Категорія 3.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 лютого 2010 року                                                                        Справа № 2а- 27936/09/1270

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді:                     Пляшкової К.О.,

при секретарі:             Любімової Г.Ю.,

за участю

позивача:                 ОСОБА_1,

представника 1 відповідача:     Крупки І.В. (довіреність від 15.10.2009),

представника 2 відповідача:     Ура Є.В. (довіреність № УДЗР/3064 від 30.12.2009),

представника 3 особи:         Демідюкової О.М. (довіреність № 14-12/1-5

від 31.12.2009),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом  ОСОБА_1 до Лисичанського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, третя особа - Головне управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання незаконними дій та наказів, зобов’язання провести перерахунок додаткових видів грошового забезпечення, стягнення недоплачених видів грошового забезпечення за 2008 рік в сумі 7928,13 грн., зобов’язання видати нову довідку про грошове забезпечення, -

ВСТАНОВИВ:

    20 листопада 2009 року ОСОБА_1 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Лисичанського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, третя особа - Головне управління Державного казначейства України в Луганській області, в якому просив суд поновити строк звернення до суду, визнати дії начальника Лисичанського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області по зменшенню та стягненню додаткових видів грошового забезпечення незаконними, визнати накази начальника Лисичанського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області № 439 від 19.06.2008, № 504 від 21.07.2008, № 554 від 21.08.2008, № 595 від 19.09.2008, № 865 дск індивідуальної дії незаконними, зобов’язати управління МВС України в Луганській області виплатити не донараховані види грошового забезпечення за 2008 рік в сумі 7928,13 грн., зобов’язати управління МВС України в Луганській області, на підставі нових даних щодо грошового утримання, ввести відповідні зміни в довідку про додаткові види грошового утримання за 2008 рік, провести новий розрахунок суми пенсії та видати зазначені документи, необхідні для перерахунку пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України.

    У обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач працював в Лисичанському МВ ГУМВС України в Луганській області на посаді начальника 2-го міського відділу міліції з 02.09.1993 по 30.09.2008. Особам, звільненим зі служби МВС України в 2008 році, пенсія нараховується з грошового утримання за період з січня 2008 року до місяця звільнення. В березні його премія складала 55%. Після чого, в квітні, як вважає позивач, без всяких обґрунтованих причин премія зменшилась до 25%. В травні премія залишилася на рівні 25%, а після його повідомлення про намір звільнитися, рівень заробітної плати став ще меншим.

    Що стосується доплати за секретність, то з січня по вересень доплата за секретність склала 15%, а в місяць звільнення він дізнався, що із останнього грошового утримання удержують доплату, виплачену за липень – серпень, і відповідно не будуть її виплачувати у вересні. При цьому наказу щодо зняття з нього допуску до документів, що мають режим «обмеження», не бачив.

    Позивач приходить до висновку що такі дії начальника Лисичанського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області суперечать вимогам нормативно – правових актів МВС, дії керівництва Лисичанського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в частині зменшення та зняття додаткових видів грошового утримання є неправомірними, незаконними та такими, що суперечать вимогам нормативних документів МВС: наказу МВС № 499 від 31.12.2007, інструкції та положенню про преміювання особистого складу МВС, затвердженим наказом № 499.

    Зробивши власні підрахунки ОСОБА_1 зазначає, що йому не донараховані: надбавка за особливі умови, надбавка за секретність і премія за 2008 рік, на загальну суму 7928,13 грн.

    В наданому письмовому запереченні (а.с.51) представник 1-го відповідача серед іншого зазначив, що згідно з чинним законодавством право приймати рішення про призначення або не призначення співробітнику міліції вказаних позивачем надбавок та премії, є правом начальника підрозділу ОВС. При цьому враховуються межі асигнувань, які виділяються на утримання вказаного підрозділу та показники роботи співробітника ОВС. Таким чином, якщо відносно позивача начальником Лисичанського МВ ГУМВС приймалось рішення про призначення або скасування надбавок та премії, чи зміна розміру призначених додаткових видів грошового забезпечення, то це було зроблено відповідно до вимог законодавства і порушень прав позивача не було.

    У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі, зазначив, що надбавки і премії можуть зменшуватися та зніматися в повному обсязі, але по відношенню до нього вбачаються грубі порушення процедури прийняття відповідних рішень. Зауважив, що протоколи оперативних нарад використовуються для виготовлення і прийняття управлінських рішень, які повинні доводитися до відома його учасників. Що стосується наказу 865 дск, із відповіді начальника Лисичанського МВ ГУМВС вбачається, що наказ був виготовлений, на основі акту Лисичанського МВ № 289 дск, де зазначено що він на протязі півріччя не працював з документами, що мають режим обмеження, проте це не так, враховуючи, що в підрозділі п’ять оперативних працівників кримінального розшуку, які мали справи оперативного обліку, що передбачають допуск форми 2, про що можуть свідчити його резолюції в самих справах. До того ж з наказом про зняття надбавки за секретність – також як із самим актом – ніхто не ознайомив. Вважає, що позбавлення його права на ознайомлення з протоколами та наказами, виданими щодо нього є грубим порушенням Конституції України і нормативно - правових документів МВС.

    Представник 1-го відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, зазначив що в діях начальнику Лисичанського МВ ГУМВСУ жодних порушень діючого законодавства не вбачається. Права позивача жодним чином не порушені. Оспорювані накази доводилися до відома особового складу, у тому числі і позивача. Також, представник зауважив, що рішення про зменшення та зняття надбавок вирішувалося на оперативній нараді при начальнику Лисичанського МВ ГУМВСУ у присутності заступника начальника МВ ГУМВСУ, начальників служб та підрозділів МВ ГУМВСУ, особового складу МВ ГУМВСУ.

    Представник 2-го відповідача позовні вимоги не визнав, зазначив, що позивач проходив службу в Лисичанському МВ ГУМВСУ, яке є самостійним розпорядником бюджетних коштів, крім цього наполягав на тому, що позивачем пропущено строк звернення до суду, а відповідно до ст.100 КАС України пропуск терміну звернення до суду є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Зауважив, що право приймати рішення про призначення або не призначення співробітнику міліції вказаних позивачем надбавок та премії, є правом начальника підрозділу ОВС, при цьому враховуються межі асигнувань, які виділяються на утримання вказаного підрозділу, результати та показники роботи співробітників ОВС.

    Представник 3-ї особи позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволені позову.

    Заслухавши пояснення сторін, перевіривши  матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд прийшов до такого.

У відповідності з Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2010 року  відповідну адміністративну справу в частині зобов’язання ГУМВС України в Луганській області здійснити перерахунок суми пенсії вирішено передати на розгляд до Лисичанського міського суду Луганської області.

    У судовому засіданні встановлено, що між сторонами виник спір щодо не донарахування позивачу надбавки за особливі умови, надбавки за секретність і премії за 2008 рік, на загальну суму 7928,13 грн.

    Із зазначено приводу позивач звертався до начальника Лисичанського МВ УМВС України в Луганській області щодо обґрунтування підстав зменшення додаткових видів грошового забезпечення та ознайомлення з наказом про зняття допуску до державної таємниці.

    На що отримав відповідь від 23.12.2008 (а.с.18), де зменшення розміру премії або її скасування обґрунтовано прийняттям начальником МВ відповідних наказів на підставі п.2.15 наказу МВС України від 31.12.2007 № 499 «Про провадження структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу ОВС». Що стосується виплати за роботу в умовах режимних обмежень, згідно вимог вказівки УМВСУ від 29.02.2008 № 54 «Про порядок забезпечення контролю за обґрунтованістю встановлення надбавок за роботу в умовах режимних обмежень» та Методичних рекомендацій МВС України від 04.02.2008 № 1758/Лц «Про порядок та умови встановлення виплати, зміну розміру, скасування надбавок за роботу у умовах режимних обмежень працівникам в системі МВС України» в Лисичанському МВ було створено комісію, яка шляхом вивчення обліків РСС, провела перевірку обґрунтованості встановлення підлеглим співробітникам надбавок за роботу в умовах режимних обмежень. В ході перевірки, результати якої було оформлено актом № 289 дск, встановлено, що позивач протягом першого півріччя 2008 року не працював з відомостями, що становлять державну таємницю та матеріальними носіями, які містять такі відомості. 13.09.2008 до канцелярії міськвідділу надійшов наказ УМВСУ в Луганській області від 22.07.2008 № 865 дск, яким було скасовано надбавку до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень. У зв’язку з тим, що наказ про скасування надбавки до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень від 22.07.2008 надійшов лише у вересні 2008 року, бухгалтер фінансового сектору Лисичанського МВ УМВСУ повинна була вирахувати з грошового забезпечення у вересні 2008 року.

    Відповідно до п.2.5 Наказу МВС України від 31.12.2007 № 499 «Про порядок виплату грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» (далі Наказ МВСУ № 499) особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ установлюється надбавка за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби в розмірі до 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням та надбавки за вислугу років, а тим, що безпосередньо розробляють, проводять експертизу проектів нормативно-правових актів, які передбачено положеннями про відповідні структурні підрозділи, особам рядового і начальницького складу за виконання спеціальних завдань, пов'язаних з антитерористичною діяльністю, особам начальницького складу слідчих підрозділів органів внутрішніх справ за службу на посадах слідчих, особам рядового і начальницького складу підрозділів міліції громадської безпеки за службу на посадах старших дільничних, дільничних і помічників дільничних інспекторів міліції та підрозділів з керівництва дільничними інспекторами міліції - у розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням та надбавки за вислугою років. Порядок та умови виплати такої надбавки визначаються залежно від якості, складності, обсягу та важливості виконуваних завдань. У разі несвоєчасного або низькоякісного виконання завдань надбавка скасовується або розмір її зменшується.

    Пунктом 2.15 вищезазначеного Наказу МВСУ № 499 визначено, що преміювання осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ здійснюється відповідно до їх особистого вкладу в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів, та економії фонду грошового забезпечення.

    Преміювання осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ здійснюється відповідно до положення про преміювання, розробленого з метою визначення порядку матеріального заохочення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, з урахуванням специфіки та особливостей виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасності і точності виконання рішень державних органів та розпоряджень і вказівок керівників підрозділів.

    Зменшення розміру премії, позбавлення її проводяться відповідно до положення про преміювання.

    Відповідно до п.п.2.8.3 п.2.8 Наказу МВСУ № 499 виплата надбавки особам рядового і начальницького складу за службу в умовах режимних обмежень здійснюється на підставі затверджених керівниками органів, підрозділів, закладів та установ органів внутрішніх справ номенклатури посад осіб рядового і начальницького складу, які підлягають оформленню на допуск до державної таємниці.

    Статтею 98 Кодексу законів про працю України визначено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральних галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних  асигнувань та позабюджетних доходів.

    Частиною 2  ст. 62 Закону України від 28.12.2007 № 107 «Про Державний бюджет України на 2008 рік» зі змінами і доповненнями, передбачено, що Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють відповідні видатки за загальним фондом бюджету тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік в органах Державного казначейства України, та у разі їх відповідності бюджетним паспортам.

Відповідно до ч.3 вищезазначеної статті Закону розпорядники бюджетних коштів беруть зобов'язання за спеціальним фондом бюджету виключно в межах відповідних фактичних надходжень до спеціального фонду бюджету.

У судовому засіданні встановлено, що позивачем не оспорюється право начальника Лисичанського МВ ГУМВС приймати рішення про зменшення розміру премій та надбавок або скасування їх в повному обсязі, про те ним оспорюється сам факт дотримання вимог нормативно – правових актів МВС України щодо процедури та підстав прийняття відповідних рішень.

Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог позивача та заперечень відповідача суд враховує таке.

Статтею 99 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня коли позивач дізнався про рішення суб’єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень.

Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 № 2 роз’яснено, що при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною 1 статтею 233 Кодексу законів про працю України.

Отже, громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби – у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

    Відповідно до ст.233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Тобто, чітко визначено, що строк звернення до суду необмежений саме при відсутності спору про розмір заробітної плати, оскільки зазначено, що звернення до суду може бути без обмеження будь-яким строком про стягнення належної (нарахованої, але не виплаченої) заробітної плати.

    Як вбачається з адміністративного позову, позивач вважає, що відповідачем безпідставно не виплачено йому:  надбавки за особливі умови, надбавки за секретність і премії за 2008 рік, на загальну суму 7928,13 грн.

    Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати. Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

    Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань та функцій.

    Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

    Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що між сторонами виник спір саме про розмір заробітної плати, тобто не визначено, що заробітна плата вже є належною позивачу.

    Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач повинен був звернутися до суду із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

    Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Після закінчення цього часу особа не втрачає права звернутися із адміністративним позовом, але у задоволенні цього позову може бути відмовлено на тій підставі, що пропущено строк звернення.

Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій.

Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.  

У судовому засіданні встановлено, що позивач в вересні 2008 року був звільнений  з Лисичанського  МВ ГУМВС України в Луганській області з посади начальника 2-го міського відділу міліції, а до Луганського окружного адміністративного суду вперше звернувся з зазначеною позовною заявою 19.02.2009, тобто, позивачем пропущено тримісячний строк звернення до  суду. На час звільнення позивачу вже було відомо про існування оспорюваних наказів.

    Досудовим порядком вирішення спору позивач також не скористався.

Згідно ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Позивач в обґрунтування поважності пропущення строку звернення до суду не доказів не навів.

    Таким чином, враховуючи, що відповідач наполягає на застосуванні строків звернення до суду з адміністративним позовом, це є підставою для відмови позивачу в задоволенні позовних вимог: про  визнання дій начальника Лисичанського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області по зменшенню та стягненню додаткових видів грошового забезпечення незаконними, визнання наказів начальника Лисичанського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області № 439 від 19.06.2008, № 504 від 21.07.2008, № 554 від 21.08.2008, № 595 від 19.09.2008, № 865 дск індивідуальної дії незаконними, зобов’язати управління МВС України в Луганській області виплатити не донараховані види грошового забезпечення за 2008 рік в сумі 7928,13 грн., зобов’язання управління МВС України в Луганській області, на підставі нових даних щодо грошового утримання, внесення відповідних змін в довідку про додаткові види грошового утримання за 2008 рік за пропуском строку.

    На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 17, 87, 94, 98, 99, 100, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені адміністративного позову     ОСОБА_1 до Лисичанського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, третя особа - Головне управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання незаконними дій та наказів, зобов’язання провести перерахунок додаткових видів грошового забезпечення, стягнення недоплачених видів грошового забезпечення за 2008 рік в сумі 7928,13 грн., зобов’язання видати нову довідку про грошове забезпечення  відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

              Повний текст постанови складено та підписано 26  лютого 2010 року.

Суддя                                                                                                                          К.О.Пляшкова