ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/14706/17 Суддя (судді) першої інстанції: Головань О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О.,

Ключковича В.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" з адміністративним позовом до Печерського районного відділу Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 26 жовтня 2017 року ВП № 5165280.

Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 28 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено, визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу від 26 жовтня 2017 року ВП №51695280, винесену Печерським районним відділом Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м.Києві.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ФОП ОСОБА_1 (стягувач у ВП № 5165280) подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, або прийняти нове рішення про відмову в позові.

Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що на її думку, судом першої інстанції порушено правила підсудності та невірно застосовано норми матеріального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що законом передбачено інший порядок судового оскарження рішення про накладення штрафу, яке може бути оскаржене сторонами до суду, який видав виконавчий документ.

Разом з цим, апелянт зазначає, що висновки суду першої інстанції про те, що боржником вживались заходи виконання рішення суду, а також про те, що вжиті боржником заходи є достатніми для закінчення виконавчого провадження, на її думку, суперечать ухвалі Господарського суду м. Києва від 14.04.2017 у справі № 918/115/16, якою скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження та визнано, що божник неналежно подав заяву до реєстратора.

Також, стягувач у спірному виконавчому провадженні стверджує, що викладені у рішенні від 28 грудня 2017 року висновки Окружного адиміністративного суду не відповідають нормам матеріального права. Зокрема, зазначає, що вимоги ч. 5 ст. 36 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на яку полилається суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, стосується виключно фінансових (еконогмічних) санкцій, натомість штраф за невиконання судового рішення є адмінстративною санкцією, заборона на явку вказханою нормою не передбачена.

Таким чином, апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року вказану апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 28 грудня 2017 року скасовано та закрито проваження у справі.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року було скасовано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року, а справу направлено для продовження розгляду до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року справу № 826/14706/17 прийнято до провадження та призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 26 вересня 2019 р. об 11:55 год.

Відзиву на апеляційну скаргу, додаткових пояснень та клопопотань від учасників справи до суду не надходило.

Разом з цим, учасники судового процесу, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи до суду не з`явились та/або явку уповноважених представників не забезпечили у судове засідання, про причини неявки суду не повідомили.

З огляду на викладене та керуючись приписами ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, колегія суддів визнала за можливе здійснити апеляційний розгляд даної справи в порядку письмового провадження.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 27 травня 2016 року рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 918/115/16 було частково задоволено позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ПАТ «Дельта банк», зобов`язано ПАТ «Дельта банк» подати державному реєстратору прав на нерухоме майно заяву про державну реєстрацію припинення обтяження нерухомого майна - іпотеки відносно земельної ділянки та квартири.

14 червня 2016 року Господарським судом м. Києва було видано ФОП ОСОБА_1 наказ про примусове виконання вказаного судового рішення та 20 липня 2016 року заступником начальника відділу Печерського РВ ДВС відкрито виконавче провадження № 51695280 по його виконанню.

На виконання вказаного судового рішення, ПАТ «Дельта банк» 25 листопада 2016 року звернулось до державного реєстратора із відповідною заявою. Проте, як вбачається з матеріалів справи, розглянувши вказану заяву ПАТ «Дельта банк» державним реєстратором 25 листопада 2016 року було прийнято рішення № 32564582 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, з огляду на те, що подані з заявою документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. Роз`яснено заявнику, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

За наведених обставин, 19 грудня 2016 року заступником начальника відділу Печерського РВ ДВС винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 51695280 у зв`язку з фактичним виконанням рішення у повному обсязі.

У подальшому, ухвалою Господарського суду м. Києва від 14 квітня 2017 року вказану постанову про закінчення виконавчого провадження № 51695280 від 19 грудня 2016 року визнано недійсною та зобов`язано Печерський РВ ДВС відновити виконавче провадження № 51695280 з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 14 червня 2016 року у справі № 918/115/16.

Після відновлення виконавчого провадження, під час проведення примусового виконання вказаного виконавчого документа по ВП № 51695280 Печерським РВ ДВС у м. Київ ГТУЮ у м. Києві направлено на адресу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" вимогу від 26.10.17 № 15703/18 про виконання вказаного виконавчого документа, та разом з цим винесено постанову від 26.10.2017 про накладення штрафу, згідно якої на підставі ст.ст.63, 75 Закону України "Про виконавче провадження" за невиконання судового рішення на боржника накладено штраф у розмірі 5100 грн.

Вважаючи постанову від 26 жовтня 2017 року про накладення штрафу протиправною, уповноважена особа Фонду звернулася до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що для застосування штрафних санкцій не було передбачених ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" підстав, оскільки судове рішення не виконане з поважних причин.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів зазначає про таке.

Як вбачається зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року, скасовуючи постанову Київського апелляційного адміністративного суду та направляючи справу для продовдження розгляду суд касаційної інстанції зазначив, що викладені в оскаржуваному судовому рішенні апеляційної інстанції висновки про непоширення юрисдикції адміністративного суду на спір щодо оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу за невиконання судового рішення у господарській справі є - помилковими, оскільки до юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

З огляду на зазначене, колегія суддів не надає правової оцінки доводам апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме предметної підсутності під час вирішення даної справи.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 3 Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Частиною першою статті 5 Закону передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до частини першої статті 13 Закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з приписами статті 26 Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів.

Згідно зі статтею 63 Закону за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

Водночас, як встановлено судом 26 жовтня 2017 року відповідачем було прийнято вимогу про виконання рішення Господарського суду м. Києва від 27 травня 2016 року у справі № 918/115/16, у якій ПАТ "Дельта Банк", зокрема, роз`яснювалось про необхідність повідомити про виконання вказаного судового рішення у строк до 10 робочих днів. З матеріалів справи вбачається, що вказана вимога виконавця була отримана боржником 08 листопада 2017 року.

При цьому, судом встановлено, що незважаючи на вказане роз`янення про необхідність надання інформації про виконання судового рішення у десятниденний термін, Печерським РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві того ж дня, а саме 26 жовтня 2017 року було прийнято постанову про накладення штрафу за невиконання вказаного судового рішення.

З огляду на зазначене, колегією суддів встановлено, що відповідачем не було дотримано вимог ст. 63 ЗУ "Про виконавче провадження" та передчасно прийнято оскаржувану постанову.

Крім того, як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, а також не заперечується відповідачем по справі та апелянтом, 02 жовтня 2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 р. № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".

З урахуванням викладеного, судом першої інстанції було вірно зазначено, що рішення Господарського суду м. Києва від 27.05.2016 у справі № 918/115/16 набуло чинності під час ліквідаційної процедури.

З огляду на вказані обставини, колегія суддів зазначає, що статтею 46 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 № 4452-VI врегульовано наслідки початку процедури ліквідації банку. Так, ч. 3 вказаної норми встановлено, що під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Крім того, присами ч. 5 ст. 36 вказаного Закону передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 2) примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку); 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку.

Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що всі витрати банку, що ліквідується, мають здійснюватися виключно для вимог, пов`язаних з процедурою ліквідації.

Проте, як було встановлено судом, оскаржувану постанову про накладення штрафу відповідачем було прийнято вже під час процедури ліквідації банку, не зважаючи на наведені норми законодавства щодо наявності відповідних обмежень, у тому числі щодо неможливості накладення на банк штрафу.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем як боржником вживалися заходи щодо виконання судового рішення

Так, судом встановлено, що 25 листопада 2016 ПАТ "Дельта Банк" було подано до Департаменту з питань реєстрації Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держаної адміністрації) заяву № 4050 від 25.11.16р., відповідно до якої боржник на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.16р. №918/115/16 звертається для державної реєстрації припинення запису про іпотеку та державної реєстрації припинення запису про заборону на нерухоме майно.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 23 жовтня 2017 року ПАТ "Дельта Банк" було направлено на адресу відповідача заяву-повідомлення щодо стану виконання виконавчого документу у якому останньому повідомлялось про вжиті Банком заходи по виконанню рішення Господарського суду м. Києва від 27 травня 2018 року у справі № 918/115/16.

Разом з цим, 13 листопада 2019 боржником було направлено до Печерського РВ ДВС м. Київ клопотання про звернення державного виконавця до суду зі зміною способу виконання рішення, чи встановленням такого в рамках ст. 33 ЗУ "Про виконавче провадження".

З огляду на зазначене, судова колегія не приймає доводи апелята, що висновок суду першої інстанції про те, що боржником вживались заходи виконання рішення суду суперечить ухвалі Господарського суду м. Києва від 14.04.2017 у справі № 918/115/16, оскільки повнічстю спростовується наявними у матерілах справи доказами.

При цьму, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до приписів ст. 75 Закону України "Про виконавче провадження" підставою для накладення штрафу за невиконання боржником рішення, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, є відсутність поважних причин невиконання.

За наведених обставин у їх сукупності та взаємозв`язку судова колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неправомірність прийнчятого відлповідачем рішення про застосування до позивача штрафних санкцій за невиконання судового рішення за відсутності поважних на те причин.

При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідно до вимог ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який відповідачем в даному випадку не був виконаний.

Апелянтом, у свою чергу, не було наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано належних та допустимих доказів які б свідчили про правомірність прийнятого відповідачем оскаржуваного рішення та відсутності підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить про висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

При цьому, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та прийняв законне і обґрунтоване рішення у відповідності до вимог матеріального та процесуального права.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 272, 287, 308, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 28, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді О.О. Беспалов

В.Ю. Ключкович