ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/2558/18

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Разюк Г.П.,

суддів: Бєляновського В.В., Колоколова С.І.

(склад колегії змінювався відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2019)

при секретарі судового засідання Полінецькій В.С.,

за участю представників учасників справи:

від позивача - адвоката Новікової Т.О. за свідоцтвом та посвідченням № 003479 від 17.10.2018.; довіреністю б/н, дата видачі - 08.04.2019;

від відповідача - адвоката Митюка С.П. за свідоцтвом серія КС № 6353/10 від 15.02.2018 та довіреністю № 230318/2, дата видачі - 23.03.2018;

адвоката Соботника Р.В. за свідоцтвом № 000980 від 23.04.2014 та довіреністю №230318/3, дата видачі - 23.03.2018;

від 3-х осіб:

від ПрАТ «Футбольний клуб «Чорноморець» - адвоката Кобелєва О.О. за свідоцтвом та посвідченням №003598 від 16.01.2019 та довіреністю б/н від 22.04.2019;

від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Щербини О. Ю. за довіреністю № 27-26499/17, дата видачі - 27.12.2017;

/Товариство з обмеженою відповідальністю «Техно-комплекс-люкс» за юридичною адресою відсутне (див. довідку Укрпошти про причини повернення поштового відправлення від 21.08.2019), тому повідомлялося на офіційному веб-порталі «Судова влада України» і вважається повідомленим відповідно до ч.7ст 120 ГПК України/,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Імексбанк»

на рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2019, прийняте об 11.45 суддею Рогою Н.В. у м. Одесі, повний текст якого складено 05.07.2019,

у справі № 916/2558/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна»

до Акціонерного товариства «Імексбанк»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

- Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-комплекс-люкс»;

- Приватного акціонерного товариства «Футбольний клуб «Чорноморець»;

- Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про припинення правовідносин та визнання іпотеки припиненою,

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Україна» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Акціонерного товариства «Імексбанк» (далі - Банк) треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ «Техно-комплекс-люкс» та Приватне акціонерне товариство (далі - ПрАТ) «Футбольний клуб «Чорноморець» про припинення правовідносин між ТОВ «Техно-комплекс-люкс» та Банком за договором про відкриття кредитної лінії № 18/14 від 25.04.2014 (із урахуванням додаткових угод) на підставі ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» та про визнання припиненою іпотеки, що виникла на підставі іпотечного договору, укладеного між Банком та ТОВ «Україна» 30.04.2014, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим № 2647.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після набуття Банком в позасудовому порядку права власності на предмет іпотеки за договором іпотеки від 25.12.2014 №6134, укладеним між Банком та ПрАТ «Футбольний клуб «Чорноморець» (далі - договір іпотеки від 25.12.2014 №6134) на забезпечення виконання зобов`язань, зокрема, ТОВ «Техно-комплекс-люкс» за кредитним договором від 25.04.2014 №18/14, правовідносини між Банком та ТОВ «Техно-комплекс-люкс» припинилися на підставі ч.4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку». Припинення основного зобов`язання ТОВ «Техно-комплекс-люкс» за кредитним договором від 25.04.2014 №18/14 має своїм наслідком припинення іпотечного договору від 30.04.2014 № 2647, яким було забезпечено виконання ТОВ «Техно-комплекс-люкс» кредитних зобов`язань перед Банком.

