Постанова

Іменем України

11 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 487/6896/16-ц

провадження № 61-34239св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представник відповідача -Сокуренко Євген Сергійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, у складі судді Кузьменко В. В., від 07 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області, у складі колегії суддів: Лисенка П. П., Галущенка О. І., Самчишиної Н. В.,

від 02 жовтня 2017 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) про стягнення суми вкладу.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 30 січня 2014 року, перебуваючи за кордоном, він дистанційно відкрив рахунок депозиту через «Приват24», шляхом переказу грошових коштів зі своєї картки для виплат № НОМЕР_1 , відкритої у ПАТ КБ «ПриватБанк», на депозитний рахунок № НОМЕР_2 . Цією операцією на вищезазначений депозитний рахунок було перераховано грошові кошти у сумі 218 900 грн. Договір вкладу оформлявся строком на 3 місяці зі ставкою 18% річних. Відповідно до умов цього договору, в разі незатребування суми вкладу чи його частини, він мав бути автоматично продовжений на новий строк без оформлення додаткових угод до основного договору. Повідомлень про заперечення з боку ПАТ КБ «ПриватБанк» проти продовження вкладу не надходило, грошові кошти на поточний рахунок повернуті не були, а отже відповідно до умов договору вклад мав бути автоматично продовжений. Коли виникла потреба у зазначених коштах, позивач письмово звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з вимогою повернути суму вкладу із нарахованими на нього процентами за весь період перебування грошових коштів на депозитному рахунку. Вказував, що йому було відмовлено у задоволенні його вимог у зв`язку із припиненням діяльності ПАТ КБ «ПриватБанк» на території Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим).

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на його користь суму вкладу у розмірі 218 900 грн, внесену на депозитний рахунок № НОМЕР_2 , із нарахованими процентами за період з 30 січня 2014 року по 30 січня 2015 року у сумі 39 402 грн, а всього 258 302 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу у розмірі 218 900 грн та проценти у розмірі 39 402 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не надав доказів повернення позивачу суми вкладу, а також не заперечував проти перерахування коштів між рахунками позивача, зокрема щодо перерахування суми вкладу на депозитний рахунок, у зв`язку з чим позовні вимоги визнані такими, що підлягають задоволенню.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що оскільки договірні зобов`язання за укладеним з позивачем договором відповідачем не виконані, враховуючи положення статті 526 ЦК України, районний суд дійшов правильного висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, оскільки позивач довів укладення з відповідачем договору банківського вкладу і внесення коштів на депозитний рахунок, а відповідач у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України, 2004 року, не спростував належними і допустимими доказами вказані обставини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами попередніх інстанцій не враховано, що для вирішення спору за положенням

статті 1059 ЦК України суттєве значення має платіжний документ про внесення грошових коштів, оскільки за вказаною нормою він повинен відповідати встановленим вимогам. Суди не врахували, що позивач не надав належний платіжний документ, а також не довів знаходження грошових коштів на спірному картковому рахунку. Крім того, суди не встановили строк дії банківського вкладу та чи звертався позивач до банку з вимогою про дострокове розірвання договору банківського вкладу, у зв`язку з чим неправильно встановили розмір відсотків за користування вкладом. Поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось також те, що рішенням Центрального банку Російської Федерації від 21 квітня 2014 року було припинено діяльність відокремлених структурних підрозділів

ПАТ КБ «ПриватБанк» на території АР Крим.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

12 червня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на ім`я ОСОБА_1 у ПАТ КБ «ПриватБанк» був відкритий картковий рахунок № НОМЕР_2 , на який з карткового рахунку № НОМЕР_1 30 січня 2014 року були перераховані грошові кошти в розмірі 218 900 грн (а. с. 12-13).

30 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся із запитом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про виплату грошових коштів з його рахунків, які було відкрито на території АР Крим, на що йому було повідомлено, що у зв`язку з політичними подіями у країні виникли складнощі з обслуговуванням депозитів і рахунків, відкритих у кримських відділеннях ПАТ КБ «ПриватБанк». Окупація території АР Крим та м. Севастополя зробила неможливою роботу банківської системи в регіоні, що призвело до виникнення загрози інтересам вкладників та інших кредиторів банків. Запровадження Національним банком України надзвичайного режиму роботи в АР Крим та м. Севастополі ще більш обмежує можливість проведення банківських операцій (а.с.14).

В матеріалах справи міститься оригінал чеку (виписка з карти) від 19 лютого 2015 року, відповідно до якого 30 січня 2014 року позивачем було внесено на депозитний рахунок 26**63 суму у розмірі 218 900 грн (а. с. 77).

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Положеннями частини третьої статті 10 та частини першої статті 60 ЦПК України, 2004 року, передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України, 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 58 ЦПК України, 2004 року).

Статтею 212 ЦПК України, 2004 року, передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з частиною першою статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між фізичною та юридичною особою (пункт 2 статті 208 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з частиною першою статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

У частині першій статті 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Частиною першою статті 1058 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Положення статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» містять поняття: банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів; вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до пункту 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам поточні рахунки за договором банківського рахунка, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Цим же пунктом Інструкції встановлено, що до поточних рахунків також належать карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками відповідно до вимог цієї Інструкції.

Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі (паперовій або електронній). Електронна форма договору має містити електронний підпис/електронний цифровий підпис клієнта (представника клієнта) та уповноваженої особи банку відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України. Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу можуть укладатися шляхом приєднання клієнта до публічної пропозиції укладення договору (оферта), який розміщений у загальнодоступному для клієнта місці в банку та на його офіційному сайті в мережі Інтернет. Банк зобов`язаний надати клієнту у спосіб, визначений банком та клієнтом, у тому числі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем примірник договору, що дає змогу встановити дату його укладення (пункт 1.9 Інструкції № 492).

Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції № 492).

Відповідно до глави 1 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 174 від 01 червня 2011 року, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, в тому числі належать: квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями (п.1.1). Касові документи, що формуються із застосуванням платіжних пристроїв, мають містити такі обов`язкові реквізити: ідентифікатор банку (філії, відділення) або інші реквізити, за допомогою яких є можливість його ідентифікувати; номер платіжного пристрою; дату та час здійснення операції; суму та валюту операції; вид операції; реквізити електронного платіжного засобу, які передбачені правилами безпеки платіжної системи, якщо операція здійснювалася з її використанням; код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі; суму комісійної винагороди.

Згідно з пунктом 1.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення № 516), залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що укладання договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка банківської виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору. Отже, за змістом наведених норм, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України: від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-997цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).

Виходячи із системного аналізу вищенаведених норм законодавства, враховуючи надані сторонами докази та процесуальну поведінку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язане повернути позивачу суму депозитного вкладу, внесену на депозитний рахунок, а відмова від такого повернення є неправомірною, тому вимога позивача про стягнення суми вкладу обґрунтовано визнана судами доведеною.

Посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» у касаційній скарзі на те, що у зв`язку з окупацією території АР Крим банк не може перевірити інформацію щодо спірних банківських договорів, є безпідставними, оскільки договір банківського вкладу укладений з ПАТ КБ «ПриватБанк», як юридичною особою, а не з його Кримською філією, а кошти внесені на депозитний рахунок електронним переказом. Відтак у відповідача повинна бути у наявності вся необхідна інформація за вказаним договором.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності у матеріалах справи доказів, що підтверджують невиконання обов`язків банком на час звернення позивача до суду, а також доказів на підтвердження факту знаходження грошових коштів на банківських рахунках на час розгляду справи саме у тих розмірах, які заявив позивач до стягнення, є безпідставними та зводяться до переоцінки доказів у справі. При цьому, частинами першою та третьою статті 545 ЦК України передбачено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Наявність у позивача оригіналу чеку (виписки з карти) ПАТ КБ «ПриватБанк» від 19 лютого 2015 року, підтверджує внесення позивачем 30 січня 2014 року на депозитний рахунок 26**63 суми вкладу у розмірі 218 900 грн.

Крім того, судами попередніх інстанцій була надана відповідна правова оцінка умовам договору банківського вкладу у частині нарахування процентів за користування вкладом та правильно визначено розмір відсотків, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, що не було спростовано відповідачем.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Заводського районного суду м. Миколаєва

від 07 червня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович