Постанова

Іменем України

25 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 344/7756/14-ц

провадження № 61-26793св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Дундар І. О. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2017 року у складі колегії суддів: Малєєва А. Ю., Девляшевського В. А., Проскурніцького П. І.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у якому, з урахуванням збільшених позовних вимог, просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку на свою користь заборгованість за договором позики в розмірі 50 000,00 доларів США (що в грошовому еквіваленті до національної валюти України по курсу НБУ станом на день здійснення розрахунку становить 1 240 625,00 грн), 3 % за кожен місяць прострочення виконання зобов`язання в розмірі 2 307 562,00 грн, а всього - 3 548 187,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 10 травня 2011 року ОСОБА_2 отримав у позику від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 50 000,00 доларів США з виплатою 3 % місячних терміном на 1 рік (до 10 травня 2012 року), що підтверджується відповідною розпискою.

На виконання вказаного зобов`язання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виступили гарантами повернення коштів ОСОБА_1 , про що зазначено в розписці від 10 травня 2011 року.

Оскільки ОСОБА_2 належним чином не виконав взятих на себе зобов`язань за договором позики, у встановлений договором строк не повернув суму позики, а також не сплачував проценти за користування позикою, тому ОСОБА_1 просив суд стягнути з позичальника та поручителів у солідарному порядку на його користь грошові кошти у розмірі 3 548 187,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 жовтня 2016 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 50 000,00 доларів США (що в еквіваленті до національної валюти за офіційним курсом НБУ станом на 24 жовтня 2016 року становить 1 283 000,00 грн), та 3 % за кожен місяць прострочення виконання зобов`язання в розмірі 2 307 562,00 грн, а всього - 3 590 562,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 654,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з відповідачів у солідарному порядку суму боргу за договором позики та 3 % за кожен місяць прострочення виконання зобов`язання, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки умови укладеного договору позики у формі розписки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , якою підтверджується факт передачі коштів, не виконані, а порука ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не припинилася.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 березня

2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від

24 жовтня 2016 рокускасовано.

Відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині стягнення солідарно зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в розмірі 50 000,00 доларів США (що в еквіваленті до національної валюти за офіційним курсом НБУ станом на 24 жовтня 2016 року становить 1 283 000,00 грн), та 3 % за кожен місяць прострочення виконання зобов`язання у розмірі 2 307 562,00 грн, а всього - 3 590 562,00 грн та витрат зі сплати судового збору в розмірі 3 654,00 грн.

У решті рішенняІвано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 жовтня 2016 рокузалишено без змін.

Задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_4 , суд апеляційної інстанції у відповідності до статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вважав, що строк існування поруки закінчився, а сама порука припинилася.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

31 березня 2017 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2017 року та залишити в силірішенняІвано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 жовтня 2016 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_4 взяв на себе зобов`язання відповідно до положень статті 509 ЦК України, гарантував повернення коштів ОСОБА_2 , що підтверджується розпискою. Крім того, ОСОБА_1 вказує, що на момент позики коштів ОСОБА_4 був керівником Івано-Франківської філії ПАТ «Брокбізнесбанк», головним видом діяльності якої є грошове посередництво, а тому вважає, що зі сторони відповідача при укладанні договору позики мала місце гарантія, а не порука.

Отже, рішення апеляційного суду оскаржується в частині відмови в задоволенні позовних вимог зі ОСОБА_4 , тому в іншій частині судом касаційної інстанції не переглядається.

Позиція інших учасників справи

22 червня 2017 року ОСОБА_4 подав заперечення, у яких просить касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2017 року залишити без змін у зв`язку з недоведеністю аргументів скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Підпунктом 4 пунктом 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У статті 388 ЦПК України зазначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

17 травня 2018 року матеріали цивільної справи № 344/7756/14-ц надійшли до Верховного Суду.

03 червня 2019 року матеріали цивільної справи передані доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року справу № 344/7756/14-ц призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення солідарно зі ОСОБА_4 заборгованості за договором позики суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до поручителя лише 24 травня 2014 року, після припинення поруки.

Однак, з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

Позов мотивовано тим, що по даному договору зобов`язання мають виконуватися відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які виступили фактично поручителями зазначивши, що виступають гарантами повернення боргу. При цьому в розписці відповідач ОСОБА_4 власноручно написав, що виступає гарантом по виконанню даного зобов`язання в чому і розписується.

Судами установлено, що10 травня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики грошових коштів, за умовами якого ОСОБА_2 взяв у борг 50 000,00 доларів США в ОСОБА_1 під 3 % місячних та зобов`язувався повернути вказану суму протягом 1 року (до 10 травня 2012 року); суми по процентах зобов`язувався виплачувати щомісячно.

Згідно з розпискою від 10 травня 2011 року в забезпечення виконання зобов`язання за вказаним договором позики ОСОБА_4 та ОСОБА_3 виступили гарантами ОСОБА_2 щодо повернення спірних коштів.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми ( договори).

Під час розгляду справи судами встановлено, що між сторонами укладено правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання.

Згідно із частиною першою статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до частини першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Суд апеляційної інстанції, визнаючи поруку припиненою, на зазначені положення закону уваги не звернув, обмежився зазначенням в рішенні про дотримання письмової форми договору в зв`язку з наявністю на розписці підписів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та не звернув уваги, що наявна в матеріалах справи розписка від 10 травня 2011 року, взагалі не містить підпис кредитора ОСОБА_1 - сторони договору про забезпечення виконання зобов`язання.

Отже, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що договір про забезпечення виконання зобов`язання, як його було кваліфіковано - договір поруки, укладено в письмовій формі.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За змістом частини статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

На підставі частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Отже, підстави для стягнення боргу за договором позики зі ОСОБА_4 відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог зі ОСОБА_4 ухвалене без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення апеляційного суду змінити в частині відмови в задоволенні позовних вимог зі ОСОБА_4 , виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог зі ОСОБА_4 змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. О. Дундар

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук