ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2019 року                                                                                      Справа № 902/1151/15

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Павлюк І.Ю. ,  суддя Коломис В.В.

секретар судового засідання Полюхович І.Г.

за участю представників сторін:

АТ "Альфа-Банк"- Середюк Б.Л., довіреність №009108/19 від 10.01.2019 року,

ПАТ "Мостобуд" - Мілованов А.В., довіреність №168/21-17 від 17.08.2019 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" на ухвалу господарського суду Вінницької області, постановлену 12.06.19р. суддею Лабунською Т.І. об 11:33  год.  у м.Вінниці, повний текст складено  12.06.19р. у справі № 902/1151/15

за заявою Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глоінвест"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

У провадженні господарського суду Вінницької області перебуває справа № 902/1151/15 за заявою Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Глоінвест", м. Вінниця.

Провадження у справі перебуває на стадії ліквідаційної процедури.

Ухвалою суду від  12.06.2019 року заяву ПАТ “Альфа-Банк”  № б/н від 16.10.2015 р. з додатковими вимогами до боржника задоволено частково. Визнано грошові вимоги ПАТ “Альфа-Банк” до ТОВ “Глоінвест” в сумі 6090-00 грн. – 1 черга задоволення (судовий збір за подачу заяви про порушення провадження у справі про банкрутство). Відмовлено у задоволенні  заяви ПАТ “Альфа-Банк”  № б/н від 02.11.2016 р. Відмовлено у визнанні вимог ПАТ “Альфа-Банк” до ТОВ “Глоінвест” в сумі  115 062 505, 23 грн. (52 191 149,53 грн. + 62 871 355,70 грн.). Судовий збір в сумі 2436,00 грн. покладено на кредитора ПАТ “Альфа-Банк”.

В обґрунтування ухвали, суд з посиланням на ст.ст. 1, 2,  23 Закону про банкрутство , вказівки викладені в Постанові Верховного Суду від 16.10.2018 р. у даній справі, Постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі № 310/11534/13-ц, рішення  господарського суду міста Києва від 30.12.2013 у справі № 910/17195/13  вказав, що зважаючи на факт вимоги про дострокове повернення кредиту та те, що діюче законодавство не передбачає стягнення курсової різниці з боржника після прийняття відповідного рішення суду, отже повторне звернення із додатковими вимогами до боржника, які вже визнані судом і ґрунтуються на одному і тому самому судовому рішенні є такими, що суперечать Закону про банкрутство, а тому прийшов до висновку що у визнанні  додаткових вимог ПАТ “Альфа-Банк” до ТОВ “Глоінвест” в загальній сумі 115 062  505,23 грн. слід відмовити, відповідно відмовити у задоволенні заяви від 02.11.2016 р. та частково відмовити у задоволенні заяви від 16.10.2015 р. і задовольнити лише в частині визнання вимог  щодо витрат на судовий збір за подачу заяви про порушення провадження у справі про банкрутство в сумі 6090,00 грн. – 1 черга.  Крім того, витрати в сумі  2436,00 грн. на сплату судового збору за подачу заяви з додатковими вимогами до боржника  покласти на заявника ПАТ “Альфа-Банк”.

Не погодившись із винесеною ухвалою, ПАТ "Альфа-Банк" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду через господарський суд Вінницької області із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати ухвалу господарського суду Вінницької області від 12.06.2019р. у справі №902/1151/15 в частині відмови у задоволенні додаткових грошових вимог ПАТ "Альфа-Банк" у сумі 115062505,23 грн. та ухвалити нове рішення яким визнати додаткові грошові вимоги ПАТ "Альфа-Банк" у сумі 115062505,23 грн.; витрати по сплаті судового збору покласти на кредитора ПАТ "Мостобуд".

Так, з посиланням на ст.ст. 611, 629, 1048, 1054 ЦК України, умови договору кредиту від 08.09.2011р. № 128/11, постанови Верховного Суду від 13.12.2018р. у справі № 913/11/18, від 14.05.2019р. у справі № 910/22858/17 вказує, що відсотки за користування кредитом нараховуються протягом усього строку користування кредитними коштами, а оскільки кредит не був повернутий позичальником, то відсотки за користування кредитом нараховуються до повного повернення кредиту, припинення дії договору або до визнання ТОВ «Глоінвест» банкрутом.

Щодо висновку суду про те, що банк немає права на стягнення курсової різниці, оскільки діюче законодавство не передбачає стягнення курсової різниці з боржника, на думку заявника, суд першої інстанції послався на постанову Верховного Суду від 29.03.2018р.  у справі № 916/4644/15 без будь-якого нормативного обґрунтування своєї позиції, а також не надав мотивованої оцінки аргументам банку.

Крім того, ПАТ «Альфа-Банк» вважає, що такі обставини як зміна курсу гривні по відношенню до долара США не можуть бути достатньою правовою підставою для відмови у задоволенні додаткових грошових вимог кредитора, пов`язаних із зміною курсу іноземної валюти по відношенню до національної валюти України.

З посиланням на п. п. 1, 2 Постанови Національного банку України, від 12.11.2003, № 496 "Про затвердження Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів" зазначає, що чинним законодавством України не передбачено стабільного курсу долара США до гривні, оскільки офіційний курс гривні до долара США встановлюється щоденно. Позичальник повинен був знати та усвідомлювати, що курс національної валюти України по відношенню до долара США не є незмінним, а також те, що зміна цього курсу можливо настане в майбутньому, а тому позичальник міг і повинен був передбачати та врахувати про можливе підвищення валютного ризику за укладеним кредитним договором.

З посиланням на п.6 ч.1 ст. 3,  ст.ст. 533, 625, 1049 ЦК України, абзац 5 ч. 1 ст. 1, абз. 3 ч. 2 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вказує, що, якщо позичальник отримав грошові кошти в іноземній валюті, то він зобов`язаний їх повернути або у валюті в якій  було отримано кошти, або в еквівалентному розмірі в національній валюті на дату платежу. Саме на таке розуміння належного виконання зобов`язання розраховує кожен кредитор.

Вважає несправедливою позицію при якій грошове зобов`язання в доларах США, що виражене у гривні по курсу на дату винесення рішення суду про стягнення заборгованості, не може бути виражене у гривні на дату подання заяви з додатковими грошовими вимогами до боржника, яка подана, зокрема у зв`язку із знеціненням національної валюти по відношенню до долара США.

На думку скаржника, суд, в порушення приписів ст. ст. 1049, 1054 ЦК України, фактично зменшив розмір грошового зобов`язання кредитора у спосіб який непов`язаний із оплатою боргу.

Разом з тим, скаржник зазначає, якщо заборгованість стягнута в іноземній валюті із вираженням її еквівалента у гривні, то саме лише зазначення такого еквівалента у гривні носить суто інформаційний характер та не повинно братись до уваги при реальному погашенні боргу. Повернення коштів повинно бути здійснено у валюті в якій було отримано кошти або в еквівалентному розмірі в національній валюті на дату платежу.

Зауважує, що для надання кредиту в іноземній валюті банк також звертається до кредитних ресурсів та отримані кредити він повинен повертати не за курсом, який був на дату отримання кредиту, а за курсом який існує на дату платежу.

Вважає, що суд помилково дійшов висновку про те, що заборгованість перед банком згідно рішення господарського суду м. Києва від 30.12.2013р. виражена в гривні, а не в іноземній валюті, без детального дослідження рішення господарського суду м. Києва від 30.12.2013р.

В резолютивній частині рішення суду чітко вказано, що частина боргу стягується у гривні, так як частина кредитних коштів надавалась у гривні, а інша частина стягується у доларах США із зазначенням еквіваленту в гривні, так як інша частина кредиту надавалась саме в доларах США. Ні про яку заборгованість виключно у гривні у рішенні суду не йдеться.

З посиланням на п. 14 Постанови Пленуму ВСУ "Про судове рішення у цивільній справі" №14 від 18.12.2009р., п. 12 Постанови Пленуму ВССУ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30.03.2012р. звертає увагу, що на момент винесення рішення суду від 30.12.2013р. судова практика з урахуванням, зокрема і положень вищевказаних постанов Пленумів, йшла таким чином, що заборгованість стягувалась в іноземній валюті із визначенням її еквіваленту у гривні або просто стягувався борг виключно у гривні.

При вирішенні даного спору та на підтвердження правової позиції банку, просить суд взяти до уваги судову практику Верховного Суду, зокрема постанову від 04.07.2018р. у справі №761/12665/14 та постанову  від 16.01.2019р. у справі № 373/2054/16.

Отже, якщо за рішенням суду борг стягнуто в іноземній валюті із визначенням його еквіваленту у національній валюті, повернення коштів повинно бути здійснено у валюті в якій було отримано кошти або в еквівалентному розмірі в гривні на дату платежу, а тому банком в свій час було абсолютно правомірно визначено заборгованість за курсом, який існував на дату подачі заяви про порушення провадження у справі про банкрутство.

Скаржник вважає, що суд  при винесенні ухвали не врахував вищевикладеної позиції Верховного Суду, не вказав будь-яких аргументів щодо відхилення доводів банку.

У відзиві на апеляційну скаргу кредитор наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Так, з посиланням на ч. 1 ст. 316 ГПК України зазначає, що судом було правомірно враховано висновки Верховного Суду викладені у постанові від 16.10.2018 року у даній справі. Разом з тим, враховано висновки викладені в постанові Верховного Суду від 04.07.2018р. у справі №310/11534/13-ц, що звернення із позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняються у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Крім того, з посиланням на постанову Верховного Суду від 29.03.2018 р. по справі №916/4644/15, що діюче законодавство не передбачає стягнення курсової різниці з боржника після прийняття відповідного рішення суду, отже повторне звернення із додатковими вимогами до боржника, які вже визнані судом і ґрунтуються на одному і тому самому судовому рішенні є такими, що суперечать Закону про банкрутство.  

Просить залишити ухвалу господарського суду Вінницької області від 12.06.2019 по справі №902/1151/15 без змін, апеляційну скаргу ПАТ «Альфа Банк» - без задоволення.

Інші учасники справи не скористалися правом участі під час апеляційного перегляду справи та не забезпечили явку своїх представників у судове засідання апеляційного господарського суду, хоча про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлялися  заздалегідь та належним чином. Крім того, відзивів не надійшло, що відповідно до ч.3 ст. 263 ГПК України  не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Таким чином, враховуючи норми ст.ст.269,  273 ГПК України  про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду представників інших учасників справи, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженої ухвали, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників останніх, за наявними у справі доказами.

У судовому засіданні скаржник підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить скасувати ухвалу господарського суду Вінницької області від 12.06.2019р. у справі №902/1151/15 в частині відмови у задоволенні додаткових грошових вимог ПАТ "Альфа-Банк" у сумі 115062505,23 грн. та ухвалити нове рішення яким визнати додаткові грошові вимоги ПАТ "Альфа-Банк" у сумі 115062505,23 грн.; витрати по сплаті судового збору покласти на кредитора ПАТ "Мостобуд".

Представник ПАТ «Мостобуд»  заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з підстав викладених у відзиві та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Просить залишити ухвалу господарського суду Вінницької області від 12.06.2019 по справі №902/1151/15 без змін, апеляційну скаргу ПАТ «Альфа Банк» - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників скаржника та ПАТ «Мостобуд», обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в ухвалі місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженої ухвали, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла до наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у провадженні господарського суду Вінницької області перебуває справа №902/1151/15 за заявою Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Глоінвест", м. Вінниця.

Провадження у справі перебуває на стадії ліквідаційної процедури.

16.10.2015 року до суду надійшла заява  ПАТ “Альфа-Банк”, м. Київ  з додатковими грошовими вимогами до боржника ТОВ “Глоінвест”, м. Вінниця (т. 2, а.с. 4).

В заяві повідомлено, що додатково до вимог, заявлених у заяві про порушення провадження у справі про банкрутство та визнаних судом ПАТ “Альфа-Банк” має вимоги до боржника на суму 52 418 073, 92 грн., з них: заборгованість по процентам  за користування кредитом з 04.10.2015 року по 30.09.2015 року – 1  120 791, 73 доларів США та 23 035 729, 98 грн.; заборгованість по пені  за прострочення сплати процентів  з березня 2015 року по серпень  2015 року – 129 631,81 доларів США та 2 784 750,51 грн., судовий збір  за подачу заяви про порушення провадження у справі про банкрутство – 6090,00 та 2436,00 грн. судовий збір за подачу заяви про визнання додаткових грошових вимог.

08.09.2011 року між ПАТ “Альфа-Банк” та ТОВ “Глоінвест” було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 128/11 з відповідними змінами та доповненнями. Рішенням господарського суду м. Києва від 30.12.2013 року по справі № 910/17195/13 позов ПАТ “Альфа-Банк” задоволено та стягнуто солідарно з ТОВ “Глоінвест” та ПАТ “Мостобуд” заборгованість за вищевказаним кредитним договором. Враховуючи, що рішення суду не виконане та заборгованість  не погашена, кредитор продовжив  нарахування процентів  за користування кредитом та штрафних санкцій, за прострочення їх сплати. А тому просив визнати  додаткові грошові вимоги на загальну суму 52 418 073, 92 грн.

02.11.2016 р. до суду надійшло Уточнення до заяви з додатковими вимогами до боржника. В заяві повідомлено, що Постановою Вищого господарського суду України від 28.09.2016 р. по справі № 902/1151/15 змінено п. 2 резолютивної частини  ухвали господарського суду Вінницької області  від 17.09.2015 р. по даній справі та викладено його в такій редакції: “ 2. Визнати вимоги кредитора – Публічного акціонерного товариства  “Альфа-Банк”, м. Київ в сумі 111 581  604, 15 грн.”. При цьому  Вищим господарським судом України зазначено, що різниця, яка виникла внаслідок зміни курсу гривні до долара США, у період  із дня прийняття  рішення (30.12.2013 р.) до дня подання заяви про порушення провадження у справі про банкрутство – 18.08.2015 р. має іншу правову природу, ніж заборгованість, яка підтверджена судовим рішенням у справі №  910/17195/13. За даних обставин банк просив включити  до додаткових вимог  курсову різницю в сумі 62 871 355,70 грн. (т. 4, а.с. 225).

Ухвалою суду від 03.11.2016 року задоволено частково заяви ПАТ “Альфа-Банк” від 16.10.2015 року та від 02.11.2016 року про визнання додаткових кредиторських вимог до боржника і включення їх до реєстру вимог кредиторів.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.02.2018 ухвалу Господарського суду Вінницької області від 03.11.2017 року залишено без змін.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2018р. постанову апеляційної інстанції від 12.02.2018 та ухвалу суду першої інстанції від 03.11.2016 в частині затвердження вимог кредитора ПАТ "Альфа-Банк" скасовано, а справу передано до господарського суду Вінницької області на новий розгляд додаткових вимог ПАТ "Альфа-Банк".

У Постанові Верховного Суду від 16.10.2018 року по даній справі було зазначено наступне:

“24. У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018р. у справі №310/11534/13-ц зроблено такі висновки щодо застосування положень статті 1048 ЦК України. Якщо за кредитним договором кредитодавець використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

У такому випадку має застосовуватися вимога про сплату процентів від суми позики, передбачена частиною першою статті 1048 ЦК України, до дня, встановленого кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.

25.  Однак, при розгляді цієї справи суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, чи у справі №910/17195/13 про стягнення з боржника заборгованості за кредитом ПАТ “Альфа-Банк”, будучи кредитодавцем за договором про відкриття кредитної лінії від 08.09.2011 № 128/11, використав чи не використав своє право вимагати від позичальника - ТОВ “Глоінвест” - дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до  статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку?

26.  У залежності від встановленого суду першої інстанції під час нового розгляду заяв ініціюючого кредитора про визнання додаткових грошових вимог слід відповідно до положень частини четвертої  статті 236 ГПК України врахувати висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, зроблені при розгляді справи № 310/11534/13-ц.”.

28.01.2019 року справу повернуто до Господарського суду Вінницької області для продовження розгляду та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2019 року розподілена судді Лабунській Т.І. для розгляду додаткових вимог ПАТ "Альфа-Банк".

Ухвалою суду від 14.02.2019 року справу № 902/1151/15 для розгляду додаткових вимог ПАТ "Альфа-Банк" прийнято до свого провадження суддею Лабунською Т.І. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 04.03.2019 року.

Ухвалами суду від 04.03.2019 року, 05.04.2019 року, 15.05.2019, 28.05.2019 р. розгляд додаткових вимог ПАТ "Альфа-Банк" неодноразово відкладався, востаннє на 12.06.2019 року.

11.05.2019 року ПАТ “Альфа-Банк” подано заяву про уточнення вимог. Вказано загальну суму заборгованості  - 78 104 564, 18 грн. Однак 12.06.2019 р. в судовому засіданні  представник банку усно уточнив, що вірна сума, яка підлягає визнанню -  115 062 505, 23 грн. (52 191 149,53 (вимоги, заявлені в заяві від 16.10.2015 р. із уточненням періоду нарахування до 17.09.2019 р.) + 62 871 355,70 грн.  (курсова різниця – вимоги заявлені в заяві від 02.11.2016 р.).  А також просив визнати і вимоги зі сплати судового збору – 6090,00 грн.  і  2436,00 грн.  (т. 11, а.с. 81).

Як зазначалося вище, під час нового розгляду справи, ухвалою господарського суду Вінницької області від 12.06.2019р. у справі №902/1151/15 заяву ПАТ "Альфа-Банк" №б/н від 16.10.2015р. з додатковими вимогами до боржника задоволено частково; визнано грошові вимоги ПАТ "Альфа-Банк" до ТОВ "Глоінвест" в сумі 6090,00 грн. 1 черга задоволення (судовий збір за подачу заяви про порушення провадження у справі про банкрутство); відмовлено у задоволенні заяви ПАТ "Альфа-Банк" №б/н від 02.11.2016р.; відмовлено у визнанні вимог ПАТ "Альфа-Банк" до ТОВ "Глоінвест" в сумі 115062505,23 грн. (52191149,53 грн. + 62871355,70 грн.); судовий збір в сумі 2436,00 грн. покладено на кредитора ПАТ "Альфа-Банк".

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Так, рішенням  господарського суду м. Києва від 30.12.2013 року  встановлено факт вимоги про дострокове повернення кредиту: “Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, 07.08.2013р. позивачем було направлено на адресу як позичальника, так і поручителя за Договором поруки лист № 62257-11-б/б від 06.08.2013 р. з вимогою повернути у строк не більше 10 календарних днів з дати направлення відповідної вимоги суму наданого кредиту та заборгованості по сплаті процентів. Таким чином, в силу положень ст. 11.6 Кредитного договору у позичальника  виник обов`язок  в строк до 17.08.2013 р. повернути суму кредиту та несплачені проценти позивачу”.

Такими діями кредитор змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.  У такому випадку має застосовуватися вимога про сплату процентів від суми позики, передбачена ч. 1 ст. 1048 ЦК України, до дня, встановленого кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту (тобто до 17.08.2013 р.).

При цьому, в заяві від 16.10.2015 р. проценти нараховані за період з 04.10.2015 року по 30.09.2015 року.  

За наведеного, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у визнанні  таких вимог. Відповідно якщо наявні законні підстави для відмови у визнанні вимог щодо процентів, а тому необхідно відмовити і у визнанні вимог  по пені  за прострочення сплати процентів з березня 2015 року по  17.09.2015 року. За наведеного, судова колегія приходить до висновку про відмову у визнанні додаткових вимог ПАТ “Альфа-Банк” в сумі 52 191 149,53 грн.

Разом з тим, слід вказати, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі № 310/11534/13-ц).

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, доводи апелянта про  необхідність взяття до уваги постанови Верховного Суду від 13.12.2018р. у справі №913/11/18, від 14.05.2019р. у справі №910/22858/17 не заслуговують на увагу, оскільки саме в постанові Верховного Суду чітко дана вказівка на врахування висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018р. у справі №310/11534/13-ц,  а в силу норм ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Крім того, в частині 33 Постанови Верховного Суду від 16.10.2018 р. у даній справі  зазначено: “Стосовно винесеного на розгляд палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду питання визначення розміру грошових вимог кредитора в справі про банкрутство у результаті встановленої рішенням суду заборгованості в іноземній валюті за кредитним договором, Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду доходить до такого висновку.

Системний аналіз положень статей  1, 2, 23 Закону про банкрутство дає підстави для висновку, що якщо зобов`язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом такої валюти, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.

Проте, у цій справі зобов`язання боржника не були визначені в іноземній валюті, як помилково зазначено судом апеляційної інстанції в оскарженій постанові, оскільки матеріалами справи підтверджено, що у рішенні господарського суду міста Києва від 30.12.2013р. у справі №910/17195/13, яким визначено заборгованість боржника перед кредитодавцем, суми боргу встановлено як у гривнях, так і в доларах США, еквівалентно переведених у національну валюту за курсом НБУ на час ухвалення рішення. Оскільки зобов`язання боржника не були визначені в іноземній валюті, то ця обставина не дає підстав у цій справі застосувати викладений вище висновок палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду”.

Колегія суддів зауважує, що Верховним Судом у своїй постанові від 16.10.2018р. у даній справі чітко вказано, що зобов`язання боржника перед кредитором ПАТ “Альфа-Банк” не  були виражені в іноземній валюті, що відображено у рішенні від 30.12.2013 р. №910/17195/13.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із місцевим господарським судом про безпідставність  заявлення вимог в заяві від 02.11.2016 року щодо курсової різниці в сумі  62 871 355, 70 грн. А тому, у визнанні вимог в сумі 62 871 355, 70грн. слід відмовити.

При цьому, доводи скаржника щодо курсової різниці та помилковості висновку суду першої інстанції про зазначення у рішенні суду від 30.12.2013 р. №910/17195/13, що заборгованість перед банком виражена в гривні, а не в іноземній валюті, з посиланням на практику Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №761/12665/14, від 16.01.2019р. у справі №373/2054/16 викладені в апеляційній скарзі не беруться судовою колегією до уваги, оскільки в постанові Верховного Суду від 16.10.2018 р. у даній справі  суд чітко висловив свою позицію з приводу стягнення курсової різниці, що відповідно до ст. 316 ГПК України є обов`язковим, як для суду першої, так і для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Діюче законодавство не передбачає стягнення курсової різниці з боржника після прийняття відповідного рішення суду, отже повторне звернення із додатковими вимогами до боржника, які вже визнані судом і ґрунтуються на одному і тому самому судовому рішенні є такими, що суперечать Закону про банкрутство (Постанова Верховного Суду від 29.03.2018 р. по справі №916/4644/15).

Колегія суддів погоджується із посиланням суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 29.03.2018 р. по справі № 916/4644/15, в силу норм ч. 4 ст. 236 ГПК України, а тому доводи апеляційної скарги про зворотне не заслуговують на увагу.

За наведеного, судова колегія погоджується із судом першої інстанції про відмову у визнанні  додаткових вимог ПАТ “Альфа-Банк” до ТОВ “Глоінвест” в загальній сумі 115 062 505,23 грн., відповідно відмовити у задоволенні заяви від 02.11.2016 р. та частково відмовити у задоволенні заяви від 16.10.2015 р. і задовольнити лише в частині визнання вимог  щодо витрат на судовий збір за подачу заяви про порушення провадження у справі про банкрутство в сумі 6090,00 грн. – 1 черга та покладення  на заявника ПАТ “Альфа-Банк” витрат в сумі  2436,00 грн. щодо сплати судового збору за подачу заяви з додатковими вимогами до боржника, відповідно до ст. 11,129 ГПК України.

Крім того, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 12.06.2019р. у даній справі прийняте з повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.  

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" на ухвалу господарського суду Вінницької області від 12.06.19р. у справі № 902/1151/15  залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду Вінницької області від 12.06.19р. у справі № 902/1151/15   залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з  дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку, встановленому ст. ст. 287-291 ГПК України.

4.  Матеріали справи №902/1151/15 повернути до господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений "24" вересня 2019 р.

Головуючий  суддя                                                                      Миханюк М.В.

Суддя                                                                                              Павлюк І.Ю.  

Суддя                                                                                              Коломис В.В.