справа № 755/18296/17 головуючий у суді І інстанції Гончарук В.П.

провадження № 22-ц/824/11594/19 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції ФінагеєвВ.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

02 жовтня 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Гасюк В.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником ОСОБА_4, на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Худова Юлія Олександрівна, про визнання договору довічного утримання недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом та просила визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 03 лютого 2017 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Худовою Юлією Олександрівною 03 лютого 2017 року, зареєстрований в реєстрі за № 82.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вранці 18 березня 2017 року у квартирі АДРЕСА_1 без ознак життя працівниками поліції виявлено тіло ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, який є дядьком позивача. Під час роботи поліції до квартири зайшли троє невідомих позивачу чоловіків та повідомили, що вони представляють інтереси нового власника цієї квартири невідомого позивачу ОСОБА_5 з Харкова і пред'явили договір довічного утримання від 03 лютого 2017 року укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 Померлий ані позивачу, ані її батькові, ані спільним знайомим про наміри укласти договір довічного утримання ніколи не говорив. Слідча група знайшла в квартирі оригінал заповіту від 28 грудня 2004 року, за яким померлий заповідав позивачу все своє майно. Як засвідчила слідча група, підписи в паспорті і на заповіті ОСОБА_7 відрізнялися від підпису на пред'явленому громадянами договорі довічного утримання. На даний час Дніпровським управлінням поліції ГУНП в місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за ч. 3 ст. 190 КК України про шахрайське заволодіння квартирою, що знаходиться АДРЕСА_2, в якому позивач визнана потерпілою. Крім позивача у ОСОБА_7 жодних родичів не залишилось. Між позивачем та її дядьком ніколи не виникало ніяких проблем щодо його догляду та утримання. Після того, як ОСОБА_7 захворів, позивач та її чоловік допомогли йому пройти медичне обстеження та в подальшому за особисті кошти забезпечували ліками та всім, що було необхідно для лікування. Позивач зазначає, що з метою одужання, протягом 2015-2016 років її дядько, не усвідомлюючи цього, мав справу по телефону з особами, які пропонували йому ліки та обстеження, та які, на думку позивача, є шахраями. Наприкінці січня 2017 року ОСОБА_7 подзвонив позивачу та вкрай збудженим голосом повідомив, що «чергове телефонне обстеження» виявило у нього діабет другого ступеня і йому терміново потрібно позичити на лікування 15 тисяч. З цієї розмови позивач зрозуміла, що у нього шахраї видурили останні гроші. Загалом, десь за рік ОСОБА_8 витратив на «чудодійні ліки від раку» більше 80 000 грн. Позивач вважає, що її родича тримали під постійним контролем і витягли з нього всі заощадження до останньої копійки, а коли гроші у ОСОБА_7 закінчилися під обіцянку негайно надати йому 49 000 гривень під закупівлю «ліків» ОСОБА_5 підсунув йому вкрай невигідний для нього договір довічного утримання. Заява ОСОБА_7 про скасування заповіту та договір довічного утримання зроблені одного дня - 03 лютого 2017 року та в одному місці - на квартирі ОСОБА_7 Зі сторони відповідача в квартирі були присутні п'ять чоловік, а дядько позивача був один. Ніякого реального настання правових наслідків, що обумовлює поняття догляду та утримання для ОСОБА_7 не настало. Усупереч укладеного між сторонами договору довічного утримання ОСОБА_5, як набувач квартири, не виконував зобов'язань щодо забезпечення дядька їжею, ліками, необхідною медичною допомогою та доглядом. Наявність тяжкої хвороби у ОСОБА_7, її значне погіршення в результаті шахрайських дій третіх осіб, при яких дядько позивача перестав виконувати приписи офіційних лікарів на довготривалий прийом ліків і періодичне медичне обстеження, а був «підсажений на чудотворні ліки», на купівлю яких вже були витрачені всі заощадження, стали для дядька позивача тяжкими обставинами і для усунення яких необхідно було термінове укладання договору. Цей правочин є кабальним, має ваду волі, оскільки його формування було здійснене за таких обставин, за яких практично виключається нормальне формування волі, що змусило ОСОБА_7 вчинити правочин на невигідних для нього умовах. ОСОБА_7 до укладання договору з ОСОБА_5 не був у тяжкому матеріальному становищі, у нього були особисті накопичення і квартира мала значну цінність. Допомоги позивача, в тому числі, по домашньому господарству, за його словами, було достатньо. Підстав для укладання договору довічного утримання у ОСОБА_7 не було. Відповідач позбавив позивача спадщини, чим наніс значної матеріальної і моральної шкоди. 31 березня 2017 року Шостою Київською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа щодо майна ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2. Позивач, як рідна племінниця ОСОБА_7, прийняла спадщину та вимушена звертатися до суду за захистом своїх порушених прав і законних інтересів, оскільки її права та законні інтереси безпосередньо порушені спірним договором. Спірний договір довічного утримання суперечить вимогам ЦК України, а також іншим актам цивільного законодавства. Під час укладення договору була наявна відсутність вільного волевиявлення учасника правочину ОСОБА_7, порушено публічний порядок, тобто, вчинення спірного правочину з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, а також вчинення даного правочину під впливом тяжких обставин.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що судом не було досліджено співмірність розміру грошової допомоги, яка надавалася за договором утримання ОСОБА_7, та розміру прожиткового мінімуму, що свідчить також про невигідні умови договору утримання. Суд проігнорував необхідність встановлення додаткових відомостей щодо стану здоров'я та характеризуючих даних ОСОБА_7 Суд відмовив у задоволенні клопотання про допит свідків, не взяв до уваги надані суду документи та відмовив у всіх клопотаннях. З метою правильного та всебічного розгляду справи по вирішенню спору необхідне проведення посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи по дослідженню наявності психічного захворювання спадкодавця на момент укладення договору, у зв'язку з чим він не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. Позивач вказує на недопустимість порушення права власності, посилаючись при цьому на Загальну декларацію прав людини, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського Суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України. Суд не дослідив заповіт, складений на ім'я ОСОБА_3, не з'ясував чи є спадкова справа, чим порушив права позивача. Суд посилається на розписку від 03 лютого 2017 року. Однак, оригінал розписки не було надано суду та не проведено експертизу, хоч позивач неодноразово вказував на підробку підпису та експертизу, проведену в рамках кримінального провадження. Суд не дослідив даний факт та не взяв до уваги пояснення позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_5 зазначає, що позивачем заявлено сім підстав для визнання договору дарування недійсним, які є взаємовиключними, на чому наголошував суд першої інстанції під час розгляду справи. ОСОБА_7 звернувся до ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» з письмовою заявою про можливість укладення договору довічного утримання на умовах матеріального забезпечення у зв'язку з тим, що він потребує додаткової матеріальної допомоги. Причини звернення за допомогою ОСОБА_7 пояснював тим, що він - самотня людина похилого віку, який залишився без будь-якої підтримки родичів, потребував допомоги, мав великі борги за спожиті житлово-комунальні послуги, що йому не вистачало коштів на харчування та придбання ліків, тощо. У цей же, час ОСОБА_7 познайомився з відповідачем, розповів про свої умови проживання, побажання по договору довічного утримання та по завершенню погодив всі бажані істотні умови договору довічного утримання і порядок його виконання. Оспорюваний правочин був посвідчений нотаріусом відповідно до вимог Закону України «Про нотаріат». Кримінальне провадження розслідується з 23 березня 2017 року. У ньому жодній особі не повідомлено про підозру. Доводи слідства про шахрайські дії певних осіб під час укладення договору довічного утримання є лише припущенням. У ОСОБА_7 як на момент укладення оспорюваного договору, так і під час його виконання не виникало жодних тяжких обставин, а всі істотні умови договору сторонами було погоджено задовго до його підписання, а тому твердження позивача про «вкрай невигідні умови» є безпідставними. Суд дослідив усі наявні у справі докази. Співмірність розміру грошової допомоги за оспорюваним договором та розміру прожиткового мінімуму не є предметом доказування. Розмір грошового утримання визначається на власний розсуд за згодою сторін та жодним чином не пов'язаний з розміром прожиткового мінімуму для громадян. Позивач вирішив заявити клопотання про допит свідків на стадії розгляду справи по суті. Позивач не заявляв жодного клопотання про надання або витребування відомостей щодо стану здоров'я ОСОБА_7 Суд обґрунтовано відмовив позивачу у призначенні експертизи. Позивач не розуміє правову природу договору довічного утримання та не правильно тлумачить його дефініцію, визначену у ст. 744 ЦК України. ОСОБА_7 погоджував саме умови договору довічного утримання, а не договору ренти.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 липня 2018 року встановлено факт родинних відносин, а саме: померлий ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, є рідним дядьком по лінії матері ОСОБА_3, а ОСОБА_3 є рідною племінницею ОСОБА_7 (а.с.215, Т.1).

ОСОБА_7 був власником квартири АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 24 грудня 1999 року Органом по оформленню права власності на об'єкти нерухомого майна і житла, згідно з розпорядженням № 51-995 від 24 грудня 1999 року та зареєстрованого в Комунальному підприємстві «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» 31 січня 2000 року у реєстровій книзі за № 203.

28 грудня 2004 року ОСОБА_7 на випадок своєї смерті склав заповіт, яким заповів ОСОБА_3 все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде йому належати на день його смерті і на що він за законом матиме право (а.с.7, Т.1).

25 січня 2016 року ОСОБА_7 звернувся до ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» з письмовою заявою про можливість укладення договору довічного утримання на умовах матеріального забезпечення в зв'язку з тим, що потребує додаткової матеріальної підтримки та догляду в майбутньому (а.с.55).

03 лютого 2017 року ОСОБА_7 звернувся з заявою до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Худової Юлії Олександрівни про скасування заповіту складеного ним та посвідченого Шостою Київської державною нотаріальною конторою 28 грудня 2004 року за реєстровим номером № 1-6953 (а.с.8, Т.1).

03 лютого 2017 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 було укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Худовою Юлією Олександрівною, зареєстрований в реєстрі за № 82, згідно п. 1 якого відчужувач передав у власність набувача квартиру за адресою: АДРЕСА_4, та взамін чого набувач зобов'язався забезпечувати відчужувача утриманням довічно на умовах договору.

Відповідно до п. 7 договору набувач зобов'язується довічно утримувати відчужувача, тобто, забезпечувати грошовими ресурсами, на які відчужувач самостійно буде забезпечувати себе харчуванням, одягом, лікарськими засобами тощо. Сторони домовились, що утримання оцінюється сторонами за спільною згодою у розмірі 900 грн. на місяць, які будуть щомісячно надаватися відчужувану способом вказаним в п. 8 договору.

У пункті 10 договору ОСОБА_7 засвідчив, що визначене сторонами щомісячне грошове утримання є достатнім для підтримання повноцінного та якісного життєвого рівня відчужувача та не потребуватиме подальшого перегляду сторонами умов договору.

Згідно п. 8 договору сторонами було погоджено, що грошове утримання буде щомісячно виплачуватись, починаючи з моменту укладення договору до 10 числа поточного місяця поштовим переказом за адресою: АДРЕСА_1, або готівкою на руки під розписку, або на вказаний банківський рахунок. У випадку зміни способу отримання щомісячного грошового утримання чи банківських реквізитів, відчужувач зобов'язаний вчасно (за п'ятнадцять днів до сплати наступного платежу) в письмовій формі повідомити про це набувача за адресою: АДРЕСА_6.

Згідно п. 11 договору при надходженні грошового переказу на поштове відділення за місцем проживання відчужувача коштів відповідно до п. 7. п. 8 договору, зобов'язання набувача за цим договором за відповідний місяць вважаються виконаними в повному обсязі.

Крім щомісячного грошового утримання договором (п.7, п.9, п.12) передбачено: одноразове грошове утримання, що було визначено сторонами за спільною згодою у розмірі 49 000 грн. які відчужувач отримав повністю від набувача перед підписанням договору, що підтверджується розпискою від 03 лютого 2017 року, та щомісячна оплата комунальних послуг, перелік та спосіб оплати яких визначено в п.7 Договору: послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій: плата за користування природним газом; теплопостачання; водопостачання (в обсязі: гаряча вода до 4 куб.м, холодна вода до 4 куб.м): електроенергія в обсязі до 100 кВт-год; абонентська плата за стаціонарний телефон (крім міжнародних, міжміських розмов та розмов з абонентами мобільного зв'язку) та радіоточку; послуги соціального пакету кабельного телебачення та оплата домофону (а.с.4-5, Т.1).

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 498 (а.с.115, Т.1).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з рядом наведених підстав щодо визнання спірного договору довічного утримання недійсним неможливо чітко встановити спосіб захисту сторони позивача під час звернення до суду з даним позовом. Суд керувався статтями 4, 15, 16, 19, 202, 203, 207, 215, 225, 231, 626-628, 731, 744, 749, 751 ЦК України, Законом України «Про нотаріат», п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року.

Апеляційний суд погоджується по суті з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

За загальним правилом, відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією з сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, в якому вказує на те, що відповідач позбавив її права на спадщину, оскільки позивач є рідною племінницею ОСОБА_7 та прийняла спадщину після його смерті. Спірний договір довічного утримання суперечить вимогам ЦК України, а також іншим актам цивільного законодавства. Під час укладання договору була наявна відсутність вільного волевиявлення учасника правочину ОСОБА_7, порушено публічний порядок, тобто, вчинення спірного правочину з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, а також вчинення даного правочину під впливом тяжких обставин.

Як вірно зазначає відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, позивачем заявлено сім підстав для визнання договору дарування недійсним, які є взаємовиключними. При цьому, суд першої інстанції належним чином уваги на зазначені обставини не звернув, позовну заяву без руху не залишив та не запропонував позивачу уточнити позовні вимоги.

У зв'язку з цим, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції колегією суддів було уточнено у представника позивача підставу позову з якої саме позивач просила суд визнати недійсним договір довічного утримання, так як чинним законодавством не передбачено визнання правочину недійсним з різних взаємовиключних підстав.

Отже, представником позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції зазначено, що оспорюваний правочин довічного утримання оскаржується позивачем як такий, що укладений під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах. Саме у зв'язку з цими обставинами позивач просила визнати його недійсним. Підстава позову передбачена ст. 233 ЦК України.

Згідно із статтею 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

У пунктах 19, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 роз'яснено судам, що правочин, вчинений внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів ї сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Отже, для того щоб правочин було визнано недійсним з підстав, передбачених статтею 233 ЦК України, позивачу у сукупності необхідно довести наявність таких підстав:

1) наявність тяжких обставин для особи, що вчиняє правочин;

2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин;

3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки;

4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення в суді нерозривного причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин.

Що стосується вкрай невигідних умов, то слід враховувати таке.

По-перше, ці невигідні умови безпосередньо мають бути пов`язані з обставинами вчинення правочину.

Тобто, внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість вирішити ту проблему (усунути тяжку обставину), яка змусила її це зробити.

По-друге, умови правочину повинні бути не просто невигідними, а вкрай невигідними.

По-третє, хоча ЦК України і не встановлює, чого саме мають стосуватися умови правочину, однак, з аналізу цієї норми випливає, що це насамперед ціна або інші обтяжливі для особи обов`язки.

Для доведення вкрай невигідних умов вчинення правочину особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Тяжка обставина є оціночною категорією і має визнаватися судом з урахуванням всіх обставин справи.

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 760/7723/16-ц.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

До тяжких обставин, для усунення яких необхідно було термінове укладання ОСОБА_7 оспорюваного договору, ОСОБА_3 відносить наявність тяжкої хвороби у ОСОБА_7, її значне погіршення в результаті шахрайських дій третіх осіб, при яких ОСОБА_7 перестав виконувати приписи офіційних лікарів на довготривалий прийом ліків і періодичне медичне обстеження, а був «підсажений на чудотворні ліки», на купівлю яких вже були витрачені всі заощадження.

У той же час, у своїй заяві від 25 січня 2016 року, адресованій Центру допомоги та соціального захисту пенсіонерів, ОСОБА_7 просив розглянути питання про можливість укладення ним договору довічного утримання на умовах матеріального забезпечення у зв'язку з тим, що він потребує додаткової матеріальної підтримки та догляду в майбутньому.

Потреба у додатковій матеріальній допомозі та догляді не є тяжкими обставинами у розумінні ст. 233 ЦК України.

ОСОБА_3 вказувала також на те, що договір було укладено на вкрай невигідних для ОСОБА_7 умовах. Разом з тим, договором довічного утримання було передбачено отримання для ОСОБА_7 одноразової грошової допомоги у розмірі 49 000 грн., забезпечення грошовими ресурсами у розмірі 900 грн. щомісяця, на які відчужувач самостійно буде забезпечувати себе харчуванням, одягом, лікарськими засобами, тощо, оплату житлово-комунальних послуг.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги ОСОБА_3 є недоведеними. Так, позивачем не доведено, що оспорюваний договір довічного утримання від 03 лютого 2017 року було укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для ОСОБА_9 умовах та, що його волевиявлення не відповідало внутрішній волі й не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених оспорюваним договором.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 вказує на те, що судом не було досліджено співмірність розміру грошової допомоги, яка надавалася за договором утримання ОСОБА_7, та розміру прожиткового мінімуму. Разом з тим, сторони правочину на власний розсуд визначають його істотні умови, і жодним чинним законодавством не передбачено застосування прожиткового мінімуму при визначенні ціни договору.

Позивач також зазначила, що суд проігнорував необхідність встановлення додаткових відомостей щодо стану здоров'я та характеризуючих даних ОСОБА_7 У той же час, позов з підстав не усвідомлення ОСОБА_7 своїх дій не неможливість керувати ними під час укладення оспорюваного договору не заявлявся, що підтверджено представником позивача у суді апеляційної інстанції.

Посилання ОСОБА_3 на ненадання суду оригіналу розписки від 03 лютого 2017 року та підробку у ній підпису є безпідставними, оскільки відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, а тому підстави для визнання недійсним договору мають існувати на момент його укладення.

Отже, всі дії, які вчинені чи такі, що повинні бути вчинені на виконання оспорюваного правочину, не мають правового значення для вирішення питання про його недійсність.

Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду ухвалене на підставі наявних у матеріалах справи доказах, що у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 03 жовтня 2019 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

ЯворськийМ.А.