ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
43010, м. Луцьк, пр. Волі, 54 а
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" серпня 2006 р. | Справа № 9/109-64А. |
За позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луцьк
До Товариства з обмеженою відповідальністю „Волвест”, м. Луцьк
Про стягнення 11 379,90 грн. штрафних санкцій
Головуюча суддя Л.І. Соломка
При секретарі В. А. Яцишин
Представники:
Від позивача: Гриценко Н.І. –заст. начальника відділу забезпечення надходження та використання коштів штрафних санкцій, довіреність №06/10д-21 від 26.06.2006 р.;
від відповідачів: Грубізний С. Й –представник, довіреність від 17.08.2006 р.
Права та обов’язки представнику позивача та відповідача роз’яснені відповідно до ст.ст. 49,51 КАС України.
Відводу складу суду не заявлено.
Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу від представника позивача та відповідача не поступало.
Суть спору: Позивач-Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Волвест” 11 379,90 грн. штрафних санкцій за непрацевлаштування 2-х інвалідів у 2005 році. Свої вимоги обгрунтувало тим, що ст.19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачений норматив працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих.
Норматив для працевлаштування відповідачем в 2005 році інвалідів становив 8 осіб. Середньооблікова чисельність працюючих на підприємстві інвалідів - 6 осіб. Не виконано нормативу по працевлаштуванню 2-х інвалідів. Розмір штрафних санкцій складає 11 379,90 грн.
Згідно п.4 Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями) установами та організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів , затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. №1767, штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним. Відповідачем не було представлено доказів про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, що передбачено п.п.3,5,14 Положення „Про робоче місце інваліда”.
Відповідач у відзиві на позов №2/06 від 17.07.2006 р. та у судових засіданнях проти позову заперечував, мотивуючи тим, що у 2005 році підприємство працевлаштувало 8 інвалідів, вважає, що Законом №875-ХІІ не встановлено, що інвалід на підприємстві повинен працювати протягом цілого року. Як докази створення на товаристві робочих місць для інвалідів, виходячи з середньооблікової чисельності, відповідач подав наказ директора товариства про призначення комісії по визначенню робочих місць, де можна було б використовувати працю інваліда, акт про визначення таких робочих місць та направлення повідомлень-листів від 12.07.2005 р. в МСЕК у Луцькому районі, Волинській обласній організації інвалідів та держнаглядохорони праці з проханням направити їх представників для створення та атестації робочих місць для інвалідів на підприємстві.
У судовому засіданні 17.08.2006р. представник відповідача подав копії звітів форми № 3-ПН за 2005р.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, а представник відповідача заперечив проти адміністративного позову.
Із досліджених матеріалів справи, господарський суд,
в с т а н о в и в:
Відповідно до ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості 1 робочого місця.
Із матеріалів справи, а саме із звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, вбачається, що середньооблікова чисельність працівників на підприємстві у звітному періоді складала 209 чоловік, відповідно норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005 році повинен був становити - 8 інвалідів, а фактично з врахуванням п.п. 3.3.1-3.3.3 Інструкції із статистики затвердженої Наказом Міністерства Статистики України від 07.07.1995р. № 171 у звітному періоді на підприємстві було працевлаштовано 6 інвалідів.
Відповідно до вимог ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, незайняте інвалідом.
Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому законом.
Згідно з положеннями Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку і використання цих коштів, суми штрафних санкцій визначаються в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, незайняте інвалідом і виплачується підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, наступного за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, а у разі несплати в установлений термін, відділення Фонду соціального захисту інвалідів вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку, керуючись також Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України № 1434 від 26.09.2002 р., ст. 2 КАС України та ст. 124 Конституції України.
Відповідно до ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Згідно ч. 2 ст. 19 цього ж Закону, відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів покладається на керівника підприємств.
Відповідно до Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, підприємства створюють за власні кошти місця для працевлаштування інвалідів, розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Згідно даного Положення, робоче місце вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введене в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Однак, хоч на підприємство і не покладається обов’язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається обов’язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про створені робочі місця органи працевлаштування інвалідів, передбачені ст..18 Закону № 875-ХІІ. А працевлаштування інвалідів зазначеними вище органами може здійснюватися лише за наявності отриманої від підприємства інформації про створені (пристосовані) робочі місця, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Така інформація, зокрема, могла бути належним чином повідомлена відповідачем протягом звітного періоду шляхом подання в установленому порядку звітів за формою державної статистичної звітності №3-ПН затвердженої наказом Державного комітету статистики України 06.07.1998р. № 224, як зазначено в постанові Вищого господарського суду України від 08.11.2005 р. №03/50-64.
Відповідачем дані вимоги законодавства не були виконані. Зокрема, звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) подавались товариством щомісячно протягом 2005р., але в звітах не зазначена потреба в інвалідах, наявний лише запис «вільних робочих місць та вакантних посад немає», лише в звіті за квітень 2005р. зазначено професія (посада) –вантажники, кількість вільних робочих місць 4, а в графі 4 зазначено інваліди»
Водночас з інших доказів, поданих відповідачем у судовому засіданні 20.07.06р. зокрема, наказу № 108/3 від 01.07.05р. та акту від 07.07.05р. про визначення робочих місць, де можна було б використовувати працю інваліда, вбачається, що на товаристві можливо створити додаткові робочі місця для працевлаштування інвалідів в кількості 8 робочих місць за професіями:
програміста –1;
торгового агента - 1;
вантажника –2;
техпрацівника –1;
експедитора –2;
обліковця –1.
Доказів про фактичне створення зазначених робочих місць відповідач не подав, а сам зміст акту від 07.07.2005р. суперечить даним звітності форми № 3-ПН, які товариство подавало протягом липня-грудня 2005 року. Інших доказів про інформування органів виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органів місцевого самоврядування, громадських організацій інвалідів про створення робочих місць для інвалідів відповідач не подав. Листи, направлені Волинській обласній організації інвалідів, МСЕК у Луцькому районі, Держнаглядохоронпраці про направлення представників для створення та атестації робочих місць на підприємстві не можуть бути такими доказами, оскільки дані органи не є органами працевлаштування інвалідів у розумінні ст. 18 Закону України № 875-ХІІ, а робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією і введене в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда, що підприємством не виконано.
Твердження відповідача, що чинним законодавством не встановлено, що інвалід повинен працювати протягом цілого року спростовується тим, що відповідно до п.п. 3.3.1-3.3.3 Інструкції із статистики чисельності працівників, зайнятих в народному господарстві, середньооблікова чисельність штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року.
Отже, суд дійшов висновку, що відповідачем не було виконано встановлений законодавством норматив із працевлаштування 2-х інвалідів. Із розрахунку позивача вбачається, що середньорічна заробітна плата працівника складає 5689,95, відповідно Фондом соціального захисту інвалідів були нараховані штрафні санкції в розмірі 11379,90 за 2 нестворені робочі місця для інвалідів.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним порушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарських зобов’язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності , якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідач у судовому засіданні не довів належними доказами обґрунтованості своїх заперечень проти позову.
Враховуючи викладене, а також норми чинного законодавства України, і практику Вищого господарського суду України та Верховного суду України щодо перегляду матеріалів справ у касаційному порядку з аналогічним предметом спору, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову.
Керуючись Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, ст.ст.69,71,79,86,158-160 КАС України, господарський суд ,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Волвест»(м. Луцьк вул. Карбишева, 1, ідентифікаційний код 30089575) на користь Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м. Луцьк, вул. Писаревського,3А) та зарахувати в доход державного бюджету Луцького району 50070000, р/р 31214230600208, інд. код 21740391, банк УДК у Волинській області, МФО 803014 11379,90 грн. штрафних санкцій.
Відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.
На постанову в 10-денний строк з дня виготовлення її повного тексту може бути подано заяву про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана в 10-денний строк без попереднього подання заяви.
Суддя Л.І. Соломка
Дата виготовлення повного
тексту постанови- 18.08.2006 р