ОКРЕМА ДУМКА

07 жовтня 2019 року

Київ

справа №826/21809/15

адміністративне провадження №К/9901/6766/18

судді Верховного Суду Шевцової Н.В. стосовно постанови Верховного Суду в адміністративній справі № 826/21809/15 (провадження №9901/6766/18) касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: управління Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про визнання протиправним наказу та поновлення на роботі.

I. Короткий зміст позовних вимог.

1. У вересні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі - відповідач, ГУ МВС України в м. Києві), третя особа без самостійних вимог на предмет спору: управління Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі - ДАІ МВС України в м. Києві) про визнання протиправним та скасування наказу від 18 серпня 2015 року № 546 в частині накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади старшого інспектора сектору оформлення матеріалів ДТП відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого ГУ МВС України в м. Києві; поновлення позивача на посаді старшого інспектора сектору оформлення матеріалів ДТП відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого ГУ МВС України в м. Києві, з 18 серпня 2015 року, а в разі її зайняття (або відсутності посади) на іншій рівнозначній атестованій посаді.

2. В обґрунтування позовних вимог вказував, що на час прийняття оскарженого наказу він перебував на лікарняному. Крім того позивач вказує, що відповідач не ознайомив його з наказом про призначення службового розслідування, не відібрано пояснень.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи.

3. Позивач проходив службу на посаді старшого інспектора оформлення матеріалів ДТП відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого ГУ МВС України в м. Києві.

4. 23 липня 2015 року відносно позивача внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань № 42015100000000853 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 27, частиною третьою статті 369 Кримінального кодексу України.

5. 30 липня 2015 року позивачу було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 27, частиною третьою статті 369 Кримінального кодексу України.

6. На підставі наказу від 12 серпня 2015 року № 856 відповідачем було проведено службове розслідування за фактом отримання грошової винагороди інспектором з оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого ГУ МВС України в м. Києві, капітаном міліції ОСОБА_1 , за результатом якого складено висновок від 12 серпня 2015 року.

7. У вказаному висновку службового розслідування відповідачем встановлено, що позивач вступив в неслужбові відносини з громадянином ОСОБА_2 , зажадав від нього незаконну грошову винагороду у сумі 2 тисячі доларів США за вирішення питання щодо не притягнення останнього до адміністративної відповідальності, що призвело до порушення вимог Присяги працівника органів внутрішніх справ України, пункту 1 частини першої статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, пункту 4.1 розділу 3 та пункту 7.2 розділу 7 Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України від 22 лютого 2012 року № 155.

8. На підставі висновку службового розслідування ГУ МВС України в місті Києві від 17 серпня 2015 року відповідачем було прийнято наказ від 18 серпня 2015 року № 546 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району», яким за вчинення дисциплінарного проступку, який виразився в підтриманні неділових відносин з громадянином ОСОБА_2 , отримання від нього незаконної грошової винагороди за не притягнення його до адміністративної відповідальності, що призвело до порушення Присяги працівника органів внутрішніх справ України, пункту 1 частини 1 статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, пункту 4.1 розділу 3 та пункту 7.2 розділу 7 Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України від 22 лютого 2012 року № 155, на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ.

9. Наказом ГУ МВС України в м. Києві від 26 серпня 2015 року № 731 о/с позивача на підставі наказу від 18 серпня 2015 року № 546, згідно пп. «є» (за порушення дисципліни) пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, було звільнено з органів внутрішніх справ у запас.

10. На момент прийняття відповідачем наказів від 18 серпня 2015 року № 546 та від 26 серпня 2015 року № 731 судове рішення у кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_1 прийнято не було.

11. В матеріалах справи наявний лист Госпіталю (з поліклінікою) ГУ МВС України в м. Києві від 27 серпня 2015 року, яким на адвокатський запит повідомлено, що позивач з 18 серпня 2015 року знаходиться на лікуванні у терапевтичному відділенні.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій.

12. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

13. Відмовляючи в позовних вимогах, суд виходив з того, що висновок службового розслідування затверджено 17 серпня 2015 року, а оскаржений наказ прийнято 28 серпня 2015 року, тобто з дотриманням строку визначеного статтею 16 Дисциплінарного статуту. 14. Суд відхилив доводи позивача, що від нього не було відібрано пояснень під час проведення службового розслідування, оскільки в матеріалах справи міститься копія акту про відмову надати пояснення від 13 серпня 2015 року, з якого вбачається, що позивач відмовився надавати пояснення, оскільки розслідується кримінальне провадження. Крім того, суд вказав, що позивач станом на час прийняття оскаржених наказів мав не зняте та не погашене дисциплінарне стягнення. Викладене свідчить, що відповідачем накази прийняті з урахуванням характеру проступку, обставин за яких його було вчинено, наслідки такого проступку, тобто дотримано вимоги статті 26 та 27 Дисциплінарного статуту. Щодо доводів позивача, що на час прийняття оскаржуваного наказу він перебував на лікарняному суд зазначив, що позивачем не надано суду листка непрацездатності, яким підтверджується непрацездатність останнього станом на час винесення оскарженого наказу відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13 листопада 2001 року № 455.

15. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року скасовано. Адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ МВС України в м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: управління ДАІ МВС України в м. Києві про визнання протиправним наказу та поновлення на роботі задоволено частково.

15.1. Визнано протиправними та скасовано накази Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 18 серпня 2015 року № 546 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району» в частині щодо накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ України та від 26 серпня 2015 року № 731 о/с «Щодо особового складу» в частині щодо звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України.

15.2. Зобов`язано ГУ МВС України в м. Києві поновити ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого ГУ МВС України в м. Києві з 26 серпня 2015 року.

15.3. Стягнуто з ГУ МВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 24024,00 грн (двадцять чотири тисячі двадцять чотири гривні). В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

16. Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції вказав, що висновок службового розслідування містить лише опис вчиненого позивачем корупційного діяння, що має ознаки кримінального правопорушення, а причини та умови вчинення дисциплінарного проступку та його об`єктивна сторона не встановлені. Відповідачем не вказано які саме вимоги Закону України "Про Національну поліцію", Дисциплінарного статуту та Правил поведінки та професійної етики осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України порушено ОСОБА_1

16.1. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що обставини, викладені у висновку службового розслідування від 17 серпня 2015 року, можуть бути підставою для звільнення позивача виключно після набрання законної сили відповідним вироком суду і в такому разі підлягають кваліфікації за підпунктом «й» пункту 64 Дисциплінарного статуту (за звільнення зі служби в запас у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення), а не за підпунктом «є» пункту 64 вказаного статуту (за порушення дисципліни), як помилково було визначено відповідачем.

13.2. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що у цій справі має місце порушене кримінальне провадження відносно позивача за фактом вчинення кримінального правопорушення, та відсутні достатні і необхідні правові підстави вважати, що в діях позивача наявний склад дисциплінарного проступку у вигляді порушення службової дисципліни, яка виразилася в підтриманні неділових відносин з громадянином ОСОБА_2 , що призвело до порушення Присяги працівника органів внутрішніх справ України, пункту 1 частини 1 статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, пункту 4.1 розділу 3 та пункту 7.2 розділу 7 Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України від 22 лютого 2012 року № 155.

ІV. Касаційне оскарження

17. 03 червня 2016 року відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року, в якій просив її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

18. В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідачем оскаржувані накази прийнято з урахуванням характеру проступку позивача та обставин, за яких його було вчинено, наслідки такого проступку, тобто дотримано вимоги ст. 26 та 27 Дисциплінарного статуту. Також, скаржник вказав, що суд вийшов за межі позовних вимог всупереч позиції представників позивача, які заперечували проти з`ясування питання з приводу виплати коштів за час вимушеного прогулу і мали наміри окремо звертатись до суду із такою позовної заявою. Також, скаржник вказав на те, що до спірних правовідносин суд апеляційної інстанції помилково застосував приписи статті 235 Кодексу законів про працю України. Також, скаржник зазначив, що досліджуючи обставини справи, суд апеляційної інстанції не дослідив той факт, що усі посади підрозділів УДАІ по місту Києву 04 вересня 2015 року скорочені. Отже, на думку позивача, задовольняючи позов та поновляючи позивача на неіснуючій посаді суд прийняв рішення, порядок виконання якого потребує додаткових роз`яснень, що не свідчить про його законність.

19. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 червня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

V. Позиція Верховного Суду

20. За наслідками розгляду цієї справи Верховний Суд постановою від 02 жовтня 2019 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року скасовано, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року залишено в силі.

21. При цьому Верховний Суд зазначив, що враховуючи те, що позивача притягнуто саме до дисциплінарної відповідальності, адміністративний суд під час розгляду справи повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи на предмет наявності в ній ознак дисциплінарного проступку і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

22. Також, Верховним Судом зазначено, що висновком службового розслідування відносно позивача підтверджений факт позаслужбових зустрічей позивача із громадянином ОСОБА_2 , а також, що працівниками УВБ в місті Києві задокументовано два етапи отримання неправомірної вигоди в розмірі 19000грн. та 12000грн. з боку позивача. А отже, така поведінка позивача, на думку суду, як працівника органів внутрішніх справ суперечить загальним принципам, встановленим для останніх. Крім того, вчинення подібних дій призводить до встановлення негативної суспільної думки населення щодо органів правопорядку, які, у відповідності до своїх службових обов`язків, повинні неупереджено дотримуватись законодавства України, в тому числі щодо морально-етичних принципів.

V. Доводи окремої думки

23. Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.

24. Не погоджуюсь з висновком Верховного Суду стосовно прийнятого рішення і його мотивації з огляду на таке.

25. З аналізу норм чинного законодавства, яке регулює особливості проходження служби в органах внутрішніх справ вбачається, що однією з підстав для звільнення із органів внутрішніх справ є дисциплінарне стягнення, у вигляді звільнення за невиконання чи неналежне виконання службової дисципліни. Іншою підставою звільнення є набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення.

26. Притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, є окремими підставами для звільнення із органів внутрішніх справ, не пов`язаними (не зумовленими) із притягненням особи до дисциплінарної відповідальності.

27. Звертаю увагу на те, що вчинення працівником органів внутрішніх справ діяння, за яке передбачено одночасно різні види юридичної відповідальності, зокрема дисциплінарну, кримінальну та/або адміністративну, не у всіх випадках ставить їх у залежність одне від одного.

28. Притягнення особи до кримінальної відповідальності або до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, на підставі судового рішення, що набрало законної сили, є підставами для звільнення із органів внутрішніх справ. Проте це інші підстави і їх не слід ототожнювати із підставами для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності.

29. Види дисциплінарних стягнень, які можуть застосовуватися до працівників органів внутрішніх справ, установлені у статті 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV.

30. Підставою для застосування цих стягнень є вчинення дисциплінарних проступків, а саме невиконання чи неналежне виконання службової дисципліни. Ці обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини працівника органів внутрішніх справ, з`ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого начальник вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні порушника складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, вирішує питання щодо наявності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтувавши при цьому своє рішення у відповідному наказі, у тому числі в частині обрання виду стягнення серед установлених законом.

31. В свою чергу, адміністративний суд у силу вимог частини третьої статті 2 КАС України в порядку судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень повинен дослідити, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, розсудливо, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, пропорційно тощо.

32. Водночас адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо прямої чи опосередкованої оцінки правильності кримінально-правової кваліфікації діяння особи чи інших аспектів кримінального провадження, у тому числі дій слідчого чи прокурора в межах проведення досудового розслідування кримінального провадження.

33. Правова оцінка правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинна перевірятися судами насамперед в тому, чи таке рішення прийнято у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією України та законами України, чи дійсно у діях особи є встановлені законом підстави для застосування до нього дисциплінарного стягнення, чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) із учиненим особою діянням.

34. При цьому слід ураховувати, що на відміну від звільнення зі служби в органах внутрішніх справ у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, звільнення у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби не пов`язано з кримінально-правовою кваліфікацією тих самих діянь, які водночас стали підставою для службового розслідування та кримінального провадження.

35. Вирішення питання про правомірність притягнення працівника органів внутрішніх справ до дисциплінарної відповідальності, передбачає необхідність з`ясовувати саме склад дисциплінарного проступку в його діях, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію, ці ж самі дії особи, отримали в рамках кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали для такої особи.

36. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 6 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

37. ГУ МВС України в м. Києві у своєму висновку за результатами службового розслідування відтворило виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, який міститься у письмовому повідомленні про підозру, і які у своїй сукупності дали органам досудового розслідування підстави допускати, що позивач вчинив кримінальне правопорушення та надати йому правову кваліфікацію. Жодних інших діянь порушення позивачем дисциплінарного проступку, визначених Дисциплінарним статутом у висновку службового розслідування не зазначено.

38. Повідомлення про підозру є тільки формальним/офіційним припущенням органу/посадової особи, який/яка проводить досудове розслідування, про те, що конкретна особа причетна до злочину. Таке припущення ґрунтується на неостаточних (неповних) результатах досудового розслідування і кримінально-правова кваліфікація поставленого їй за провину діяння може бути змінена. З часу оголошення цієї підозри особа набуває статусу підозрюваного, однак її вину у вчиненні злочину ще потрібно довести, принаймні на цій стадії кримінального провадження твердити про її винуватість як доказаний факт не можна.

39. Відповідно до пункту 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положенням якого кореспондує стаття 62 Конституції України, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

40. Позиція аналогічного змісту наведена у постанові Верховного Суду України від 08 травня 2019 року у справі № 807/196/17 і від 10 квітня 2019 року по справі № 802/1150/17-а та не вбачаю підстав відступати від неї.

41. Отже, на мою думку, звільнення із органів внутрішніх справ у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення - не пов`язаного із кримінально-правовою кваліфікацією тих самих дій, які водночас стали підставою для службового розслідування і кримінального провадження є неправомірними та такими, що суперечить чинному на той час законодавству, а тому суд апеляційної інстанції правомірно дійшов висновку про поновлення позивача на посаді в органах внутрішніх справ.

Суддя Н.В. Шевцова