Постанова

Іменем України

11 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 756/9068/17-ц

провадження № 61-1521св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва

від 01 жовтня 2018 року у складі судді Луценко О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Олійника В. І.,

Журби С. О., Кулішенка Ю. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 30 травня 2016 року між нею та

ОСОБА_3 укладений договір позики, за умовами якого вона надала позичальнику кредит у розмірі 754 080,75 грн із терміном повного погашення заборгованості до 30 травня 2021 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 30 травня 2016 року укладений договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_3 передала

ОСОБА_1 в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 34,50 кв. м, житловою - 17,9 кв. м.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 померла і після її смерті заведено спадкову справу № 08/2016, яка зареєстрована в спадковому реєстрі за № 59319445.

03 серпня 2016 року позивач направила заяву № 22 приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Бровченко М. О. з вимогою повідомлення спадкодавців померлої ОСОБА_3 про наявний борг у спадкодавця у розмірі 754 080,75 грн, та їх обов`язок задовольнити вимоги кредитора.

17 серпня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бровченко М. О. надала відповідачу довідку за місцем вимоги № 84/02-14, із якої вбачається, що станом на 17 серпня 2016 року ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3

11 квітня 2017 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бровченко М. О. надала лист, із якого вбачається, що після смерті ОСОБА_3 спадщину прийняла одна особа, подавши відповідну заяву у встановлений шестимісячний строк. Права на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 станом на 11 квітня 2017 року не оформлювалися і не видавалося свідоцтво про право на спадщину.

Відповідач свої зобов`язання за договором позики не виконує, внаслідок чого станом на 04 липня 2017 року заборгованість складає 754 080,75 грн.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила стягнути з

ОСОБА_2 на свою користь суму боргу за договором позики від 30 травня

2016 року шляхом звернення стягнення на заставне майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири,

посвідченого 13 квітня 1993 року Першою київською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 20-8469, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації 20 квітня 1993 року в книзі 11-31 за реєстровим № 106/31039, у розмірі суми боргу 754 080,75 грн.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. У рахунок погашення заборгованості померлої ОСОБА_3 стягнуто з ОСОБА_2 , що проживає за адресою:

АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 за договором позики від 30 травня 2016 року у розмірі 754 080,75 грн, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , що належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 13 квітня 1993 року Першою київською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 20-8469, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації 20 квітня

1993 року в книзі 11-31 за реєстровим № 106/31039. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що зі смертю боржника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини і підлягають застосуванню норми статей 1281, 1282 ЦК України щодо строків пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців і порядку задоволення цих вимог кредитора, а тому є підстави для задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру.

Постановою Київського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Оболонського районного суду

м. Києва від 01 жовтня 2018 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У січні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2018 року та постанову

Київського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що 30 травня 2016 року між позивачем та ОСОБА_3 укладені договори позики та іпотеки, проте через два місяця

(31 липня 2016 року) боржниця померла, а вже через три дні представник позивача ОСОБА_5 звернувся до нотаріуса із заявою про відкриття спадщини, тобто про факт смерті боржника позивачу було відомо із 03 серпня 2016 року, проте до суду вона звернулася 17 липня 2017 року, оскільки кредитор не пред`явив вимогу до спадкоємця, що прийняв спадщину, із моменту, коли дізнався про відкриття спадщини, то втратив право такої вимоги.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_2

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Встановлені судами обставини

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи за межі доводів касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що 30 травня 2016 року між ОСОБА_1 та

ОСОБА_3 укладений договір позики, за умовами якого позивач надала позичальнику кредит у розмірі 754 080,75 грн з терміном повного погашення заборгованості до 30 травня 2021 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 30 травня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_3 передала ОСОБА_1 в іпотеку квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 34,50 кв. м, житловою - 17,9 кв. м.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що зі смертю боржника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини і підлягають застосуванню норми

статей 1281, 1282 ЦК України щодо строків пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців і порядку задоволення цих вимог кредитора, а тому є підстави для задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру.

Проте із указаними висновками судів у повному обсязі не можна погодитися з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Приписи статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов`язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: 1) у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; 2) спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця;

3) спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; 4) спадкоємець зобов`язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього;

5) кредитор має пред`явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги; 6) наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги.

Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статус іпотекодавця. Отже, іпотека, у зв`язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця, не припиняється.

Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.

Поняття «строк пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність». Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред`явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, визначені статтею 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін.

Відповідно до статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою.

Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань.

Способи захисту цивільного права чи інтересу можуть бути судові (стаття 16

ЦК України) та позасудові (статті 17-19 ЦК України).

Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, одним із способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Закон України «Про іпотеку» визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону).

Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом судового захисту.

Частина друга статті 36 Закону, яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.

За змістом припису частини другої статті 35 Закону визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону) - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону) - якщо у відповідному договорі

(в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону, не передбачили.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Такі висновки відповідають правовим позиціям, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15 (провадження № 14-53цс18) та від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження

№ 14-112цс19).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні. Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.

У статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява

№ 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

В абзаці десятому пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову з такими вимогами є помилковими, оскільки позивач, звертаючись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, не обрав жодного способу реалізації такої вимоги ані передбаченої договором, ані передбаченої законом. Незазначення конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки унеможливлює виконання такого рішення, відповідно не призведе до поновлення порушеного права позивача.

Суд в силу принципу диспозитивності цивільного процесу позбавлений можливості самостійно визначити конкретний спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки при тому, що позивач такого не визначив звертаючись до суду.

Узагальнюючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення ухвалені при неправильному застосуванні норм матеріального права, оскільки такого способу як «звернення стягнення на предмет іпотеки» без зазначення конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки Законом України «Про іпотеку» не передбачено.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню,то в порядку частини першої статті 141, підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 11 311,21 грн та 15 081,62 грн - за подання касаційної скарги, а всього - 26 392,83 грн.

Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користьОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 11 311,21 грн, за подання касаційної скарги - 15 081,62 грн, а всього - 26 392,83 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко