Постанова

Іменем України

07 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 755/926/16-ц

провадження № 61-47719св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: державний нотаріус Сьомої Київської державної нотаріальної контори Паньшина Олена Валеріївна, державний нотаріус Першої Луцької нотаріальної контори Четвергова Єлизавета Олександрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 квітня 2018 року у складі судді: Арапіної Н. Є., та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: державний нотаріус Сьомої Київської державної нотаріальної контори Паньшина О. В., державний нотаріус Першої Луцької нотаріальної контори Четвергова Є. О., про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача - ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилась спадщина на 1/2 частку квартири, за адресою по АДРЕСА_1 , інша 1/2 частка вказаної квартири належить на праві власності позивачу. ОСОБА_1 звернулася до Державного нотаріуса Сьомої Київської державної нотаріальної контори Паньшиної О. В. для оформлення права власності на спадкове майно, однак нотаріус видала свідоцтво про право власності в порядку спадкування на 1/4 частку квартири, за адресою по АДРЕСА_1 та повідомила позивача про наявність заповіту на користь відповідача. Позивач вважає вказаний заповіт недійсним, оскільки він не містить дійсного підпису спадкодавця та був складений без фактичного волевиявлення.

ОСОБА_1 просила визнати недійсним заповіт від 04 грудня 1998 року, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , посвідчений Державним нотаріусом Першої Луцької нотаріальної контори Четверговою Є. О.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 квітня 2018 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 листопада 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження позовних вимог. Позивач не надала достатніх та достовірних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 не підписував заповіт на ім`я ОСОБА_2 . При цьому, суд апеляційної інстанції щодо висновку експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів № 19521/16-32/19522/16-33/12472/17-633 від 04 липня 2017 року зазначив, що вказаний висновок експертів повинен носити категоричний характер, а ймовірність доказу, на яку послався експерт, не може бути прийнятий судом та покладений в основу рішення суду, оскільки викликає сумнів у його достовірності. Окрім цього, судами зазначено, що відповідач звернулася до суду із заявою про застосування наслідків спливу позовної давності, однак, оскільки позовні вимоги є недоведені, то це є самостійною підставою для відмови у позові.

Аргументи учасників справи

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. При цьому посилається на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції поклав в основу рішення висновок експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів № 19521/16-32/19522/16-33/12472/17-633 від 04 липня 2017 року, де зазначено, що підписи від імені ОСОБА_3 ймовірно виконані однією особою. Однак позивач заперечує, що на примірниках заповіту міститься дійсно підпис ОСОБА_3 , а у інший спосіб, ніж призначення експертизи довести указане неможливо. ОСОБА_1 зазначає, що апеляційний суд визнав незаконним рішення суду першої інстанції своїм висновком про те, що ймовірність доказу, на яку послався експерт, не може бути прийнятий судом та покладений в основу рішення суду. Факт підписання ОСОБА_3 заповіту судово почеркознавча експертиза не підтвердила, а інші докази відповідачем не надані.

У січні 2019 року від ОСОБА_6 надійшов відзив на касаційну скаргу, який підписано представником ОСОБА_7 , у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін. Відзив мотивований тим, що оскаржені рішення є законними та такими, що ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а твердження позивача про те, що в основу рішення покладено висновок експертів є безпідставним, оскільки рішення суду першої інстанції було ухвалено з огляду на відсутність у позивача доказів своїх позовних вимог, які ґрунтувались виключно на припущеннях, а судово-почеркознавча експертиза не спростувала факт підписання заповіту ОСОБА_3 Зразки підписів ОСОБА_3 надані позивачем з її слів, жодним чином не засвідчені, зроблені з проміжком часу у багато років. Заповіт є одностороннім правочином і не потребує схвалення або волевиявлення іншої особи на момент його оформлення. Заповіт не потребує підтвердження його дійсності шляхом проведення почеркознавчої експертизи.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , з яким з 05 травня 1966 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, яка складається із права на 1/2 частку квартири по АДРЕСА_1 .

Відповідно до заповіту, посвідченого 04 грудня 1998 року державним нотаріусом Першої Луцької нотаріальної контори Четверговою Є. О. на нотаріальному бланку серії ААН №951405, зареєстрованого в реєстрі за № І-4315, ОСОБА_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , заповів все своє майно ОСОБА_6 , яка у зв`язку зі шлюбом змінила прізвище на « ОСОБА_6 ».

ОСОБА_6 та ОСОБА_1 прийняли спадщину, подавши про це заяву до нотаріальної контори в межах шестимісячного строку після смерті спадкодавця.

Згідно висновку експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів № 19521/16-32/19522/16-33/12472/17-633 від 04 липня 2017 року підписи від імені ОСОБА_3 у рядку «Підпис» у першому примірнику Заповіту від 04 грудня 1998 року (нотаріальний бланк серії ААН № 951405), який складено від імені ОСОБА_3 , посвідчено Державним нотаріусом Першої Луцької нотаріальної контори Четверговою Є. О., зареєстровано в реєстрі за № 1-4315, та у рядку «Підпис» у другому примірнику Заповіту від 04 грудня 1998 року, який складено від імені ОСОБА_3 , посвідчено Державним нотаріусом Першої Луцької нотаріальної контори Четверговою Є. О., зареєстровано в реєстрі за № 1-4315, виконані, ймовірно, однією особою ОСОБА_3 Наявні у досліджуваних підписах від імені ОСОБА_3 у рядку «Підпис» у першому примірнику Заповіту від 04 грудня 1998 року (нотаріальний бланк серії ААН № 951405), який складено від імені ОСОБА_3 , посвідчено Державним нотаріусом Першої Луцької нотаріальної контори Четверговою Є . О . , зареєстровано в реєстрі за № 1-4315, та у рядку «Підпис» у другому примірнику Заповіту від 04 грудня 1998 року, який складено від імені ОСОБА_3 , посвідчено Державним нотаріусом Першої Луцької нотаріальної контори Четверговою Є . О. , зареєстровано в реєстрі за № 1-4315, розбіжності пояснюються, ймовірніше за все, варіаційністю підпису ОСОБА_3 , що не проявилась у наданих зразках його підпису, для дослідження надано чотири зразки підпису за 1953, 1961, 1991, 1998.

При відмові у задоволенні позову суди зробили висновок, що позивачем не надано достатніх та достовірних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 не підписував заповіт на ім`я ОСОБА_6 .

Колегія суддів погоджується із цим висновком судів з таких підстав.

Наявність підстав для визнання заповіту недійсним має встановлюватися судом на момент його вчинення.

Оскільки заповіт було вчинено у 1998 році, то спір про визнання заповіту недійсним має вирішуватися на підставі норм, які були чинними в момент його вчинення, тобто ЦК УРСР (в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного заповіту).

Згідно статті 541 ЦК УРСР (в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного заповіту) заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

У частині першій статті 48 ЦК УРСР (в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного заповіту) передбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Встановивши, що підстави для визнання заповіту від 04 грудня 1998 року недійсним відсутні, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Хоча суди і не застосували норми ЦК Української РСР 1963 року (в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного заповіту), що підлягали застосуванню, про те це не вплинуло на прийняття правильного по суті та законного рішення.

Аргумент касаційної скарги про те, що факт підписання заповіту ОСОБА_3 судово почеркознавча експертиза не підтвердила є необґрунтованим. У частині першій та другій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Судами на виконання вимог ЦПК України надано належну оцінку висновку експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів № 19521/16-32/19522/16-33/12472/17-633 від 04 липня 2017 року, який не є категоричним.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені рішення без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков