ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2019 рокуЛьвів№ 857/6929/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Пліша М.А., Шинкар Т.І.

за участі секретаря судового засідання  Сердюк О.Ю.,

позивач: не з’явився

відповідач: не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду  від 03 травня 2019 року  у справі № 260/183/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області в особі Хустського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області   про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії,-

суддя в 1-й інстанції – Ващилін Р.О.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,-

                                            В С Т А Н О В И В:

15.02.2019 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 із позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області в особі  Хустського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області, та просили:

- визнати протиправною відмову Хустського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області у видачі ОСОБА_3 у зв’язку з досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ;

- зобов’язати Хустський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області оформити та видати   ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв’язку з досягненням 16-річного віку паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ без передачі будь-яких даних про дитину і про її батьків до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР.  

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернулися до Хустського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області із проханням оформити та видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ. Проте відповідач листом від 08 грудня 2018 року відмовив у оформленні та видачі такого, посилаючись на Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особи чи її спеціальний статус». Таку відмову вважають протиправною, оскільки вона порушує право на свободу світогляду та віросповідання, добровільне волевиявлення у питанні щодо обробки  персональних даних.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 травня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заява позивача про оформлення паспорта громадянина України подана в порядку Закону України «Про звернення громадян» та без необхідних документів до неї, а тому у даній адміністративній справі, рішення відповідачів про відмову у наданні адміністративної послуги (оформлення та видача паспорта) не приймалося, а саме в порядку Закону України «Про звернення громадян» було надано відповідь.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1, ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій просили скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовують тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначають, що у зверненнях до відповідачів було зазначено, що необхідні документи для оформлення паспорта будуть подані у разі отримання позитивної відповіді на заяву. Оскільки відповідачі у своїх відповідях запропонували оформити паспорт громадянина України у формі картки, то фактично відмовили в оформленні та видачі дитині паспорта-книжечки. Посадові особи відповідача не бажають приймати документи для оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що листами відповідачів не відмовлено у оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, оскільки позивачем та його законним представником не використано право на звернення до територіального підрозділу міграційної служби із необхідними документами.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з’явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч.4 ст.229 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

Як встановлено судом першої інстанції, 09 листопада 2018 року неповнолітня ОСОБА_3 (далі – ОСОБА_1В.) та її законні представники ОСОБА_1, ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_1, ОСОБА_1І.) звернулися до Хустського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області (далі – Хустський РВ ГУДМС України у Закарпатській області) з заявою, відповідно до якої просили оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до чинного Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ. При цьому відповідно до Закону України «Про звернення громадян» просили надіслати письмову відповідь на вказану в заяві адресу. Також повідомлено, що копію свідоцтва про народження і дві фотокартки для оформлення паспорта буде подано .

За результатами розгляду зазначеного звернення Хустським РВ ГУДМС України у Закарпатській області листом №КО-15/6/2102-18/2101.20/16498-18 від 08 грудня 2018 року роз’яснено, що для оформлення паспорта громадянина України вперше заявнику необхідно особисто звернутися до територіального підрозділу органу міграційної служби за місцем реєстрації/фактичного проживання та надати передбачену законодавством заяву з переліком необхідних документів.

Вважаючи відмову суб’єкта владних повноважень щодо видачі паспорта громадянина України у формі книжечки протиправною, з метою захисту порушеного права позивачі звернулися з даним адміністративним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції встановив, що передумовою оформлення та видачі паспорта громадянина України є звернення особи до уповноваженого органу з відповідною заявою, встановленого зразку, з долученням визначеного переліку документів. Однак,  позивачі та дитина із заявою встановленого зразка до уповноваженого органу не зверталися, а лише подали заяву в порядку Закону України «Про звернення громадян». Окрім того, до заяви від 09 листопада 2018 року передбаченого переліку документів не долучили, а тільки повідомили про майбутнє їх подання.

Відтак, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Рішення, прийняті суб’єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно до пункту восьмого частини першої статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.

Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої    статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга    статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Відтак, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Особа, стосовно якої суб’єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Обов’язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб’єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає, що положення певного акту впливають на його правове становище.

Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб’єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи дійсно щодо особи має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем.

При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

З огляду на вказане, випливає, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб’єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб’єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.

Тобто, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи та інтереси позивача.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 01 грудня 2015 року по справі №800/134/15.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 13 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-Х11(далі Положення №2503-XII) для одержання паспорта громадянин подає: (1) заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; (2) свідоцтво про народження; (3) дві фотокартки розміром 35 х 45 мм; (4) у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.

Згідно із пунктом 1.2 Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого Наказом Міністерства Внутрішніх Справ України від 13 квітня 2012 року №320(далі – Порядок №320), чинного на момент виникнення спірних правовідносин, паспорт громадянина України (далі - паспорт) видається територіальними підрозділами Державної міграційної служби України (далі - територіальні підрозділи) за місцем проживання кожному громадянинові України після досягнення 16-річного віку, а надалі в разі необхідності обмінюється, видається замість утраченого, викраденого або зіпсованого.

Відповідно до пункту 1.3 Порядку №320 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що для оформлення паспорта особа подає: заяву про видачу паспорта (додаток 1); свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см (фотокартки, що подаються для оформлення паспорта, мають бути виконані з одного негатива, із зображенням обличчя виключно анфас, без головного убору, виготовленими на тонкому білому або кольоровому фотопапері без кутика; для громадян, які постійно носять окуляри, обов’язкове фотографування в окулярах);платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита або копію документа про звільнення від сплати державного мита; довідку про реєстрацію особи громадянином України або свідоцтво про належність до громадянства України, а в необхідних випадках - інші документи, визначені статтею 5 Закону України «Про громадянство України»(за необхідності); паспорт громадянина України для виїзду за кордон - для громадян України, які постійно проживали за кордоном, після повернення їх на проживання в Україну; посвідчення про взяття на облік бездомних осіб, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).

Цим же Наказом Міністерства Внутрішніх Справ України від 13 квітня 2012 року №320 було затверджено форму заяви про видачу паспорта.

Проте, у даному випадку, як слідує із змісту заяви ОСОБА_3  та її законних представників від 09 листопада 2018 року, вказана заява не містить всіх відомостей, передбачених додатком №1 до Порядку №320, та не містить документів, визначеними у пункті 13 вищезгаданого Положення №2503-XII, що є передумовою для розгляду питання щодо видачі паспорту у формі паспортної книжечки.

Тобто, ОСОБА_3 та її законні представники не зверталися до відповідачів із заявою, сформованою відповідно до пункту 13 вказаного Положення та з доданням до неї вказаного переліку документів.

Відтак, враховуючи те, що обов’язковий перелік документів до заяви не подавались відповідачам, у суду були відсутні підстави для висновку про порушення прав позивача з боку відповідачів, оскільки відповідна заява по суті не подавалась та не розглядалась.

За результатами розгляду зазначеного звернення відповідачами лише надана відповідь в порядку та строки, встановлені Законом України «Про звернення громадян» №393/96-ВР, з роз’ясненням дій, необхідних для отримання паспорта громадянина України, зокрема, звернуто увагу заявників на необхідність особистого звернення із заявою до територіального підрозділу міграційної служби за місцем проживання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що листами відповідачів не відмовлено у оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, оскільки позивачем та його законним представником не використано право на звернення до територіального підрозділу міграційної служби із заявою-анкетою про надання адміністративної послуги та необхідними документами.

З огляду на вищенаведене колегія суддів не знаходить бездіяльності відповідачів щодо оформлення та видачі паспорта ОСОБА_3, оскільки позивачем не було дотримано встановленої законодавством процедури.

При цьому, колегія суддів зауважує, що уповноважений орган позбавлений можливості видати паспорт особі за відсутності його заяви та визначеного переліку документів.

Невиконання обов’язку щодо подання належного пакету документів звільняє відповідача від обов’язку приймати відповідні рішення за результатом розгляду заяви позивача, що, зокрема, зазначено у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 826/740/15.

Листи відповідачів, з якими висловила незгоду позивач, не є рішенням суб’єктів владних повноважень у розумінні КАС України.

За відсутності будь-яких даних особи та за відсутності необхідних документів (свідоцтва про народження; двох фотокарток розміром 35х45 мм) відповідачі позбавлені можливості видати паспорт громадянина України будь-якого зразка, а відтак, оскільки заявником не подано всіх необхідних документів, відповідно такий обов’язок у даному випадку відсутній.

Відповідачами жодним чином не порушено законне право чи інтерес позивача, оскільки суб’єктом владних повноважень не виносилося рішення про відмову у видачі документа та не допускалися протиправні дії чи бездіяльність у процедурі оформлення та видачі паспорта громадянина України, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України».

Такий висновок суду апеляційної інстанції відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07 листопада 2018 року у справі №820/3327/16.

Також, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що обов’язковими ознаками даної справи, задля застосування правової позиції ОСОБА_4 Верховного Суду у постанові від 19 вересня 2018 року по справі № 806/3265/17 повинні бути наступні: 1) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення №2503-ХІІ; 2) відповідач - територіальні органи ДМС України; 3) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв’язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов’язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення №2503-ХІІ.

Разом з тим, дана справа не відповідає вказаним ознакам, оскільки у даних правовідносинах відсутня відмова відповідача про видачу паспорта у формі книжечки.

Таким чином колегія суддів звертає увагу на те, що застосування правової позиції, яку викладено ОСОБА_4 Палатою Верховного Суду у постанові від 19 вересня 2018 року по справі № 806/3265/17 та, як наслідок, задоволення позову, було б можливо у тому разі, коли б ОСОБА_3 звернулася до відповідного територіального підрозділу Державної міграційної служби з проханням надання їй паспорту у формі книжечки у зв’язку з відмовою в обробці персональних даних та надала документи, передбачені пунктом 13 вказаного Положення, а саме: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України, у свою чергу, за наслідками вирішення саме такої заяви, поданої саме в зазначеному порядку, а не на підставі Закону №393/96-ВР, йому б було відмовлено у вказаному.

Відтак, колегія суддів вважає, що оскільки право позивача на оформлення та видачу паспорта відповідачами на даний час не порушене, позовні вимоги є передчасними та задоволенню не підлягають. При цьому, ОСОБА_3  не позбавлена права на звернення до суду за судовим захистом у разі, коли ним буде дотримано всіх необхідних процедур, проте за наслідками буде відмовлено у задоволенні потреби у видачі паспорту у формі книжечки.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд –

                                                     П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду  від 03 травня 2019 року  у справі № 260/183/19  – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції  набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_5

судді ОСОБА_6

ОСОБА_7

    Повне судове рішення складено 04 жовтня 2019 року.