ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2019 рокуЛьвів№ 857/4967/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Кузьмича С.М., Матковської З.М.,

з участю секретаря судового засідання Юник А.А.,

представників позивача ОСОБА_1 ,ОСОБА_2 ., ОСОБА_3 . ,

представника відповідача Гірняка В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Виконавчого комітету Тернопільської міської ради на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 грудня 2018 року у справі № 607/1078/15-а за адміністративним позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Тернопільської міської ради про скасування рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Дзюбич В.Л. в м. Тернополі Тернопільської області 10.12.2018 року, згідно з протоколом судового засідання о 15:31 год.), -

ВСТАНОВИВ:

21.01.2015 року ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 , позивач) звернулась з адміністративним позовом до Тернопільської міської ради (далі - відповідач) про скасування рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 19.11.2014 року № 1185 «Про усунення порушень у сфері земельного законодавства та містобудування» в частині демонтажу тимчасової споруди «Христя» фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , що знаходиться у АДРЕСА_1 ).

11.07.2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з адміністративним позовом до виконавчого комітету Тернопільської міської ради про скасування рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 07.07.2016 року № 579 «Про усунення порушень у сфері земельного законодавства та містобудування» в частині демонтажу тимчасової споруди «Христя» фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , що знаходиться у АДРЕСА_1 ).

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 грудня 2018 року позов задоволено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, його оскаржив виконавчий комітет Тернопільської міської ради, який вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 грудня 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.

У доводах апеляційної скарги посилається на те, що у позивача відсутні документи на право користування земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт торгівельно-побутового значення «Христя» по вул. Протасевича . Зазначає, що договір оренди землі від 31.07.2009 року, укладений між позивачем та відповідачем щодо користування земельною ділянкою площею 250 кв. м, припинив свою дію 30.04.2014 року. Правом, передбаченим зазначеним договором на його поновлення, шляхом повідомлення про це орендодавця не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку його дії, позивач не скористався. Право власності на зазначений об`єкт у позивача відсутнє, дана споруда має тимчасовий характер, розміщена у межах «червоних ліній», позивач здійснює господарську діяльність без узгодження режиму роботи, за відсутності на те правових підстав, зокрема, в нічний час. Зазначає також, що дані обставини неодноразово встановлювалися рішеннями судів у справах, що розглядалися в порядку господарського судочинства. Посилається на порушення судом першої інстанції строків розгляду справи.

Позивач надав суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення першої інстанції відсутні.

В судовому засіданні представник апелянта наполягав на задоволенні апеляційної скарги, позивач та його представники проти задоволення апеляційної скарги заперечували.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що рішенням Тернопільської міської ради від 30.04.2009 року № 5/26/81 суб`єкту підприємницької діяльності ОСОБА_3 затверджено проект землеустрою щодо виділення земельної ділянки площею 0,025 га, в тому числі - за рахунок земель житлової та громадської забудови площею 0,0114 га, за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення площею 0,0136 га, для будівництва та обслуговування зупинки громадського транспорту «вул. Протасевича» з об`єктом торгівельно-побутового призначення за адресою: вул. Протасевича.

Згідно п. 4 зазначеного рішення Тернопільська міська рада вирішила надати в оренду терміном на п`ять років суб`єкту підприємницької діяльності ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,025 га для будівництва та обслуговування зупинки громадського транспорту «вул. Протасевича» з об`єктом торгівельно-побутового призначення за адресою: вул. Протасевича.

31.07.2009 року між орендодавцем Тернопільською міської радою в особі заступника міського голови з питань містобудування та архітектури, регулювання земельних відносин ОСОБА_4 , з одного боку, та орендарем - суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 , з другого боку, укладено договір оренди землі, зареєстрований у Тернопільській регіональній філії державного земельного кадастру 04.02.2010 року (далі - також Договір).

Пунктом 1 Договору передбачено, що орендодавець на підставі рішення Тернопільської міської ради від 30 квітня 2009 року № 5/26/81 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови, яка знаходиться в м. Тернополі, вул. Протасевича .

Відповідно до п. 8 Договору його укладено терміном на п`ять років - з 30.04.2009 року по 30.04.2014 року. Після закінчення строку Договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно з п. 21 Договору після припинення дії Договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Відповідно до акту винесення зовнішніх меж земельної ділянки та акту прийому-передачі межових знаків на зберігання від 31.07.2009 року, за погодженням з начальником Управління ДКЗ у місті Тернополі, з метою виконання рішення Тернопільської міської ради 26 сесії 5 скликання від 30.04.2009 р. № 5/26/81, виконані роботи по винесенню в натуру зовнішніх меж земельної ділянки: «для будівництва та обслуговування зупинки громадського транспорту «вул. Протасевича» з об`єктом торгівельно-побутового призначення за адресою вул. Протасевича, у м. Тернополі ». Площа земельної ділянки - 250 кв. м.

Згідно акту прийому-передачі земельної ділянки за адресою вул . Протасевича від 19.11.2009 року проведено обстеження земельної ділянки площею 250 кв. м за адресою вул. Протасевича . Земельна ділянка не забудована. Цим актом комісія констатувала факт передачі в оренду орендодавцем (Тернопільською міською радою) орендарю ( ОСОБА_3 ) зазначеної земельної ділянки в оренду з 30.04.2009 року по 30.04.2014 року, для будівництва та обслуговування зупинки громадського транспорту «вул. Протасевича» з об`єктом торгівельно-побутового призначення.

13.09.2010 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області СПД ФО ОСОБА_3 надано дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва зупинки громадського транспорту по вул. Протасевича з об`єктом торгівельно-побутового призначення по вул . Протасевича в м. Тернополі . Строк дії дозволу - 01 червня 2011 року.

Актом підсумкової перевірки відповідності збудованого об`єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та готовності його до експлуатації від 02.03.2011 року встановлено, що зазначений об`єкт відповідає цим вимогам та запропоновано видати сертифікат .

03.03.2011 року інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області Шкарупі С.П. видано сертифікат відповідності № ТП 000553, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта (окремого пускового комплексу) зупинки громадського транспорту «вул. Протасевича» з об`єктом торгівельно-побутового призначення за адресою вул. Протасевича у м. Тернополі проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил.

15.05.2014 року за вих. № 218/10.1 та 21.05.2014 року за вих. № 1450/06 виконавчий комітет Тернопільської міської ради інформував ОСОБА_3 про те, що термін дії документів, які засвідчують право на здійснення господарської діяльності у торговому павільйоні « Христя » за адресою вул . Протасевича закінчився 30.04.2014 року та вказав на необхідність приведення документів у відповідність із чинним законодавством для подальшого провадження діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 24.07.2014 року звернулася до Тернопільської міської ради із заявою, в якій просила повторно розглянути питання про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж вказаної земельної ділянки площею 0,025 га за адресою вул. Протасевича , а також із заявою про продовження дії договору оренди земельної ділянки.

Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 19.11.2014 року № 1185 «Про усунення порушень у сфері земельного законодавства та містобудування» визначено перелік об`єктів, які влаштовані без документів, що посвідчують право користування землею та підлягають демонтажу, серед яких - тимчасова споруда «Христя» ФОП ОСОБА_3 по вул. Протасевича .

Як зазначено в тексті рішення, воно винесене з врахуванням звернення управління муніципальної поліції, на підставі Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про регулювання містобудівної діяльності», Земельного кодексу України.

Рішенням Тернопільської міської ради від 28.11.2014 року № 6/53/152 ОСОБА_3 відмовлено в наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,025 га для обслуговування зупинки громадського транспорту «вул. Протасевича» з об`єктом торгівельно-побутового призначення за адресою вул. Протасевича, вирішено припинити ОСОБА_3 право користування зазначеною земельною ділянкою.

26.11.2014 року за вих. № 3764/15 та 17.12.2014 року за вих. № 4168/15 Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології направило ОСОБА_3 припис-вимогу про проведення демонтажу тимчасової споруди «Христя», що знаходиться поблизу будинку АДРЕСА_1 у відповідності до п. 1 додатку до рішення виконкому від 19.11.2014 року № 1185.

В період дії ухвали суду від 22.01.2015 року, винесеній у справі, що розглядається, якою було зупинено дію рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 1185 від 19.11.2014 року «Про усунення порушень у сфері земельного законодавства та містобудування», виконавчий комітет Тернопільської міської ради 07.07.2016 року виніс рішення № 579 «Про усунення порушень у сфері земельного законодавства та містобудування», яким повторно вирішив провести демонтаж тимчасової споруди «Христя» фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 що знаходиться у м. Тернополі вул. Протасевича , в 10-ти денний термін з дня прийняття рішення.

Мотивами ухвалення вказаного рішення зазначено звернення муніципальної поліції та рішення міської ради від 28.11.2014 року № 6/53/152 «Про відмову в наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,025 га за адресою вул . Протасевича ФОП ОСОБА_3 », а правовою підставою - Закони України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про регулювання містобудівної діяльності», Земельний кодекс України.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції зазначив, що оспорювані позивачем рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради «Про усунення порушень у сфері земельного законодавства та містобудування» від 19.11.2014 року № 1185 та від 07.07.2016 року № 579 в частині демонтажу тимчасової споруди «Христя» фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , що знаходиться у м. Тернополі вул. Протасевича , є протиправними, передчасними, ухвалені з порушенням прав та інтересів позивача, без забезпечення дотримання права ОСОБА_3 на участь у процесі їх прийняття з метою надання пояснень та обґрунтування власної позиції щодо виниклого між сторонами спору, а також без дотримання справедливого балансу між особистісним та суспільним інтересом, що суперечить вимогам Конвенції про захист прав та основоположних прав людини та становлять невиправдане втрачання у майнові права позивача, а тому підлягають скасуванню.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими для виконання на відповідній території.

У свою чергу, систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України від 21.05.1997 року № 280/970-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР).

У відповідності до ст. 10 Закону № 280/97-ВР міські ради є органами місцевого самоврядування що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування визначені Конституцією України цим Законом та іншими Законами України.

Статтею 11 Закону № 280/97-ВР виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Стаття 25 Закону № 280/97-ВР наділяє сільські, селищні міські ради правомочністю розглядати та вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до підпункту 7 пункту «а» статті 30 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать повноваження щодо організації благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.

Згідно ст. 33 Закону № 280/97-ВР до компетенції виконавчого органу міської ради, в даному випадку виконавчого комітету Тернопільської міської ради, належать делеговані повноваження щодо здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Частиною 2 статі 77 Закону № 280/97-ВР спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Враховуючи встановлені судом першої інстанції на підставі повно досліджених матеріалів справи обставини, позивач здійснювала свою господарську діяльність у об`єкті торгівельно-побутового призначення «Христя», що був збудований нею у встановленому порядку за наявності відповідних дозвільних документів, на відведеній для цього земельній ділянці та по закінченню терміну дії договору оренди землі звернулась до відповідача із заявою про продовження дії договору оренди земельної ділянки.

При цьому суд враховує, що таке звернення відбулося на підставі пропозиції відповідача про приведення господарської діяльності позивача у відповідність до чинного законодавства і будь-яких заперечень щодо продовження договору оренди до 28.11.2014 року відповідач не висловлював.

Виконком Тернопільської міської ради, до вирішення міською радою звернення позивача про продовження дії договору оренди, всупереч наданій раніше пропозиції привести у відповідність до чинного законодавства користування земельною ділянкою, тобто фактично висловивши позицію, яка надавала позивачу право на правомірні очікування щодо продовження права користування земельною ділянкою, 19.11.2014 року виніс спірне рішення № 1185 «Про усунення порушень у сфері земельного законодавства та містобудування», яким включив зведену позивачем споруду до об`єктів, які влаштовані без документів, що посвідчують право користування землею та підлягають демонтажу.

Рішення Тернопільської міської ради, яким позивачу відмовлено в наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, на якій розташований спірний об`єкт, та припинення права користування земельною ділянкою прийняте лише 28.11.2014 року, тобто після прийняття відповідачем рішення про демонтаж даного об`єкта.

Таким чином, рішення про демонтаж тимчасової споруди «Христя», де здійснює свою господарську діяльність позивач, було ухвалене відповідачем ще до вирішення питання про припинення права користування ОСОБА_3 наданою їй в оренду земельною ділянкою.

Аналізуючи вищевказане, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач передчасно прийняв оскаржуване рішення від 19.11.2014 № 1185, до розгляду заяв позивача щодо про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки, з якими позивач звернулася до Тернопільської міської ради фактично на пропозицію останньої щодо приведення користування земельною ділянкою у відповідність до чинного законодавства.

Про наявність спору щодо права користування земельною ділянкою на час ухвалення спірного рішення відповідача від 19.11.2014 року свідчать наявні у справі рішення господарських судів і, зокрема, рішення першої та апеляційної інстанцій від 08.06.2015 року та від 01.09.2015 року у справі № 921/102/15-г/7, якими визнавався договір оренди між позивачем та Тернопільською міською радою поновленим на той самий строк. Хоча дані рішення були в подальшому скасовані судом касаційної інстанції, проте вони беззаперечно підтверджують наявність між сторонами спору щодо права позивача на користування земельною ділянкою на момент виникнення спірних правовідносин.

В подальшому, незважаючи на те, що позивач оскаржила в судовому порядку рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 19.11.2014 року № 1185 і його дію було зупинено, відповідач до вирішення вказаного спору по суті, 07.07.2016 року з аналогічних підстав ухвалив рішення за № 579 «Про усунення порушень у сфері земельного законодавства та містобудування», яким в черговий раз вирішив провести демонтаж тимчасової споруди «Христя» фізичної особи-підприємця Шкарупи С.П., що знаходиться у м. Тернополі по вул . Протасевича в 10-ти денний термін з дня прийняття рішення.

В обґрунтування вищезназначених рішень виконавчий комітет міської ради послався на звернення управління муніципальної поліції щодо порушення режиму роботи об`єкту торгівельно-побутового призначення «Христя» у нічний час.

Однак, в обґрунтування правомірності оспорюваних позивачем рішень та поданих заперечень відповідачем не представлено належних та допустимих доказів, які підтверджують факт наявності як поодиноких, так і систематичних порушень в режимі роботи об`єкту торгівельно-побутового призначення «Христя».

Зокрема, дослідженням долучених до матеріалів справи висновків Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області від 03.03.2014 року, 01.04.2014 року, 05.04.2014 року 17.05.2014 року встановлено, що Тернопільським МВ УМВСУ в Тернопільській області проводились неодноразові перевірки за зверненнями міського голови м. Тернополя ОСОБА_6 , громадянки ОСОБА_7 та невідомих осіб щодо порушень режиму роботи торгівельно-побутового закладу « Христя », що знаходиться по вул. Протасевича . Однак, за результатами вказаних перевірок будь-яких порушень режиму роботи даного закладу, а також фактів здійснення торгівельної діяльності та продажу спиртних напоїв у нічний час встановлено не було.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.07.2015 року справу № 607/10502/15-п про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення (порушення порядку провадження господарської діяльності), відносно ОСОБА_8 за фактом здійснення торгівельної діяльності у магазині «Христя» без отримання погодження режиму роботи, провадженням закрито за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що наявність у матеріалах справи листа управління муніципальної поліції від 01.07.2016 року № 320/19.1 за результатами проведення перевірки за зверненням депутата Тернопільської міської ради ОСОБА_9 з приводу законності діяльності магазину «Христя» по вул. Протасевича у нічний час не може слугувати належною та обґрунтованою підставою для ухвалення відповідачем декількох аналогічних рішень про демонтаж даної споруди.

Крім того, відповідних судових рішень чи інших відомостей про притягнення до адміністративної відповідальності позивача за порушення порядку ведення господарської діяльності в матеріалах справи немає.

Також відсутні докази того, що саме дане звернення було підставою для винесення відповідачем оскаржуваного рішення від 07.07.2016 року № 579.

Вирішуючи даний спір, апеляційний суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено неодноразове отримання позивачем у період спірних правовідносин ліцензій на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та на здійснення роздрібної торгівлі тютюновими виробами.

Таким чином, маючи правомірні очікування щодо раніше наданого права на використання земельної ділянки, здійснення на ній господарської діяльності, у тому числі будівництво комплексу торговельно-побутового призначення, в якому здійснювалася та здійснюється торгівля відповідно до наданих у встановленому порядку ліцензій, відповідач без належних підстав приймаючи спірні рішення допустив втручання у майнові права позивача.

При цьому, апеляційний суд вважає за доцільне, крім відповідних норм національного законодавства, застосувати відповідну практику Європейського суду з прав людини.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).

У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, № 68385/10 та № 71378/10).

Поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції має автономне значення. Підхід Суду у його застосуванні є більш широким, аніж у національного законодавця.

Так, визнання майном «правомірних очікувань» не вписується в традиційну канву об`єктів цивільних прав за чинним Цивільним Кодексом України, як і визнання економічних інтересів за ліцензією на право здійснення певного виду діяльності. Тобто, документи дозвільного характеру можуть водночас визнаватися «активами» та охоплюватися поняттям «майна».

«Правомірними очікуваннями»/«законними сподіваннями» Європейський суд з прав людини визнав позбавлення можливості вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органами дозволу (наприклад, правомірні сподівання бути здатним здійснювати запланований розвиток території, з огляду на чинний на той час дозвіл на промислове освоєння землі (Справа «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява № 12742/87, рішення від 23 жовтня 1991 р.).

У справі, що розглядається, орган місцевого самоврядування попередніми своїми діями створив ситуацію, коли позивач на протязі тривалого часу (більше п`яти років) мала надію на не менш тривале здійснення господарської діяльності в перспективі, вклала значні кошти у будівництво, отримання ліцензій, дозволів на введення зведеної будови в експлуатацію, однак в подальшому без належних підстав та обґрунтувань відмовив позивачу у веденні такої господарської діяльності, що призвело до суттєвих втрат позивача.

Суд враховує також, що обставини справи ускладнюються соціальним статусом позивача, яка є інвалідом другої групи, і протиправними діями відповідача позбавлена можливості самореалізації з метою належної соціалізації.

Дана обставина також впливає на особливості відстоювання позивачем своїх інтересів, можливості своєчасно і правильно оформити належні документи для продовження договору оренди.

Частиною другою статті 1 Закону України від 21.03.1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-ХІІ) передбачено, що органи місцевого самоврядування залучають представників громадських організацій осіб з інвалідністю до підготовки рішень, що стосуються прав та інтересів осіб з інвалідністю.

Статтею 4 Закону № 875-ХІІ визначено, що діяльність держави щодо осіб з інвалідністю виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціальних, психологічних та інших умов для забезпечення їхніх прав і можливостей нарівні з іншими громадянами для участі в суспільному житті та полягає, зокрема, у виявленні, усуненні перепон і бар`єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб, у тому числі стосовно доступу до об`єктів громадського та цивільного призначення, благоустрою, транспортної інфраструктури, дорожнього сервісу (далі - об`єкти фізичного оточення), транспорту, інформації та зв`язку, а також з урахуванням індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів - до освіти, праці, культури, фізичної культури і спорту.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування сприяють забезпеченню прав осіб з інвалідністю щодо включення до суспільного життя нарівні з іншими громадянами.

Згідно статті 17 Закону № 875-ХІІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю їм забезпечується право займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Отже, з огляду на особливий статус позивача, відповідач мав в будь-якому разі більше виважено підходити до прийняття будь-яких рішень, які стосуються здійснення ним господарської діяльності та впливають на його майнові права.

Оцінюючи інші доводи апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає, що перебування збудованого за наданого позивачем дозволу торговельно-побутового комплексу в межах червоних ліній не було підставою для винесення оскаржуваних рішень, а отже і не повинно враховуватися при вирішенні даного спору.

Більше того, надаючи такий дозвіл, відповідач або свідомо першим порушив заборону на розміщення подібних об`єктів в межах червоних ліній, або ж намагається даним фактом виправдати правомірність ухвалення оскаржуваних рішень. Тому в будь-якому разі такі його доводи не є прийнятними.

Те, що торговельно-побутовий комплекс не є наразі об`єктом нерухомості, на який в належному порядку оформлене право позивача, не може бути підставою для відмови в позові, оскільки наведеними вище аргументами апеляційний суд мотивував, чому дії позивача з винесення оскаржуваних рішень є втручанням у гарантоване Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод право мирно володіти своїм майном та суперечить принципам верховенства права.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до статті 3 Закону № 280/97-ВР громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад.

Будь-які обмеження права громадян України на участь у місцевому самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками забороняються.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріалами справи підтверджено, що, приймаючи спірні рішення, які безпосередньо стосуються майнових прав позивача, відповідач жодним чином не забезпечив її право на участь у процесі прийняття рішення.

У справі «Гримковська проти України» (Grimkovskaya v. Ukraine, заява № 38182/03, рішення від 21 липня 2011 року), Європейський суд з прав людини зробив такий висновок: уряд не довів, що заявниця мала реальну можливість брати участь у прийнятті відповідних рішень, включаючи можливість оскарження дій міської влади у незалежному органі. Пам`ятаючи про ці два фактори та Орхуську Конвенцію (див. п. 39), Суд не може зробити висновок, що у цій справі було досягнуто справедливого балансу (п.п. 72, 73 Рішення). Таким чином, було порушення статті 8 Конвенції.

Отже, враховуючи прецедентну практику Європейського суду з прав людини, а також наведені вище положення статті 1 Закону № 875-ХІІ, апеляційний суд вважає, що оскаржувані рішення є протиправними і з точки зору незалучення позивача до участі у їх прийнятті.

Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зауважити про порушення відповідачем такої складової верховенства права, як принцип «належного урядування».

Так, у рішенні по справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, Суд ним підкреслюється особлива важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити колишню «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Отже, винісши протиправне рішення від 19.11.2014 року № 1185, відповідач спробував, не дивлячись на зупинення даного рішення в порядку забезпечення позову, ще одним рішенням усунути допущені ним раніше недоліки шляхом винесення наступного рішення, яке також має ознаки протиправності. Тобто допустив порушення зазначеного принципу «належного урядування».

Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до переконання про те, що рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, оскільки оскаржувані рішення відповідача прийнято передчасно, без дослідження та оцінки всіх наявних у даному спорі фактів та обставин, з порушенням охоронюваних законом прав та інтересів позивача.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної4 відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до частин 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до пункту 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 310, 315, 317, 321, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Тернопільської міської ради залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 грудня 2018 року у справі № 607/1078/15-а - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. С. Затолочний

судді С. М. Кузьмич

З. М. Матковська

Повне судове рішення складено 24.09.2019