Постанова

Іменем України

30 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 489/3483/17

провадження № 61-9390св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

СинельниковаЄ. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, публічне акціонерне товариство «Енергобанк»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6, ОСОБА_7, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Рябоконь Катерина Леонідівна, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Євтушенко Алла Миколаївна, публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Крамаренко Т. В., Царюк Л. М.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом

до ОСОБА_5 та публічного акціонерного товариства «Енергобанк»

(далі - ПАТ «Енергобанк»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6, ОСОБА_7, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Рябоконь К. Л., приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Євтушенко А.М., публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк»

(далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк»), про визнання недійсними договорів дарування

та іпотечних договорів.

В обґрунтування свого позову зазначила, що 20 травня 2008 року на підставі договорів дарування її батько ОСОБА_5 подарував їй нежитлові приміщення магазину по АДРЕСА_1, загальною площею 185, 5 кв. м,

та 68, 9 кв. м, відповідно. Договори дарування посвідчені приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Євтушенко А. М., зареєстровані в реєстрі № 826 та № 824 відповідно.

08 липня 2008 року з метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань

ОСОБА_5 за кредитним договором № 25 з ПАТ «Енергобанк» вона

на підставі іпотечних договорів передала в іпотеку ПАТ «Енергобанк» зазначені нежитлові приміщення.

12 червня 2017 року вона дізналась, що подароване їй майно, яке раніше було розташоване за адресою АДРЕСА_1, вже було передано ОСОБА_5 в іпотеку ПАТ «ВіЕйБі Банк» за кредитним договором № 28/КЛ від 22 червня 2006 року та з 14 травня 2008 року і перебувало під арештом.

У подальшому ОСОБА_5 іпотечне майно по АДРЕСА_1 перепланував та на підставі рішень виконавчого комітету Миколаївської міської ради змінив адресу на нову: АДРЕСА_1, площею 185, 5 кв. м, та АДРЕСА_2, площею 68, 9 кв. м.

Позивач вказувала, що договори дарування укладені за наявності арешту

на майно та для приховання іншого правочину, а саме договору іпотеки

за кредитним договором № 28/КЛ від 22 червня 2006 року, а тому майно не могло бути нею передано в іпотеку ПАТ «Енергобанк».

Крім того, позивач зазначала, що договори іпотеки з нею були укладені

із грубим порушенням вимог статті 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», а саме без розкриття основних економічних та правових вимог виникнення іпотечного боргу до укладення договорів іпотеки, отже банк ввів

її в оману.

З урахуванням того, що умовами договорів іпотеки іпотекодержатель

у разі недостатності суми від реалізації предмета іпотеки буде звертатись до неї з метою погашення заборгованості за рахунок іншого належного їй майна, ОСОБА_4 просила визнати договори дарування недійсними з підстав, передбачених статтями 203, 215, 228, 235 ЦК України, а іпотечні договори з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦПК України, і визнати спірні нежитлові приміщення предметом іпотеки, який забезпечує договір про надання кредиту № 23/КЛ від 22 червня 2006 року з ПАТ «ВіЕйБі Банк».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 26 листопада 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано недійсним укладений ОСОБА_5 договір дарування з ОСОБА_10 нежитлових приміщень, розташованих по АДРЕСА_1 від 20 травня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Євтушенко А. М., який зареєстрованй в реєстрі за № 826.

Визнано недійсним укладений ОСОБА_5 договір дарування з ОСОБА_10 нежитлових приміщень, розташованих по АДРЕСА_1 від 20 травня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Євтушенко А. М., який зареєстрований в реєстрі за № 824.

Визнано недійсним укладений між ПАТ «Енергобанк» та ОСОБА_10 іпотечний договір від 08 липня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Рябоконь К. Л., який зареєстрований в реєстрі за № 1610.

Визнано недійсним укладений між ПАТ «Енергобанк» та ОСОБА_10 іпотечний договір від 08 липня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Рябоконь К. Л., який зареєстрований в реєстрі за № 1612.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наданими доказами

підтверджується, що відчуження нежитлового приміщення, яке розташоване по АДРЕСА_1 шляхом укладення договорів дарування від 20 травня 2008 року, мало місце після винесення постанови державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 14 травня 2008 року про накладення арешту на майно. Також нежитлове приміщення на момент укладення договорів дарування перебувало під забороною відчуження згідно іпотечного договору від 22 червня 2006 року. Позов заявлений у межах строку позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суд від 11 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 та ПАТ «Енергобанк» задоволено.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 листопада

2018 року скасовано.

Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5,

ПАТ «Енергобанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6, ОСОБА_7, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Рябоконь К. Л., приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Євтушенко А. М.,

ПАТ «ВіЕйБі Банк», про визнання договорів дарування

та іпотечних договорів.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог. Дії позивача щодо оспорювання договорів дарування

та іпотеки через дев'ять років після їх укладення є намаганням позивача уникнути належного виконання взятих на себе зобов'язань. Судом не встановлено порушення прав та інтересів позивача. Судом встановлено, що дарування нерухомого майна відбулось цілком правомірно, іншого позивачем не доведено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції надана належна правова оцінка договорам іпотеки, укладеним між ПАТ «Енергобанк»,

та нею 08 липня 2008 року, які є такими, що укладенні з порушенням норм чинного законодавства. Суд апеляційної інстанції на врахував наявність арешту, накладеного постановою державного виконавця від 14 травня 2008 року. Права ОСОБА_7 рішенням суду першої інстанції порушені не були.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзивах на касаційну скаргу ОСОБА_6, ПАТ «Енергобанк»,

ОСОБА_7, просять касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

25 липня 2019 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_5 належали на праві власності нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 04 вересня 2002 року.

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради про зміну

та надання адреси, внесення змін до рішень № 1041 від 25 травня 2007 року нежитловим приміщенням магазину по АДРЕСА_1

(літера А-5 приміщення № 6,7,8) у місті Миколаєві надано нову адресу: АДРЕСА_1.

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна за фізичними особами

№ 1158 від 22 червня 2007 року оформлено право власності за ОСОБА_5

на зазначені приміщення.

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради про зміну

та надання адреси, внесення змін до рішень виконкому міської ради

№ 1533 від 27 липня 2007 року нежитловим приміщенням магазину

по АДРЕСА_1 надано нову адресу: АДРЕСА_1

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна за фізичними особами

№ 740 від 25 березня 2008 року оформлено право власності за ОСОБА_5

на зазначені приміщення.

20 травня 2008 року ОСОБА_5 подарував за нотаріально посвідченим договором на користь ОСОБА_10 нежитлові приміщення магазину, розташовані по АДРЕСА_1 в житловому будинку, літера А-5, площею 185, 5 кв. м, та нежитлові приміщення магазину, розташовані по проспекту АДРЕСА_2 в житловому будинку, літера А-5, площею 68, 9 кв. м.

За змістом пункту 1.4 договорів дарування дарувальник стверджував,

що на момент укладення цих договорів вказані нежитлові приміщення магазину не перебувають під арештом чи забороною, щодо них не ведуться судові спори, вони не заставлені, у податковій заставі не перебувають, відносно них не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, як місце знаходження юридичної особи вони не використовуються, треті особи прав на них не мають.

08 липня 2008 року з метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань

ОСОБА_5 за кредитним договором № 25 від 08 липня 2008 року позивач

на підставі окремих іпотечних договорів передала в іпотеку

ПАТ «Енергобанк» зазначені нежитлові приміщення, які перебували у її власності.

Згідно інформації з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 14 травня 2008 року постановою державного виконавця Корець С. В. Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції був накладений арешт на нежитлові приміщення магазину, площею 255, 6 кв. м по АДРЕСА_1.

19 жовтня 2011 року позивач відчужила зазначене іпотечне майно. В подальшому право власності на нежитлові приміщення внаслідок неодноразового відчуження перейшло до ОСОБА_6

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Стаття 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

У відповідності до частин першої, третьої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований

на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною першою статті 235 ЦК України встановлено, що удаваним

є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Встановивши фактичні обставини справи на підставі доказів, яким надано належну оцінку, врахувавши те, що дії позивача щодо оспорювання договорів дарування та іпотеки, з моменту укладення яких до моменту подання позову пройшло дев'ять років, містять ознаки намаганням уникнути взятих зобов'язань за іпотечним договором та договором кредиту, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено порушення її прав, за захистом яких вона звернулась до суду, оскільки ОСОБА_4, відчуживши 19 жовтня 2011 року нежитлові приміщення, які виступали предметом іпотеки за іпотечними договорами від 08 липня 2008 року, втратила статус іпотекодавця (власника нерухомого майна), а іпотекодержателем до неї майнових вимог пред'явлено не було.

Враховуючи те, що адреса нежитлових приміщень була змінена (рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1041 від 25 травня

2007 року), арешт державного виконавця, накладений 14 травня 2008 року

на нежитлові приміщення магазину по АДРЕСА_1, площею 255, 6 кв. м, не був перешкодою вчинення оспорюваних правочинів дарування нежитлових приміщень магазину розташованих по АДРЕСА_1, та нежитлових приміщень магазину, розташованих по АДРЕСА_1, а отже не може свідчити про недійсність оспорюваних позивачем договорів.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів наявності відповідного іпотечного договору щодо спірного нерухомого майна між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_5 та чинної заборони на його відчуження, а сам іпотекодежатель ПАТ «ВіЕйБі Банк» не заявляв про порушення його прав та інтересів.

Доводи касаційної скарги та зміст оскарженого судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович