ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
28 січня 2010 року 14:35 № 11/509
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Винокурова К.С. при секретарі судового засідання Горбан А.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
За позовом ОСОБА_1
до Командира військової частини А 2659 Кущова Василя Гуровича
Третя особа Військова частина А0515
про визнання протиправними дії та зобов’язання вчинити дії
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання дій командира Військової частини А 2659 протиправними (далі відповідач), зобов’язання його провести з 01 травня 2003 року доплату різниці між фактично виплаченою щомісячною надбавкою за безперервну військову службу та надбавкою у максимальному розмірі, зазначеному в Указі Президента України від 05.05.2003 року № 389 з урахуванням інфляції. Крім того, позивачем також заявлені вимоги про виплату грошової компенсації замість продовольчого пайка за нормою № 7 з 11 березня 2000 року по 29 березня 2002 року та грошової компенсації вартості загальновійськової норми № 1 харчування військовослужбовцями Збройних Сил України за період з 30.03.2002 року по 20 грудня 2006 року з урахуванням індексу інфляції.
Ухвалою суду відкрито провадження за зазначеним позовом та призначено попереднє судове засідання. У судовому засіданні 06.07.2009 року за згодою сторін закінчене підготовче провадження та розпочато судовий розгляд справи, позивач уточнив склад відповідачів, виключивши заявлене у позові в якості відповідача Міністерство оборони України.
Ухвалою суду від 19.10.2009 року залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Військову частину А 0515.
В обґрунтування позовних вимог про виплату надбавки за безперервну військову службу у розмірі 90% відповідно до Указу Президента України від 5 травня 2003 року № 389/2003 "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України за безперервну службу", позивач зазначає, що на час введення надбавки він мав вислугу 29 років, що надавало йому право отримувати зазначену надбавку у розмірі 90%, а він отримував її у меншому розмірі.
Відповідач надав заперечення проти позову, в якому зазначив про відсутність законодавчих підстав для видачі продовольчого пайка чи грошової компенсації замість нього, а відтак і підстав для задоволення позову.
Також відповідач зазначав, що відповідно до рішення Міністра оборони України від 5 грудня 2003 року начальнику ГУР МО України надані повноваження, як головному розпоряднику коштів, встановлювати розміри грошового забезпечення, у тому числі щомісячної надбавки за безперервну військову службу у розмірах відповідно до Указу Президента України від 5 травня 2003 року № 389/2003, виходячи із наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого для ГУР МО України.
Підставою для виплати у військовій частині А2659 відповідного відсотку надбавки за безперервну військову службу були відповідні телеграми начальника ГУР МО України.
Позовні вимоги про стягнення грошової компенсації за продовольчі пайки мотивовані тим, що відповідачем було порушене право позивача, яке гарантоване державою, на отримання за рахунок держави продовольчого забезпечення чи грошової компенсації замість нього, що призвело до утворення заборгованості перед позивачем.
Третя особа також подала письмові заперечення по суті позовних вимог, які долучені до матеріалів справи.
Крім того, представником відповідача заявлено клопотання про застосування наслідків пропущення позивачем процесуального строку звернення до суду, передбаченого ст. 99 КАС України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ВСТАНОВИВ:
Як підтверджено матеріалами справи, згідно з наказом Міністра оборони України від 15.12.2006 року № 0123Р позивач був звільнений у запас з лав Збройних Сил України за станом здоров’я.
Відповідно до Указу Президента України "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу" (втратив чинність згідно з Указом Президента України від 18 грудня 2007 року № 1234/2007) було передбачено надати Міністрові оборони України, Міністрові внутрішніх справ України, Голові Державної прикордонної служби України та Начальнику Управління державної охорони України право встановлювати військовослужбовцям відповідно Збройних Сил України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України щомісячні надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України, внутрішніх військах, у Державній прикордонній службі та Управлінні державної охорони України у відсотках до грошового забезпечення, які мають високі результати у службовій діяльності, залежно від стажу служби в таких розмірах: понад 5 років - до 10; понад 10 років - до 30; понад 15 років - до 50; понад 20 років - до 70; понад 25 років - до 90 відсотків.
На реалізацію положень зазначеного Указу Міністр оборони України 26 травня 2003 року видав наказ № 149, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28 травня 2003 р. за № 411/7732, "Про затвердження Інструкції про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну службу в Збройних Силах України".
Відтворивши положення Указу щодо розмірів надбавки за безперервну службу (підпункт 1.2 пункту 1), в Інструкції зазначено, що розмір надбавки визначається у відсотках до місячного грошового забезпечення, до складу якого включаються суми окладу грошового утримання (оклад за військове звання, посадовий оклад за основною або тимчасово виконуваною посадою), щомісячні надбавки, доплати, премія (підпункт 2.1 пункту 2), а її виплата здійснюється в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисах військових частин, військових навчальних закладів, організацій, установ (підпункт 2.4 пункту 2).
Це означає, що виплата військовослужбовцям Збройних Сил України щомісячної надбавки за безперервну військову службу пов'язана з наявністю коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України, а конструкція пункту 1 Указу, у зв'язку з цим, надає право Міністрові оборони України встановлювати надбавки нижній розмір яких не обмежений, а верхній зумовлений вислугою років військовослужбовця.
Між тим, в Указі Президента та у наказі Міністра оборони України від 26.05.2003 №149 "Про затвердження Інструкції про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу в Збройних Сил України" чітко визначені лише верхні межі розмірів надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України у відсотках до грошового забезпечення залежно від стажу служби в таких розмірах: понад 5 років-до 10%; понад 10 років-до 30%; понад 15 років-до 50%; понад 20 років до 70 %; понад 25 років-до 90%, а не у фіксованому і обов'язково максимальному розмірі 90%, як помилково і безпідставно вважає позивач. Отже розмір вказаної надбавки може коливатися у межах від 0 до 90% у залежності від наявних коштів.
В Указі Президента та Наказі Міністра оборони України (пункти 2 та 2.4 відповідно) чітко визначено, що виплата надбавок здійснюється за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України, в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисах військових частин.
Крім того у п. З Указу визначено, що на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок "передбачати під час розроблення проектів законів про Держбюджет України на 2004 рік та наступні роки видатки на грошове забезпечення військовослужбовців..", а відтак ця норма визначає порядок та механізми планування коштів та виплати надбавки за безперервну службу у повному обсязі та у максимальних розмірах лише на майбутнє та тільки за умови належного фінансування фонду грошового забезпечення.
Згідно з вимогами ст. 51 Бюджетного кодексу України розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, відповідно до затвердженого бюджетного розпису, що є підставою для затвердження кошторисів. Затвердження, а також коригування протягом бюджетного року кошторисів бюджетних установ здійснюється розпорядниками коштів відповідно до затвердженого бюджетного розпису Державного бюджету України. Кошторис с основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень. Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом.
Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Будь-які зобов'язання, взяті за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ріс з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.
Статтею 7 Закону України "Про розвідувальні органи України" від 22 березня 2001 року № 2331-111 визначено, що загальне керівництво розвідувальними органами України відповідно до Конституції України та цього Закону здійснює Президент України. Керівники центральних органів виконавчої влади (у даному випадку це Міністр оборони України), до складу яких входять розвідувальні органи, здійснюють керівництво ними в межах повноважень, визначених законом і положеннями про відповідні розвідувальні органи, затвердженими Президентом України, та створюють необхідні умови для їх функціонування. Безпосереднє керівництво розвідувальними органами України здійснюють їх керівники, які призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням керівників відповідних центральних органів виконавчої влади.
У статті 15 цього ж Закону зазначено, що "Фінансування та матеріально-технічне забезпечення розвідувальних органів України здійснюються за рахунок коштів, передбачених окремим рядком у Державному бюджеті України для кожного розвідувального органу, та інших джерел, передбачених законом."
