РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ                                     УКРАЇНИ

№ 2-369/2005 від 23.05.2005 р. № 2-564/2006 від 23.05.2005 р. №2-7/2007     від 23.05.2005 р.

21 лютого 2007 року                                                                  Шумський районний суд

Тернопільської області

В складі головуючої судді                                                         Олійник Т.М.

При секретарі                                                                            Щепановській І.Б.

З участю позивачки                                                                  ОСОБА_1

Представника позивачки                                                         ОСОБА_2

Відповідачки                                                                              ОСОБА_3

Представника відповідачки                                                     ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Шумськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу по договору позики.

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просить стягнути із відповідачки ОСОБА_3 борг по договору позики від 9 травня 2005 року в сумі 2600 Євро.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1  повністю підтримала свої позовні вимоги і просить стягнути із відповідачки ОСОБА_3 борг по договору позики в сумі 2600 Євро, що складає 17 264 гривні. При цьому пояснила, що договір позики грошей мав місце 9 травня 2005 року в належній їй квартирі, що в АДРЕСА_1 , згідно якого вона позичила відповідачці 2600 Євро на короткий термін, а саме на два- три дні, а відповідачка зобов»язалася в цей же строк повернути позичену суму грошей, давши позивачці письмову розписку. Однак, отримавши кошти в борг, відповідачка їх не повернула, що дало право позивачці звернутися до суду із вимогою про повернення коштів.

Відповідачка ОСОБА_3 позовних вимог не визнала і в судовому засіданні 6.12.2006 року пояснила, що 9 травня 2005 року, вона, забираючи у позивачки свої ж таки гроші, які перед цим дала останній в сумі 20 000 тис гривень для оформлення документів на виїзд до Італії, власноручно добровільно написала на прохання позивачки текст розцінки про те, що вона взяла у позивачки гроші в сумі 2600 Євро, оскільки позивачка її про це попросила, мотивуючи, що в неї вимагають ці гроші інші особи. Однак, в судовому засіданні 21 .02.2007 року, відповідачка змінила свої пояснення, пояснивши, що саме перед 21 лютого 2007 року вона вперше уважно ознайомилась із змістом нібито « розписки « і вважає, що це не є боргова розписка, оскільки в ній немає самого слова « розписка « та не вказано, що особа, яка її писала зобов»язалась гропгі повернути, що значить , що гроші бралися без зобов»язання повернути . Також відповідачка категорично не заперечуючи, і не може ствердити, що саме текст на клаптику бумаги, який є в матеріалах справи, писаний нею особисто, якщо й нею написаний, то на предмет того ж одержання від позивачки своїх власних коштів . Крім того, відповідачка вважає, що відповідачем по справі має бути інша особа, в якої в графі по батькові відсутня буква «ї», тобто відповідати має не ОСОБА_3,

2

якою вона є, а ОСОБА_5. Просить в позові відмовити.

Суд, перевіривши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, покази свідків, оцінивши докази, вважає, що позов підлягає до задоволення.

У відповідності до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона /позикодавець/ передає у власність другій стороні / позичальникові/ грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов»язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів/ суму позики/ або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ст. 1047 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми або визначеної кількості речей.

9 травня 2005 року між сторонами відбувся договір позики грошей, при якому позивачка передала відповідачці 2600 Євро, а остання прийняла таку суму грошей і власноручно   написала про це розписку, яку передала позивачці.

Той факт, що саме 9 травня 2005 року відповідачка перебувала на квартирі позивачки, що в АДРЕСА_1, де отримала гроші в сумі 2600 Євро і власноручно про це написала боргову розписку, ствердила в судовому засіданні свідок ОСОБА_6, показавши, крім того, що нею особисто ще й перераховувалися гроші, які позивачка передавала відповідачці, як позику, при цьому заперечивши той факт, що передавалися гроші в гривнях. Проти того, що саме цей свідок був присутній в квартирі позивачки 9 травня 2005 року не заперечувала і в судовому засіданні 6.12.2006 року відповідачка ОСОБА_3, хоча заперечувала те, що ОСОБА_6 була присутня під час передачі грошей їй позивачкою, оскільки з пояснень відповідачки свідок знаходилася на кухні, звідки не виходила.

Однак, суд вважає, що покази свідка ОСОБА_6 можуть бути покладені в основу судового рішення, як доказ отримання відповідачкою в борг від позивачки грошей саме в сумі 2600 Євро.І те, що відповідачка, як про це сама стверджувала в судовому засіданні 6 грудня 2006 року, знаходилась в кімнаті позивачки під час передачі грошей, і не заходила в кухню, свідчить проте, що відповідачка не могла бачити свідка, якби остання не виходила в кімнату.

Хоча, покази, аналогічні показам свідка ОСОБА_6, в судовому засіданні дали і свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8, однак суд рахує недоцільним на них посилатися, як на докази, що підтверджують факт позики грошей відповідачкою, оскільки в позовній заяві в травні 2005 року позивачка за цих свідків не згадувала, сама відповідачка не заперечуючи, що свідок ОСОБА_6 була в квартирі 9.05.2005року, факт присутності інших свідків заперечує, що викликає в суду сумніви з приводу їх присутності саме в тій житловій кімнаті, де був оформлений договір позики, не виключаючи, що вони могли бути в іншій кімнаті і не виходити з кімнати, інакше їх бачила б відповідачка.

3

Суд вважає, що розписка від 9 травня 2005 року, яка представлена позивачкою, є саме таким документом, який підтверджує факт позики грошей, оскільки в ній є вказано прізвище позичальника, суму коштів, яка позичається, а те, що не вказано строк повернення, то у відповідності до ст. 1049 ЦК України, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред»явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред»явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Не приймає суд до уваги заперечення відповідачки проти того, що відповідати по борговій розписці від 9 травня 2005 року має не вона, а інша особа, в графі по батькові якої відсутня буква «ї», тобто не ОСОБА_3, а ОСОБА_5, оскільки в судовому засіданні 6 грудня 2006 року саме відповідачка ствердила той факт, що розписку писала вона, хоча не на предмет отримання грошей в позику, а на предмет отримання своїх коштів від позивачки.

Суд критично оцінює пояснення відповідачки, які вона дала, як в судовому засіданні 6.12.2006 року так і 21.02.2007 року, оскільки вони є непослідовними, суперечливими і такими, що дають право суду зробити висновок про їе, що вони направленні на уникнення від обов»язку повернути борг і ні одні із них не підтвердженні будь-якими доказами .

Заперечуючи факт отримання від позивачки коштів в сумі 2600 Євро в борг, відповідачка посилалась в судовому засіданні 6.12.2006 року на те, що в квітні 2005 року в неї виникла домовленість із позивачкою, згідно якої позивачка за 2600 Євро мала допомогти їй оформити документи на виїзд до Італії, для чого передала позивачці гроші в сумі 20000 грн., однак, дізнавшись, що оформлення документів їй може обійтися дешевше, а саме за 2 000 Євро, вона двіччі забирала у позивачки переданні гроші, відповідно 11000 грн. та 9 000 грн. При цьому відповідачка стверджувала , що і в момент передачі позивачці 20000 грн. і в момент, коли забирала в позивачки 11000 грн., теж писалися розписки, однак ні хто їх писав, ні змісту не пам»ятає. Хоча , все це мало би відбуватися в 2-х тижневий проміжок часу і відповідачка могла би це пам»ятати. Крім того, відповідачка не змогла пояснити суду,  чому ж, дізнавшись про меншу суму оформлення документів, вона зразу не забрала у позивачки всі 20000 грн., а лише 11000 грн.  , а решту- 9000 грн через деякий час.

Заперечуючи в судовому засіданні 21.02.2007 року факт позики грошей, відповідачка посилається на те, що зі змістом розписки, яка є в матеріалах справи і яку вона розпискою не вважає, належним чином ознайомилась лише перед 21.02.2007 року зі своїм представником. А тому й припускає, що могла й не вона її писати, а якщо й вона, то лише на предмет повернення від позивачки своїх грошей в сумі 20000 грн., а не 2600 Євро.

Однак, ці пояснення заперечуються поясненнями відповідачки від 6.12.2006 року, коли суд, оглядав розписку і вона ствердила, що дуже добре пам»ятає зміст розписки, бо сама ж її писала. Крім того, під час розгляду справи апеляційним судом Тернопільської області до матеріалів справи долучався оригінал розписки і запитувалась думка відповідачки, яка не заперечувала проти долучення оригіналу розписки, що стверджується протоколом судового засідання від 3.10.2006 року / а .с. 41/, а також апеляційною скаргою відповідачки, згідно якої вона , заперечуючи факт позики грошей, посилалася на те, що запис в розписці свідчить про повернення від позивачки своїх грошей /ах. 22/ .

Відповідачкою не представлено жодних доказів, які б свідчили про те,що розписка стосується повернення відповідачкою своїх грошей, які були попередньо нею передані позивачці. В такому випадку, суд рахує був би запис не про те, що « взяла», а про те, що « забрала свої « кошти.

4

Що стосується того, що відповідачка представила виписку зі свого особового рахунку, згідно якого вона в квітні 2005 року зняла з нього 23 000 грн., що вважає означає, що вона не потребувала в позиці коштів, то суд не приймає це як доказ того, що відповідачка не позичала грошей, оскільки суд не встановлює для чого позичається сума грошей і матеріальний стан позичальника.

Не представлено відповідачкою і будь- яких доказів про те, що позивачка займалася станом на травень 2005 року оформленням документів на виїзд громадян до Італії, для чого отримувала гроші в сумі по 2600 Євро.

Те, що в позивачки знаходиться боргова розписка, власноручно написана відповідачкою, означає, що борг не повернутий.

Що стосується іншого запису в розписці про те, що « ОСОБА_1 должна мені 200 грн.», то суд рахує, що оскільки відповідачкою не заявлена вимога про повернення їй коштів, то ця сума не може бути предметом розгляду.

За вказаних обставин суд рахує за доцільне стягнути із відповідачки в користь позивачки борг по договору позики від 9.05.2005 року в сумі 2600 Євро, що складає по офіційному курсу станом на 21.02.2007 року 17 264 грн./ за 100 Євро- 663-8225 грн./ та судові витрати в сумі 166 грн. 40 коп.  в користь позивачки та 6 грн. 24 коп в доход держави.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1046-1049,1051 ЦК України, ст.ст. 212-214 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 борг по договору позики в сумі 17 264 гривні, що складає 2600 Євро та судові витрати в сумі 166 грн. 40 коп.

Стягнути із ОСОБА_3 в користь держави державне мито в сумі б гривень 24 коп.

Рішення вступає в законну силу після закінчення строку на його оскарження.

Заява про апеляційне оскарження подається апеляційному суду Тернопільської області через Шумський районний суд напротязі 10 днів з дня його проголошення, а апеляційна скарга напротязі 20 днів з дня подання апеляційної заяви або без попереднього подання апеляційної заяви в строк визначений для її подання.

Суддя: