П О С Т А Н О В А
Іменем України
25 лютого 2010 року Справа №2а-14635/09/1270
Категорія 6.6.1
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді Качуріної Л.С.
при секретарі Смішливій І.М.,
в присутності сторін:
від позивача: Жадан О.О., довіреність №78/10 від 08.01.09;
від відповідача №1: Мельникова А.Ф., довіреність №007 від 12.02.09;
Анопченко О.В., довіреність №14-12/1-5 від 31.12.09;
від відповідача №2: не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Луганської області до Приватного підприємства «Адона» та Приватного підприємства «Ефа груп» про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою, -
В С Т А Н О В И В:
23 грудня 2008 року до Луганського окружного адміністративного суду звернулася Державна податкова інспекція у м. Лисичанську Луганської області з адміністративним позовом до Приватного підприємства «Адона» та Приватного підприємства «Ефа груп» про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою.
У позовній заяві позивач просив суд стягнути з приватного підприємства «Адона» та приватного підприємства «Ефа груп» на користь держави 694981,97 грн., які були отримані за недійсним господарським зобов’язанням, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
В обґрунтування заявленого позову представник позивача вказав, що в результаті проведення перевірки повноти і своєчасності відображення в обліку взаєморозрахунків ПП «Адона» з ПП «Ефа груп» за період з 01.01.2006 року по 31.12.2007 року встановлено, що ПП «Адона» відобразило витрати на придбання вугілля від ПП «Ефа груп», які включено до складу валових витрат по рядку 4.1. «Витрати на придбання товарів (робіт, послуг)» Декларації з податку на прибуток за 9 місяців 2007 року в сумі 406672,76 грн., та за 2007 рік у сумі 172478,88 грн.
Також, ПП «Адона» віднесено до складу податкового кредиту у відповідних періодах згідно реєстру отриманих податкових накладних та відображено у деклараціях по ПДВ у рядку 10.1, колонка А «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження) з податком на додану вартість на митній території України товарів (послуг) та основних фондів з метою їх використання в межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій які підлягають оподаткуванню за ставкою 20% та нульовою ставкою» обсяги придбання без ПДВ, та у рядку 10.1 колонка Б – дозволений податковий кредит з підписом директора ПП «Ефа груп» ОСОБА_5., який дав покази правоохоронним органам, що не здійснював діяльність в ПП «Ефа груп», уставних документів, печатки і штампу підприємства не мав, договори про взаємовідносини з будь-якими підприємствами не складав і не підписував ніяких фінансово-господарських документів у тому числі й по взаємовідносинам з ПП «Адна».
Представник позивача вказав, що за таких підстав ПП «Адона» перераховувало кошти на адресу ПП «Ефа груп» без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об’єкту оподаткування, несплати податків, у зв’язку з чим дії ПП «Адона» призвели до втрати дохідної частини Державного бюджету України, тому вважає, що правочин між ПП «Адона» і ПП «Ефа груп» був учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
19 лютого 2009 року позивач надав у суд заяву про збільшення позовних вимог в якій просив суд; 1) стягнути з ПП «Адона» на користь держави 694981,97 грн. які були отримані за нікчемною угодою, вчиненою з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; 2) стягнути з ПП «Ефа груп» на користь держави 694981,97 грн., які були отримані за нікчемною угодою, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Відповідно до частині 1 ст. 51 Кодексу адміністративного судочинства України позивач має право змінити підставу або предмет адміністративного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду.
Ухвалою суду від 22 червня 2009 року судом за клопотанням представника позивача провадження у справі було зупинено у зв’язку з тим, що в провадженні Луганського окружного адміністративного суду знаходилась справа №2а-14781/09/1270 за позовом ПП «Адона» до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Луганської області про скасування податкового повідомлення-рішення, оскільки на думку позивача рішення у тій справі має вплив на дійсну справу.
02 лютого 2010 року провадження у справі за позовом Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Луганської області до ПП «Адона» та ПП «Ефа груп» про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою, було поновлено.
Представник відповідача №1 – Приватного підприємства «Адона» у судовому засіданні проти адміністративного позову заперечував та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі посилаючись на його необґрунтованість.
Представник відповідача №2 – Приватного підприємства «Ефа груп» у судове засідання не прибув, заперечення на адміністративний позов не надав, про причини неприбуття суд не повідомив, про дату, час і місце судового розгляду був повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі.
Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що відповідач №1 – суб’єкт господарювання Приватне підприємство «Адона» (надалі – ПП «Адона») зареєстроване 12.02.2003 року виконавчим комітетом Лисичанської міської ради Луганської області, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 32359113, адреса місцезнаходження: 93193, Луганська область, м. Новодружеськ, вул. Пролетарська, буд. 3, знаходиться на податковому обліку у ДПІ у м. Лисичанську з 19.02.2003 року, є платником податку на прибуток і податку на додану вартість.
Відповідач №2 – суб’єкт господарювання Приватне підприємство «Ефа груп» (надалі – ПП «Ефа груп») зареєстроване 19.12.2006 року виконавчим комітетом Лисичанської міської ради Луганської області, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 34672545, адреса місцезнаходження: 93108, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Жовтнева, буд.289, кВ.50, згідно довідки №348 внесено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України керівником ОСОБА_5, знаходиться на податковому обліку у ДПІ у м. Лисичанську.
Суд установив, що в період з 12.11.2008 року по 25.11.2008 року Державною податковою інспекцією у м. Лисичанську у відповідності до ч.7 ст.11-1 Закону України від 04.12.1990 року №509 «Про державну податкову службу в Україні» та відповідно до постанови Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 24.09.2008 року була проведена позапланова виїзна перевірка ПП «Адона» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість та по податку на прибуток за період з 01.01.2006 року по 31.12.2007 року, за наслідками якої був складений акт №88/23-32359113 від 28.11.2008 року (а.с. 38-68).
У акті зазначається, що перевіркою наданих ПП «Адона» документів встановлено, що договір, укладений між ПП «Адона» в особі директора Анопченко В.П. та ПП «Ефа груп» в особі директора ОСОБА_5. №01/07/07 від 01.07.2007 року про надання послуг по відвантаженню товару, термін дії якого встановлений до 01.07.2008 року, а виконавцем робіт значиться ОСОБА_5, фактично не виконувався.
ПП «Адона» надало до перевірки податковому органу видаткові накладні ПП «Ефа груп» на відвантаження вугілля: №70705/а від 05.07.2007 року на суму 159592,89 грн., у тому числі ПДВ 26615,48 грн.; №70812/а від 12.08.2007 року на суму 68924,00 грн., у тому числі ПДВ 11487,33 грн.; №70904/а від 04.09.2007 року на суму 259390,43 грн., у тому числі ПДВ 43231,74 грн.; №71003/а від 03.10.2007 року на суму 156690,37 грн., у тому числі ПДВ 26115,06 грн.; №71203/а від 03.12.2007 року на суму 50284,28 грн., у тому числі ПДВ 8380,71 грн.
Витрати на придбання вугілля ПП «Адона» включені до складу валових витрат у рядку 4.1. «Витрати на придбання товарів (робіт, послуг)» Декларації з податку на прибуток за 9 місяців 2007 року у сумі 406672,76 грн., та 2007 рік – у сумі 172478,88 грн. Дані операції відображені в бухгалтерському обліку по рахунку 631 «Розрахунки з постачальниками» та відображені проводками Д-т 28 К-т 631. Позивач та відповідач зазначену обставину не заперечують.
Суд установив, що ПП «Адона» здійснило перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ПП «Ефа груп», що підтверджується платіжними дорученнями на загальну суму 674697,70 грн., а саме: №212 від 21.08.2007 року на суму 24000,00 грн.; №213 від 22.08.2007 року на суму 15000,00 грн.; №216 від 29.08.2007 року на суму 13000,00 грн.; №217 від 31.08.2007 року на суму 21000,00 грн.; №219 від 04.09.2007 року на суму 14000,00 грн.; №220 від 07.09.2007 року на суму 20000,00 грн.; №224 від 10.09.2007 року на суму 22000,00 грн.; №226 від 11.09.2007 року на суму 20000,00 грн.; №242 від 19.09.2007 року на суму 15000,00 грн.; №243 від 20.09.2007 року на суму 15000,00 грн.; №246 від 24.09.2007 року на суму 30000,00 грн.; №249 від 27.09.2007 року на суму 25000,00 грн.; №252 від 02.10.2007 року на суму 15000,00 грн.; №254 від 09.10.2007 року на суму 20000,00 грн.; №255 від 10.10.2007 року на суму 27000,00 грн.; №270 від 17.10.2007 року на суму 26000,00 грн.; №272 від 19.10.2007 року на суму 16000,00 грн.; №273 від 23.10.2007 року на суму 23000,00 грн.; №275 від 25.10.2007 року на суму 42000,00 грн.; №278 від 31.10.2007 року на суму 20000,00 грн.; №308 від 30.11.2007 року на суму 46000,00 грн.; №307 від 29.11.2007 року на суму 17000,00 грн.; №304 від 26.11.2007 року на суму 20000,00 грн.; №300 від 22.11.2007 року на суму 20000,00 грн.; №286 від 15.11.2007 року на суму 30000,00 грн.; №284 від 09.11.2007 року на суму 30000,00 грн.; №280 від 02.11.2007 року на суму 30000,00 грн.; №314 від 10.12.2007 року на суму 3697,70 грн.; №344 від 26.12.2007 року на суму 20000,00 грн.; №346 від 27.12.2007 року на суму 10000,00 грн.; від 10.09.2007 року на суму 10000,00 грн.; від 13.09.2007 року на суму 15000,00 грн.;
Також позивач зазначає, ПП «Адона» віднесено до складу податкового кредиту у відповідних періодах згідно реєстру отриманих податкових накладних та відображено у деклараціях по ПДВ у рядку 10.1, колонка А «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження) з податком на додану вартість на митній території України товарів (послуг) та основних фондів з метою їх використання в межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій які підлягають оподаткуванню за ставкою 20% та нульовою ставкою» обсяги придбання без ПДВ, та у рядку 10.1 колонка Б – дозволений податковий кредит з підписом директора ПП «Ефа груп» ОСОБА_5., який дав покази правоохоронним органам, що не здійснював діяльність в ПП «Ефа груп», уставних документів, печатки і штампу підприємства не мав, договори про взаємовідносини з будь-якими підприємствами не складав і взагалі не підписував ніяких фінансово-господарських документів у тому числі й по взаємовідносинам з ПП «Адона».
Таким чином на думку позивача, податкові накладні від ПП «Ефа груп» за підписом ОСОБА_5., що були надані ПП «Адона» до перевірки, оформлені з порушенням вимог наказу ДПА України від 30.05.1997 року №165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за номером №233/2037, згідно до п.2 якого передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість, а згідно п.5 цього ж наказу податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.
Згідно п.1, п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-ХІV від 16.07.1999 року підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції. Первинні та зведенні документи повинні мати обовязкові реквізити в тому числі і: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.
З урахуванням зазначених норм позивач вважає, що зазначені операції ПП «Адона» з ПП «Ефа груп» не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу товарів. Такі причини, на думку позивача, можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької діяльності. На думку ж позивача наслідком діяльності ПП «Адона» є виключно чи переважно формування податкового кредиту та валових витрат для інших субєктів підприємницької діяльності.
Позивач вказує, що згідно до ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У разі, коли сторони невизначають у договорі порядок приймання-передачі продукції, застосовуються положення Інструкції про порядок приймання-передачі продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю і якістю, затверджені постановами Державного арбітражу Союзу РСР від 15.06.1965 року №П-6 і від 25.04.1966 року №П-7, оскільки ці постанови чинні та використовуються по теперішній час згідно до постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 року (надалі – Інструкція).
Відповідно до ст. 3 Інструкції при поставці товарів і створення умов для своєчасного і правильного приймання отримувачем відправник (постачальник) зобов’язаний:
- дотримуватись встановлених правил пакування і завантаження продукції, маркування і опломбування окремих місць;
- чітко і правильно оформлювати документи, що засвідчують якість і комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікати, посвідчення якості і ін.), відвантажувальних та розрахункових документів, відповідність вказаних в них даних про якість та комплектність продукції фактичній якості та комплектності її.
Позивачем установлено, що у ПП «Адона» будь-які документи стосовно транспортування придбаного товару відсутні.
Відповідно ж п.5 Інструкції, при прийманні товарів, як передбачено правилами, що діють на транспорті, одержувач зобов’язаний витребувати від органу транспорту складання комерційного акту (відмітки та товарно-транспортній накладній або складання акта при доставці вантажу автомобільним транспортом).
Якщо товар доставлявся вантажним автомобілем, таким документом є товарно-транспортна накладна за формою №1-ТН, затверджена наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.1995 року №488/346. У ній повинні бути відмітки відправника товару (щодо відвантаження товару), тобто ПП «Ефа груп» та його отримувача стосовно фактичного отримання товару, тобто ПП «Адона», так як договір купівлі-продажу перевіркою не встановлено, то неможливо з’ясувати за рахунок якого підприємства здійснювалися транспортні послуги.
Відповідно переліку продукції, яка підлягає сертифікації в Україні, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.2005 року №28, групи товарів, які придбавались та реалізовувались ПП «Адона», підлягають обов’язковій сертифікації.
Відповідно до ст.13 Закону України від 17.05.2001 року №2406-ІІІ «Про підтвердження відповідності» постачальник зобов’язаний реалізовувати продукцію за умови наявності в документах, згідно з якими йому передано відповідну продукцію, реєстраційних номерів сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом на відповідний вид продукції; припиняти реалізацію продукції, якщо вона не відповідає вимогам нормативних документів, зазначеним у декларації про відповідність або у сертифікаті відповідності чи свідоцтві про визнання відповідності.
Але, сертифікатів якості або їх копій у ПП «Адона» при перевірці податковим органом не виявлені.
ПП «Адона» надало до перевірки Журнал реєстрації довіреностей, де значаться записи про видані довіреності на отримання вугілля від ПП «Ефа груп», а саме: №011313 від 05.07.2007 року, №011315 від 12.08.2007 року, №113317 від 04.09.2007 року, №113320 від 03.10.2007 року, №113326 від 03.12.2007 року. В колонці «примітка» вказані номери видаткових накладних ПП «Ефа груп», які пред’явлені до перевірки, під час якої встановлено, що дата оформлення довіреностей співпадає з датою оформлення видаткових накладних ПП «Ефа груп».
Отже, позивач вважає, що договір між ПП «Адона» та ПП «Ефа груп» №01/07/07 від 01.07.2007 року відповідно до п.1, п.2 ст.215, п.1, п.5 ст.203 ЦК України є нікчемним і в силу ст.216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.
З наведеного позивач вважає, що ПП «Ефа груп» порушено свої податкові зобов’язання, приписи господарського та цивільного законодавства моральні засади, угоди, укладені з ПП «Адона» мають протиправний характер та протирічать інтересам держави і суспільства, що порушує публічний порядок та згідно ч.2 ст.228 ЦК України є нікчемним, а за таких підстав ПП «Адона» перераховувало кошти на адресу ПП «Ефа груп» без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об’єкту оподаткування, несплати податків, у зв’язку з чим дії ПП «Адона» призвели до втрати доходної частини Державного бюджету України.
Таким чином, позивач ґрунтує свої позовні вимоги на висновках, викладених в акті №88/23-32359113 від 28.11.2008 року, а саме нікчемності договору, укладеного між ПП «Адона» та ПП «Ефа груп» №01/07/07 від 01.07.2007 року про надання послуг по відвантаженню товару. При цьому позивач вважає, що він має право особисто, без рішення суду, визнавати угоди нікчемними, і в наслідок цього звертатися до суду про застосування наслідків, передбачених ч.1 ст. 208 Господарського кодексу України.
Представник відповідача – ПП «Адона» вважає, що такий висновок позивача не заснований на приписах норм діючого законодавства України.
Суд сприяв сторонам, які брали участь у справі, у доказуванні шляхом витребування та надання доказів, уточнення норми матеріального права, яка підлягає застосуванню та кола фактів, які необхідно доказати.
