Справа № 157/677/19

Провадження №2/157/213/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2019 рокумісто Камінь-Каширський

Камінь-Каширський районний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Антонюк О.В.,

з участю секретаря судового засідання - Фесь Т.І.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3 ,

представника відповідача - ОСОБА_4. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,

в с т а н о в и в :

25 квітня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_3 в його користь борг за договором позики в сумі 9800 доларів США, проценти в розмірі 5880 доларів США, та судові витрати. В обґрунтування вимог зазначає, що 1 листопада 2012 року він уклав з ОСОБА_3 договір позики, згідно з яким передав йому грошові кошти в розмірі 10000 доларів США, які ОСОБА_3 зобов`язувався повернути після спливу одного року з дня укладення договору. Крім того, відповідач зобов`язувався щомісячно сплачувати проценти в розмірі 5% місячних від суми позики (500 доларів США). В підтвердження отримання від нього коштів в сумі 10000 доларів США ОСОБА_3 написав розписку від 1 листопада 2012 року. За час позики відповідач сплатив йому 3100 доларів США в рахунок процентів за користування грошовими коштами, а в подальшому перестав сплачувати проценти, а по спливу строку договору взагалі борг не повернув. Він неодноразово звертався до відповідача з проханням повернути борг, приїжджав до нього додому, постійно телефонував з вимогами про повернення боргу, однак ОСОБА_3 лише надавав обіцянки повернути кошти. Останньою домовленістю між ними було те, що ОСОБА_3 щомісячно повертатиме йому кошти в розмірі не менше ніж по 100 доларів США в рахунок погашення боргу, проте за весь цей час повернув лише 200 доларів США основного боргу. В останній розмові відповідач відмовився повертати борг, мотивуючи це відсутністю вільних коштів. ОСОБА_3 має виплатити йому також і проценти в розмірі 5% на місяць. Оскільки позика була визначена у валюті - долар США, то з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, тобто у доларах США. У травні 2018 року і березні 2019 року відповідач повернув основну суму боргу в розмірі 200 доларів США, тому заборгованість за позикою становить 9800 доларів США. За користування позикою відповідач в 2012-2013 роках періодично сплачував проценти на загальну суму 3100 доларів США, сума процентів за 2014-2019 роки буде становити 31410 доларів США. Разом з тим, зважаючи на давні приятельські відносини між ними, він заявляє вимогу про стягнення процентів лише за останні 12 місяців, що становить 5880 доларів США (9800х5%)х12=5880).

У відзиві на позов ОСОБА_3 просить у задоволені позову відмовити та скасувати накладений на його майно арешт. В обґрунтування заперечень зазначає, що 1 листопада 2012 року він як фізична особа-підприємець позичив у ОСОБА_1 10000 доларів США зі сплатою 5 відсотків щомісячно від суми позики, строком на один рік для розширення своєї підприємницької діяльності, до 1 листопада 2013 року зобов`язався повернути позивачу 16000 доларів США і свої зобов`язання він виконав повністю у вказаний в розписці термін, що стверджується відсутністю з боку ОСОБА_1 позову до суду про стягнення боргу і відсотків по договору позики до спливу позовної давності. 4 травня 2018 року він позичив у ОСОБА_1 ще 100 доларів США по примітивній «розписці», яку останній долучив до матеріалів позовної заяви, проте 4 березня 2019 року він повернув позивачу вищевказані 100 доларів США. Хоча й розписку про те, що він повернув борг позивач зобов`язаний був йому повернути, однак останній чомусь попросив його написати розписку, що він повернув 100 доларів США в рахунок боргу згідно з міфічною розпискою від 1 листопада 2012 року. Зазначену розписку він власноруч написав під диктовку ОСОБА_1 у салоні його автомобіля. Борг і відсотки ОСОБА_1 він повернув своєчасно, відповідної розписки про отримання ним боргу він у ОСОБА_1 не вимагав, оскільки, перебуваючи з ним у хороших стосунках (вони куми), йому повірив. Позивач пропустив строки позовної давності ще 1 листопада 2017 року і підстави для поновлення цього строку відсутні.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Шеремета С.А. позовні вимоги підтримали повністю з викладених у позовній заяві підстав і просили позов задовольнити повністю.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник - адвокат Бельський І.В. позов не визнали, посилаючись на безпідставність позовних вимог, а також і на те, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, з`ясувавши обставини справи та дослідивши докази, суд дійшов висновку, що в задоволені позову належить відмовити, зважаючи на таке.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Таким чином, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Частиною 3 ст. 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно з ч. 1, ч. 4 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Судом встановлено, що 1 листопада 2012 року ОСОБА_3 склав розписку, за якою зобов`язався повернути ОСОБА_1 отримані в позику 10000 доларів США після закінчення одного року та сплачувати від цієї суми 500 доларів США щомісячно. Цей факт сторони в судовому засіданні не заперечили.

Таким чином, розписка від 1 листопада 2012 року підтверджує факт укладення між сторонами договору позики та отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_1 грошових коштів із зобов`язанням повернути їх.

Свої зобов`язання по поверненню позики відповідач ОСОБА_3 не виконав, про що свідчить наявність у позивача боргового документа - розписки відповідача від 1 листопада 2012 року.

ОСОБА_3 не надав суду розписку позивача про одержання останнім виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Показаннями відповідача ОСОБА_3 , який за його згодою був допитаний в судовому засіданні в якості свідка, не є допустимим доказом на підтвердження факту виконання зобов`язання за договором позики, оскільки відповідно до положень ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, оскільки відповідачем не заперечується факт надання розписки від 1 листопада 2012 року та отримання в борг грошей, і не надано належних та допустимих доказів на підтвердження погашення боргу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими.

Разом з тим, у відзиві на позов відповідач ОСОБА_3 просить, поряд з безпідставністю позовних вимог, відмовити у задоволенні позову у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відмовити в позові через пропуск строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог в позові належить відмовити за безпідставністю.

Отже, позовна давність застосовується до обґрунтованого позову.

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Як вбачається із змісту розписки від 1 листопада 2012 року, відповідач зобов`язався повернути позику протягом одного року, тобто у строк до 1 листопада 2013 року включно.

Отже, починаючи з 2 листопада 2013 року почався перебіг загального трьохрічного строку позовної давності, який закінчився 2 листопада 2016 року.

З позовом ОСОБА_1 звернувся в суд 25 квітня 2019 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Показання позивача ОСОБА_1 , який був допитаний за його згодою в судовому засіданні в якості свідка, про те, що ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу по розписці від 1 листопада 2012 року повернув йому 4 березня 2019 року 100 доларів США, не можуть бути, з урахуванням положень ч. 1 ст. 545 ЦК України та ч. 2 ст. 78 ЦПК України, допустимим доказом на підтвердження факту переривання строку позовної давності.

З цим же підстав не може бути допустимим доказом на підтвердження переривання строку позовної давності і надана позивачем суду розписка від 4 березня 2019 року, що була написана відповідачем ОСОБА_3 про те, що він повернув ОСОБА_1 100 доларів в рахунок погашення боргу.

Прийнявши виконання зобов`язання, саме кредитор, згідно з ч. 1 ст. 545 ЦК України, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі, а не боржник.

Окрім того, як вбачається зі змісту написаної ОСОБА_3 4 березня 2019 року розписки, він повернув ОСОБА_1 100 доларів в рахунок погашення боргу згідно розписки за «01.11.1912р».

У відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуваннях цих вимог закону та з огляду на вищенаведене, посилання позивача на допущення в розписці від 4 березня 2019 року описки в зазначені року розписки за якою частково погашався борг, не спростовує висновку суду про відсутність факту переривання строку позовної давності.

Крім того, розписка від 4 березня 2019 року, на яку посилається позивач як на доказ переривання строку позовної давності, вчинена вже з пропуском строку позовної давності.

Отже, належних та допустимих доказів переривання або зупинення строків позовної давності позивач суду не надав, а тому, беручи до уваги, що позовні вимоги є обґрунтованими, однак заявлені поза межами строку позовної давності, про застосування якої зробив заяву відповідач, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.

Оскільки у позові відмовлено, понесені позивачем судові витрати по справі відшкодуванню не підлягають, а накладений ухвалою Камінь-Каширського районного суду від 8 травня 2019 року арешт на майно відповідача належить скасувати.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 27, 77, 78, 81, 158, 258, 259, 263, 264, 265, 352, 354 ЦПК України, ст. ст. 207, 252-255, 256, 261, 267, 527, 545, 1046, 1047 ЦК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу - відмовити.

Після набрання рішенням законної сили скасувати заходи забезпечення позову, що вжиті ухвалою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 8 травня 2019 року, у вигляді накладення арешту в межах ціни позову 15680 доларів США, що еквівалентно 416997 гривень, на житловий будинок та земельну ділянку (кадастровий номер 0721410100:01:001:0251) розміром 0,0701 га, які знаходяться по АДРЕСА_2 , автомобіль марки «Опель Віваро» 2002 року, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , шляхом заборони ОСОБА_3 , розпоряджатися (продавати, передавати іншим особам) вказаним майном.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Апеляційна скарга подається через Камінь-Каширський районний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення буде виготовлено 23 вересня 2019 року.

Головуючий: О. В. Антонюк