Постанова

Іменем України

02 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 457/1551/13-ц

провадження № 61-22049св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

представник позивача - Гаврилов Артем Юрійович,

відповідачі: прокуратура Львівської області, ОСОБА_1 ,

треті особи: відділ державної виконавчої служби Трускавецького міського управління юстиції, товариство з обмеженою відповідальністю «Кей Колект»,

особа, яка не брала участі в справі - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Апеляційного суду Львівської області від 11 січня 2016 року у складі колегії суддів: Монастирецького Д. І., Ванівського О. М., Зверхановської Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон України № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк», банк) звернулося до суду з позовом, у якому просило звільнити з-під арешту та зняти заборону відчуження квартири АДРЕСА_5 , накладені постановою слідчого СВ СУ прокуратури Львівської області від 24 січня 2011 року.

Позовна заява мотивована тим, що 02 лютого 2007 року акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 11114272000, а 06 березня 2007 року - кредитний договір № 11125926000, за умовами яких банк надав позичальнику кредити у розмірі 175 000,00 та 180 000,00 дол. США відповідно. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами сторони уклали договори іпотеки від 02 лютого та від 06 березня 2007 року (далі також - договори іпотеки), відповідно до умов яких ОСОБА_1 передав в іпотеку АКІБ «УкрСиббанк» належні йому квартиру АДРЕСА_5 . У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитними договорами рішенням Городецького районного суду Львівської області від 16 лютого 2011 року у справі № 2-145/11 звернуто стягнення на предмети іпотеки, видано виконавчі листи, які ПАТ «УкрСиббанк» подало для примусового виконання до другого відділу державної виконавчої служби Трускавецького міського управління юстиції. Проте реалізація цього майна боржника неможлива у зв`язку з арештом, накладеним на заставлене майно постановою слідчого СВ СУ прокуратури Львівської області від 24 січня 2011 року. ПАТ «УкрСиббанк» вважало, що наявні підстави для скасування арешту, накладений у кримінальному провадженні, оскільки банк як іпотекодержатель має пріоритет у захисті своїх порушених прав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 24 квітня 2014 року у складі судді Марчука В. І. позов задоволено; знято арешт та заборону відчуження квартири АДРЕСА_5 та нежитлового приміщення на АДРЕСА_2 , накладені постановою слідчого СВ СУ прокуратури Львівської області від 24 січня 2011 року у кримінальному провадженні; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 114,70 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у кримінальному провадженні, у якому накладався арешт, винесено вирок, яким обвинуваченому призначено покарання, не пов`язане із зобов`язанням матеріального характеру; цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся, тому відсутні підстави для продовження арешту.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 11 січня 2016 року рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 24 квітня 2014 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено; стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 121,80 грн витрат зі сплати судового збору; стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 121,80 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивач не є власником або володільцем арештованого майна, на підставі судового рішення ПАТ «УкрСиббанк» лише отримало право стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами; право банку як іпотекодержателя за наявності інших обтяжень майна задовольняється не шляхом зняття арешту, а наданням пріоритету задоволення його вимог.

Короткий зміст касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «УкрСиббанк», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення Апеляційного суду Львівської області від 11 січня 2016 року та залишити в силі рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 24 квітня 2014 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 лютого 2016 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з Трускавецького міського суду Львівської області.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII та розпочав роботу Верховний Суд як суд касаційної інстанції.

У травні 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року справу прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції цього Закону від 21 квітня 1999 року № 606-XIV) ПАТ «УкрСиббанк» як заставодержатель має право на звернення до суду з позовом про звільнення з-під арешту заставленого майна; санкції статей Кримінального кодексу України, за якими було відкрито кримінальне провадження, не передбачають конфіскації майна.

Короткий зміст відзиву (заперечень) на касаційну скаргу

У запереченнях, поданих у березні 2016 року, ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду Львівської області від 11 січня 2016 року - без змін, мотивуючи це тим, що спірні правовідносини стосуються правомірності включення майна до опису у кримінальному провадженні, у такому разі право вимагати зняти арешт з такого майна належить виключно власнику.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ПАТ «УкрСиббанк» є іпотекодержателем нежитлового приміщення площею 176,5 кв. м, що розміщується на АДРЕСА_2 , відповідно до договору іпотеки, укладеного 02 лютого 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 як власником майна.

Також ПАТ «УкрСиббанк» є іпотекодержателем квартири АДРЕСА_5 за договором іпотеки, укладеним 03 березня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 як власником майна.

Предметом спору є обтяження, які існують стосовно належного ОСОБА_1 нежитлового приміщення та квартири, у вигляді арешту, накладеного на підставі постанови слідчого СВ СУ Прокуратури Львівської області від 24 січня 2011 року, реєстраційний номер обтяження 10762276, зареєстрований 27 січня 2011 року у Першій Львівській нотаріальній конторі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції цього Кодексу, чинній на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій (далі - ЦПК України 2004 року), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна норма права міститься у статті 19 ЦПК України у редакції цього Кодексу від 03 жовтня 2017 року.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, предметом позову у яких є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними або невизнаними, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

До цієї справи долучено обвинувальний вирок Личаківського районного суду м. Львова від 29 квітня 2013 року у справі № 1/463/5/13, відповідно до якого ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 367, частини другої статті 366 КК України (у редакції, чинній на час вчинення злочинів), призначено покарання у вигляді 2 років та 6 місяців позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із здійсненням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 1 рік 1 місяць, звільнено засудженого від відбування основного покарання з іспитовим строком тривалістю 1 рік, покладено на ОСОБА_1 обов`язок не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції.

Відповідно до пункту 9 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Разом з тим, з огляду на пункт 10 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року кримінальні справи, які на день набрання чинності цим Кодексом не направлені до суду з обвинувальним висновком розглядаються судами згідно з положеннями цього Кодексу.

При винесенні зазначеного вироку суд керувався статтями 323, 324 Кримінально-процесуального кодексу України у редакції цього Кодексу від 28 грудня 1960 року № 1001-05 (далі - КПК України 1960 року).

Таким чином, на правовідносини, пов`язані з вирішенням питання про припинення арешту майна, поширюються норми КПК України 1960 року.

Із справи слідує, що слідчий СВ СУ Прокуратури Львівської області наклав арешт під час проведення досудового слідства у кримінальному провадженні.

З огляду на статтю 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно ОСОБА_1 , накладення арешту застосовувалося слідчим на період досудового слідства для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт.

Арешт майна має тимчасовий характер і його максимальна можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Відповідно до пунктів 7 та 8 частини першої статті 324 КПК України 1960 року постановляючи вирок, суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров`я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

29 квітня 2013 року Личаківський районний суд м. Львова виніс обвинувальний вирок у кримінальному проводженні у справі № 1/463/5/13, яким визнав ОСОБА_1 винним та призначив покарання.

Разом з тим, при винесенні вироку суд не вирішував питання відшкодування збитків, заподіяних потерпілому (потерпілим); цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

ПАТ «УкрСиббанк» не було стороною кримінального провадження у справі № 1/463/5/13, тому на час накладення арешту на іпотечне майно та під час судового розгляду кримінального провадження відповідно до КПК України 1960 року не наділялося процесуальним правом ініціювати питання про звільнення майна ОСОБА_1 з-під арешту.

Втрата чинності КПК України 1960 року не змінює порядок зняття (скасування) арешту, який накладався на підставі постанови слідчого СВ СУ прокуратури Львівської області від 24 січня 2011 року.

Таким чином, після набрання чинності КПК України 2012 року ПАТ «УкрСиббанк» не може звернутися до суду у порядку кримінального судочинства щодо звільнення з-під арешту іпотечного майна, яке належить ОСОБА_1 .

Рішення суду апеляційної інстанцій мотивоване тим, що банк не є власником або володільцем майна, його право як іпотекодержателя не підлягає задоволенню шляхом звільнення майна з-під арешту.

Проте із такими висновками погодитися не можна, оскільки суд апеляційної інстанції не врахував положення статті 3 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якої особа може звернутися до суду на захист порушеного права або охоронюваного законом інтересу.

Аналогічні норми містяться у статті 4 ЦПК України у редакції, яка набрала чинності з 15 грудня 2017 року.

У статті 12 Закону України «Про іпотеку» визначено право іпотекодержателя вимагати у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Зважаючи на викладене, накладений арешт у межах кримінального провадження, питання скасування якого не знайшло своє вирішення під час винесення вироку, за відсутності можливості застосування порядку скасування такого обтяження у порядку кримінального судочинства, безумовно перешкоджає здійсненню ПАТ «УкрСиббанк» права на звернення стягнення на іпотечне майно.

Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна, що виникає з цивільних правовідносин відповідно до статті 15 ЦПК України 2004 року, могли бути вирішені судом цивільної юрисдикції, оскільки вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Тому висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості позову банку і наявності підстав для звільнення з-під арешту та зняття заборони відчуження належного ОСОБА_1 нерухомого майна, яке він передав в іпотеку ПАТ «УкрСиббанк», накладеного постановою слідчого СВ СУ прокуратури Львівської області від 24 січня 2011 року, є правильним.

До аналогічних висновків у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18).

Заперечення ОСОБА_1 про те, що спірні правовідносини стосуються правомірності включення майна до опису у кримінальному провадженні, є неприйнятними, оскільки після винесення вироку у кримінальному провадженні, у якому суд не вирішував цивільний позов та/чи питання конфіскації майна, скасування арешту майна, накладеного слідчим під час досудового розслідування не пов`язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

У справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно.

За таких обставин касаційну скаргу слід задовольнити, рішення Апеляційного суду Львівської області від 11 січня 2016 року скасувати, рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 24 квітня 2014 року залишити в силі.

Керуючись статтями 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 11 січня 2016 року скасувати.

Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 24 квітня 2014 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. М. Сімоненко

Судді:А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик