ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

«26» вересня 2019 року

м. Харків

справа № 629/2031/19-ц

провадження № 22ц/818/4793/19

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого -         Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів -         Бровченка І.О., Колтунової А.І.,

учасники справи:

позивач – Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач – Дудченко О.Ю.

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 31 липня 2019 року в складі судді Мицик С.А.

                                       в с т а н о в и в:

У квітні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 18 січня 2011 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 1400,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Зазначив, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

Вказав, що банк свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.

Проте, відповідач не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором.

У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 28 лютого 2019 року має заборгованість в розмірі 12 201,58 грн., яка складається з заборгованості за кредитом – 1271,46 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом – 8472,90 грн., заборгованості за пенею та комісією – 1400,00 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) – 500,00 грн., штраф (процентна складова) – 557,22 грн.

Вказав, що на даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав банку.

Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість у розмірі 12 201,58 грн. за кредитним договором № б/н від 18 січня 2011 року, яка складається з заборгованості за кредитом – 1271,46 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом – 8472,90 грн., заборгованості за пенею та комісією – 1400,00 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) – 500,00 грн., штраф (процентна складова) – 557,22 грн.; стягнути судові витрати у розмірі 1921,00 грн.

Заочним рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 31 липня 2019 року позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» за кредитним договором № б/н від 18 січня 2011 року заборгованість за кредитом в сумі 1271,46 грн. та сплачену суму судового збору – 200,18 грн., а всього 1471,64 грн.

Не погоджуючись з заочним рішенням суду, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просив заочне рішення суду скасувати в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами, пенею та штрафів та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги банку в цій частині в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін; судові витрати покласти на відповідача.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі і як доводи апеляційної скарги виклав позовні вимоги. При цьому зазначив, що заява та довідка про умови кредитування містять особистий підпис відповідача, у зв`язку з чим посилання на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у даній справі не правомірне; що основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, і ця умова є істотним фактором при наданні кредитних коштів; що оскаржуване рішення не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще і наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави, суд першої інстанції ігнорує, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів.

Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» необхідно залишити без задоволення, заочне рішення суду в оскаржуваній частині – залишити без змін.

Заочне рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з висновком якого погоджується колегія суддів, мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів того, що саме з цими Тарифами та Умовами відповідач ознайомився і з ними погодився, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Публічному акціонерному товариству Комерційний Банк «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів).

Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк  або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 18 січня 2011 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання заяви-анкети про приєднання  до Умов та Правил надання банківських послуг, а також Тарифів банку у Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк».

Згідно з вказаним договором ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 1400,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом 30,00 % річних.

Пунктами 2.1.1.5.5, 2.1.1.5.6 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором, а у разі невиконання зобов`язань за договором, на вимогу банку виконати зобов`язання з повернення кредиту (у тому числі, простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку.

Відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг при порушенні позичальником строків платежів за кожним з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 500,00 грн. + 5 % від суми заборгованості за кредитним лімітом з урахуванням нарахованих та прострочених процентів і комісій.

Пунктом 1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг за незгодою зі зміною Правил та/або Тарифів банку, позичальник зобов`язується надати банку письмову заяву про розірвання цього договору та погасити виниклу перед банком заборгованість.

У відповідності до пункту 1.1.7.12 Умов та Правил надання банківських послуг договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. Якщо на протязі цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той самий строк.

Пунктом 2.1.1.2.12 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що після закінчення строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), за зверненням клієнта до банку згідно чинних тарифів.

Пунктом 2.1.1.12.4 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що строки та порядок погашення кредиту (кредитний ліміт) за кредитними картками з встановленим мінімальним обов`язковим платежем, а також овердрафту, який виник за такими картками, наведено в Пам`ятці клієнта/довідці про умови кредитування, яка є невід`ємною частиною договору, а також встановлюються даним пунктом. Платіж включає плату за користування кредитом, передбачену Тарифами, і частину заборгованості за кредитом. У разі наявності простроченого кредиту (овердрафту) строком повернення кредиту (овердрафту) у повному обсязі є 211-й день з моменту виникнення такої заборгованості; строк повернення овердрафту у повному обсязі - протягом 30 днів з моменту виникнення овердрафту; строк погашення процентів за овердрафтом - щомісячно за попередній місяць до 25-го числа.

Відповідно до довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка була видана відповідачу, розмір щомісячних платежів становить 7 % від заборгованості, але не менше 50,00 грн., які повинні бути здійснені до 25 числа місяця, що слідує за звітним.

За розрахунком банку станом на 28 лютого 2019 року за ОСОБА_1 утворилася заборгованість у розмірі 12 201,58 грн., яка складається з заборгованості за кредитом – 1271,46 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом – 8472,90 грн., заборгованості за пенею та комісією – 1400,00 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) – 500,00 грн., штраф (процентна складова) – 557,22 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку, Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 18 січня 2011 року процентну ставку не зазначено.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі, їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором  від 18 січня 2011 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 пільгового періоду» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Публічному акціонерному товаристві «ПриватБанк», як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 пільгового періоду» та витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в Публічному акціонерному товаристві «ПриватБанк», що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі, пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме з цими Тарифами та Умовами ознайомився відповідач і з ними погодився, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача не є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19) вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 січня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (30 квітня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Колегія суддів вважає, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у банку, який є в матеріалах даної справи, не містить її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 січня 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Довідка про умови кредитування з використанням платіжної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» за договором, укладеним з відповідачем, в якій міститься підпис ОСОБА_1 , істотно відрізняється від Умов та Правил надання банківських послуг, на які, як на підставу для проведення розрахунку в позовній заяві посилається позивач. Вказана довідка містить лише такі істотні умови договору кредиту, як: базову проценту ставку, в місяць (нараховується на залишок непростроченої заборгованості, виходячи з розрахунку 360 днів у році) в розмірі 2,5%; розмір щомісячних платежів (що включають, в тому числі, плату за використання кредитних коштів у звітному періоді) - 7% від заборгованості; строк внесення щомісячних платежів - до 25 числа місяця, наступного за звітним; пеню за несвоєчасне погашення заборгованості - пеня 1 (базова процентна ставка за договором / 30 - нараховується за кожен день прострочки), пеня 2 - 1% від заборгованості, але не менше 30 грн в місяць - нараховується один раз в місяць, але не менше 30,00 грн за наявності прострочення за кредитом чи за процентами 5 та більше днів при виникненні прострочення на суму від 50,00 грн. та більше; штраф у разі порушення строку платежів за любим із грошових зобов`язань, передбачених договором більше ніж на 30 днів – 500,00 грн. + 5 % від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів та комісії.

Вказані обставини правильно встановлені судом першої інстанції під час вирішення питання щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» відсотків за користування кредитом та неустойки (пені, штрафів) у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 18 січня 2011 року, оскільки витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в банку не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема, статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі, сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19), у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 229/1953/16-ц (провадження № 61-32390св18), від 21 серпня 2019 року у справі № 643/5386/17-ц (провадження № 61-2699св18), від 16 серпня 2019 року у справі № 595/290/17-ц (провадження № 61-29972св18) та ін.

Також, колегія зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 18 січня 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Акціонерному товариству Комерційний Банк «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначено моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині рішення про те, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, тобто тільки щодо стягнення тіла кредиту.

Посилання Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на те, що заява та довідка про умови кредитування містять особистий підпис відповідача, у зв`язку з чим посилання на правову позицію викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у даній справі не правомірне; що основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, і ця умова є істотним фактором при наданні кредитних коштів, не заслуговують на увагу, оскільки без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, розміщених на офіційному сайті http://www.privatbank.ua, які позивачем неодноразово змінювалися, з огляду на частину першу статті 634 ЦК України щодо приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, зазначене не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору.

В іншій частині заочне рішення не переглядалося.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з  характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення в оскаржуваній частині, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.

Докази та обставини, на які посилається Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що рішення в оскаржуваній частині судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368,  п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 – 384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.

Заочне рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 31 липня 2019 року в оскаржуваній частині – залишити без змін.

В іншій частині заочне рішення не переглядалося.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий                                                         І.В. Бурлака

Судді                                                                 І.О.Бровченко

А.І.Колтунова

Повний текст постанови складено 26 вересня 2019 року.