Справа № 357/4329/19

2/357/2630/19

Категорія

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

24 вересня 2019 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Бондаренко О. В., при секретарі - Бондаренко Н. В., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа: державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун Олексій Іванович, про скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачі, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , звернулись до суду з даним позовом 23.04.2019 року обґрунтовуючи тим, що 02.04.2019 року від представників АТ «Укрсоцбанк», які приїхали по місцю їх проживання з метою позбавлення права на проживання та виселення, дізнались про те, що банк задовольнив забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття 19.03.2019 року права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку, передбаченому ст. 37 ЗУ «Про іпотеку», запис про право власності № 30790214. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46059490 від 20.03.2019 року прийняв державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун Олексій Іванович), яке є підставою внесення запису. Як зазначено в «Інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна» підставою виникнення права власності на квартиру за відповідачем є іпотечний договір, серія та номер 334, виданий 07.03.2007 року, видавник: приватний нотаріус Величко О.Л.; повідомлення, серія та номер: б/н, видавник: акціонерне товариство «Укрсоцбанк». При цьому, не зазначено, дату повідомлення. Відповідно до іпотечного договору від 07.03.2007 року банк є Іпотекодержателем, а позивачі Іпотекодавцями. За цим договором Іпотекодавці надають в іпотеку Іпотекодержателю квартиру у якості забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором від 07.03.2007 року №385/21/07/-Пі. Повідомлення, як зазначено у Інформаційній довідці, ні позивачі ні боржник від Банку не отримували. Були отримані повідомлення з №13.3-03/96-3652, від 18.04.2018 року «Про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням». ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та позичальником ОСОБА_5 на адресу банку були направлені «Повідомлення про непогодження з розрахунком заборгованості та неможливість звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку» із відповідними обґрунтуваннями. Звертаючись до Державного реєстратора для набуття права власності на квартиру банк не виконав вимоги ст. 35 Закону України «Про іпотеку» та вказаного пункту Іпотечного договору та не надсилав позивачам та боржнику вимоги (повідомлення), про усунення порушень у не менш ніж тридцяти денний строк з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання таких вимог та повідомлення про намір звернення стягнення на Предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом переходу права власності. При цьому «Новий власник» має довести, що вимога була не просто надіслана, а саме вручена і саме іпотекодавцю (має бути опис вкладення, повідомлення про вручення, підписане саме особою - іпотекодавцем). Позивачі вимог чи повідомлень, від Банку не отримували, а про факт перереєстрації квартири дізналась після приїзду представників відповідача.Приймаючи рішення про державну реєстрацію прав на квартиру Державний реєстратор не перевірив додержання Банком вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку» та пункту Іпотечного договору, чим порушив приписи п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (затверджений Постановою КМУ від 25.12.2015 № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). П. 57 Порядку № 1127 зазначає: для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину. Тобто, державний реєстратор має дотримуватись пункту 57 Порядку № 1127 і, крім документів, передбачених у п. 61 Порядку № 1127, вимагати від іпотекодержателя подання документу, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину - перевірити розрахунок боргу, встановити розмір заборгованості, його безспірність.Реєстратор, на момент прийняття рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки має встановити вартість предмета іпотеки на підставі висновку експерта, вартість у якому має бутивизначена на момент набуття банком права власності. Оцінка предмета іпотеки має бути здійснена з виходом експерта за місцем знаходження такого об`єкта та його безпосереднього огляду. Запевняємо суд, що суб`єктом оціночної діяльності не проводився огляд квартири, а від банку не отримували будь-яких повідомлень щодо можливості проведення огляду та надання доступу для визначення вартості майна. Один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки передбачено у п. 4.5.3. Іпотечного договору,у відповідності до якого Іпотекодержатель звертає стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Власне, цим способом скористувався банк, здійснивши реєстрацію права власності на квартиру за собою. Однак, здійснив це неправомірно та не у спосіб, визначений Іпотечним договором, виходячи з наступного. Оскільки іпотечний договір між сторонами було укладено 07 березня 2007 року, застосуванню до спірних правовідносин підлягає Закон України "Про іпотеку" в редакції від 12 травня 2006 року.Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати в тому числі: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 ЗУ «Про іпотеку». При цьому, згідно із частинами першою та другою статті 37 ЗУ «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.Таким чином, правовою підставою переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, у відповідності до ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» (в редакції від 12 травня 2006 року), міг бути договір про задоволення вимогіпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, та який був би правовою підставою для реєстрації права власності квартири за банком. За таких обставин, ураховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений Іпотечним договором, ненадання такого договору Державному реєстратору та залишення ним без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності, дії Державного реєстратора щодо реєстрації за банком права власності на спірну квартиру не можна вважати законними.Крім цього, відповідачем проігноровано вимоги Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» про заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті.Отже, усі можливі способи позбавлення іпотекодавця його майна відносяться до примусового стягнення, що підпадає під обмеження п. 1 Закону про мораторій, яка забороняє примусове стягнення (відчуження без згоди власника) іпотечного майна.У своїх повідомленнях про непогодження з розрахунком заборгованості та неможливість звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядкупозивачі застерігали Банк щодо неможливості перереєстрації Квартири в період дії мораторію та акцентували увагу про ненадання згоди на відчуження Квартири, а також те, що право проживання у квартирі має малолітня дитина, що унеможливлює відчуження без дозволу органу опіки та піклування. Крім того, у Білоцерківському міськрайонному суді Київської області розглядалась справа № 357/14498/17 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості. Рішенням суду від 14.02.2018 року Банку відмовлено у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строків позовної давності, дане рішення вступило в законну силу. Тому, просили суд скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46059490 від 20.03.2019 року на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк», скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 30790214 квартири за адресою: АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк» та стягнути з АТ «Укрсоцбанк» на користь позивачів понесені судові витрати.

26.04.2019 року ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29.05.2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

Позивачі в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суд не повідомили.

Представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Федоренко Володимир Сергійович, в судове засідання не з`явився, до суду подав заяву про розгляд справи у його відсутності та відсутності позивача ОСОБА_1 , позов підтримав в повному обсязі, просив його задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечував.

Відповідач, Акціонерне товариство «Укрсоцбанк», в судове засідання свого представника не направив, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Третя особа, державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун Олексій Іванович, в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 07 березня 2007 року був укладений іпотечний договір між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , які є майновими поручителями ОСОБА_5 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Величко О.Л., зареєстровано в реєстрі за №334 (а.с.13-15).

Відповідно до п.1.1 даного договору іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання ОСОБА_5 зобов`язань перед іпотекодержателем за Договором кредиту №385/21/07-Пі, укладеними між позичальником та іпотекодавцем 07.03.2007 року, а також зобов`язань іпотекодавця за цим Договором, нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 66,0 квадратних метрів, житловою площею 39,6 квадратних метрів, що находиться адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п.1.2 даного договору, вартість предмету іпотеки за згодою сторін - 237 350,00 гривень, що за офіційним курсом НБУ гривні до долара США, встановленим на день укладення цього Договору (1долар США=5,05 гривні) становить 47 000,00 доларів США 00 центів.

Відповідно до п.1.6.5 даного договору, предмет іпотеки належить на праві приватної власності Іпотекодавцям на підставі: 1/2 частина квартири - ОСОБА_2 - на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданий виконкомом Білоцерківської міської ради народних депутатів Київської області 22.02.1995 року НОМЕР_4, згідно з розпорядженням голови ради виконкому м. Біла Церква від 22.02.1995 року №1-3-73, зареєстрованого в Білоцерківському МБТІ 27.02.1995 року, реєстраційний номер 17854430, номер запису 10869 в книзі 93 та договору дарування, посвідченого Першою Білоцерківською міською державною нотаріальною конторою 30.01.1996 року за реєстровим №1-620, зареєстрованого в Білоцерківському МБТІ 30.01.1996 року реєстраційний номер 17854430, номер запису 10869, в книзі 93; 1/4 частина квартири - ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданий виконкомом Білоцерківської міської ради народних депутатів Київської області 22.02.1995 року НОМЕР_4, згідно з розпорядженням голови ради виконкому м. Біла Церква від 22.02.1995 року №1-3-73, зареєстрованого в Білоцерківському МБТІ 27.02.1995 року, реєстраційний номер 17854430, номер запису 10869 в книзі 93; 1/4 частина квартири - ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданий виконкомом Білоцерківської міської ради народних депутатів Київської області 22.02.1995 року НОМЕР_4, згідно з розпорядженням голови ради виконкому м. Біла Церква від 22.02.1995 року №1-3-73, зареєстрованого в Білоцерківському МБТІ 27.02.1995 року, реєстраційний номер 17854430, номер запису 10869 в книзі 93.

Судом встановлено, що відповідно до іпотечного договору від 07.03.2007 року банк є Іпотекодержателем, а позивачі Іпотекодавцями. За цим договором Іпотекодавцінадали в іпотеку Іпотекодержателю квартиру, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 у якості забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором від 07.03.2007 року № 385/21/07/-Пі.

Відповідно до п.1.2 Іпотечного договору, вартість предмету іпотеки за згодою сторін - 237 350,00 гривень, що за офіційним курсом НБУ гривні до долара США, встановленим на день укладення цього Договору (1долар США=5,05 гривні) становить 47 000,00 доларів США 00 центів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Закінчення строку дії кредитного договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань (частина четверта статті 631 ЦК України).

У зв`язку з невиконанням позивачами умов кредитного договору та існуванням заборгованості,Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» звернулося до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію за собою як іпотекодержателем права власності на зазначену вище квартиру.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с.16) вбачається, що 19.03.2019 року державний реєстратор Верестун Олексій Іванович, Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг», зареєстрував право власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк», код ЄДРПОУ:00039019. Підстава виникнення права власності: іпотечний договір, серія та номер:334, виданий 07.03.2007, видавник: приватний нотаріус Величко О.Л., повідомлення, серія та номер: б/н, видавник: Акціонерне товариство «Укрсоцбанк». Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер:46059490 від 20.03.2019, Верестун Олексій Іванович , Комунальне підприємство «Агенція адміністративних послуг».

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно п. 2.4.7. Іпотечного договору у разі виникнення права звернення стягнення на Предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до приписів чинного законодавства України, зокрема, Закону України «Про іпотеку».

Таким, чином, відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку» банк зобов`язаний надіслати письмові вимоги позивачам, як позивальнику та іпотекодавцям.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с.18, 19, 20), 18.04.2018 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» надсилали ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням. В порядку ст.ст.35,36 Закону України «Про іпотеку» попередили, що в разі невиконання цієї вимоги протягом тридцятиденного строку ПАТ «Укрсоцбанк» має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку передбаченого ст.37 Закону України «Про іпотеку».

16.05.2018 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надіслали ПАТ «Укрсоцбанк» повідомлення про непогодження з розрахунком заборгованості та неможливість звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку (а.с.23, 24, 25), з яких вбачається, що вони не надають банку згоду на відчуження квартири шляхом набуття права власності банком, яка є єдиним житлом. Текст підписаного іпотечного договору унеможливлює набуття банком права власності на іпотечну квартиру в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку» в розрізі статей 36, 37 даного Закону. Крім того, зазначили, що у квартирі за адресою АДРЕСА_1 зареєстрована на проживає їх племінниця - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка іншого житла чи місця проживання не має. Таким чином, нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти, не може бути відчужене без попередньої згоди органів опіки та піклування. Зазначені вище обставини та норми законодавства виключають право банку на звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку ст.37 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ст.36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання здійснюється у порядку, встановленому статтею 37 ЗУ «Про іпотеку».

У п.4.5.3 договору іпотеки сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (а.с.14).

При цьому, згідно із частинами першою та другою статті 37 ЗУ «Про іпотеку» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Таким чином, правовою підставою переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, у відповідності до ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» (в редакції від 12 травня 2006 року), міг бути договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, та який був би правовою підставою для реєстрації права власності квартири за банком.

Судом встановлено, що між банком і позивачами відсутній договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, та правовою підставою для реєстрації права власності квартири за банком, тому, дії Державного реєстратора щодо реєстрації за банком права власності на спірну квартиру не можна вважати законними.

Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.12.2018 року (справа № 199/1276/17 провадження № 14-486цс18).

Частиною третьою ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» (в редакції від 12 травня 2006 року), визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Державний реєстратор, реалізуючи свої функції, керується Конституцією, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV)передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно з частиною першої статті 11 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Статтею 18 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Відповідно до пункту 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотеко держателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.03.2019 року (справа № 306/2053/16-ц провадження № 14-22цс19).

Тобто, державний реєстратор має дотримуватись пункту 57 Порядку № 1127 і, крім документів, передбачених у п. 61 Порядку №1127, вимагати від іпотекодержателя подання документу, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину - перевірити розрахунок боргу, встановити розмір заборгованості, його безспірність.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с.22, 23, 24, 25), позивачі в повідомленні про непогодження з розрахунком заборгованості, зазначали, що вони категорично не згодні з розрахунком заборгованості, оскільки розрахунок банку в повідомленні вважає не вірним та таким, що не підтверджує безспірність вимог, оскільки він здійснений одноособово, поверхнево. Без зазначення відсоткової ставки, правової природи штрафних санкцій, з якого по який період нараховано, та без врахування доводів та доказів позичальника. Належними доказами, які підтверджують чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, є первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст.9 Закону України від 16.07.1999 року №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Крім цього, пеня розрахована в доларах США та переведена в гривню по курсу НБУ, що є неприпустимим. Пеня розраховується за кожен день виключно в національній валюті - гривні.

Документом, який підтверджує факт настання або ненастання події, з якими закон/договір іпотеки пов`язує можливість переходу права власності на предмет іпотеки, має в обов`язковому порядку вимагатися державним реєстратором в силу наведених приписів законодавства, і державна реєстрація може здійснюватися виключно за умови подання такого документа, незалежно від подання інших документів, що наведені у ст.10, ст.27 Закону України України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Для з`ясування обставин порушення строків погашення кредиту та відсотків за його користування державний реєстратор повинен вимагати оригінали документів, що підтверджують факт порушення умов кредитного договору, зокрема: оригінал кредитного договору та засвідчену стягувачем виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Як вбачається з матеріалів, які слугували підставою для прийняття державним реєстратором, рішення про реєстрацію переходу права власності на квартиру державний реєстратор прийняв за відсутності документів, які підтверджують факт порушення умов кредитного договору.

Отже, державна реєстрація за банком права власності на квартиру була проведена державним реєстратором без дотримання положень статей 10 та 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тому дане рішення є протиправним.

Крім того, судом встановлено, що у вказаній квартирі проживає малолітня - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ч.1 ст. 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Законом України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001р., зокрема, ст.18, передбачено, що діти члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власниками або наймачами. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні та купівлі нового житла. Відповідно до ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/ майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

У свою чергу, мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Тому, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки зазначений Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, тому є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

При цьому, положеннями цього Закону не встановлено, що іпотека припиняється, а лише передбачено заборону примусового стягнення нерухомого житлового майна.

Сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння.

Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.

Отже, визначальним при вирішення спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.

Таким чином, положеннями Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлена загальна заборона примусового стягнення такого майна без згоди власника (незалежно від суб`єкта, який здійснює таке стягнення), що фактично і було зроблено за результатами прийняття оскаржуваного у даній справі рішення.

Судом встановлено, що спірна квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника та його сім`ї, а загальна площа не перевищує 140 кв. метрів. Доказів про наявність у власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 іншого нерухомого майна сторонами суду не надано.

Відповідачем не надано суду доказів проведення перевірки щодо відповідності вказаного спірного об`єкта нерухомого майна наведеним положенням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Судом встановлено, що під час відчуження спірної квартири договору про її добровільну передачу у власність АТ «Укрсоцбанк» укладено не було, а позивачі як іпотекодавець не надавали своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю.

Також, судом встановлено, що державним реєстратором при вчинені державної реєстрації прав на нерухоме майно не було враховано ті обставини, що у квартирі зареєстрована та проживає малолітня дитина, тому при вчинення будь-яких дій щодо житлового приміщення, право на користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування, який у державного реєстратора був відсутній, а також дію мораторію на стягнення майна громадян. Згідно умов договору іпотеки від 07.03.2007 року, квартира АДРЕСА_2 , була передана в якості забезпечення виконання ОСОБА_5 зобов`язань перед іпотекодержателем за Договором кредиту №385/21/07/-Пі, укладеним між позичальником та іпотекодавцем 07.03.2007 року, кредит наданий в іноземній валюті, квартира не перевищує площу у 140 кв.м., оскільки площа квартири становить 66,6 кв.м., отже, державний реєстратор прийняв рішення щодо реєстрації права власності на квартиру, з порушенням зазначеного вище закону, що є протиправним.

З відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень за єдиним унікальним номером справи №357/14498/17, вбачається, що в провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області перебувала справа № 357/14498/17, за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_5 , про стягнення заборгованості. Рішенням суду від 14.02.2018 року банку відмовлено у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строків позовної давності, дане рішення набрало законної сили.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Таким чином, враховуючи, що у справі № 357/14498/17 судом було відмовлено банку в позові з підстав пропуску строків позовної давності,суд вважає, що банк позбавлений можливості звернення до державного реєстратора для реєстрації права власності на об`єкт іпотеки в позасудовому порядку.

У відповідності до вимог ст.393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до п.2 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, оскаржуване рішення державного реєстратора підлягає скасуванню.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Однак, відповідач відзив на позов з належними та допустимими доказами в підтвердження заперечень чи спростування доводів позивача не подав.

Суд, даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, приходить до висновку, що позов обґрунтований, тому підлягає до задоволення в повному обсязі.

Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати складаються з судового збору, який позивачі сплатили при подачі позову до суду, тому, з відповідача на користь позивачів стягуються по 768,40 грн.

Керуючись ст. ст. 11, 15,16, 509, 526 ЦК України, ст.10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст.35,36,37 Закону України «Про іпотеку», ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001р., ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», ст.ст. 4, 12, 76 - 81, 258, 259, 264 - 265, 268, 274-279, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (код ЄДРПОУ: 00039019, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29), третя особа: державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун Олексій Іванович (місцезнаходження: 08343, Київська область, Бориспільський район, с. Мартусівка, вул. Бориспільська, 2), про скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно, задовольнити.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46059490 від 20.03.2019 року щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк».

Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 30790214 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк».

Стягнути з Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 768,40 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 768,40 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 768,40 грн.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте Білоцерківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його вкладення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.

Повний текст рішення складено 02.10.2019 року.

СуддяО. В. Бондаренко