропетровської області, та за період з вересня 2012 року по грудень 2016 року на неї була виплачена пенсія в разі втрати годувальника, померлого внаслідок захворювання на 1-го утриманця, в розмірі 131674,33 грн., що підтверджується копією довідки УПФУ в Томаківському районі Дніпропетровської області № 79 від 01.02.2017 року (а.с. 13).

В листі УПФУ в Томаківському районі Дніпропетровської області № 469/03/17 від 27.01.2017 року до ОСОБА_5 , зазначено, що «з 22.12.2016 року ОСОБА_2 не є Вашим опікуном. Так як розрахунковий рахунок в установі банку для виплати пенсії відкритий на ОСОБА_2 ми не маємо права продовжувати виплату пенсії на установу банку. З лютого місяця поточного року виплату пенсії буде переведено на Ваше ім`я» (а.с. 12).

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Наведена норма застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.

Згідно з статтею 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

У статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

ЇЇ тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.

При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних сум.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15 (провадження № 14-445цс18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування вказаних витрат є грошовим зобов`язанням і вважається особливим засобом відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання та способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) за користування грошовими коштами.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та приведені вище норми матеріального права, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що пенсійні виплати ОСОБА_5 , які отримала замість неї, її сестра та опікун - ОСОБА_2 за період отримання пенсії з вересня 2012 року по 22 грудня 2016 року у розмірі 131674,33 грн., підпадають під дію норм статті 1215 ЦК України, а тобто ці пенсійні кошти, не підлягають поверненню позивачу, як безпідставно набуті відповідачем, а також, того, що до цих правовідносин у даному випадку не можливе застосування положень статті 625 ЦК України.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Рішення суду першої інстанції винесено з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Доводи скарги позивача фактично зводяться до незгоди заявника із мотивами судового рішення, які наведені в його обґрунтування а також переоцінки доказів, проте відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додтриманням норм матеріального і процесуального права.

Тому, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2019 року підлягає залишенню без змін.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2019 року – залишити без змін.        

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий:                                                        Т.Р. Куценко

Судді:                                                                Е.Л. Демченко        

                                                                        М.О. Макаров