Відповідно до рішення Міністра оборони України від 5 грудня 2003 року начальнику ГУР МО України надані повноваження, як головному розпоряднику коштів, встановлювати розміри грошового забезпечення, у тому числі щомісячної надбавки за безперервну військову службу у розмірах відповідно до Указу Президента України від 5 травня 2003 року № 389/2003, виходячи із наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого для ГУР МО України.
Керуючись положеннями Закону України "Про Державний бюджет України" (у 2003 році - стаття 59, у 2004 році - стаття 78, у 2005 році - стаття 73, у 2006 році - стаття 75) щодо здійснення фактичних видатків на заробітну плату (грошове забезпечення) лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого у кошторисах, начальник ГУР МО України встановлював розмір щомісячної надбавки за безперервну військову службу військовослужбовцям, які мають вислугу понад 25 років виходячи із наявного фонду грошового забезпечення у таких розмірах:
з 01.05.2003 до 01.07.2004 –20%;
з 01.07.2004 до 01.09.2004 –30%;
з 01.09.2004 до 01.04.2005 –45%;
з 01.04.2005 до 01.05.2005 –54%;
з 01.05.2005 до 01.07.2005 –60%;
з 01.07.2005 до 01.11.2005 –70%;
з 01.11.2005 –80%.
Підставою для виплати у військовій частині А2659 відповідного відсотку надбавки за безперервну військову службу були відповідні телеграми начальника ГУР МО України.
Командир військової частини А0515 здійснює фактичні видатки на грошове забезпечення військовослужбовців військової частини А0515 та підпорядкованих військових частин, включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу лише в межах фонду грошового утримання, затвердженого для військових формувань у кошторисах.
Розпорядження Міністра оборони України від 13 листопада 2003 року № 146/11/463 про встановлення у листопаді 2003 року максимальних розмірів надбавки за безперервну службу було видано без урахування того, що розподіл видатків Державного Бюджету України на фонд оплати праці та грошового забезпечення передбачений різними статтями видатків для Міністерства оборони України і військової частини А0515 і у кошторис цієї частини відповідні кошти для виплати оспорюваної надбавки не закладались.
Через відсутність додаткових бюджетних коштів, спрямованих на виплату надбавок до грошового забезпечення, які встановлювалися протягом бюджетного року у військовій частині А0515 та дещо збільшеними розмірами нарахувань, виплат грошового забезпечення та вихідної допомоги при звільненні, вказане розпорядження Міністра оборони залишилося нереалізованим.
Саме через викладені вище обставини 5 грудня 2003 року Міністром оборони України, враховуючи специфіку фінансування, розміри грошового забезпечення особового складу військової частини А0515, було надано право командиру військової частини, як Головному розпоряднику коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Головного управління розвідки Міністерства оборони України, самостійно визначати розмір надбавки за безперервну військову службу.
Фактичний розмір фонду оплати праці та грошового утримання особового складу військової частини А0515 та підпорядкованих військових частин на день звільнення позивача з військової служби не дозволяв виплачувати йому надбавку за безперервну службу в Збройних Силах України у максимальному розмірі, оскільки фонд економії на той період був практично відсутній.
Крім того, під час проходження військової служби позивач ніколи не оскаржував розмір та порядок виплати надбавки за безперервну службу, а відтак де факто був згоден із зазначеними виплатами, що підтверджує законність таких виплат з дня введення надбавки і до дня звільнення позивача з військової служби.
Не приймаються судом до уваги посилання позивача на наказ Міністра оборони України № 308 від 30.07.2004 року, згідно з яким встановлювалась не верхня межа надбавки, а чітко фіксована надбавка у відсотках до грошового забезпечення для осіб з вислугою років понад 25 років –90 %, з огляду на таке. Наказом Міноборони № 308 встановлювались надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України для військовослужбовців структурних підрозділів центрального апарату Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України та їх функціональним органам військового управління, що утримуються на окремих штатах, перелік яких було затверджено у додатку до цього наказу.
На запит суду військова частина А 0515 повідомила, що військова частина А2659 за своєю організаційно-штатною структурою перебувала на окремому штаті, підпорядковувалася командиру військової частини А0515, але мала статус окремої юридичної особи, вела відокремлене господарство, мала кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба України зі своїм найменуванням. Таким чином, ОСОБА_1 не був військовослужбовцем структурних підрозділів центрального апарату Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України, а відтак дія наказу № 308 на нього не поширювалась.
З огляду на викладене вище, законні підстави для задоволення позовних вимог позивача, щодо збільшення розміру надбавки за безперервну вислугу років до 90% відсутні. Отже, стосовно встановлення позивачу розміру надбавки у межах фонду грошового забезпечення командир військової частини А2659 діяв у межах своїх повноважень, у спосіб визначений законодавством, а відтак будь яких порушень прав і законних інтересів позивача допущено не було.
В обґрунтування розміру грошового відшкодування заборгованості відповідача, що утворилася внаслідок порушення його права на продовольче забезпечення та на отримання грошового забезпечення замість нього, позивач надав суду відповідні розрахунки.
Позивач зазначив, що відповідач не видає продовольчого забезпечення чи грошової компенсації замість нього, починаючи з 11.03.2000 р. по 20.12.2006 р.
Згідно з ч.1 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі.
Дію ч. 2 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, згідно з якою передбачалось, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них, було призупинено на підставі Закону України “Про деякі заходи економії бюджетних коштів” від 17.02.2000 р.
Згідно з ч. 4 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачено, що порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.1996 р. № 316 “Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ” було визначено порядок здійснення продовольчого забезпечення та грошового відшкодування замість нього.
Згідно з п. 1 зазначеної постанови було передбачено затвердити та ввести у дію з 1 березня 1996 р. норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил, Прикордонних військ, Національної гвардії, Служби безпеки, Цивільної оборони, Управління державної охорони, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ, а також норми годування штатних тварин військових частин і установ, а також органів внутрішніх справ згідно з додатком № 1.
Згідно з п. 2 цієї ж постанови 2 було встановлено, що з 01.03.1996 розмір грошової компенсації за продовольчі пайки, яку одержують військовослужбовці Збройних Сил та інших військових формувань, а також військовослужбовці та особи рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ визначається у встановленому порядку згідно з додатком № 2.
29.03.2002 року з прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України № 426 “Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації” постанова Кабінету Міністрів України № 316 втратила чинність.
Таким чином, позивачі мали право на отримання продовольчих пайків або грошового забезпечення замість них до 29.03.2002 року.
Під час судового розгляду представник відповідача наполягав на застосуванні наслідків пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Як вбачається з наданих позивачем розрахунків, останній просить суд стягнути заборгованість, починаючи з 11.03.2000 р. по 20.12.2006 р.
Моментом, з якого позивач вважає, що було порушено його право, є 11.03.2000 року.
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав 26.03.2008 року.
Відповідно до ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Отже, позивачу станом на 11.03.2000 р. було відомо про порушення його права, проте звернення до суду мало місце лише у 2008 році, тобто з порушенням встановленого ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України строку.
Під час судового розгляду позивач пояснив, що неодноразово звертався до військового командування з проханням провести належні йому виплати, що підтверджує про обізнаність позивача про порушення його прав.
Таким чином, позивачем не наведено суду наявності поважних та обґрунтованих причин пропуску строку на звернення до суду за захистом порушених прав та законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Заперечуючи проти позову, відповідач звертав увагу на пропуск позивачем строку на звернення до суду та наполягав на тому, щоб у зв’язку з цим суд відмовив позивачеві у задоволенні позовних вимог.
За таких обставин, суд вважає обґрунтованим клопотання відповідача про застосування до позивача наслідків пропуску строків на звернення до адміністративного суду.
Враховуючи те, що факт пропуску строку звернення до адміністративного суду є встановленим, а також наявність клопотання відповідача про застосування вимог закону щодо пропущення такого строку, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158-163 КАС України, адміністративний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.С. Винокуров
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –05.02.2010..