Постанова

Іменем України

18 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 591/1240/18

провадження № 61-3785св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Сумбуд»,

третя особа - Сумська міська рада,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Турченко Сергій Петрович, на рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 12 листопада 2018 року у складі судді Котенко О. А. та постанову Сумського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І., Левченко Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Сумбуд» (далі - ПрАТ «Сумбуд»), третя особа - Сумська міська рада, про зобов`язання вчинити дії щодо передачі кімнат гуртожитку до комунальної власності з метою їх приватизації.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 отримав у користування кімнату АДРЕСА_1 на підставі ордеру від 20 грудня 1999 року.

Після одруження, 16 вересня 2000 року, у зв`язку з потребою у поліпшенні житлових умов, позивач звернувся до керівництва Приватного комерційно-виробничого підприємства «Рубін» (далі - ПВКП «Рубін»), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервіс-дім»

(далі - ТОВ «Сервіс-дім»), на балансі якого знаходився гуртожиток, з відповідною письмовою заявою. Рішенням ПВКП «Рубін» йому в користування додатково надано кімнату АДРЕСА_2 у гуртожитку за вказаною адресою.

Рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради від 20 листопада

2001 року № 635 вказаний гуртожиток переданий у власність ПрАТ «Сумбуд». 06 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «Сумбуд» із заявою про передачу пакету документів щодо приватизації кімнат АДРЕСА_2, АДРЕСА_1 , однак відповіді не отримав.

Посилаючись на те, що він мешкає в гуртожитку на законних підставах (на підставі рішення та ордеру) з 2000 року, тобто більше п`яти років, іншого власного житла не має, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати ПрАТ «Сумбуд» вчинити дії щодо передачі кімнат АДРЕСА_2, АДРЕСА_1 до комунальної власності з метою подальшої їх приватизації за позивачем.

У травні 2018 року ПрАТ «Сумбуд» звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про виселення.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 отримав у користування лише кімнату АДРЕСА_1 відповідно до ордеру від 20 грудня 1999 року. Доказів правомірного набуття у користування кімнати АДРЕСА_2 ОСОБА_1 не надав, відповідний ордер на цю кімнату йому не видавався, рішення не приймалось.

Посилаючись на те, що відповідач самовільно зайняв спірне жиле приміщення, чим порушує права товариства як власника гуртожитку, у добровільному порядку виселятись не збирається, ПрАТ «Сумбуд» просило суд виселити ОСОБА_1 з кімнати АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 12 листопада

2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ПрАТ «Сумбуд» задоволено.

Виселено ОСОБА_1 з кімнати АДРЕСА_2 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що лише власник гуртожитку та орган місцевого самоврядування наділені повноваженнями вирішувати питання передачі і прийняття у комунальну власність гуртожитку чи окремих його приміщень, а громадяни не наділені правом на звернення до суду з таким позовом. Тому вимоги ПрАТ «Сумбуд» як власника кімнати у гуртожитку про виселення ОСОБА_1 є обґрунтованими, оскільки у останнього відсутні законні підстави для користування зазначеним приміщенням.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 12 листопада 2018 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 .

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 є помилковим, оскільки статтею 18 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено лише повноваження органів місцевого самоврядування щодо приватизації житла у гуртожитках, серед яких і право на звернення до суду з позовом про примусову передачу гуртожитків у власність територіальної громади, а стаття 14 цього Закону не містить імперативної заборони щодо звернення до суду з таким позовом окремих громадян - власників житлових приміщень гуртожитку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат

Турченко С. П., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що за 18 років проживання у гуртожитку своєчасно та у повному обсязі сплачував всі рахунки, жодних вимог щодо незаконного проживання та користування у кімнаті АДРЕСА_2 не заявлялись.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги та не врахували висновок постанови Верховного Суду від 30 травня 2018 у справі

№ 591/6623/16-ц, в якому зазначено, що відсутність у особи рішення про надання їй житлової площі у гуртожитку, у тому числі й ордеру, не вказує на незаконність проживання у гуртожитку та про відсутність у неї права на приватизацію житла. Отже, суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин норми статей 61, 130, 131 ЖК Української РСР.

Доводи інших учасників справи

У травні 2019 року ПрАТ «Сумбуд» подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу.

У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 отримав у користування кімнату

АДРЕСА_1 на підставі ордеру від 20 грудня 1999 року, який виданий ЖПП «Будпобутсервіс».

Гуртожиток на АДРЕСА_1 належить на праві власності ПрАТ «Сумбуд» на підставі рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради від 20 листопада 2001 року № 635.

У 2000 році ОСОБА_1 зайняв кімнату АДРЕСА_2 у вказаному гуртожитку, яка знаходиться поруч з кімнатою АДРЕСА_1.

Як стверджує ОСОБА_1 кімната АДРЕСА_2 була йому надана за рішенням ПВКП «Рубін». ОСОБА_1 самостійно перепланував кімнати, зробивши вхід з кімнати АДРЕСА_2 і влаштував міжкімнатні двері, що підтверджується технічним паспортом.

06 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «Сумбуд» із заявою про передачу пакету документів Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради щодо приватизації кімнат, які він займає у гуртожитку.

25 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся з відповідною заявою і до Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради.

Листом від 31 жовтня 2017 року Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради відповів, що ПрАТ «Сумбуд» необхідно звернутися із відповідною заявою до міського голови згідно з Порядком приймання-передачі до комунальної власності територіальної громади міста Суми окремих житлових приміщень, затвердженим рішенням Сумської міської ради від 30 листопада 2011 року № 940-МР.

Згідно з інформацією Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради кімната АДРЕСА_1 не перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Суми.

Також суди встановили, що рішенням засідання комісії ПрАТ «Сумбуд», оформленим протоколом від 25 квітня 2018 року № 34, вирішено передати до комунальної власності територіальної громади міста Суми кімнату АДРЕСА_1 (заявник ОСОБА_1 ) гуртожитку у будинку АДРЕСА_1 .

Крім того, за повідомленням ТОВ «Сервіс-Дім» від 04 червня 2018 року, яке обслуговує гуртожиток та прибудинкову територію з 01 вересня 2005 року, документи щодо надання ОСОБА_1 житлової площі у гуртожитку, а саме - кімнати АДРЕСА_2 , відсутні. Згідно з карткою реєстрації, позивач ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_2 зареєстровані у кімнаті АДРЕСА_1 гуртожитку. ТОВ «Сервіс-Дім» було створене за рішенням його засновників, тому жодного відношення до ПВКП «Рубін», яке обслуговувало гуртожиток на АДРЕСА_1 , починаючи з 2004 року до 01 вересня 2005 року, не має.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» (далі - Закон) регулює правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які тривалий час на законних підставах проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей.

Відповідно до статті 2 вказаного Закону громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, можуть реалізувати конституційне право на житло або шляхом приватизації житла у гуртожитку (у випадках, передбачених цим Законом), або шляхом отримання соціального житла (відповідно до цього Закону та Закону України «Про житловий фонд соціального призначення»), або шляхом самостійного (на власний розсуд, за власні чи залучені кошти) вирішення свого (своєї сім`ї) житлового питання (відповідно до цивільного законодавства України).

Відповідно до частин першої, другої статті 4 Закону громадяни та члени їхніх сімей, на яких поширюється дія цього Закону, мають право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитках, що перебувають у власності територіальних громад і можуть бути приватизовані відповідно до цього Закону за рішенням місцевої ради.

Приватизація жилих приміщень у гуртожитках здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та прийнятих відповідно до нього нормативно-правових актів з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Приватизація жилих і нежилих приміщень у гуртожитках, що перебувають у власності територіальних громад, які раніше були самовільно переплановані, може відбуватися після визнання перепланування таким, що відповідає законодавству України щодо технічних умов і будівельних норм до житла.

Мешканці гуртожитку, які на правових підставах, визначених цим Законом, проживають у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону (державної форми власності, а також у гуртожитках, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб), набувають право на приватизацію жилих приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади згідно з цим Законом та Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

До об`єктів приватизації, належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму (частина перша статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація здійснюється, зокрема шляхом безоплатної передачі громадянам житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Відповідно до частини десятої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених законом, а саме пунктом 2 статті 2 цього Закону, де зазначено, що не підлягають приватизації: квартири - музеї; квартири (будинки), розташовані на території закритих військових поселень, підприємств, установ і організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`ятників садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають у аварійному стані; квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на ЧАЕС.

Даний перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, і вбачається, що на спірні правовідносини цей перелік не розповсюджується.

За змістом статей 128, 129 ЖК Української РСР підставою для вселення на жилу площу у гуртожиток є спеціальний ордер, що видається адміністрацією підприємства, установи, організації на підставі спільного рішення адміністрації та відповідного профспілкового комітету.

Відповідно до статей 130, 131 ЖК Української РСР порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається Примірним положенням про гуртожитки.

Частиною 1 статті 61 ЖК Української РСР передбачено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Задовольняючи позовні вимоги про виселення ОСОБА_1 з кімнати АДРЕСА_2 спірного гуртожитку, суди обох інстанцій не врахували те, що кімнати є перепланованими з двох окремих кімнат (206 та 207), що підтверджується технічним паспортом на кімнату АДРЕСА_2-АДРЕСА_1 від 25 вересня 2017 року. Таким чином, суди не звернули уваги на те, що в кімнаті АДРЕСА_1 відповідач проживає на підставі наявних документів, тому висновок судів про наявність правових підстав для виселення з кімнати АДРЕСА_2 , яка поєднана із кімнатою АДРЕСА_1 є передчасним.

Крім того, суди обох інстанцій не врахували, що ОСОБА_1 здійснював оплату рахунків за обидві кімнати, які стали однією житловою площею після переобладнання, що не заперечувалося адміністрацією гуртожитку.

Вимоги про усунення перешкод у користуванні неналежним ОСОБА_1 майном (кімнатою АДРЕСА_2) адміністрацією гуртожитку не заявлялися.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Таким чином, оскільки, як встановили суди, ОСОБА_1 вселився у кімнати АДРЕСА_2 - АДРЕСА_1 в гуртожитку на підставі ордеру на одну із кімнат, які потім об`єднав з дозволу адміністрації гуртожитку, постійно проживає там з 2000 року, не має іншого житла на момент подання позову про виселення, то є підстави стверджувати, що він має достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а зазначені кімнати у гуртожитку є вцілому його «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції.

Тому висновки судів про наявність підстав для виселення з кімнати АДРЕСА_2 гуртожитку є передчасними.

У мотивувальній частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції.

Проте суди пояснення позивача, надані ним докази, що підтверджують порушення його права, залишили поза увагою, не спростували ці доводи належними та допустимими доказами.

Щодо первісних позовних вимог про зобов`язання вчинити дії щодо передачі кімнат гуртожитку до комунальної власності з метою їх приватизації, у задоволенні яких судами було відмовлено, оскільки право на приватизацію кімнати АДРЕСА_1 ПрАТ «Сумбуд» не порушується та не оспорюється, а право на користування кімнатою АДРЕСА_2 позивач не довів, то висновки судів в цій частині також є передчасними, враховуючи вищезазначені мотиви, викладені касаційним судом щодо встановлення обставин справи в повному обсязі. Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів та такі докази не надані відповідачем за первісним позовом про передачу будь-якої з двох спірних кімнат гуртожитку до комунальної власності.

Таким чином, при новому розгляді справи судам необхідно встановити фактичні обставини справи в цій частині вимог та визначити ефективний спосіб захисту за умови порушеного права, врахувавши, що вимоги за обома позовами є взаємопов`язаними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути вказані недоліки і перевірити доводи позивача та відповідачів, оскільки вони потребують встановлення обставин, які не були встановлені судом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Турченко Сергій Петрович, задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 12 листопада 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська