ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

21 березня 2024 року Справа №  280/511/24   м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді          Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Тетерюк Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд.158-Б; код ЄДРПОУ 20490012)

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – відповідач, Управління), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо не зарахування трудової книжки НОМЕР_2 до страхового стажу позивача та відмови у призначенні позивачу пенсії за віком;

- скасувати рішення відповідача №084750009155 від 18.07.2023 року щодо відмови у призначенні пенсії за віком позивачу;

- зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача трудову книжку НОМЕР_2 ;

- зобов`язати відповідача призначити, нарахувати та виплатити пенсію за віком позивачу, починаючи з 24 червня 2023 року.

Позовна заява подана представником позивача адвокатом Заруднім І.В., який діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серія АР № 1112846 від 16.01.2024.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що відповідач відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу внаслідок не зарахування трудової книжки НОМЕР_2 від 05.09.1980, оскільки в трудовій книжці допис дати народження зроблений з порушенням чинного законодавства. Позивач з рішенням відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за віком через нестачу страхового стажу не згодна, вважає дії відповідача такими, що порушують її право на соціальний захист та пенсійне забезпечення, гарантоване Конституцією та законами України. Вказує, що запис про дату народження у трудовій книжці відповідає даним паспорта позивача, у зв`язку з чим підстави відмови у врахуванні трудової книжки є незрозумілими. Крім того, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 22.01.2024 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; витребувано від Управління інформацію щодо періодів трудового стажу позивача, зарахованих до страхового стажу у розмірі 22 роки 07 місяці 15 днів, та періодів трудового стажу позивача, які не були зараховані до страхового стажу, а також належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача, на підставі яких приймалось оскаржуване рішення.

13.02.2024 відповідач подав витребувані докази та відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що 10.07.2023 позивач звернулась до Управління із заявою щодо призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV). Розглянувши заяву позивача та додані до неї документи, відповідачем було винесене рішення про відмову у призначенні пенсії за віком. Згідно наданих позивачем документів, було встановлено, що страховий стаж позивача становить 22 роки 07 місяців 15 днів. З посиланням на п. 2.2 "Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі – Інструкція № 162) зазначає, що заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. У пункті 2.11 Інструкція № 162 зазначено, що першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печаткою відділу кадрів), на якому вперше заповнювалась трудова книжка. З аналізу вищезазначених норм вбачається, що титульна сторінка має бути заповнена адміністрацією підприємства та після цього засвідчена підписом особи, відповідальної за видачу трудових книжок та печаткою підприємства. Іншого порядку заповнення трудової книжки законодавством не передбачено. Отже дії відповідача є правомірними та вмотивованими. Просить відмовити у задоволенні позову.

На підставі матеріалів справи суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із досягненням пенсійного віку 60 років, 10.07.2023 звернувся до Управління із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням від 18.07.2023 № 084750009155, прийнятим Управлінням, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. В обґрунтування рішення зазначено, що право на призначення пенсії за віком після 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 30 років. Згідно наданих документів страховий стаж становить 22 роки 07 місяців 15 днів. За доданими документами до страхового стажу не зарахована трудова книжка НОМЕР_2 від 05.09.1980, оскільки допис дати народження зроблено з порушенням норм «Про затвердження інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» п. 2.11 від 17.08.1993 №110. Враховуючи вищевикладене прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії відповідно до ст. 26 Закону № 1058-IV у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Не погодившись з відмовою в призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-IV.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Частинами 1- 3 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі – Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі – Порядок №637) передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Як передбачено п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За приписами п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93, № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 (далі – Інструкція №58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктом 1.2 Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Пунктом 2.1 Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

За приписами п.2.8 Інструкції № 58 якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Відповідно до п. 2.11 Інструкції № 58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на норми Інструкції №162, оскільки спірне рішення прийнято з інших підстав – з підстав невідповідності записів трудовій книжці позивача вимогам п.2.11 Інструкції №58.

До матеріалів справи надано копію трудової книжки позивача НОМЕР_2 , дослідивши яку суд встановив, що на першому аркуші зазначено дату народження позивача – «23 июня 1963», в той же час на 41 аркуші трудової книжки НОМЕР_2 в графі дата народження зазначено – «23 червня 1963», що відповідає даним, вказаним в паспорті позивача серія НОМЕР_3 .

При цьому, титульний аркуш трудової книжки позивача містить підпис особи роботодавця, відповідальної за видачу трудових книжок, а також печатку підприємства, що спростовує доводи відзиву на позовну заяву, які, крім іншого, не відповідають мотивам, покладеним в основу оскаржуваного рішення.

Так, за змістом оскаржуваного рішення, періоди роботи позивача відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 05.09.1980, не враховано до страхового стажу позивача через те, що допис дати народження зроблено з порушенням норм п. 2.11 Інструкції № 58.

Втім, оскільки в Інструкції №58 зазначено, що трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами, зазначений відповідачем недолік не може вважатися належною підставою для відмови в зарахуванні періодів роботи позивача згідно трудової книжки до страхового стажу позивача.

Суд зауважує, що Верховний Суд в постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а зазначив, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків за порушення порядку заповнення його трудової книжки. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Верховний Суд в постанові від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах, за внесення яких вона не була відповідальна. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу. Зазначене дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, суд зазначає, що доводи відповідача щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 05.09.1980 є необґрунтованими та такими, що спростовуються зібраними та дослідженими у справі доказами, адже підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Наведене у сукупності дозволяє дійти висновку, що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача періоди роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 05.09.1980 та відмовив з цих підстав у призначенні пенсії позивачу, а тому рішення № 084750009155 від 18.07.2023 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.

Водночас, відсутні підстави для визнання протиправними дій Управління щодо не зарахування страхового стажу та відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, оскільки такі дії реалізовані шляхом прийняття відповідного рішення, не тягнуть для позивача жодних юридичних прав та/чи обов`язків та не спричиняють негативних наслідків, отже такий спосіб захисту прав позивача є помилковим.

У свою чергу, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, на час розгляду справи по суті є самостійною і достатньою підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Отже, в цій частині позовних вимог необхідно відмовити.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах, суд враховує таке.

Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Адміністративний суд надає оцінку рішенню суб`єкта владних повноважень на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, виключно з огляду на зміст такого рішення.

На підставі матеріалів справи судом встановлено, що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача період роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 05.09.1980, отже, наявні підстави для зобов`язання відповідача зарахувати спірні періоди до страхового стажу позивача.

Разом із тим, суд враховує, що обчислення стажу відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду, і суд не може перебирати на себе таку функцію та здійснювати розрахунок стажу роботи особи та визначати його достатність для призначення пенсії.

Отже з метою відновлення порушених прав позивача у спірних правовідносинах наявні підстави для зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 10.07.2023 та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Обрання такого способу захисту порушеного права позивача узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, від 17.07.2018 у справі №514/166/16-а, в яких, зокрема, зазначено, що «..Повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пільгової пенсії, ПФУ діяло необґрунтовано. При цьому, суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв`язку з чим відсутні підстави для зобов`язання ПФУ призначити пенсію позивачу за віком на пільгових умовах».

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Частинами 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що з урахуванням положень статті 139 КАС України, понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 968,96 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління в сумі 484,48 грн пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -    

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення № 084750009155 від 18.07.2023, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 05.09.1980.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 10.07.2023, подану ОСОБА_1 , та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору сумі 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач – ОСОБА_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ; фактична адреса проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач  - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: 69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.158-Б; код ЄДРПОУ 20490012.

          Повне судове рішення складено 21.03.2024.

          Суддя                                                           М.О. Семененко