Відповідно до частини 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Стаття 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює право і обов’язок суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і повному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Отже, вирішуючи дану справу суд виходить з того, що цивільне законодавство України ґрунтується на визнанні за суб’єктом цивільного права можливості укладати договори (чи утриматися від укладення договору) та визначати їх зміст за власним розсудом відповідно досягнутої з контрагентом домовленості, тобто свобода договору, яка закріплена у п.3 ст.3 Цивільного кодексу України.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що згідно статті 6 цього Кодексу сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог чинного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Це означає, що: по-перше – свобода договору передбачає свободу в укладанні договору, недопустимість примушення відносно вступу у договірні відносини; по-друге – свобода договору передбачає можливість свобідного вибору особою, що бажає заключити договір, майбутнього контрагента; по-третє – свобода договору включає можливість сторін свободо визначати характер (вид, тип) договору, який вони уклали.
Дослідивши у судовому засіданні договір №01/07/07 від 01.07.2007 року (а.с.31) суд установив, що за своїм змістом вказаний договір передбачає виконання сторонами обов’язків, а саме: між ПП «Ефа груп» (Замовник) в особі директора ОСОБА_5. з одної сторони та ПП «Адона» (Виконавець) в особі директора Анопченко В.П. з другої сторони, які уклали договір, предметом якого є надання Замовнику Виконавцем послуг з організації відвантаження товару вагонними партіями по реквізитам, вказаним Замовником.
За цим договором замовник зобов’язався оплатити виставлений рахунок Виконавця за відвантажений товар впродовж 3-х банківських днів або по передплаті. Виконавець зобов’язався приймати до виконання листи, пов’язані з виконанням завдання, надавати документи, податкову накладну, рахунок, акт приймання-передачі, накладну.
Тобто, зміст зазначеного договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними умови, які є обов’язковими, визначені відповідно до актів цивільного законодавства, що цілком відповідає приписам ст.628 ЦК України.
На думку суду, загальні положення про купівлю-продаж, які визначені ч.2 ст.689 ЦК України і встановлюють для покупця обов’язок вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться і необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, цілком виконані, що підтверджується письмовими доказами (договором, платіжними дорученнями), наданими відповідачем у суд.
Також, відповідно до статей 213 та 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється тільки двома суб'єктами: учасниками договору і судом.
Висновок позивача щодо нікчемності договору ґрунтується на тому, що начебто він має протиправний характер та заперечує інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок.
Але, позивач в судовому засіданні на підтвердження своєї правової позиції і відповідного висновку не навів доказів і не зазначив, в чому саме полягає протиправний характер договору №01/07/07 від 01.07.2007 року, порушення інтересів держави і суспільства, та чим саме порушено публічний порядок.
Суд вважає, що позивач безпідставно посилається на те, що перевіркою ПП «Адона» встановлено відсутність поставок товарів від ПП «Ефа груп», що свідчить, на думку позивача, про укладення угоди без мети настання реальних наслідків.
Такий висновок позивач фактично робить на тому, що керівник ПП «Ефа груп» ОСОБА_5 дав показання правоохоронним органам у кримінальній справі №41/08/8025 стосовно того, що не здійснював самостійної, на власний ризик господарської діяльності після державної реєстрації підприємства, що суперечить вимогам ст.42 Господарського кодексу України, а також моральним засадам суспільства в сфері здійснення підприємницької діяльності.
Тому, позивач необґрунтовано посилається на ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України, згідно якої визнання судом недійсним правочину, який учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не вимагається, оскільки позивачем не проаналізовано положення ст.203 ЦК України, згідно якої підставою для визнання правочину недійсним є недотримання в момент його здійснення стороною вимог правомірності правочину.
Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. І тільки вказана суперечність відповідно до ст.215 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним.
Позивачем же не доведено, яку саме вимогу закону було порушено при укладанні зазначеного договору збоку відповідачів.
Причиною цього є помилкове трактування позивачем ч.2 ст.215 ЦК України, яка передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) і що у такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, а отже саме за таких обставин податковий орган має право визнати правочин недійсним.
За приписами ж ст.215 ЦК України нікчемність правочину дозволяє сторонам, які уклали договір, без звернення до суду відмовитися від виконання правочину, а також без жодного доведення його недійсності вимагати від суду примусового вживання правових наслідків нікчемності правочину від іншої сторони.
Позивачем не враховано також те, що за загальним правилом ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини – це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216 ЦКУ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215 ЦКУ) та оспорювані (ч.3 ст. 215 ЦКУ), принципова відвінність між яким полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст.236 ЦК України.
Господарський кодекс України зазначеного поділу не передбачає, а фактично розглядає як оспорювані (ч.1 ст.207 ГКУ) всі ті зобов’язання, які виникають з правочинів, які за приписами Цивільного кодексу України є нікчемними.
Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або частині.
Тлумачення такої категорії як «суперечність інтересам держави і суспільства» міститься у Роз’ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними», зі змінами, згідно з яким до угод, що підпадають під ознаки угоди, яка суперечить інтересам держави і суспільства, належать, зокрема угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу – землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її набрами, іншими природними ресурсами (ст.ст. 14, 15 Конституції України, розділ ІІ Закону України «Про власність»), на придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обіг яких обмежено, на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу субєкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), - шкоду інтересам суспільтсва, правам, свободі і гідності громадян.
Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обствин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.
З огляду на викладене позивач не довів у судовому засіданні на чому грунтується його висновок щодо протиправності договору укладеного ПП «Адона» з ПП «Ефа груп».
Визнаючи правочин нікчемним, позивач посилається на ст.228 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зніщення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Але позивач не довів у судовому засіданні, чим саме укладений правочин порушує публічний порядок, яким чином він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зніщення, пошкодження майнафізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, або незаконне заволодіння ним.
Основним аргументом позивача є посилання на матеріали кримінальної справи №41/08/8025, порушеної стосовно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 і факти установлені під час досудового слідства у цій кримінальній справі. У тому числі, що ПП «Ефа груп» не має складських приміщень, у нього ввідсутні основні засоби, ПП «Ефа груп» зареєстровано з порушенням ст.87 Цивільного кодексу України.
Згідно вироку Лисичанського міського суду Луганської області від 18.02.2009 року ОСОБА_5 визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ст.27ч.2, 205ч.2 КК України, тобто у співучасті у створенні фіктивного ПП «Ефа груп», та йому призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнений від відбуття покарання з іспитом на 2 роки.
Тобто, ОСОБА_5 визнаний винним у вчиненні дій з співучасті у створенні субїєкта підприємницької діяльності – юридичної особи з метою прикриття незаконної діяльності.
Проте, ДПІ у м. Лисичанську не надало суду доказів та не довело у судовому засіданні, що ПП «Адона» укладаючи договорі №01/07/07 від 01.07.2007 року знало або могло знати про те, що ПП «Ефа груп» було засноване на підставну особу та є фіктивним.
Позивачем не даведено, що цивільна правоздатність та дієздатність ПП «Ефа груп» на час укладання договору була обмежена рішенням будь-якого суду, підприємство не було зареєстровано у встановленому чинним законодавством порядку. Позивачем в порядку, передбаченому чинним законодавством не надано суду судових рішень про визнання недійсними установчих документів цього постачальника на час укладання зазначеного договору, чи будь-якого іншого рішення суду або іншого органу, до компетенції якого віднесено встановлення таких фактів.
Вироку Лисичанського міського суду Луганської області від 18.02.2009 року не може бути підставою недійсності всіх договорів, укладених ПП «Ефа груп» та недійсності всіх господарських зобовязань за ними.
Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підпримців» встановлений статус відомостей з Єдиного державного реєстру, відповідно до якої якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
За таких підстав, зазначені факти не мають ніякого відношення до ПП «Адона» і не можуть бути підставою для визнання нікчемним договору №01/07/07 від 01.07.2007 року, укладеного з ПП «Ефа груп».
Позивачем не доведено, що перевіркою ПП «Адона» встановлено відсутність поставок товарів від ПП «Ефа груп», а за таких підстав висновок про укладення цієї угоди без мети настання реальних наслідків є неправомірним.
Укладання ПП «Адона» договору №01/07/07 від 01.07.2007 року з метою настання реальних наслідків і наявність поставок вугілля від ПП «Ефа груп» фактично підтверджено документами, наданими ПП «Адона» працівникам ДПІ у м. Лисичанську під час проведення перевірки, що засвідчено змістом акту №88/23-32359113 від 28.11.2008 року (а.с. 38-68) на сторінках 8, 9, 10, на яких наведений перелік видаткових накладних ПП «Ефа груп», платіжних доручень про перерахування коштів на розрахунковий рахунок ПП «Ефа груп», довіреностей на отримання вугілля, безпосередні бухгалтерські проводки з обліку цієї господарської операції.
Посилання позивача на відсутність сертифікатів якості вугілля не може свідчити про відсутність поставок самого вугілля.
Відсутність документів стосовно транспортування придбаного товару також не може бути для суду підтвердженням факту відсутності поставок вугілля, а отже ніяким чином не підтверджує висновки позивача щодо нікчемності правочинів.
Що стосується висновку позивача стосовно порушень ПП «Адона» п.п. 5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР.
Суд виходить з того, що у відповідності до ст.3 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» обєктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з п.4.3 цього Закону, на суму валових витрат платника податку, визначених ст.5 цього Закону та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із ст.ст. 8 і 9 цього Закону.
Пунктом 5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що валові витрати виробництва обігу – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат зокрема включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 – 5.7 цієї статті (п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5).
Підпунктом 11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку – день їх видачі з каси платника податку;
- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР обєктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України (п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст.3) Поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням ПДВ (п.7.1 ст.7). Суми податків, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних актівів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту (п.п.7.4.1 п.7.4. ст.7). Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 зазначеного Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення з першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно ч.2 ст.3 Закону України від 16.07.1999 року №996-ХІV «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» встановлено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтується на даних бухгалтерського обліку. Згідно з абзацом 2 загальних положень Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобовязань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 року №291 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.12.1999 року за номером №893/4186, План рахунків бухгалтерського обліку є переліком рахунків і схем реєстрації та групування на них фактів фінансово-господарської діяльності (кореспонденція рахунків) у бухгалтерському обліку.
Відповідно до п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Відповідно до п.п. 5.3.9 ст.5 цього ж Закону до складу валових витрат не включаються витрати на:
- виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.
Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до п.п. 7.2.4 п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст.9 цього Закону. Відповідно до п. 9.6 ст.9 цього Закону свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника ПДВ діє до дати анулювання.
Згідно з п.5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165 «Про заствердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення», затвердженого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за номером №233/2037, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у п.2 даного Порядку.
Відповідно до п.2 зазначеного Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
У пункті 18 цього Порядку зазначено, що усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку — продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів (послуг) і не скріплюється його печаткою.
Суд установив, що ПП «Ефа груп» на час укладання договору №01/07/07 від 01.07.2007 року було зареєстровано платником податку на додану вартість в Державній податковій інспекції у м. Лисичанську, йому був присвоєний індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість на момент складання податкових накладних, виданих на виконання зобов’язання за зазначеним договором, що не заперечується позивачем.
За таких підстав, суд вважає, що всі витрати ПП «Адона», пов’язані з виконанням умов договору з ПП «Ефа груп» №01/07/07 від 01.07.2007 року, документально підтверджені, а значить висновки позивача щодо завищення суми валових витрат та завищення суми податкового кредиту за дослідженими взаєморозрахунками ПП «Адона» і ПП «Ефа груп» є необґрунтованими, оскільки свій висновок ґрунтує на тому, що важливим принципом виконання договірних зобов’язань є принцип реального виконання, а також на тому, що господарський кодекс передбачає спеціальні наслідки для зобов’язань, які визнано недійсними як такі, що вчинені з метою, яка свідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити ту обставину, що позивач, дзійснюючи перевірку ПП «Адона», у акті перевірки №88/23-32359113 від 28.11.2008 року необґрунтовано послався ч.7 ст.11-1 Закону України від 04.12.1990 року №509 «Про державну податкову службу в Україні» як на підставу проведення перевірки за рішенням суду.
Суд вважає, що порядок проведення позапланових перевірок на підставі рішення суду регламентовано ч.8 ст.11-1 зазначеного Закону, згідно якої орган державної податкової служби, який ініціює проведення позапланової виїзної перевірки, подає до суду письмове обґрунтування підстав такої перевірки та дати її початку і закінчення, склад осіб, які будуть проводити таку перевірку, документи, які відповідно до частини шостої цієї статті свідчать про виникнення підстав для проведення такої перевірки, інформацію про вид та кількість перевірок, проведених органами державної податкової служби щодо суб'єкта господарської діяльності та наслідки таких перевірок за попередні три роки, а також на вимогу суду - інші відомості. У розгляді питання про надання дозволу на проведення позапланової виїзної перевірки мають право брати участь представники суб'єкта господарської діяльності. Повідомлення про місце, дату та час розгляду питання про надання дозволу на проведення позапланової виїзної перевірки направляється не пізніше ніж за три робочі дні до дати такого розгляду.
Як встановлено судом з матеріалів справи, незважаючи на необхідність дотримання у своїй діяльності принципу рівності перед законом, неупередженості, обґрунтованості та інших, ця норма Закону не була виконана позивачем.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити і наступне. Позивач, звертаючись до суду на підставі ч.1 ст. 208 Господарського кодексу України просив стягнути за рішенням суду все одержане зобов’язання ПП «Адона» і ПП «Ефа груп» в грошовому еквіваленті.
Частиною 1 ст. 208 Господарського кодексу України передбачено, що якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін — у разі виконання зобов’язання обома сторонами — в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а у разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Суд не найшов доказів у доводах позивача, що господарські зобов’язання між ПП «Адона» та ПП «Ефа груп» здійснювалися з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тому є нікчемними.
В той же час, норму ч.1 ст.208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже є нікчемним.
Слід зазначити, що за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства застосовуються санкції. За змістом ч.1 ст. 208 Господарського кодексу України застосування передбачених нею санкцій можливе судом лише в разі виконання правочину хоча б однією зі сторін.
Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними і стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських як такі, що відповідають визначенню, передбаченому в частині 1 ст. 208 ГК України.
У зв’язку з цим, такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених відповідно до ст. 250 ГК України.
Згідно ст. 250 ГК України визначено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Суд установив, що правочин, за яким позивач просив суд стягнути з ПП «Адона» та ПП «Ефа груп» одержані за цим зобов’язанням грошові кошти, був виконаний сторонами у період другого півріччя 2007 року. Тобто більше ніж шість місяців, що визначено ст.250 ГК України.
Також, суд установив, що згідно постанови Луганського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2009 року за адміністративним позовом Прокурора міста Сєвєродонецька в інтересах держави в особі державного реєстратора Лисичанської міської ради по справі №2а-31127/08/1270 було визнано недійсним запис про державну реєстрацію Приватного підприємства «Ефа-груп», ідентифікаційний код 34672545 від 19 грудня 2006 року, реєстровий номер №1 381 102 0000 001030 через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи які не можна усунути, а також припинено юридичну особу Приватного підприємства «Ефа-груп» ідентифікаційний код 34672545, зареєстрованого за юридичною адресою: 93108, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Жовтнева, будинок 289, квартира 50.
Зазначена обставина унеможливлює прийняття рішення відносно неіснуючого суб’єкта господарювання, утому числі і з огляду на строки можливого застосування адміністративно-господарських санкцій, визначених ст. 250 ГК України.
Отже суд, при вирішенні цієї справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Тому, з урахуванням викладеного та аналізу чинного законодавства і встановлених у судовому засіданні обставин суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача у справі щодо стягнення з ПП «Адона» на користь держави 694981,97 грн. які були отримані за нікчемною угодою, вчиненою з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та стягнення з ПП «Ефа груп» на користь держави 694981,97 грн., які були отримані за нікчемною угодою, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не відповідають чинному законодавству України, не підтверджені матеріалами справи і задоволенню на підлягають.
Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, у якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом 5-денного строку.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158, - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні адміністративного позову Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Луганської області до Приватного підприємства «Адона» та Приватного підприємства «Ефа груп» про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою, відмовити у повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний строк з дня проголошення постанови, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.
Постанову складено у повному обсязі та підписано 02 березня 2010 року.
СУДДЯ