РІШЕННЯ

                                                    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                       2-3889\10

11 березня 2010 року

Київський районний суд м.Одеси

У складі судді Калашнікової О.І.

При секретарі Козак А.В.

Розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2

про стягнення боргу за договором позики

                            Встановив,

Позивач звернувся до суду з вимогами ухвалити рішення, яким  стягнути з відповідачки на його – позивача – користь 960 000  грн, відсотки за прострочення повернення боргу у сумі 8799 грн, стверджуючи, що ОСОБА_2 не виконала свої зобов’язання за договором позики. У судовому засіданні позивач вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідачка з позовом погодилась. Відповідно до ч.4ст.130 ЦПК України при визнанні позову  судове рішення ухвалюється в порядку, встановленому ст.174 цього Кодексу -  суд ухвалює рішення про задоволення позову при наявності для того законних підстав.

Суд вислухав учасників процесу, вивчив матеріали по справі і встановив наступне: 15 червня 2009 року  уклали договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 позичила, а ОСОБА_1 передав їй 960 000грн  що на той час було еквівалентно 120 000 доларам США за курсом 8,00 грн за один дол.США. ОСОБА_2 позичала зазначені грошові кошти на термін до 1 лютого 2010 року. Договір сторони оформили у письмовій формі. Свої зобов”язання за договором позики ОСОБА_1 виконав у день укладання договору і грошові кошти у сумі 120 000 дол.США передав ОСОБА_2, про що зазначено у п.1 Договору. У зв”язку з тим, що ОСОБА_2 до 1 лютого 2010 року свої зобов”язання за договором позики не виконала, гроші ОСОБА_1 не повернула, позивач звернувся до суду з цим позовом і просить стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 960000 грн, що еквівалентно 120 000 доларам США , а також 11% річних від простроченої суми, що складає 960000 грн х 11% :12 =8799 грн.

На підтвердження позовних вимог позивачева сторона посилалась на договір позики, письмову нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_2 від 25.02.2010 року, де відповідачка підтверджує факт укладання з ОСОБА_1 договору позики і факт отримання від ОСОБА_1 120000 дол.США 15.06.2009 року.

Відповідачка, визнаючи позов, у судовому засіданні також підтвердила факт укладання договору і отримання від ОСОБА_1 в борг за договором позики 120 000 дол.США на термін до 1.02.2010 року. ОСОБА_2 пояснила, що вона не має на сьогодні матеріальної можливості повернути грошові кошти ОСОБА_1, тому не заперечує проти передачі ОСОБА_1 в погашення боргу нележного їй – відповідачці – нерухомого майна, або шляхом продажу цього майна іншим особам і передачею грошей після укладання договору купівлі-продажу ОСОБА_1

При вищенаведених обставинах суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає  частковому задоволенню з таких підстав: 15 червня 2009 року сторони уклали договір позики, домовились щодо усіх істотних умов договору, оформили договір у письмовій формі. ОСОБА_1 – позикодавець – свої зобов’язання за договором виконав, коли передав ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 120000 дол.США. Обов’язок позичальника повернути позику передбачено умовами договору і ст.1049 ЦК України. Суд встановив, що ОСОБА_2 свої зобов”язання  за договором позики не виконала і не повернула ОСОБА_1  грошові кошти, тому на користь позивача підлягають стягненню 960 000 грн, що еквівалентко 120 000 дол.США, та  відповідно до ст.625, 1050 ЦК України, які передбачають наслідки порушення договору позичальником, відповідач зобов”язаний сплатити позивачу 3% річних від простроченої суми позики за період з 1.02.2010 року по 11.03.2010 р., що складає за 1 місяць 10 днів 960 000 х 3% :12 міс.:30 днів х 1 міс. 10 днів =3200 грн. (Позивач безпідставно користувався Постановою НацБанку України №343 від 12.06.2009 року „Про регулювання грошово-кредитного ринку”, якою з 15.06.2009 р. встановлено облікову ставку у розмірі 11%, тому як ця ставка встановлена тільки для банківських установ). Причини невиконання відповідачкою договірних зобов”язань правового значення для вирішення спору не мають.Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України „стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати”. У даному випадку на користь позивача підлягають стягнунню судові витрати у розмірі 1700 грн (держмито) і 120 грн – витрати на ІТЗ. Таким чином, на користь ОСОБА_1 з відповідачки підлягають стягненню грошові кошти у розмірі 960 000 + 3200 + 1700 + 120 = 965020 грн.

 Визнання відповідачкою пред”явленного позову не суперечить закону, не порушує права та інтереси інших осіб.

Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються нормами ст.1046,1047,1049 ЦК  України.

      Керуючись ст.ст.130,174 ЦПК України, суд

                                                             Вирішив

    Позов  ОСОБА_1 задовольнити частково.  

Стягнути з ОСОБА_2 (мешкає м.Одеса  пр-т Ак.Глушка,5 корпус „в” кв.12 ІН2428516940) на користь ОСОБА_1 965020 грн. (двев”ятьсот шістьдесят п”ять тисяч двадцятьгрн).

Рішення може бути оскаржено в Одеський апеляційний суд через Київський райсуд м.Одеси. Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана протягом 10 днів з дня оголошення. Апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження якщо заяву не було подано.

                                                                  суддя