Постанова

Іменем України

02 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 761/3052/16-ц

провадження № 61-24436св18

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», третя особа - ОСОБА_2 , про припинення договору поруки,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 серпня 2016 року у складі судді Маліновської В. М. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила визнати договір поруки, укладений між сторонами 26 грудня 2017 року припиненим.

В обґрунтування позову посилалася на те, що 26 грудня 2007 року між сторонами укладено договір поруки, за умовами якого, вона як поручитель поручилася перед Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра», банк) за належне виконання ОСОБА_2 , взятих на себе зобов`язань за договором кредитної лінії від 26 грудня 2007 року №1080/МК/33/2007/840 (далі - кредитний договір), до якого були укладені додаткові угоди.

У зв`язку з тим, що відповідач протягом шести місяців (до 24 травня 2015 року) від настання строку виконання основного зобов`язання (23 грудня 2014 року) не пред`явив відповідної вимоги до поручителя, вище зазначений договір поруки припиняється.

Крім того,відповідно до умов кредитного договору та графіку, платежі повинні сплачуватися до 25 числа кожного поточного місяця.

Умовами кредитного договору передбачені окремі самостійні зобов`язання третьої особи про повернення боргу щомісяця частинами.

У разі неналежного виконання боржником зобов`язань за договором кредитну передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням, оскільки умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами.

Також позивач як на підставу позову посилається на те, що внаслідок укладення додаткових угод № 1 та № 2 до кредитного договору, мало місце збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди, оскільки цими угодами передбачено окрім ставки по терміновому кредиту 14,4% річних, ще й 5% річних по простроченому кредиту.

Ураховуючи наведене ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 05 серпня 2016 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване безпідставністю заявлених

ОСОБА_1 позовних вимог.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 14 грудня 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 серпня 2016 року залишив без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, висновків якого доводи апеляційної скарги не спростовують. Рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено ту обставину, що вимоги ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 як поручителя ОСОБА_2 за кредитним договором є правомірними та відповідають чинному законодавству. Тобто, факт того, що договір поруки, укладений між сторонами у даній справі не є припиненим, є преюдиційним при вирішенні даної справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій 30 грудня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 грудня 2016 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм процесуального права при витребуванні письмових доказів, що в свою чергу призвело до порушення норм матеріального права при встановленні терміну дії поруки.

В процесі розгляду справи, для об`єктивного та всебічного її розгляду районним судом було задоволено клопотання про витребування у відповідача копії кредитного договору, графіку погашення кредиту та відсотків, а також розрахунку заборгованості за договором кредитної лінії. Однак такі докази банком не надані, що призвело до унеможливлення встановити фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи.

За допомогою розрахунку заборгованості, який по суті є одним із головних доказів у справі, можливо було б встановити та підтвердити обставини викладені в позовній заяві щодо часу здійснення періодичних платежів третьої особи за кредитним договором.

Вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням(якщо умовами

договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами).

Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України (в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції), зумовлює припинення зобов`язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Києва.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах Є Верховний Суд.

10 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2019 року відкрито провадження у справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Чернівці.

17 липня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 грудня 2007 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 1080/МК/33/2007/840, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 220 000 дол. США в порядку та на умовах, визначених цим договором.

В забезпечення належного виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору, 26 грудня 2007 року між ОСОБА_3 , яка змінила прізвище на Дежурнову, та відповідачем укладено договір поруки, за умовами якого, вона як поручитель поручилася перед кредитором за належне виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань за вказаним кредитним договором щодо повернення кредиту в сумі 220 000 дол. США, сплати відсотків за користування кредитними коштами із розрахунку 14,4 % річних із розрахунку фактичної кількості днів у періоді та можливих штрафних санкцій .

Пунктом 1.5 договору поруки визначено, що позивач підтвердила, що вона ознайомлена та погоджується з умовами кредитного договору. При цьому кредитор набуває права вимагати від поручителя виконання зобов`язання, що випливає з кредитного договору при умові, якщо у встановлений кредитним договором строк виконання позичальником зобов`язання в цілому чи в будь-якій його частині не будуть виконані.

26 грудня 2007 року між банком та позичальником укладено додаткову угоду № 1, за умовами якої банк надав позичальнику транш на 170 000 дол. США з процентною ставкою за користування траншем 14,4 % річних за терміновим кредитом і 5 % річних за простроченим кредитом .

05 лютого 2008 року між банком та позичальником укладено додаткову угоду № 2 за умовами якої останньому було надано транш у розмірі 10 000 дол. США зі сплатою 14,4 % річних за терміновим кредитом і 5 % річних за простроченим кредитом .

Строк повернення кредитних коштів встановлений кредитним договором та додатковими угодами до 23 грудня 2014 року.

Пунктом 5.3. договору поруки встановлено, що дія договору поруки закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором чи виконанням поручителем своїх зобов`язань згідно з умовами цього договору.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 грудня 2015 року, яке набрало законної сили, задоволено позов ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ПП «Соломон», з яким ПАТ «КБ «Надра» також уклав договір поруки на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором від 26 грудня 2007 року № 1080/МК/33/2007/840. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ПП «Соломон» на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором 287 046, 41 дол. США; заборгованість за пенею та штрафом у розмірі 983 108,11 грн та судовий збір .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України (в чинній на час розгляду справи редакції) кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно положень статті 57 ЦПК України (в чинній на час розгляду справи редакції) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України (в чинній на час розгляду справи редакції) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Аналогічні положення містить стаття 81 чинного ЦПК України.

Згідно частини третьої статті 61 ЦПК України (в чинній на час розгляду справи редакції) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналогічну норму містить частина четверта статті 82 ЦПК України, в якій зокрема вказано, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною п`ятою статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суди посилалися, зокрема, і на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 грудня 2015 року, ухвалене у справі № 752/6393/15-ц, яким задоволено позов ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ПП «Соломон», з яким ПАТ «КБ «Надра» також уклав договір поруки на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором від 26 грудня 2007 року № 1080/МК/33/2007/840, та стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ПП «Соломон» на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором 287 046, 41 дол. США; заборгованість за пенею та штрафом у розмірі 983 108,11 грн та судовий збір, яке набрало законної сили та є преюдиційним при вирішенні даної справи, оскільки ним встановлено факт того, що договір поруки, укладений між сторонами у даній справі не є припиненим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), враховуючи встановлену законодавцем правову природу поручительства, як додаткового (акцесорного) зобов`язання до основного договору та пряму залежність від його умов, відступила від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року (справа № 6-75цс14), від 03 лютого 2016 року (справа № 6-2017цс15) та від 06 липня 2016 року (справа № 6-1199цс16) про презумпцію чинності поруки та неможливість її припинення на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України з огляду на наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, оскільки таке рішення саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору. А тому на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки.

У цій справі, суди не звернули уваги на те, що задовольняючи позов банку про

стягнення заборгованості у вищезазначеній справі суд навів певні правові висновки, а не встановлював обставину, яка не підлягає доказуванню під час розгляду іншої справи.

З урахуванням наведеного, посилання судів на преюдиційне значення рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 грудня 2015 року, є помилковим.

Також не можна погодитися і з іншою підставою відмови судів в задоволенні цього позову, а саме щодо дотримання банком шестимісячного строку для пред`явлення вимоги до поручителя, з огляду на таке.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку та поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України (в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

З аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України (в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) можна зробити висновок, що строк поруки відноситься до преклюзивних, це строк існування самого зобов`язання поруки, а застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов`язання.

Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Разом з тим, якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України (в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України (в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Матеріали справи містять кредитний договір, за умовами якого сторони досягли згоди щодо погашення кредиту шляхом сплати щомісячних платежів, згідно з графіками повернення кредиту та сплати відсотків, які є невід`ємними частинами цього договору.

Оскільки кредитним договором передбачено сплату періодичних платежів, а за договором поруки поручитель відповідає за зобов`язаннями згідно з кредитним договором перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, тому з часу несплати кожного з платежів починається обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України (в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції)шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), в якій підтримала правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16 та в інших, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц (провадження № 14-23цс19).

Однак, переглядаючи справу в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув, належним чином не перевірив правильність висновків суду першої інстанції, не дослідив розрахунок заборгованості наданий банком у справі № 752/6393/15-ц, в результаті чого не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги та формально погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для припинення поруки, помилково вважаючи встановленою презумпцію чинності поруки та неможливість її припинення на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України(в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) з огляду на наявність судового рішення про стягнення кредитної заборгованості з позичальника та поручителя (справа № 752/6393/15-ц).

Перевірка доводів касаційної скарги, пов`язаних з установленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній перебуває поза визначеними статтею 400 ЦПК України межами перегляду справи в касаційному порядку.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому немає правових підстав для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень у цій справі.

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 грудня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

В. П. Курило