Постанова

Іменем України

26 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 161/5413/17

провадження № 61-27507св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ОСОБА_6 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , поданої представником ОСОБА_7 , на рішення апеляційного суду Волинської області від 15 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Стрільчук В. А., Здрилюк О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно.

Посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її колишній чоловік ОСОБА_8 .

Після його смерті відкрилась спадщина на належне йому майно, яка складається з житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями в АДРЕСА_1 .

На випадок своєї смерті ОСОБА_8 склав заповіт, яким все належне йому майно заповів їй.

Зазначає, що не може отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, оскільки у неї відсутні правовстановлюючі документи на житловий будинок та земельну ділянку.

У зв`язку з наведеним, просила визнати за нею право власності на спадкове майно, після смерті чоловіка, а саме: на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 липня 2017 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на ј частину спадкового майна після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: на ј частину житлового будинку з надвірними та господарськими спорудами і будівлями в АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 269,31 грн судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя: спадкодавця ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та відповідача ОСОБА_2 , а відтак після смерті ОСОБА_8 спадщина відкрилась на 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 15 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 5/6 частини житлового будинку з надвірними та господарськими спорудами і будівлями, за адресою: АДРЕСА_1 , як на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 в дохід держави 180 грн витрат за розміщення судового оголошення в газеті «Волинь» по 60 грн з кожного.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що спірний будинок будувався спадкодавцем за час життя до шлюбу з Суме ОСОБА_9 Отже, право власності на спірний будинок виникло у померлого до реєстрації шлюбу з відповідачем .

Короткий зміст вимог наведених у касаційній скарзі

У жовтні 2017 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду Волинської області від 15 вересня 2017 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 5/6 частин житлового будинку з надвірними та господарськими спорудами і будівлями за адресою АДРЕСА_1 , як на спадкове майно, що залишилося після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 і ухвалити нове рішення, яким визнати за ОСОБА_1 права власності на ј частини житлового будинку з надвірними та господарськими спорудами і будівлями.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що на час реєстрації нерухомого майна ОСОБА_2 та спадкодавець перебували у шлюбі та нерухомість будували спільно, а тому спірне майно є спільною сумісною власністю. Твердження суду, що право власності на спадкове майно у померлого виникло до реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 є хибним та доведене скаржником належним чином в суді першої інстанції. Апеляційним судом не взято до уваги, що майно будувалося спільно з ОСОБА_2 та спадкодавцем, під час будівництва ОСОБА_2 та спадкодавець спільно проживали.

Аргументи учасників справи

Відзив до суду касаційної інстанції учасниками справи не подано.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 161/5413/17-ц.

24 жовтня 2017 року матеріали цивільної справи № 161/5413/17-ц надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Підпунктом 4 пунктом 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У статті 388 ЦПК України зазначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

10 червня 2019 року матеріали цивільної справи передані судді-доповідачу.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом позовної заяви вбачається, що предметом спору є житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Судами встановлено, що спадкодавець ОСОБА_8 перебував у шлюбі з позивачем ОСОБА_1 в період з 07 лютого 1987 року по 21 квітня 2005 року, а з 04 липня 2008 року по день смерті ОСОБА_8 перебував у шлюбі з ОСОБА_2

ОСОБА_8 житловий будинок набув в порядку спадкування після смерті своєї матері ОСОБА_10 , що стверджується рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 серпня 2006 року та витягом про реєстрацію права власності від 02 листопада 2006 року.

Рішенням Липинської сільської ради від 14 березня 2007 року № 9/11 ОСОБА_8 надано дозвіл на переобладнання літньої кухні в житловий будинок з розширення АДРЕСА_1 . 01 червня 2007 року ОСОБА_8 отримав дозвіл на виконання будівельних робіт в АДРЕСА_1 , в подальшому розробив та у передбачений законом порядок затвердив проектну документацію одноповерхового двохкімнатного житлового будинку.

Актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом приватного житлового будинку, що затверджений рішенням виконкому Липинської сільської ради від 15 жовтня 2007 року житловий будинок в АДРЕСА_1 прийнятий в експлуатацію. За змістом даного акту вбачається, що будівництво житлового будинку розпочато в червні 2007 року і завершено в вересні 2007 року.

На випадок свої смерті ОСОБА_8 склав заповіт, який 14 березня 2013 року посвідчений Липинською сільською радою. За змістом даного заповіту ОСОБА_8 все належне йому майно заповів ОСОБА_1

Даний заповіт є чинним, не оспорений та нескасований.

З дослідженої спадкової справи №117/2016 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 судами встановлено, що у передбачений статтею 1270 ЦК України строк з заявами про прийняття спадщини звернулись позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець за заповітом та відповідачі, вважаючи себе спадкоємцями за законом, ОСОБА_2 , як дружина померлого та ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , як діти спадкодавця.

Відповідач ОСОБА_3 , у передбаченому законом порядку та строк з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 не зверталась, та будучи зареєстрованою на час смерті спадкодавця в АДРЕСА_1 фактично на день його смерті там не проживала. Дана обставина сторонами не заперечувалась та не спростовувалась.

Таким чином, ОСОБА_3 , будучи спадкоємцем першої черги, спадщини після смерті ОСОБА_8 у передбачений законом строк та порядок не прийняла.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірний будинок будувався спадкодавцем за час життя до шлюбу з Суме ОСОБА_12 та був зданий в експлуатації у 2007 році також до шлюбу з ОСОБА_13 .

Отже, на час смерті ОСОБА_8 , йому на праві особистої власності належав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 .

Відповідно до статей 1216, 1217, 1220 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

За змістом ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

ОСОБА_13 є особою з інвалідністю ІІІ-ї групи.

Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Зважаючи на вищевикладене та враховуючи спадкоємців за законом, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_8 та беручи до уваги положення статті 1241 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що обов`язкова частка ОСОБА_13 , як непрацездатної вдови померлого, складається з 1/6 частки житлового будинку з надвірними спорудами та будівлям за адресою АДРЕСА_1 , в свою чергу частка позивача ОСОБА_1 становить 5/6 часток даного житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_7 , залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Волинської області від 15 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

В. І. Крат