№2-324

2010 року

  РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2010 року Ленінський районний суд м. Луганська в складі:

головуючого           -   судді Бугери О.В.,

при секретарі          -    Тихенькій О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом  ОСОБА_1  до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» в особі Луганської філії ТОВ «Укрпромбанк» про повернення грошових коштів у зв’язку  із закінченням терміну дії договору банківського вкладу, стягнення відсотків, індексу інфляції, -

Встановив :

Позивачка звернулась  до суду із вказаним позовом, в якому зазначила, що  30 квітня 2008 року між нею та ТОВ «Український промисловий банк» в особі  начальника відділення №5 Луганської філії ТОВ «Укрпромбанк»   ОСОБА_2 був укладений договір №1005/0403666000214002 від 30 квітня 2008 року банківського вкладу (депозиту)  на суму 3000 гривень на період до 24 травня 2009 року під 17,2% річних.  Після настання строку повернення банківського вкладу  вона звернулась до відповідача але у поверненні суми їй відмовили, посилаючись на введений мараторій ОСОБА_3 банком України, призначену тимчасову адміністрацію. 22 липня 2009 року після закінчення мараторію вона звернулась до банку знову, але усно їй повідомили, що коштів в банку немає, письмового повідомлення не надали.

    Вважала такі дії відповідача суперечать чинному законодавству України та порушують її право вільно розпоряджатись власними коштами. Просила стягнути з відповідача суму депозиту, а також просила стягнути  суму відсотків за користування депозитом у розмірі 17,2% до дня повернення фактично суму депозиту. Стягнути з відповідача інфляцію відповідно до довідки верстату, суму №% від простроченої суми, що дорівнює 90 гривень, моральну шкоду.

      В судовому засіданні позивач свої вимоги уточнила, не підтримала вимоги щодо стягнення моральної шкоди. Уточнені позовні вимоги просила задовольнити, суду пояснила, що їй було сплачено банком на момент розгляду справи суму депозиту в розмірі 3000 гривень, а також відсотки за користування депозитом. Просила стягнути з відповідача інфляцію, відсоток річних, відсотки по день остаточної виплати суми депозиту, судові витрати.

    Представник відповідача в судовому засіданні уточнені вимоги не визнав, суду подав письмові заперечення проти позову, окрім того зазначив, що з позивачем проведений повний розрахунок по депозитному договору, а саме сплачено суму депозиту та відсотки, що не заперечується й самою позивачкою.

Суд вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що  уточнені позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.  

    Згідно з ч. 1, ч. 3 ст. 1058 ЦК України  за договором  банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони ( вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується  виплачувати  вкладникові  таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором; до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.   Частиною 1 ст.1060 ЦК України передбачено, що договір  банківського вкладу укладається на умовах видачі  вкладу на першу  вимогу (вклад на вимогу) або  на умовах повергнення  вкладу зі спливом  встановленого договором  строку (строковий вклад).

Відповідно до ч. 2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов*язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

      У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов*язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов*язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін.

    Як встановлено у судовому засіданні, 30 квітня 2008 року між позивачкою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» укладено договір № 1005/0403666000214002  банківського вкладу ( вклад постійний вкладник).

Відповідно до п.1.1. зазначеного договору сума вкладу складає 3.000 гривень та визначено строк дії договору –  на 390 днів з 30 квітня 2008 року по 24 травня 2009 року. Процентна ставка складає 17,2% річних.

    На підставі даного договору відповідачем  було відкрито особовий рахунок № 79214907  на ім’я  позивача. На виконання умов договору позивачем було  перераховано 3.000 гривень на відкритий рахунок, що підтверджується відповідною квитанцією.

Таким чином, 24 травня 2009 року банк, відповідач по справі мав би повернути позивачеві відповідну суму вкладу разом із сумою нарахованих за користування ним процентів.

Позивач 26.05.2009 року на виконання умов договору звернувся до відповідача із письмовою заявою про повернення суми банківського вкладу.  Позивачу відповідачем було надано повідомлення про невиконання розрахункового документа від 26.05.2009 року №4, зазначено, що банк немає достатньо коштів на кореспондентському рахунку Банку, а тому виконати своє зобов’язання не має можливості, банк взяв для об лікування за позабалансовим рахунком 9806.

22.07.2009 року позивач повторно звернулась із заявою про повернення вкладу, але їй не надали жодної відповіді.

Як передбачено ч. 2 ст. 1060 ЦК України, умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. Відповідно до ст. 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

Таким чином, посилання відповідача, як на підставу своїх заперечень, на введення мораторію суперечить нормам діючого ЦК України, які суд вважає необхідним застосувати при вирішенні цього спору, як основного акту цивільного законодавства України. ОСОБА_3 Банку України не надано права вносити зміни у Закони України, а заборонивши своїми розпорядженнями достроково повертати кошти, які знаходяться на депозитах банків, ОСОБА_3 України тим самим перевищив свої повноваження  та фактично вніс зміни  до законів України.  

На підставі ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На день звернення до суду із відповідним позовом позивачу строк дії договору сплив,  а сума вкладу не була виплачена. Станом на день розгляду справи сума банківського вкладу була повернута позивачу в повному обсязі, що не заперечується позивачем, а також було сплачено відсотки за користуванні кредитними коштами.  

Суд вважає, що за таких обставин позовні вимоги позивачки щодо  застосування індексу інфляції та відсотків річних, не підлягають задоволенню оскільки правовідносини між сторонами врегульовано договором, яким не передбачено визначені позиції. Сума депозиту та відсотків за договором сплачена в повному обсязі.

            Згідно ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалене рішення, суд присуджує з іншої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

            Враховуючи, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, суми судових витрат не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209,  212 - 215, 218  ЦПК України, ст.ст. 526, 530, 1058, 1060 ЦК України, суд, -  

ВИРІШИВ:

В задоволенні уточнених позовних вимог ОСОБА_1 відмовити  за необґрунтованістю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження. Рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Луганської області через Ленінський районний суд м.Луганська   шляхом подання протягом  десяти  днів з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження, а після того подання протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

Головуючий: суддя                                                                             О.В.Бугера