Крім цього, позивач зазначив, що на час розгляду справи судом першої інстанції, він не є власником предмета іпотеки за договором іпотеки від 30.04.2014, оскільки апартаменти, які були предметом іпотеки, були відчужені на користь фізичних осіб, однак ТОВ «Україна», як первісний власник цього майна та майновий поручитель за спірним зобов`язанням ТОВ «Техно-комплекс-люкс» вважає, що його права та охоронювані законом інтереси є такими, що порушуються в результаті наявності чинних правовідносин за іпотечним та кредитним договором, які створюють для Банка передумови для звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна, які є предметом іпотеки за іпотечним договором від 30.04.2014, що в свою чергу впливає на його зобов`язання перед фізичними особами, які зараз є власниками апартаментів.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.12.2018 залучено до участі у справі у якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.06.2019 позовні вимоги ТОВ «Україна» задоволено частково. Визнано припиненою іпотеку, що виникла на підставі іпотечного договору, укладеного між Банком та ТОВ «Україна» 30.04.2014 року та посвідченого нотаріально приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим № 2647. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з Банка на користь ТОВ «Україна» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 762, 00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині припинення правовідносин між ТОВ «Техно-комплекс-люкс» та Банком за Договором про відкриття кредитної лінії №18/14 від 25.04.2014 (із урахуванням додаткових угод) господарський суд послався на те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували наявність у позивача прав та обов`язків за Кредитним договором №18/14 від 25.04.2014, укладеним між ТОВ «Техно-комплекс-люкс» та Банком, а тому припинення правовідносин, які виникли з кредитних договорів не призведе до відновлення прав та законних інтересів саме позивача.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання припиненою іпотеки, що виникла на підставі іпотечного договору, укладеного між Банком та ТОВ «Україна» 30.04.2014 за № 2647, господарський суд дійшов висновку, що зазначений іпотечний договір, був укладений саме на виконання зобов`язань за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №18/14 від 25.04.2014 (із урахуванням додаткових угод), зобов`язання за яким припинились, оскільки Банком здійснено позасудове задоволення своїх вимог шляхом реєстрації за собою права власності на нежитлові будівлі центрального стадіону «Чорноморець», отже фактично Банк набув право власності на предмет іпотеки - нежитлові будівлі центрального стадіону «Чорноморець» 16.05.2017, у зв`язку з чим зобов`язання за Договором про відкриття кредитної лінії № 18/14 від 25.04.2014 (із урахуванням додаткових угод), відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», є припиненими, таким чином, на думку суду першої інстанції, припинилось і право застави, у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Банк звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати в частині задоволеної позовної вимоги про визнання припиненою іпотеки та ухвалити в цій частині нове рішення про залишення зазначеної позовної вимоги без задоволення.

Банк вважає оскаржене рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Скаржник зазначає, що суд проігнорував той факт, що на час пред`явлення позову позивач не був стороною іпотечного договору, оскільки право власності на предмет іпотеки, рівно як і статус іпотекодавця, перейшли до нових власників нерухомого майна, а тому саме їм, а не первісному іпотекодавцю належить право на звернення до суду з таким позовом. У зв`язку з чим, позовна вимога про визнання припиненою іпотеки, ТОВ «Україна» пред`явлена безпідставно. ТОВ «Україна» у своїй позовній заяві не обґрунтувало у чому полягає порушення його прав або інтересів та які у нього є визначені законом підстави для звернення до суду з позовом.

Крім цього, апелянт вважає, що судом першої інстанції був порушений порядок розгляду клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про залишення позову без розгляду, оскільки на думку Банку, в разі неявки позивача в судове засідання, явка якого була визнана обов`язковою, за умови, що він був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, суд безальтернативно зобов`язаний залишити позовну заяву без розгляду. Залишення позову без розгляду є негативним правовим наслідком для позивача у випадку зловживання ним своїми процесуальними правами, який сприяє швидкому розгляду справи.

Також, Банк зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги постанову Рівненського апеляційного господарського суду у справі № /539/17 від 16.01.2018 та постанову Львівського апеляційного господарського суду по справі №907/600/17 від 23.01.2018, які на думку скаржника мають до даної справи преюдиційне значення та в яких встановлено, що стягнення на предмет іпотеки-2 (нежитлові будівлі центрального стадіону «Чорноморець») здійснено в рахунок погашення заборгованості за іншими кредитними договорами, відмінними від того, що є предметом розгляду даної справи, а зобов`язання ТОВ «Техно-комплекс-люкс» (Боржник-31 за Іпотечним договором -2) за Договором про відкриття кредитної лінії 18/14 від 25.04.2014 є дійсним та обов`язковим до виконання.

Скаржник також зазначає, що судом не враховано рішення Господарського суду Житомирської області від 10.10.2017 у справі №906/678/17 (набрало законної сили 28.10.2017), яким позов АТ «ІМЕКСБАНК» до ТОВ «УКРАЇНА» задоволено, застосовано наслідки недійсності нікчемного Договору про розірвання Іпотечного договору від 30.04.2014, шляхом повернення сторін у стан, який існував до укладення цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо майна, які були зареєстровані згідно Іпотечного договору. Даним рішенням суду також встановлено недійсність нікчемного договору.

На думку Банку судом першої інстанції було неправильно застосовано до спірних правовідносин ч. 4 ст. 36 Закону України « Про іпотеку» (у редакції від 19.10.2016) у взаємозв`язку з ч. 4 ст. 591 ЦК та ч. 7 ст. 47 Закону України «Про іпотеку», ст. 1, ч. 5 ст. 3, ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 11, ст. 33 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 572, 575, ч. 1 ст. 598, ст. ст. 599, 1049, 1054 ЦК України.

Скаржник вважає, що внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем (кредитором) права власності на нього, кредитор не втрачає права вимоги до боржника щодо одержання задоволення непогашеної частини порушеного основного зобов`язання за рахунок іншого забезпечення.

Крім цього, апелянт зазначає, що господарський суд приймаючи рішення у даній справі необґрунтовано застосував положення ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 19.10.2016), оскільки положення цієї статі не поширюються на правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі. Зобов`язання за Кредитним договором не припинилося в силу його виконання, а стягнення на Стадіон відбулось в рахунок погашення заборгованості за іншими кредитними договорами, відмінними від того, що є предметом розгляду даної справи.

27.08.2019 до суду апеляційної інстанції від ТОВ «Україна» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки доводи скаржника щодо не порушення прав ТОВ «Україна» внаслідок поновлення іпотеки на нерухоме майно, власником якого ТОВ «Україна» вже не є, спростовуються власне діями АТ «Імексбанк», спрямованими на звернення стягнення на відновлений предмет іпотеки в судовому порядку, оскільки на теперішній час АТ «Імексбанк» ініційовані позови про звернення стягнення на предмети іпотеки за іпотечним договором від 30.04.2014, які перебувають в провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області. Отже, звернення стягнення з боку Банку на майно, яке було предметом іпотеки за іпотечним договором від 30.04.2014, та, як наслідок, позбавлення чинних власників права власності на таке майно, надає останнім виходячи із положень ст.ст. 659, 661 ЦК України право на пред`явлення вимоги до ТОВ «Україна» із приводу відшкодування збитків, завданих втратою права власності на товар із підстав, що виникли до укладення договорів купівлі-продажу.

Крім цього, позивач зазначає, що саме Банк вважав/визнавав та наполягав на тому, що ТОВ «Україна» є єдиною особою, на права або обов`язки якої може вплинути судове рішення про відновлення іпотеки.

Також, на думку ТОВ «Україна», іпотечний договір (з майновим поручителем) від 25.12.2014, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 25.12.2014 та зареєстрований в реєстрі за №6134 є єдиним/одним договором, який забезпечував вимоги одразу за 41-м кредитним договором. Інших договорів, які б забезпечували вимоги АТ «Імексбанк» до 41 позичальника станом на 17.05.2017 не існувало. Отже, саме іпотечним договором встановлено, що навіть за наявності заборгованості лише одного позичальника, звертаючи стягнення на предмет іпотеки АТ «Імексбанк» погашає власні вимоги одразу до сорока одного позичальника.

ТОВ «Україна» вважає, оскільки Банк обрав спосіб захисту власних майнових прав, який відповідає положенням ст. 17 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, що діяла станом на 17.05.2017) а саме, іпотека припиняється у разі набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, та 17.05.2017 набув право власності на предмет іпотеки, отже 17.05.2017 є датою припинення іпотеки, тобто усіх правовідносин, що випливають з іпотечного договору (з майновим поручителем) від 25.12.2014, за №6134, а тому відсутні підстави для застосування нової редакції ст. 36 ЗУ «Про іпотеку».

Заслухавши представників учасників справи, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.04.2014 між Банком (Кредитор) та ТОВ «Техно-Комплекс-Люкс» (Позичальник) укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії №18/14, за умовами якого Кредитор зобов`язався надати Позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії па умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Сторонами також підписано додаткові угоди №1 від 12.05.2014, №2 від 29.09.2014, № 3 від 13.10.2014, №4 від 23.12.2014 до кредитного договору № 18/14 від 25.04.2014.

На виконання вказаного кредитного договору Банком було відкрито позичальнику кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості в сумі 226 975 600,00 грн., зі сплатою 18% річних, з кінцевим терміном повернення основної заборгованості не пізніше 21.04.2015.

В забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Техно-Комплекс-Люкс» за кредитним договором від 25.04.2014 №18/14, 30.04.2014 між Банком (іпотекодержатель) та ТОВ «Україна» (іпотекодавець) укладено іпотечний договір, посвідчений нотаріально за реєстровим номером №2647, відповідно до умов п.1.3 якого Банку в іпотеку було передано нерухоме майно, яке належить іпотекодавцю на праві приватної власності, а саме:

апартаменти двоповерхового зблокованого дачного котеджу, що розташований за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с/ рада Дальницька, Золотий Бугаз масив, 18: кв. 94 (житловою площею 75,4 кв.м., загальною площею 85,6 кв.м., корпус Г); ап.132 (загальною площею 97,5 кв.м., корпус Д); ап. 146 (загальною площею 87,2 кв.м., корпус Д); ап.147 (загальною площею 85,1 кв.м., корпус Д); ап. 163 (загальною площею 87,0 кв.м., корпус Е); ап.165 (загальною площею 93,2 кв.м., корпус Е); ап.166 (загальною площею 97,5 кв.м., корпус Е); ап.198 (житловою площею 75,6 кв.м., корпус Ж); ап.199 (загальною площею 93,2 кв.м., корпус Ж); ап.216 (загальною площею 87,2 кв.м., корпус Ж); ап.217 (загальною площею 85,1 кв.м., корпус Ж); ап.219 (загальною площею 84,6 кв.м., корпус Ж).

25 грудня 2014 року між Банком та ТОВ «Україна» укладений Договір про розірвання іпотечного договору, за реєстровим № 6136, за умовами якого сторони дійшли згоди розірвати Іпотечний договір від 30.04.2014. На підставі Договору про розірвання було знято заборони відчуження вказаного в іпотечному договорі майна, а також, внесено відповідні записи до Державного реєстру речових прав щодо припинення державної реєстрації обтяжень прав на вищевказане нерухоме майно та щодо припинення державної реєстрації обтяжень іншого речового права.

Також, 25.12.2014 між Банком (іпотекодержатель) та ПрАТ «Футбольний клуб «Чорноморець» (Іпотекодавець) було укладено договір іпотеки №6134, за умовами якого іпотекодавець з метою забезпечення виконання зобов`язань 41-єї юридичної особи-боржника за 41-м кредитним договором, в т.ч. ТОВ «Техно-Комплекс-Люкс» за кредитним договором від 25.04.2014 № 18/14 на суму 226 975 600, 00 грн., передав в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі центрального стадіону «Чорноморець», загальною площею 80 289,0 кв.м., основною площею 6 037,5 кв.м., що знаходяться за адресою: м.Одеса, вул. Маразліївська (вул. Енгельса), будинок 1/20 , та розташовані на земельній ділянці площею 62 403 кв.м., яка знаходиться в оренді АТ «ФК «Чорноморець».

У пункті 6.1 договору іпотеки від 25.12.2014 №6134 передбачено застереження про можливість задоволення забезпечених договором іпотеки від 25.12.2014 №6134 кредиторських вимог Банку шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки - нежитлові будівлі центрального стадіону «Чорноморець» в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 10.11.2015 у справі №906/1349/15, яке набрало законної сили, позовні вимоги Банку задоволено частково: стягнуто з ТОВ «Техно-комплекс-люкс» на користь Банку 226 975 600,00 грн. заборгованості за кредитом, 30 557 756,10 грн. заборгованості за відсотками, 54 982 814,02 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту, 5 634 574,84 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів. У стягненні 5 260 859,06 грн. процентів, 1 689 334,28 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту та 1 472 876,72 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів відмовлено.

В подальшому на підставі п.6.1 договору іпотеки від 25.12.2014 №6134 Банк звернув стягнення на предмет іпотеки - нежитлові будівлі центрального стадіону «Чорноморець» шляхом позасудового врегулювання та 16.05.2017 зареєстрував за собою право власності на нежитлові будівлі центрального стадіону «Чорноморець».

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 10.10.2017 у справі №906/678/17, яке набрало законної сили, застосовано наслідки недійсності договору від 25.12.2014 про розірвання іпотечного договору від 30.04.2014, який укладений між Банком та ТОВ «Україна», а саме, скасовано державну реєстрацію припинення іпотеки та обтяжень щодо майна ТОВ «Україна», які були зареєстровані згідно Іпотечного договору від 30.04.2014, за реєстровим №2647.

З огляду на викладене вище, ТОВ «Україна», зазначаючи про порушення його прав як іпотекодавця за іпотечним договором від 30.04.2014 № 2647, звернулося до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом до Банку у цій справі.

Отже, щодо позовних вимог ТОВ «Україна» про припинення правовідносин між ТОВ «Техно-комплекс-люкс» та Банком за договором про відкриття кредитної лінії № 18/14 від 25.04.2014 (із урахуванням додаткових угод) на підставі ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», судова колегія зазначає наступне.

До господарського суду вправі звернутися особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, при цьому має бути визначено які права позивача порушені відповідачем та якими законодавчими актами передбачено право позивача на звернення із заявленим позовом.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Враховуючи норми процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

При цьому, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині відповідного рішення Конституційного Суду України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

В силу наведених законодавчих норм, завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому, вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 Цивільного кодексу України, за приписами якої способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Передбачені законодавством способи захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу мають бути спрямовані на відновлення прав та інтересів позивачів.

Разом із тим кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Укладення між сторонами у справі іпотечного договору стало підставою для виникнення між ними прав та обов`язків з приводу виконання умов вказаного договору. Слід зазначити, що у разі існування між сторонами, які перебувають між собою в певних правовідносинах, спору про припинення зобов`язань за договором, такий спір може бути передано на вирішення суду, а вимога про визнання припиненими зобов`язань за договором по суті є вимогою про припинення господарських правовідносин за цим договором, що відповідає передбаченим статтею 16 ЦК і статтею 20 Господарського кодексу України способам захисту.

Таким чином, задоволення позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог ст. 74 ГПК України обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем.

Приймаючи до уваги вищезазначене та те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували наявність у позивача прав та обов`язків за Кредитним договором №18/14 від 25.04.2014, укладеним між ТОВ «Техно-комплекс-люкс» та Банком, припинення правовідносин, які виникли з цього договору не призведе до відновлення прав та законних інтересів саме ТОВ «Україна». Крім цього, позивачем не обґрунтовано та документально не підтверджено, які саме права та охоронювані законом інтереси ТОВ «Україна» порушують правовідносини, які виникли за кредитним договором №18/14 від 25.04.2014, стороною якого ТОВ «Україна» не є, а законом чи іншим актом право на звернення до суду в інтересах інших осіб йому не надавалось.

Судова колегія зазначає, що змагальність сторін є одним з основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючих принципом верховенства права.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що позовні вимоги в частині припинення правовідносин між ТОВ «Техно-комплекс-люкс» та Банком за договором про відкриття кредитної лінії № 18/14 від 25.04.2014 (із урахуванням додаткових угод) на підставі ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» не підлягають задоволенню, у зв`язку з чим, господарський суд правомірно відмовив ТОВ «Україна» в задоволенні позову в цій частині.

Стосовно позовних вимог ТОВ «Україна» про визнання припиненою іпотеки, що виникла на підставі іпотечного договору, укладеного між Банком та ТОВ «Україна» 30.04.2014 року, за реєстровим № 2647, судова колегія зазначає наступне.

У відповідності до ч.4 ст.36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів) після звершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Однак, позивачем не надано доказів, які б свідчили, що Банк висуває майнові вимоги саме до ТОВ «Україна», як до майнового поручителя за іпотечним договором від 30.04.2014 №2647, у зв`язку з чим та з урахуванням предмета позову є недоцільним застосування положень ст.36 Закону України «Про іпотеку». Застосування приписів зазначеної статті можливе лише у разі встановлення судом здійснення Банком неправомірного заявлення майнових вимог саме до ТОВ «Україна».

Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні й користуванні іпотекодавця (ч. ст. 575 ЦК України).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна якщо, зокрема, нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності (ст. 3, ч.1 ст.5 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Судова колегія встановила, що на час розгляду справи в суді ТОВ «Україна» не є власником об`єктів нерухомості, що були предметом іпотеки за іпотечним договором від 30.04.2014 №2647, оскільки вказане нерухоме майно відчужене ним у період з квітня 2015 року по травень 2018 року на користь фізичних осіб, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.2, а.с. 10-35).

Таким чином, позивач вже не є стороною чинного іпотечного договору від 30.04.2014 за №2647, оскільки право власності на предмет іпотеки та статус іпотекодавця перейшли до нових власників нерухомого майна в силу ст.23 Закону України «Про іпотеку».

За наявності зазначених фактичних обставин, відсутності доказів висування Банком майнових вимог до ТОВ «Україна», як майнового поручителя, та переходу права власності на об`єкти нерухомого майна, що були предметом іпотеки за оспорюваним іпотечним договором, від ТОВ «Україна» до інших осіб, суд першої інстанції не врахував положення ст.23 Закону України «Про Іпотеку» та дійшов помилкового висновку про порушення майнового права та інтересу позивача, як іпотекодавця.

З огляду на зазначене, судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги ТОВ «Україна» в частині визнання припиненою іпотеки, що виникла на підставі іпотечного договору, укладеного між Банком та ТОВ «Україна» 30.04.2014 року, за реєстровим № 2647, не підлягають задоволенню, з огляду на недоведеність позивачем факту порушення його майнового права та інтересу, поза як у нього відсутній статус іпотекодавця за цим договором.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.04.2019 у справі №916/2429/18 і колегія суддів не вбачає підстав відступати від неї.

Судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги, що ТОВ «Україна» у своїй позовній заяві не обґрунтувало у чому полягає порушення його прав або інтересів та які у нього є визначені законом підстави для звернення до суду з позовом, у зв`язку з цим, інші доводи апеляційної скарги, судова колегія не приймає до уваги.

Що стосується посилань учасників справи на преюдиційність фактів, встановлених судовими рішеннями у справах №№ 916/1961/15 та 918/539/17, №907/600/17, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В даному випадку судова колегія вважає, що підстав для застосування цієї норми по відношенню до вищевказаних судових рішень не вбачається, оскільки в них мало місце тільки дослідження наявних доказів по справах і їх оцінка, а не встановлення фактів, які стосуються питання наявності або відсутності порушеного права ТОВ «Україна» при зверненні з даним позовом.

За змістом п. 3 ч. 1, ч.2 ст. 277 ГПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково є невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. що мають значення для справи.

Таким чином, апеляційна скарга Банку підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2019 у справі № 916/2558/18 скасуванню в частині задоволення позовних вимог, з викладенням його резолютивної частині в новій редакції.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Імексбанк» - задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2019 у справі №916/2558/18 скасувати частково та викласти його резолютивну частину в наступній редакції:

«В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» відмовити в повному обсязі.».

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» на користь Акціонерного товариства «Імексбанк» витрати зі сплати судового збору за подану та розглянуту апеляційну скаргу в сумі 2 643,00 грн.

Видачу наказу за постановою з зазначенням повних реквізитів сторін доручити Господарському суду Одеської області.

Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 08.10.2019 об 11.30.

Головуючий суддя Разюк Г.П.

Суддя Бєляновський В.В.

Суддя Колоколов С.І.