Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #81706183

Постанова

Іменем України

21 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 577/4354/17

провадження № 61-44842св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову апеляційного суду Сумської області від 03 липня 2018 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Левченко Т. А., Криворотенка Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 730 032,18 грн, у тому числі 217 965,00 грн - у рахунок повернення авансових платежів, 62 067,18 грн - проценти за користування коштами та 450 000,00 грн у рахунок відшкодування вартості витрат на поліпшення майна.

Свої вимоги мотивував тим, що в 2011 році він з відповідачем вів перемовини про майбутній продаж йому нежитлових приміщень - зварювального цеху та чергової, що розташовані на АДРЕСА_1 , та з того часу користувався цими приміщенням.

Однак оформити правовстановлюючі документи не було можливості, оскільки право власності ОСОБА_3 набув лише 07 жовтня 2014 року за договором дарування. Досягнувши всіх істотних умов, таких як ціна договору та предмет, ОСОБА_2 отримав завдаток у розмірі 8 250 доларів США із домовлених 10 000 доларів США, а решту він (позивач) повинен був сплатити під час нотаріального посвідчення договору не пізніше 01 січня 2016 року.

На підтвердження намірів продажу 31 жовтня 2014 року між ними укладений договір оренди цієї нерухомості.

Проте, ОСОБА_2 ухиляється від нотаріального посвідчення договору і продовжує користуватись безпідставно отриманими коштами. Крім того, за час оренди вказаного майна він ( ОСОБА_1 ) зробив капітальний ремонт будівлі, витративши близько 450 000,00 грн.

05 серпня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвали договір дарування, на підставі якого відповідач мав право власності на вказані приміщення, внаслідок чого відбулось безповоротне ухилення ОСОБА_2 від посвідчення обумовленого договору.

ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 18 квітня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Суд першої інстанції виходив із того, що правовідносини, що виникли між сторонами у справі, регулюються нормами зобов`язального права, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач. Крім того, сторони підтвердили проведення ремонту орендованих приміщень без згоди ОСОБА_2 , що з урахуванням статті 778 ЦК України, є підставою для відмови у стягненні витрат на поліпшення будівель.

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Сумської області від 03 липня 2018 року рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 18 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 658 226,79 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що між сторонами був укладений договір оренди майна з подальшим викупом від 31 жовтня 2014 року, у якому погоджено порядок продажу орендованого майна, тобто фактично укладено попередній договір купівлі-продажу зі строком укладання основного договору не пізніше 01 січня 2016 року. Однак, такий договір укладено не було, тому, починаючи з 02 січня 2016 року ОСОБА_2 зберігав майно ОСОБА_1 , а саме грошові кошти у розмірі 8 250,00 доларів США (гривневий еквівалент становить 217 965,00 грн) без достатніх правових підстав, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись з вирішенням спору, ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.

Позивачем не доведено, що саме він проводив ремонтні роботи у спірних приміщеннях. Наданий ним зведений кошторис не є належним документом, що підтверджує проведення будівельних (ремонтних робіт).

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та витребувано справу з Конотопського міськрайонного суду Сумської області.

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії постанови апеляційного суду Сумської області від 03 липня 2018 року до закінчення касаційного провадження відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2019 року зазначену справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що на підставі договору дарування від 07 жовтня 2014 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , останньому належало 3/50 частин будівлі та споруди бази, яка складається з зварювального цеху літ. «М», площею 348,8 кв. м, та чергової літ. «К-1», площею 14,8 кв. м, загальною площею 363,6 кв. м.

31 жовтня 2014 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_1 договір оренди з подальшим викупом, за умовами якого ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 з наступним продажем у строкове платне користування майно: зварювальний цех та чергову, розташовані на АДРЕСА_1 .

У договорі оренди з подальшим викупом від 31 жовтня 2014 року сторони домовилися, що:

- орендарю дозволяється використовувати майно на свій розсуд, у тому числі дозволяється робити будь-які ремонтні роботи, перепланування, а також інші дії, які не суперечать чинному законодавству (пункт 2.1.);

- орендодавець зобов`язується здійснювати у разу необхідності капітальний ремонт майна (пункт 6.2 );

- орендар зобов`язується здійснювати за власний рахунок профілактичне обслуговування та ремонт майна (пункт 7.1);

- майно, що орендується, переходить у власність орендаря після підписання договору купівлі - продажу, який буде підписано сторонами не пізніше 01 червня 2016 року, продаж буде здійснено за остаточну суму 10 000, 00 дол. США у гривнях по курсу Національного банку України на день оплати, з яких грошові кошти в сумі, еквівалентній 8 250,00 дол. США, визначені сторонами як завдаток, вже сплачено орендарем до підписання договору, а решту, в сумі, еквівалентній 1 750,00 дол. США, буде сплачено під час нотаріального посвідчення договору купівлі - продажу (пункт 8.1).

Відповідно до розписки, укладеної 31 жовтня 2014 року, тобто в день підписання договору оренди, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 8 250,00 дол. США за продаж ним зварювального цеху та чергової, що розташовані на АДРЕСА_1 .

За змістом цієї розписки загальна вартість майна складає 10 000,00 дол. США. Договір купівлі-продажу буде підписаний не пізніше 01 червня 2016 року. Остаточний розрахунок буде проведений при підписанні договору купівлі-продажу. До підписання договору купівлі-продажу ОСОБА_2 дозволяє користуватись приміщеннями.

Договір купівлі-продажу зварювального цеху та чергової, що розташовані на АДРЕСА_1 , між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений не був, оскільки 05 серпня 2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвали договір дарування частини будівлі та споруди бази, укладений ними 07 жовтня 2014 року.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) зроблено висновок, що «в статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок, що «доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/11589/16-ц (провадження № 61-194св17) зроблено висновок по застосуванню статті 6 ЦК України та вказано, що сторони мають право укладати договори, які не передбачені актами цивільного законодавства, за умови, що вони відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Такі договори є непонайменованими, оскільки не визначені в актах законодавствах. Свої відносини в непонайменованих договорах сторони врегульовують на власний розсуд.

Відповідно до частини другої статті 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

Апеляційний суд, частково задовольняючи позов та стягуючи на користь позивача грошові кошти як такі, що безпідставно набуті відповідачем, не звернув увагу на наявність між сторонами договірних правовідносин, що виключає застосування статті 1212 ЦК України.

Дійшовши висновку про те, що з відповідача підлягають стягненню безпідставно отримані гроші, передані йому за договором оренди від 31 жовтня 2014 року, в сумі 8 250,00 дол. США в рахунок подальшого продажу позивачу орендованого приміщення, апеляційний суд, при цьому, не визначив сутність цього договору, не встановив правові наслідки його невиконання, не надав належної правової оцінки діям ОСОБА_2 щодо розірвання договору дарування, укладеного з ОСОБА_4 щодо спірного нерухомого майна в контексті принципу добросовісності.

Відповідно до частини першої статті 778 ЦК наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця.

Крім того, встановивши, що позивачем в орендованих приміщеннях проведені будівельні роботи на поліпшення майна, суд не оцінив та не зробив висновків щодо того, чи мав він право виконувати такі роботи з урахуванням умов договору від 31 жовтня 2014 року.

Стягнувши з відповідача на відшкодування вартості витрат на проведення будівельних робіт в приміщенні зварювального цеху та чергової кошти у розмірі 378 723,00 грн, жодних обґрунтувань щодо стягнутої саме такої суми суд не навів.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції постановлено без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Сумської області від 03 липня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат

Судді:Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук



  • Номер: 22-ц/788/923/18
  • Опис: Мртеян Вачик Бахтоєвич до Маленка Анатолія Олександровича про стягнення коштів в сумі 730032 грн. 18 коп
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 577/4354/17
  • Суд: Апеляційний суд Сумської області
  • Суддя: Журавель Валентина Іванівна
  • Результати справи: в позові відмовлено; скасовано частково
  • Етап діла: Розглянуто
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 07.05.2018
  • Дата етапу: 03.07.2018
  • Номер: 22-ц/816/4874/19
  • Опис: Мртеян Вачика Бахтоєвича до Маленка Анатолія Олександровича про стягнення коштів в сумі 730032 грн. 18 коп.,-
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 577/4354/17
  • Суд: Сумський апеляційний суд
  • Суддя: Журавель Валентина Іванівна
  • Результати справи:
  • Етап діла: Розглянуто: рішення набрало законної сили
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 02.10.2019
  • Дата етапу: 14.11.2019
Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація