Постанова

Іменем України

04 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 374/330/15-ц

провадження № 61-28121св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Київської області від 12 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Білоконь О. В., Верланова С. М., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених позовних вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що 09 червня 1972 року вона придбала житловий будинок АДРЕСА_1 .

Зазначений житловий будинок потребував перебудови, яку вона здійснила у період з 1973 по 1975 роки, про що свідчать документи на придбання будівельних матеріалів, однак свідоцтво про право приватної власності на житловий будинок їй було видане лише у квітні 1987 року.

26 червня 1976 року вона уклала шлюб з ОСОБА_2 , який не брав грошової та трудової участі у будівництві спірного будинку.

Посилаючись на те, що спірний будинок набуто нею до укладення шлюбу з відповідачем, ОСОБА_1 просила визнати житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 її особистою приватною власністю.

У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частини житлового будинку та надвірних споруд.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що будівництво спірного житлового будинку було розпочате після укладення шлюбу сторін у 1978 року. Житловий будинок, підвал та прибудова були побудовані у 1983 році, погріб - у 1985 році, убиральня - у 1990 році, що підтверджується актом прийняття будинку в експлуатацію та технічним паспортом на будинок, виготовленим на замовлення ОСОБА_1 .

Зважаючи на наведене, ОСОБА_2 просив визнати за ним право власності на 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 , загальною вартістю

37 792,50 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 06 квітня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Визнано житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 набула у особисту власність спірний житловий будинок за самим фактом його будівництва за рахунок власних грошових та трудових затрат. Прийняття в експлуатацію зазначеного житлового будинку у період шлюбу сторін не свідчить про наявність підстав для віднесення його до спільної сумісної власності подружжя.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції одночасно застосував наслідки пропуску позовної давності та виходив з того, що про можливість порушення його права на частку у спільній сумісній власності відповідач міг дізнатися з моменту розірвання шлюбу між сторонами у вересні 1994 році, у той час як з позовом про поділ майна подружжя він звернувся лише у 2015 року.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 08 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Ржищівського міського суду Київської області від 06 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що визнаючи за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 , суд першої інстанції не урахував, що позивач не спростувала презумпції належності спірного житлового будинку з надвірними спорудами до спільної сумісної власності подружжя, зокрема не надала доказів завершення його будівництва до шлюбу. Докази придбання ОСОБА_1 будівельних матеріалів беззаперечно не свідчать про їх використання для будівництва спірного житлового будинку з надвірними спорудами у період з 1973 по 1975 роки. З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя, розмір часток

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є рівним і становить про 1/2 частини будинку.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частини житлового будинку та надвірних споруд з інших підстав, ніж ті, що визначені судом першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що рішення суду у цій частині не грунтується на вимогах закону, оскільки одночасна відмова у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності і за недоведеністю не допускається. Оскільки з моменту ухвалення Ржищівським міським судом Київської області рішення від 03 січня 2006 року про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, він міг дізнатися про порушення права власності на спірне майно, апеляційний суд вважав наявними підстави для відмови у задоволенні зустрічного позову з підстав спливу позовної давності.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 березня 2017 року рішення Апеляційного суду Київської області від 08 листопада 2016 року залишено без змін.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 12 жовтня 2017 року задоволено заяву ОСОБА_2 про перегляд у зв`язку із нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду Київської області від 08 листопада

2016 року. Рішення Апеляційного суду Київської області від 08 листопада

2016 року у зв`язку з нововиявленими обставинами скасовано. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Ржищівського міського суду Київської області від 06 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 , загальною вартістю 37 792,50 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду Київської області

від 08 листопада 2016 року, апеляційний суд виходив з того, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 18 травня 2017 року скасовано рішення Ржищівського міського суду Київської області від 03 січня 2006 року, на підставі якого апеляційний суд встановив пропуск ОСОБА_2 строку позовної давності до вимог про поділ майна подружжя, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 361 ЦПК України 2004 року, є підставою для перегляду за нововиявленими обставинами рішення суду у зазначеній справі.

Зважаючи на те, що місце проживання ОСОБА_2 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , за якою він отримував пенсію, апеляційний суд дійшов висновку, що він не знав і не міг знати про порушення його права на спірний житловий будинок з надвірними спорудами до звернення у вересні 2015 року з позовом про визнання за ним права власності на 1/2 частини житлового будинку та надвірних споруд, а тому відсутні підстави для відмови у задоволенні зустрічного позову з підстав пропуску позовної давності.

Узагальнені доводи касаційної скарги та позиції учасників справи

У жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій вона просила скасувати рішення Апеляційного суду Київської області

від 12 жовтня 2017 року та залишити в силі рішення Ржищівського міського суду Київської області від 06 квітня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що перевіряючи наявність підстав для відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на 1/2 частини житлового будинку та надвірних споруд з підстав пропуску позовної давності, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_2 було достовірно відомо про наявність спору щодо житлового будинку з надвірними спорудами ще у 2006 року, під час та після розгляду Ржищівським міським судом Київської області позову про визнання його таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 . Апеляційний суд не надав оцінки направленому ОСОБА_2 у вересні 2010 року письмовому повідомленню щодо вирішення питання про розподіл зазначеного житлового будинку, що свідчить про існування між ними на той час спору про поділ майна.

Крім того, вказувала на те, що будівництво спірного житлового будинку з надвірними спорудами здійснювалося у період 1973 - 1975 роки за рахунок виключно її трудових та грошових затрат, про що свідчить дата завершення будівництва - 01 січня 1976 року, передбачена договором про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 20 грудня 1972 року, що у сукупності свідчить про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_2 права власності на

1/2 частини житлового будинку та надвірних споруд у порядку поділу майна подружжя.

У запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу ОСОБА_2 просив відхилити касаційну скаргу ОСОБА_1 , посилаючись на безпідставність її доводів. Зазначив, що апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не надала достатніх доказів для спростування презумпції спільного сумісного майна подружжя. Встановивши, що про існування рішення Ржищівського міського суду Київської області від 03 січня 2006 року, у подальшому скасованого рішенням Апеляційного суду Київської області

від 18 травня 2017 року, йому стало відомо лише у січні 2016 року, апеляційний суд обгрунтовано відхилив заяву позивача про застосування позовної давності до вимог за зустрічним позовом.

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Рух справи у суді касаційної інстанції

21 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 26 червня 1976 року по 28 вересня 1994 року.

До укладення шлюбу ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 09 червня 1972 року набула у власність житловий будинок АДРЕСА_1 .

Згідно з договором про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності з числом кімнат від однієї та п`яти включно від 20 грудня 1972 року, укладеного відповідно до рішення виконкому Ржищівської селищної Ради депутатів трудящих Кагарлицького району Київської області від 15 грудня 1972 року, ОСОБА_1 виділено присадибну земельну ділянку під забудову жилого будинку площею 0,11 га та дозволено будівництво по АДРЕСА_1 .

Рішенням № 16 Виконавчого комітету Кагарлицької районної Ради депутатів трудящих Кагарлицького району Київської області від 22 січня 1973 року ОСОБА_1 надано дозвіл на індивідуальне будівництво (перебудову) житлового будинку у м. Ржищів.

25 квітня 1987 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право особистої приватної власності на житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 08 жовтня 2010 року № 27575664, домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 складається з житлового будинку літ. «А», прибудови літ. «а», підвалу літ. «Під а», погреба «літ. Б», убиральні «літ. В», ганку, вимощення, огорожі, хвіртки.

Відповідно до технічного паспорта на домоволодіння АДРЕСА_1 , виготовленого 07 вересня 2010 року, житловий будинок, підвал та прибудову збудовано у 1983 році, погріб - у 1985 році, убиральню - у 1990 році.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 112 Цивільного кодексу Українського РСР (далі - ЦК Української РСР) майно може належати на праві спільної власності двом або кільком громадянам.

Статтями 22, 28, 29 Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України), чинного до 01 січня 2004 року, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядав за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Обов`язок спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними у період шлюбу покладається на особу, яка її заперечує. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 не надала допустимих доказів на підтвердження того, що будівництво спірного житлового будинку з надвірними спорудами здійснювалося у період 1973 - 1975 років виключно за її рахунок, оскільки відповідно до технічного паспорта на домоволодіння АДРЕСА_1 , виготовленого 07 вересня 2010 року, житловий будинок, підвал та прибудову збудовано у 1983 році, погріб - у 1985 році, убиральню - у 1990 році, тобто в період шлюбу сторін, апеляційний суд обгрунтовано виходив з того, що житловий будинок з надвірними спорудами

АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності у рівних частках.

Згідно зі статтею 76 ЦК Української РСРперебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Аналогічним чином питання початку перебігу позовної давності визначені і в статті 261 ЦК України, згідно з якою перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила.

Частиною третьою статті 29 КпШС Українипередбачалося, що для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності. Згідно зі статтею 11 КпШС України у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено строк позовної давності, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Аналогічний порядок обчислення перебігу позовної давності визначено й частиною другою статті

72 СК України.

Вирішуючи питання перебігу позовної давності за вимогами про поділ спільного майна подружжя, суд апеляційної інстанції обгрунтовано посилався на те, що при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Твердження заявника про те, що ОСОБА_2 міг дізнатися про порушення свого майнового права на житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 з моменту направлення ОСОБА_1 у вересні 2010 року повідомлення з пропозицією якнайшвидше з`ясувати питання поділу житлового будинку, висновків апеляційного суду не спростовують, оскільки зазначене не свідчить про виникнення на вказану дату спору щодо поділу майна подружжя, внаслідок його віднесення позивачем до особистої приватної власності.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо установлених ним обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження та належної оцінки суду. Суд касаційної інстанції відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не вправі встановлювати нові обставини, надавати оцінку та здійснювати переоцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення є законним та обгрунтованим, доводи касаційної скарги правильність висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Щодо поновлення виконання судового рішення

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою судді Вищого спеціалізованого сулу України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2017 року зупинено виконання рішення Апеляційного суду Київської області від 12 жовтня 2017 року до закінчення касаційного провадження, то його необхідно поновити.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 12 жовтня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Апеляційного суду Київської області від 12 жовтня 2017 року.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А.С. Олійник

С.О. Погрібний

Г. І. Усик