Справа № 464/2702/19

пр.№ 2/464/1166/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.09.2019 року

Сихівський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді                                Теслюка Д.Ю.,

за участі секретаря судового засідання        Чуби Т.І.,

позивача                                         ОСОБА_1 ,

представника позивача                         ОСОБА_2

представника відповідача                        Петришина В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,

в с т а н о в и в:

представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 . 14.05.2019 р. звернувся в суд із позовом до відповідача, в якому просить поновити ОСОБА_1 на посаді водія автобуса Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1 та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що наказом директора Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1 від 12 квітня 2019 року № 121-к позивача незаконно звільнено з займаної посади з 12.04.2019 р. на підставі п. 4 ч.1 ст. 60 КЗпП України у зв`язку з прогулом через відсутність на робочому місці 11.03.2019 р., 12.03.2019 р., 28.03.2019 р., 29.03.2019 р., 01.04.2019 р., 02.04.2019 р., 03.04.2019 р., 09.04.2019 р., 10.04.2019 р. Стверджує, що такий перебував на підприємстві у робочий час 01.03.2019 р., 04.03.2019 р., 05.03.2019 р., 06.03.2019 р., 07.03.2019 р., 05.04.2019 р., 10.04.2019 р., 11.04.2019 р., про що свідчать подані ним на підприємство заяви. Відсутність на робочому місці 09.04.2019 р. пояснює візитом до Львівської міської ради та Головного управління Держпраці у Львівській області. Відповідно до Наказу № 80-к від 11.03.2019 р. позивачу було надано додаткову відпустку як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів з 14.03.2019 р. по 27.03.2019 р. Вважає, що оскільки в час відпустки перебував на лікуванні з 13.03.2019 р. по 22.03.2019 р., то відпустка мала бути продовжена на відповідний період, про що ОСОБА_1 подав роботодавцю заяву та листок тимчасової непрацездатності. Відтак до 03.04.2019 р. не з`являвся на роботі. Зазначає, що не вчиняв прогулів, так як директор не виніс наказ про допуск працівника до роботи після проходження ним медичного огляду, не визначив робоче місце та не ознайомив з посадовими обов`язками та правами, а також не ознайомив його з наказом про поновлення на роботі. Просить поновити його на посаді водія автобуса Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1 та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою суду від 15.05.2019 р. прийнято до розгляду позов та відкрито провадження у даній цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник відповідача 29.05.2019 р. подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову в повному обсязі, вважає його безпідставним та необґрунтованим. Вказує, що позивач ОСОБА_1 був відсутній на роботі 11.03.2019 р., 12.03.2019 р., 28.03.2019 р., 29.03.2019 р., 01.04.2019 р., 02.04.2019 р., 03.04.2019 р., 09.04.2019 р. та 10.04.2019 р., що підтверджується доповідними та актами про відсутність на роботі. Позивач відмовився надавати письмові пояснення з цього приводу, що зафіксовано актами. Також, відповідач вказує на безпідставність доводів позивача про його присутність на роботі у дні, коли він подавав підприємству заяви, зокрема 01.03.2019 р, 04.03.2019 р., 05.03.2019 р., 06.03.2019 р., 07.03.2019 р., 05.04.2019 р., 11.04.2019 р., оскільки такі дні не визначені як дні прогулу. Наголошує на визнанні позивачем факту його відсутності на роботі 09.04.2019 р. через похід до Львівської міської ради та Головного управління Держпраці у Львівській області. Щодо відсутності ОСОБА_1 на роботі у період з 28.03.2019 р. по 03.04.2019 р., що слідує за наданою йому відпусткою як учаснику бойових дій пояснює, що оскільки така відпустка не належить до щорічних відпусток, то на неї не поширюються норми законодавства про (продовження) відпустки на дні тимчасової непрацездатності працівника, що припали на її період, а відтак невихід позивача на роботу 28.03.2019 р., 29.03.2019 р., 01.04.2019 р., 02.04.2019 р., 03.04.2019 р. є самовільним та без поважної причини. Додатково зазначає, що за результатами інспекційної перевірки ЛК АТП № 1 Головним управлінням Держпраці у Львівській області, проведеної 02.05.2019 р. - 03.05.2019 р. за зверненням ОСОБА_1 , складено акт № ЛВ2583/451/АВ від 03.05.2019 р. про відсутність на підприємстві порушень трудового законодавства. З наказом № 72-к від 01 березня 2019 року про поновлення на роботі позивача ознайомлено 01.03.2019 р., про що свідчить його підпис на звороті наказу. Цим же наказом ОСОБА_1 направлено на проходження позачергового медичного огляду та відсторонено на час проходження медогляду від роботи на посаді водія автобуса. На період відсторонення від роботи водієм автобуса, позивачу було визначено інше робоче місце у класі безпеки руху, а оскільки ОСОБА_1 не був новоприйнятим працівником, а поновленим на роботі на підставі рішення суду, відповідно у роботодавця відсутній обов`язок ознайомлення працівника з посадовими обов`язками та правами. Вважає, що суд повинен застосувати строки позовної давності, так як до суду позивач звернувся 14.05.2019 р., а останнім днем строку на звернення з позовом до суду було 13.05.2019 р., що свідчить про пропущення позивачем встановленого ст. 233 КЗпП України місячного строку. З врахуванням наведеного, просить у задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив, що надійшла до суду 08.07.2019 р., представник позивача заперечує проти використання відповідачем ЛКП АТП № 1 актів, службових записок та доповідних, оскільки такі складені за його відсутності та не регламентовані законодавством. Щодо визначення йому робочого місця у класі безпеки руху, зазначає, що мало місце його переведення на іншу роботу без його згоди, що суперечить ст. 33, 34 КЗпП України. Також вважає, що відповідачем порушено п. 2.6 Правил внутрішнього трудового розпорядку, що регулює порядок прийняття працівник на роботу або його переведення. Окрім цього вказує, що таке переведення було здійснено без відповідного наказу роботодавця, без ознайомлення працівника з його правам, обов`язками та правилами внутрішнього трудового розпорядку, без визначення робочого місця. До даної відповіді долучено відеозаписи, якими підтверджується відмова у наданні для ознайомлення колективного договору та відмова у визначенні робочого місця.

Від представника відповідача 15.07.2019 р. надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких представник зазначає, що долучені до відзиву на позовну акти, доповідні є належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ЦПК України, підтверджують факт відсутності ОСОБА_1 на роботі та узгоджуються з табелями обліку робочого часу. Посилання представника позивача на порушення роботодавцем ст.ст. 33-34 КЗпП України та п. 2.6. Правил внутрішнього трудового розпорядку вважає безпідставним, оскільки не мало місце переведення працівника на іншу роботу, а на підприємстві не було простою. Щодо долученого позивачем відеозапису, то вказує, що такий здебільшого не містить інформації про предмет доказування та є спровокованим. Окрім цього, 18.07.2019 р. представником відповідача до матеріалів справи долучено відеозапис « ОСОБА_4 05.04.2019», з якого вбачається, що позивач ОСОБА_1 відмовляється надати пояснення керівництву підприємства щодо причин відсутності на роботі впродовж 11.03.2019 р., 12.03.2019 р., 28.03.2019 р., 29.03.2019 р., 01.04.2019 р., 02.04.2019 р. та 03.04.2019 р. Також на даному відеозаписі позивач підтверджує, що ознайомився з колективним договором.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , будучи допитаним в якості свідка, позов підтримав, просив такий задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві. Додатково пояснив, що є внутрішньо переміщеною особою з окупованого Криму, раніше працював на підприємстві у 2014 році, та в подальшому з 10.12.2016р. За невідповідність займаній посаді був звільнений 12.04.2018 р. Однак, на підставі рішення Сихівського районного суду м.Львова був поновлений на роботі з 01.03.2019 р. Зазначив, що 11.03.2019 р., 12.03.2019 р., 28.03.2019 р., 29.03.2019 р., 01.04.2019 р., 02.04.2019 р. був на роботі, зокрема на території ЛКП АТП № 1; 03.04.2019 р. – о 13 год. 00 хв., нікого не повідомивши, поїхав у поліклініку та повернувся близько 16 год.; 09.04.2019р. – з 9 год. був у Львівській міській раді, Головному управлінні Держпраці у Львівській області та нікого не повідомляв про те, що відлучається з роботи; 10.04.2019 р. – писав заяву про відпустку та ходив у Львівську міську раду. Стверджує, що можливість надати пояснення щодо відсутності на роботі, йому надано не було. Вважає, що відпустка, яку йому було надано як учаснику бойових дій з 11.03.2019 р. по 27.03.2019 р., мала бути продовжена на підставі поданої ним заяви, у зв`язку із перебуванням на стаціонарному лікуванні. Окрім цього, зазначив, що був членом профспілки, відтак його звільнення без її згоди є неправомірним. Також позивач зазначає, що п.3 наказу №72-к від 01.02.2019 р. про відсторонення його від роботи до проходження медогляду є незаконним.

Представник позивача в судовому засіданні просить позов задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві, а також пояснень позивача в судовому засіданні.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з мотивів, викладених у відзиві та запереченні на відповідь на відзив. Додатково пояснив, що робоче місце у класі безпеки руху ОСОБА_1 було визначено та повідомлено двічі - 04.03.2019 р. та 08.04.2019 р., про що складено відповідні акти. У дні, що зафіксовані як дні прогулів, ОСОБА_1 був відсутній на території підприємства. З посадовою інструкцією працівника його було ознайомлено раніше, а саме при прийнятті на роботу. Окрім цього, зазначив, що позивач був членом профспілки до квітня 2018 року, після чого був виключений та не являвся членом профспілки підприємства на момент звільнення.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи у їх сукупності та вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до такого висновку.

       Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із відповідачем Львівським комунальним автотранспортним підприємством №1 у 2014 р., а також з грудня 2016 року.

       Після звільнення 11.04.2019 р. ОСОБА_1 із роботи, наказом директора Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 № 72-к від 01 березня 2019 року, на підставі рішення Сихівського районного суду м. Львова від 21.02.2019 р. у справі № 464/2702/18, останнього поновлено на посаді водія автобуса (а.с. 6-13- копія рішення). Пунктом 3 цього ж наказу позивача ОСОБА_1 відсторонено від роботи водія автобуса на час проходження ним позачергового медичного огляду щодо придатності до керування транспортним засобом із збереженням заробітної плати (а.с. 14, 117).

       Із пояснень представника відповідача, а також актів від 04.03.2019 р. та 08.04.2019 р. вбачається, що на час проходження позивачем позачергового медичного огляду та на час проведення службового розслідування, ОСОБА_1 визначено та повідомлено про визначення тимчасового робочого місця у класі безпеки руху (а.с. 114, 115).

       Відповідно до наказу № 80-к від 11.03.2019 р. ОСОБА_1 було надано додаткову оплачувану відпустку тривалістю 14 календарних днів у період з 14.03.2019 р. по 27.03.2019 р., як учаснику бойових дій на підставі поданої ним заяви.

       Згідно із:

-доповідною в.о. заступника директора з питань планування та експлуатації маршрутів ЛК АТП №1 ОСОБА_5 від 11.03.2019 р. та акта про відсутність на роботі № 1 від 11.03.2019 р., ОСОБА_1 не з`явився на роботу за адресою: АДРЕСА_1 , впродовж цілого робочого дня з 8 год. 00 хв. по 16 год. 30 хв. 11.03.2019 р. та не повідомив причин відсутності (а.с.72,73);

-доповідною в.о. заступника директора з питань планування та експлуатації маршрутів ЛК АТП №1 ОСОБА_5 від 12.03.2019 р. та акта про відсутність на роботі № 2 від 12.03.2019 р., ОСОБА_1 не з`явився на роботу за адресою: АДРЕСА_1 , впродовж цілого робочого дня з 8 год. 00 хв. по 16 год. 30 хв. 12.03.2019 р. та не повідомив причин відсутності (а.с. 74,75);

-доповідною старшого диспетчера ЛК АТП №1 Гачинської Н.Я. від 28.03.2019 р. та акта про відсутність на роботі № 4 від 28.03.2019 р., ОСОБА_1 не з`явився на роботу за адресою: АДРЕСА_1 , впродовж цілого робочого дня з 8 год.00 хв. по 16 год. 30 хв. 28.03.2019 р. та не повідомив причин відсутності (а.с. 76,77);

-доповідною старшого диспетчера ЛК АТП №1 Гачинської Н.Я. від 29.03.2019 р. та акта про відсутність на роботі № 5 від 29.03.2019 р., ОСОБА_1 не з`явився на роботу за адресою: АДРЕСА_1 , впродовж цілого робочого дня з 8 год. 00 хв. по 16 год. 30 хв. 29.03.2019 р. та не повідомив причин відсутності (а.с.78,79);

-доповідною в.о. заступника директора з питань планування та експлуатації маршрутів ЛК АТП №1 ОСОБА_5 від 01.04.2019 р. та акта про відсутність на роботі № 6 від 01.04.2019 р., ОСОБА_1 не з`явився на роботу за адресою: АДРЕСА_1 , впродовж цілого робочого дня з 8 год. 00 хв. по 16 год. 30 хв. 01.04.2019 р. та не повідомив причин відсутності (а.с.80,81);

-доповідною в.о. заступника директора з питань планування та експлуатації маршрутів ЛК АТП №1 ОСОБА_5 від 02.04.2019 р. та акта про відсутність на роботі № 7 від 02.04.2019 р., ОСОБА_1 не з`явився на роботу за адресою: АДРЕСА_1 , впродовж цілого робочого дня з 8 год.00 хв. по 16 год. 30 хв. 02.04.2019 р. та не повідомив причин відсутності (а.с.82,83);

-доповідною в.о. заступника директора з питань планування та експлуатації маршрутів ЛК АТП №1 ОСОБА_5 від 03.04.2019 р. та акта про відсутність на роботі № 8 від 03.04.2019 р., ОСОБА_1 не з`явився на роботу за адресою: АДРЕСА_1 , впродовж цілого робочого дня з 8 год.00 хв. по 16 год. 30 хв. 03.04.2019 р. та не повідомив причин відсутності (а.с.84,85);

-доповідною в.о. заступника директора з питань планування та експлуатації маршрутів ЛК АТП №1 ОСОБА_5 від 09.04.2019 р. та акта про відсутність на роботі № 14 від 09.04.2019 р., ОСОБА_1 був відсутній на роботі за адресою: АДРЕСА_1 , в період робочого часу з 8 год. 00 хв. по 13 год. 00 хв. 09.04.2019 р. та не повідомив причин відсутності (а.с.86,87);

-доповідною в.о. заступника директора з питань планування та експлуатації маршрутів ЛК АТП №1 ОСОБА_5 від 10.04.2019 р. (а.с. 88) та акта про відсутність на роботі № 15 від 10.04.2019 р. (а.с. 89), ОСОБА_1 був відсутній на роботі за адресою: АДРЕСА_1 , в період робочого часу з 8 год. 00 хв. по 11 год. 10 хв. 10.04.2019 р. та не повідомив причин відсутності (а.с.88,89).

Наведені дні відсутності ОСОБА_1 на роботі узгоджуються з Табелями робочого часу за березень місяць 2019 р. та квітень місяць 2019 р. (а.с. 108-109).

Наказом директора ЛК АТП №1 ОСОБА_6 № 233 від 05.04.2019 р. призначено проведення службового розслідування причин відсутності на роботі водія автобуса ОСОБА_1 впродовж 11,12,28,29 березня 2019 року, 01,02,03,04 квітня 2019 року та наказано відібрати у останнього пояснення з приводу вказаного. Наказом директора ЛК АТП №1 ОСОБА_6 № 234 від 08.04.2019 р. ОСОБА_1 наказано надати письмові пояснення про відсутність на роботі 11.03.2019 р., 12.03.2019 р., 28.03.2019 р., 29.03.2019 р., 01.04.2019 р., 02.04.2019 р., 03.04.2019 р., 04.04.2019 р. (а.с. 91, 94).

Як вбачається з акта № 10 від 05.04.2019 р. та акта № 12 від 08.04.2019 р. (а.с.93) ОСОБА_1 ознайомлено із вищевказаними наказами № 233 та № 234, проте він відмовився надати усні чи письмові пояснення щодо причин відсутності на роботі 11.03.2019 р., 12.03.2019 р., 28.03.2019 р., 29.03.2019 р., 01.04.2019 р., 02.04.2019 р., 03.04.2019 р. та підписуватись про ознайомлення з наведеними вище наказами № 233 та № 234 (а.с. 90).

Наказом № 236 від 11.04.2019 р. ОСОБА_1 наказано надати письмові пояснення про відсутність на роботі 09.04.2019 р. з 08 год. 00 хв. по 13 год. 00 хв. та 10.04.2019 р. 08 год.00 хв. по 11 год. 10 хв. (а.с.96). Актом № 16 від 11.04.2019 (а.с. 95) засвідчено, що ОСОБА_1 із вказаним наказом № 236 від 11.04.2019 р. ознайомлено, проте надавати пояснення причин відсутності на роботі він відмовився.

Згідно з наказом директора ЛК АТП №1 Хамули О ОСОБА_7 № 121-к від 12.04.2019 р. ОСОБА_1 звільнено з посади водія автобуса за прогул без поважних причин, згідно з п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України, з 12.04.2019 р. через прогули 11.03.2019 р., 12.03.2019 р., 28.03.2019 р., 29.03.2019 р., 01.04.2019 р., 02.04.2019 р., 03.04.2019 р., 09.04.2019 р., 10.04.2019 р. (а.с.15).

Приписами ст. 43 Конституції України закріплено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у визначених випадках, зокрема у разі прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

       Пунктом 24 Постанови Пленуми Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 р. Про практику розгляду судами трудових спорів роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Оскільки законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим із поважних причин, у справах про звільнення за п.4 ст. 40 КЗпП України, суд вирішує питання про поважність причини відсутності працівника на роботі виходячи з конкретних обставин і враховуючи будь-які докази із числа передбачених ст. 76 ЦПК України.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був відсутній на роботі 11.03.2019 р., 12.03.2019 р., 28.03.2019 р., 29.03.2019 р., 01.04.2019 р., 02.04.2019 р., 03.04.2019 р., 09.04.2019 р. та 10.04.2019 р., що підтверджується відповідними доповідними, актами про відсутність на роботі, табелями робочого часу та визнається позивачем, зокрема в частині, що 28.03.2019 р., 29.03.2019 р., 01.04.2019 р., 02.04.2019 р., 03.04.2019 р. він не вийшов на роботу через те, що вважав продовженою свою додаткову відпустку, надану як учаснику бойових дій, а 09.04.2019 р. він відлучався до Львівської міської ради та Головного управління Держпраці у Львівській області, 10.04.2019 р. – до Львівської міської ради.

Суд не приймає до уваги покликання позивача ОСОБА_1 про неможливість прийняття як доказів по справі доповідних та актів, складених працівниками Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1, як такі, що складені без його участі, не вручені йому, а їх складання не регламентовано законодавством, оскільки позивач не спростував викладеної у вказаних доповідних та актах інформації. Чинне законодавство не встановлює вимог до способу фіксації відсутності працівника на роботі, а у роботодавця відсутній обов`язок доводити до відома працівника такі документи.

       Також суд не приймає доводи позивача, що те що його присутність на підприємстві у робочий час підтверджується поданням заяв від 01.03.2019 р. про ознайомлення з наказом про поновлення на роботі (а.с.32), від 04.03.2019 р. з вимогою про надання відповіді на поставлені у заяві питання (а.с. 33), від 04.03.2019 р. про надання інформації про членство у профспілці (а.с. 34), від 04.03.2019 р. про надання для ознайомлення статуту профспілки (а.с. 35), від 04.03.2019 р. про видачу довідки про роботу (а.с.36), від 04.03.2019 р. про прийняття до профспілки (а.с. 37), від 05.03.2019 р. про прийняття медичної довідки та допуск до роботи (а.с. 38), від 07.03.2019 р. про надання відпустки (а.с.39), від 05.04.2019 р. про прийняття медичної довідки та допуск до роботи (а.с. 43), від 10.04.2019 р. про надання щорічної основної відпустки (а.с. 45), від 11.04.2019 р. про надання робочого місця (а.с. 46), з огляду на те, що роботодавцем не ставиться у вину ОСОБА_1 відсутність на роботі у ці дні, а відтак зазначені документи не є належними доказами та не містять інформації про предмет доказування.

Натомість заявою ОСОБА_1 , адресованою начальнику Головного управління Держапраці у Львівській області від 09.04.2019 р. про надання копій документів інспекційного відвідування з відміткою про прийняття такої заяви 09.04.2019 р. (а.с. 44) та поданої ним особисто, підтверджується факт перебування останнього 09.04.2019 р. у приміщенні Головного управління Держапраці у Львівській області. Також у свої поясненнях позивач визнає, що перебував 09.04.2019 року у Головному управлінні Держапраці у Львівській області, а також Львівській міській раді з 9 год. 00 хв.

Щодо відсутності ОСОБА_1 на роботі 28.03.2019 р., 29.03.2019 р., 01.04.2019 р., 02.04.2019 р. та 03.04.2019 р., суд не приймає до уваги зазначені доводи позивача про поважність відсутності на роботі у ці дні через перенесення наданої йому відпустки, як учаснику бойових дій, у зв`язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні з 13.03.2019 р. по 22.03.2019 р. тобто у період відпустки, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 77-2 КЗпП України учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Право учасника бойових дій на додаткову оплачувану відпустку закріплено також п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст. 16-2 Закону України «Про відпустки».

Оплата такої відпустки здійснюється за рахунок підприємства, а для її отримання статус працівника має бути підтверджений відповідним посвідченням учасника бойових дій або інваліда війни.

Аналіз норм Закону України «Про відпустки» дає можливість зробити висновок про те, що додаткова відпустка учаснику бойових дій не належить до категорії щорічних і надається понад тривалість щорічної відпустки та інших видів відпусток. Вона надається у календарному році, а не за робочий рік, тобто незалежно від стажу роботи. У разі невикористання зазначеної додаткової відпустки, її не можна перенести на наступний календарний рік, не можна подовжити у разі хвороби працівника та не можна ділити на частини.

       Із врахуванням наведеного, подання позивачем ОСОБА_1 заяви від 27.03.2019 р. (а.с. 110), адресованої роботодавцю із проханням продовження відпустки на 10 днів із долученням Листка непрацездатності (а.с.111), через перебування на стаціонарному лікуванні з 13.03.2019 р. по 22.03.2019 р. тобто у період відпустки, не є поважною причиною прогулу, оскільки така заява не має наслідком автоматичне продовження відпустки. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі №750/9956/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Як зазначено вище, наказом директора ЛК АТП №1 Хамули ОСОБА_8 . № 233 від 05.04.2019 р. призначено проведення службового розслідування причин відсутності на роботі водія автобуса ОСОБА_1 , а наказом № 234 від 08.04.2019 р. ОСОБА_1 наказано надати письмові пояснення про відсутність на роботі 11.03.2019 р., 12.03.2019 р., 28.03.2019 р., 29.03.2019 р., 01.04.2019 р., 02.04.2019 р., 03.04.2019 р., 04.04.2019 р. Відповідно до актів № 10 від 05.04.2019 р. (а.с. 90) та № 12 від 08.04.2019 р. (а.с.93) ОСОБА_1 ознайомлено із такими наказами, але він відмовився надати усні чи письмові пояснення щодо причин відсутності на роботі 11.03.2019 р., 12.03.2019 р., 28.03.2019 р., 29.03.2019 р., 01.04.2019 р., 02.04.2019 р., 03.04.2019 р. та підписуватись про ознайомлення із такими. Наказом № 236 від 11.04.2019 р. ОСОБА_1 наказано надати письмові пояснення про відсутність на роботі 09.04.2019 р. з 08 год. 00 хв. по 13 год. 00 хв. та 10.04.2019 р. 08 год.00 хв. по 11 год. 10 хв.; актом № 16 від 11.04.2019 (а.с. 95) засвідчено, що ОСОБА_1 із вказаним наказом ознайомлено, проте надавати пояснення причин відсутності на роботі він відмовився.

Вказана процедура ознайомлення позивача ОСОБА_1 роботодавцем із вищепереліченими наказами, а також пропозиція щодо надання пояснень, від яких останній відмовився, підтверджується також і дослідженим в ході розгляду справи відео, наданим представником відповідача (а.с. 166).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що роботодавцем дотримано визначену КЗпП України процедуру відібрання пояснень працівника під час звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин.

Окрім цього, суд не приймає до уваги доводи позивача про незаконність звільнення через відсутність згоди профспілки, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

       Як вбачається з листа-відповіді Первинної профспілкової організації Директор Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1 № 04/04 від 11.04.2019 р. (а.с 139), на звернення Директора Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1 № 401/04 від 11.04.2019 р. (а.с. 138), надано інформацію про те, що ОСОБА_1 не є членом первинної профспілкової організації ЛК АТП № 1.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтями 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд критично оцінює відповідь Профспілки працівників автомобільного транспорту та шляхового господарства України № 44 від 05.07.2019 р. на звернення ОСОБА_1 (а.с.190) та Відповідь Об`єднання профспілок Львівщини № Б-21 від 12.07.2019 р. на звернення ОСОБА_1 (а.с. 197-198), оскільки такі є належними та достовірними доказами в розумінні ст. 77 та 80 ЦПК України, так як не містять чіткої інформації про членство позивача в профспілковій організації, лише надають свою оцінку про можливість членства ОСОБА_1 у профспілці, тлумачать норми Статуту професійної спілки працівників автомобільного транспорту та шляхового господарства України. Окрім цього, ОСОБА_1 не оспорюється у судовому порядку його членство у первинній профспілковій організації.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що зважаючи на те, що роботодавцем встановлено відсутність членства позивача у первинній профспілкової організації, відповідно попередня згода такої організації на звільнення ОСОБА_1 на за п. 4 ч. 1 ст.40 КЗпП України не вимагається у відповідності до ч. 1 ст. 45 КЗпП України.

Щодо покликань ОСОБА_1 про недійсність наказу №72-к від 01.02.2019 р. в частині відсторонення його від роботи до проходження медогляду, слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Наведений у ст. 46 КЗпП України перелік випадків можливого відсторонення працівника від роботи не є вичерпним, відтак посилання позивача на відсутність передбачених ст. 46 КЗпП України підстав для його відсторонення від роботи є безпідставним.

       Відповідно до ст. 45 Закону України «Про дорожній рух» медичний огляд проводиться з метою визначення здатності кандидатів у водії і водіїв до безпечного керування транспортними засобами. Зазначений огляд включає: попередні, періодичні, щозмінні передрейсові і післярейсові огляди, а також позачергові огляди, зумовлені необхідністю. Періодичність оглядів, порядок їх проведення і направлення водіїв на позачергові огляди визначаються спільним актом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, і Міністерства внутрішніх справ України.

       Проходження медичних оглядів водіями регулюється Наказом Міністерства охорони здоров`я України та Міністерства внутрішніх справ України № 65/80 від 31.01.2013 р. «Про затвердження Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів». Відповідно до п. 3.1. зазначеного Положення, позачерговий медичний огляд водія транспортного засобу проводиться за направленням перевізника на підставі медичних даних про стале погіршення стану здоров`я водія чи виявлення ознак захворювання або вади, визначених у Переліку захворювань і вад, при яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 299 від 24.12.1999 р.

       Відповідно до п.п. 3 п. 4.7 Положення при виявленні ознак захворювання або вади, включених до Переліку, перевізник за поданням медичного працівника направляє водія на позачерговий медичний огляд. Згідно з п 3.2 Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів Порядок проведення позачергового медичного огляду здійснюється у порядку, наведеному в розділі ІІ цього Положення.

       Пунктом 2.1 розділу ІІ Положення передбачено, що наявність у особи захворювання або вади згідно з Переліком захворювань і вад, при  яких  особа  не  може  бути  допущена до керування відповідними транспортними засобами, є протипоказанням до керування транспортним засобом відповідної категорії.

       З пояснень представника відповідача, які не оспорюються позивачем, вбачається, що підставою для направлення ОСОБА_1 для проходження позачергового медичного огляду було виявлення у нього інспекторами з передрейсового медичного огляду водіїв підозри на захворювання, визначені у Переліку захворювань і вад, при яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 299 від 24.12.1999 р.

       З огляду на викладені норми та обставини справи, відсторонення ОСОБА_1 від роботи наказом № 72-к від 01.03.2019 р. на час проходження позачергового медичного огляду проведено з дотриманням визначеного законодавством порядку. Такий висновок суду узгоджується з актом інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовую найману працю № ЛВ1637/1402/АВ від 20.03.2019 р. - п. 3.66 (а.с. 20-25).

Окрім цього, ОСОБА_1 посилається на незаконність його відсторонення від роботи водієм автобуса лише як на підставу позову, при цьому не заявляє позовної вимоги, якою би оскаржував п. 3 наказу № 72-к від 01.03.2019 р. про відсторонення його від роботи водієм автобуса на час проходження ним позачергового медичного огляду.

Не може бути застосовано до спірних правовідносин ст. 29 КЗпП України, на яку посилається позивач. Так, відповідно до ст. 29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний: 1) роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; 2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; 3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; 4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Аналіз наведеної норми свідчить про наявність у роботодавця визначених статтею обов`язків «до початку роботи за укладеним трудовим договором», тобто при прийнятті особи на роботу. Натомість не стосується випадків поновлення працівника на роботі обставини щодо ОСОБА_1 , який раніше працював на підприємстві, в подальшому прийнятий на роботу на посаду водія автобуса у Львівському комунальному підприємства № 1 10.12.2016 р. та поновлений на роботі 01.03.2019 р. після звільнення 11.04.2018 р. Окрім цього, із зауваженнями, клопотаннями щодо ознайомлення з такими документами до звільнення 11.04.2018 р., ОСОБА_1 не звертався, що свідчить про його обізнаність із зазначеними документами. Відсутність відмітки про ознайомлення з правилами внутрішнього трудового, колективним договором чи посадовою інструкцію не може свідчити про те, що з вказаними актами працівник не ознайомлений. Законодавство не покладає на роботодавця обов`язку знайомити працівника з діючими на підприємстві внутрішніми актами під розписку, окрім як випадків інформування про умови праці, наявність небезпечних та шкідливих умов праці та наслідки їх впливу (п.1 ч.1 ст. 29 КЗпП України).

Доводи позивача проте, що до його відома не було доведено Наказ про поновлення на роботі № 72-к від 01.03.2019 р. спростовується записом на звороті наказу про ознайомлення та підписом ОСОБА_1 .

Також не підлягають застосуванню до спірних правовідносин статті 33, 34 КЗпП України, на які посилається позивач, оскільки такі норми стосуються переведення працівника на іншу роботу не обумовлену трудовим договором та у разі простою. В даному випадку мало місце визначення працівнику іншого робочого місця, зокрема у класі безпеки руху, що відповідно до ч. 2 ст. 32 КЗпП України не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника.

       Відповідно до ст. 81 КЗпП України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

       В обґрунтування своїх позовних вимог в якості доказу позивачем ОСОБА_1 надано відео (а.с.157), проте переглянувши таке у судовому засіданні, судом не встановлено обставин, які б підтверджували підставність позову та доводили обставини справи, на які покликається позивач.

З урахуванням наведеного, позивачем ОСОБА_1 не надано суду доказів про свою присутність на роботі чи поважності причин відсутності 11.03.2019 р., 12.03.2019 р., 28.03.2019 р., 29.03.2019 р., 01.04.2019 р., 02.04.2019 р., 03.04.2019 р., 09.04.2019 р. та 10.04.2019 р., що стало підставою для звільнення його з роботи, а його твердження про таке спростовується доказами, які були надані стороною відповідача.

На думку суду відповідач діяв згідно до вимог трудового законодавства та звільнення позивача за п.4 ст.40 КЗпП України було обґрунтованим та підставним.

Враховуючи викладені вище обставини та норми законодавства, суд прийшов до висновку, що позов про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягає.

Оскільки суд прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог, відтак покликання представника відповідача щодо пропущення позивачем ОСОБА_1 строку звернення до суду на один день, що може бути самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, є безпідставними.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 89, 263 – 265 ЦПК України,

у х в а л и в:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку– відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Сихівський районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повний текст рішення виготовлено 30.09.2019 р.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , ІПН – НОМЕР_1 .

Відповідач: Львівське комунальне автотранспортне підприємство №1, місцезнаходження: м.Львів, вул. Авіаційна, 1, ЄДРПОУ 23884071.

Суддя         Д.Ю. Теслюк