Справа № 22ц – 522/10 Головуючий першої інстанції: Спінчевська Н.А.
Категорія: 20 Суддя-доповідач апеляційного суду: Базовкіна Т.М.
У Х В А Л А
Іменем України
1 березня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого: Лисенка П.П.,
суддів: Колосовського С.Ю.,
Базовкіної Т.М.,
при секретарі судового засідання: Поліщук Ю.В.,
за участю: представника позивача ОСОБА_2, представників відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4, ОСОБА_10,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Леннінського районного суду м. Миколаєва від 10 грудня 2009 року, яке ухвалене за позовом закритого акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю «Юргенса Транс», ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу автомобілю недійсними та за позовом ОСОБА_3 до закритого акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю «Юргенса Транс» про визнання договору купівлі-продажу автомобілю дійсним та визнання права власності на автомобіль,
в с т а н о в и л а :
В березні 2009 р. закрите акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі Банк) звернулося з позовом до ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю «Юргенса Транс» (далі – Товариство), ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу автомобілю недійсними.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що 31 травня 2006 р. між Банком та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір, за умовами якого Банк надав відповідачу строковий кредит у вигляді поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування 250000 грн. З метою забезпечення умов договору кредиту 31 травня 2006 р. між Банком (заставодержатель) та Товариством (заставодавець) було укладено та нотаріально посвідчено договір застави, за яким заставодавець передав у заставу Банка належний йому на праві власності автомобіль: вантажний сідельний тягач Е Mercedes-Benz 1838 1996 року випуску. Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 квітня 2008 р. з ОСОБА_5 та поручителів ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Товариства на користь Банку стягнуто 379615 грн. заборгованості за договором кредиту від 31 травня 2006 р. Однак, звернути стягнення за цім боргом на предмет застави не можливо, оскільки 23 січня 2007 р. Товариство без згоди Банку продало заставлений автомобіль ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу, що зареєстрований на Товарній біржі «Автопродажа».
Посилаючись на те, що вказані угоди суперечать вимогам п. 17.7 договору застави, оскільки Товариство не мало права відчужувати транспортний засіб без згоди Банку, ст. 17 Закону України «Про заставу», позивач просив визнати договір купівлі-продажу автомобілю недійсним як такий, що суперечать вимогам закону.
У вересні 2009 р. ОСОБА_3 звернувся з позовом до Банку, ОСОБА_5, Товариства про визнання договору купівлі-продажу автомобілю від 23 січня 2007 р. дійсним, посилаючись на те, що він виконав усі умови угоди, на час укладення договору йому не було відомо про права Банку на придбаний автомобіль.
Обидва позови об’єднані в одному провадженні.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 грудня 2009 року позов Банку задоволено.
Постановлено визнати недійсним договір № 8184 від 23 січня 2007 р. купівлі-продажу транспортного засобу - вантажного сідельного тягача Е Mercedes-Benz 1838 1996 року випуску між Товариством та ОСОБА_3 У задоволенні позову ОСОБА_9 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що рішення прийнято судом з порушенням норм матеріального і процесуального права, суперечить фактичним обставинам й просить його скасувати, а справу - направити на новий розгляд.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників апелянта, представника позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 31 травня 2006 р. між Банком та ОСОБА_5 (позичальник) був укладений кредитний договір № 35МК/20061, за умовами якого Банк надав відповідачу строковий кредит у вигляді поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування 250000 грн., який в подальшому за угодою сторін було збільшено до 378000 грн. З метою забезпечення умов договору кредиту 31 травня 2006 р. між Банком (заставодержатель) та Товариством (заставодавець) було укладено та нотаріально посвідчено договір застави автотранспортних засобів, за яким заставодавець передав у заставу Банка належний йому на праві власності вантажний сідельний тягач Е Mercedes-Benz 1838 1996 року випуску. 18 липня 2006 р. відомості щодо цього предмету застави було внесено у Державний реєстр обтяжень рухомого майна за № 34758821. У зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_5 зобов’язань за договором кредиту заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 квітня 2008 р. з ОСОБА_5 та поручителів ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Товариства на користь Банку стягнуто солідарно 379615 грн. заборгованості за договором кредиту від 31 травня 2006 р. Однак, 23 січня 2007 р. Товариство без згоди Банку продало заставлений автомобіль ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу, що зареєстрований на Товарній біржі «Автопродажа».
Відповідно правил ст. 17 Закону України «Про заставу» заставодавець зберігає право розпорядження майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати майно тільки за згодою заставодержателя.
Відповідно до п. 17.7 договору застави транспортного засобу, укладеного Банком та Товариством, заставодавець зобов’язаний не передавати предмет застави в оренду (майновий найом), у лізінг, у спільну діяльність або безоплатну користування, не здійснювати його відчуження або інше розпорядження без письмової згоди заставодержателя. Таким чином Товариство мало певні обмеження щодо розпорядження спірним автомобілем.
Більш того, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (далі – Закон) встановлена можливість відчуження боржником предмету обтяження за згодою обтяжувача, якщо таке передбачено законом або договором. Крім того, згідно з ч. 3 ст. 9 Закону зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження.
За такого договір купівлі-продажу заставленого автомобіля, укладений 23 січня 2007 р. без отримання попередньої письмової згоди Банку, є таким, що суперечить вимогам закону, у зв’язку з чим є недійсним відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України. Тому суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги Банку та відмовив у позові ОСОБА_3
З урахуванням викладених обставин та положень закону щодо недійсності угоди колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги про неправильність висновку суду та його упередженість.
Як передбачено ст. 10 Закону, у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі ст. 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна.
Оскільки на час укладення спірної угоди автомобіль був предметом обтяження у зв’язку з внесенням відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, покупця ОСОБА_3 не можна вважати добросовісними набувачами цього майна, а тому доводи апеляційної скарги про необізнаність апелянта стосовно обтяжень спірного майна не мають значення для вирішення спору.
Також не заслуговують на увагу доводи апелянта про відсутність даних щодо обтяжень спірного автомобілю у даних ДАІ, оскільки нормативно-правовими актами не передбачено внесення таких відомостей в обов’язковому порядку.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, рішення Леннінського районного суду м. Миколаєва від 10 грудня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: