УКРАЇНА
Господарський суд
Житомирської області
_________________________________________
______________________________________________________________________
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Від "11" лютого 2010 р. Справа № 15/1761
Господарський суд Житомирської області у складі:
Судді Кравець С.Г.
при секретарі Пастощук О.А.
за участю представників сторін
від позивача: Адамчук Ю.О. - представника за довіреністю № 565 від 24.12.2009р.,
від відповідача: не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будгарант" (м. Київ)
до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (м. Житомир)
про стягнення 117628,70 грн.
Позивачем пред'явлено позов про стягнення на його користь з відповідача 117628,70грн., із яких 74530,00грн. основного боргу, 36519,70грн. інфляційних, 6579,00грн. - 3% річних.
Представник позивача в судовому засіданні подав уточнення до позовної заяви відповідно до яких, просить стягнути з відповідача 77697,00грн. із яких: 74530,00грн. основного боргу, 2683,08грн. інфляційних нарахувань та 483,93грн. - 3% річних.
Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Враховуючи передбачене ст. 22 ГПК України право позивача на зменшення розміру позовних вимог, вказана заява не суперечить вимогам чинного законодавства України та не порушує чиїх-небудь прав та охоронюваних законом інтересів та приймається судом. Розгляд справи здійснюється з урахуванням поданих змін.
Відповідач уповноваженого представника в судове засідання не направив, письмових заперечень на позов не подав, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином рекомендованою кореспонденцією за адресою: АДРЕСА_1.
Ухвала від 27.07.2009р. про порушення провадження у справі повернулася до господарського суду з відміткою відділення зв'язку " за закінченням терміну зберігання".
Ухвали господарського суду від 24.12.2009р. та від 21.01.2010р. про відкладення розгляду справи, до суду не повертались.
На запит господарського суду, державний реєстратор Виконавчого комітету Житомирської міської ради надав витяг з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців відносно підприємця ОСОБА_2. Із зазначеного витягу вбачається, що місцем проживання підприємця ОСОБА_2 є: АДРЕСА_1.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.
Згідно з ч. 4 ст. 17 вказаного Закону в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо фізичної особи-підприємця, у тому числі її місце проживання.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
У даній справі відповідачем є суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2.
Відповідно до ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб.
Таким чином, до фізичних осіб - підприємців застосовуються положення ст. 93 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
Отже, відповідно до ст. 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням підприємця ОСОБА_2 є: АДРЕСА_1.
Крім цього, у п.4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006р.(з відповідними змінами) №01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" вказано, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній", і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення судом певних процесуальних дій.
Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що відповідача було належним чином повідомлено, проте, своїм правом бути присутнім в судовому засіданні останній не скористався.
Неявка представника відповідача в судове засідання не перешкоджає вирішенню спору по суті, за наявними матеріалами справи, відповідно до ст. 75 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд,
ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з матеріалів справи, 30.11.2006р. між Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 (відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будгарант" (позивач у справі) було укладено договір купівлі-продажу № 79/01 (а.с.49).
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (cт. 655 ЦК України).
Відповідно до п. 1 договору купівлі-продажу, продавець (відповідач) продає, а покупець (позивач) купує екскаватор ЕО-2127 по договірній ціні 74530грн. (сімдесят чотири тисячі п'ятсот тридцять гривень 00 коп.) в тому числі ПДВ (20%) - 12421,67грн.
Відповідно до пункту 3 договору купівлі-продажу від 30.11.2006р., покупець перераховує кошти на розрахунковий рахунок продавця у 2-денний термін після підписання цього договору, на підставі рахунка-фактури.
На виконання умов договору, на підставі виставленого відповідачем рахунку № 15 від 30.11.2006р. на суму 74530,00грн. (а.с. 50), позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в сумі 74530,00грн., зокрема згідно з платіжним дорученням №194 від 30.11.2006р. на суму 60000,00грн. (а.с. 51) та згідно з платіжним дорученням № 225 від 08.12.2006р. на суму 14530,00грн. (а.с.52).
Стаття 663 ЦК України визначає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Пунктом 5 договору купівлі-продажу сторони погодили, що продавець передає екскаватор та всю документацію покупцю по акту прийому-передачі у 2-денний термін з дня отримання коштів.
Відповідач свої зобов'язання за договором купівлі-продажу № 79/01 від 30.11.2006р. не виконав, екскаватор ЕО-2127 позивачу не передав.
Відповідно до ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
21.08.2009р. позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію від 20.08.2009р. з вимогою про повернення коштів в сумі 74530,00грн. сплачених за екскаватор згідно договору купівлі-продажу № 79/01 від 30.11.2006р. (а.с. 13-14). Факт направлення зазначеної претензії підтверджується фіскальним чеком №0074 від 21.08.2009р. (а.с. 48) та описом вкладення у цінний лист (а.с. 15).
Згідно з приписами ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Таким чином, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідач зобов'язаний був повернути позивачу грошові кошти в сумі 74530,00грн. у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку №1149 від 12.12.2007р. затверджені Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень та поштових переказів", згідно з п. 4 яких, нормативні строки пересилання простої кореспонденції у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Київ, Сімферополь та Севастополь) складає 3 дні. При пересиланні рекомендованої кореспонденції нормативні строки пересилання збільшуються на один день.
Як вбачається з матеріалів справи, місцем знаходження позивача є м. Київ, а місцем знаходження відповідача - м.Житомир, тому час поштового обігу кореспонденції складає 4 дні.
Таким чином, враховуючи зазначене, відповідач зобов'язаний був повернути позивачу грошові кошти в сумі 74530,00грн. в строк до 01.09.2009р.
Проте, відповідач в строк до 01.09.2009р. відповіді на вимогу позивача не надіслав, грошові кошти в сумі 74530,00грн. позивачу не повернув.
Частина 1 статті 193 ГК України визначає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Нормою ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Враховуючи зазначене, господарський суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 74530,00грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Відповідно до заяви про уточнення позовних вимог, позивач просить також стягнути з відповідача 483,93грн. - 3% річних та 2683,08грн. інфляційних нарахувань.
Розглядаючи питання про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, господарський суд враховує таке.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем нараховано відповідачу 3% річних в сумі 483,93грн. за період з 03.09.2009р. по 20.11.2009р. та інфляційні в сумі 2683,08грн. за період з серпня по листопад 2009р., виходячи із суми заборгованості 74530,00грн.
Перевіривши проведені позивачем нарахування 3% річних, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 483,93грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення інфляційних, господарський суд вважає, що з урахуванням встановлених вище строків повернення грошових коштів, правомірними є вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних в сумі 2106,20грн., нарахованих за вересень, жовтень та листопад 2009 року на суму боргу 74530,00грн. Нарахування інфляційних в сумі 576,88грн. є безпідставним.
За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань підлягають частковому задоволенню в сумі 2106,20грн. Позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань в сумі 576,88грн. задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідач позовні вимоги не оспорив, доказів сплати заборгованості суду не надав.
Враховуючи вищевикладене, позов обґрунтований, підтверджений належними доказами, що містяться в матеріалах справи та підлягає частковому задоволенню. З відповідача підлягає стягненню на користь позивача заборгованість в сумі 74530,00грн., 3% річних в сумі 483,93грн. та інфляційні нарахування в сумі 2106,20грн. У задоволенні вимог про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в сумі 576,88грн. суд відмовляє.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог.
На підставі ст.ст. 525, 526, ч.2 ст. 530, ст.ст. 625, 626, 655, 663, ч.2 ст. 693 ЦК України, ч. 1 ст. 193 ГК України та керуючись ст.ст. 49, 82 – 85 ГПК України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1)
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будгарант" (03151, м.Київ, вул. Донецька, 53, ідентифікаційний код 32596431):
- 74530,00грн. заборгованості;
- 483,93грн. - 3% річних;
- 2106,20грн. інфляційних нарахувань;
- 771,20грн. витрат по сплаті державного мита;
- 234,25грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Відмовити у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних нарахувань в сумі 576,88грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Суддя Кравець С.Г.
Дата підписання: "19" лютого 2010 року.
Віддрукувати:
1 - до справи,
2,3 - сторонам